ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6999/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Одеський припортовий завод",

представники позивача - ОСОБА_4, адвокат (дов. від 25.04.2017, ордер від 04.04.2018), ОСОБА_5, адвокат (дов. від 25.04.2017, ордер від 04.04.2018),

відповідач - Антимонопольний комітет України,

представник відповідача - ОСОБА_6, головн. спец. (дов. від 07.02.2018),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - відкрите акціонерне товариство "Тольяттіазот",

представники третьої особи - ОСОБА_7, адвокат (дов. від 26.12.2017), ОСОБА_8, адвокат (дов. від 26.12.2017),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державне підприємство "Укрхімтрансаміак",

представник третьої особи - ОСОБА_9, адвокат (ордер від 22.05.2018, договір від 19.02.2018),

за участю ОСОБА_10,

розглянув касаційні скарги Антимонопольного комітету України, публічного акціонерного товариства "Тольяттіазот" та державного підприємства "Укрхімтрансаміак"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 (головуючий - Дідиченко М.А, судді: Зеленін В.О., Пономаренко Є.Ю.)

у справі № 910/6999/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (далі - ПАТ "Одеський припортовий завод")

до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - відкрите акціонерне товариство "Тольяттіазот" (далі - ВАТ "Тольяттіазот"),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державне підприємство "Укрхімтрансаміак" (далі - ДП "Укрхімтрансаміак"),

про визнання недійсним та скасування рішення.

За результатами розгляду касаційних скарг Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Одеський припортовий завод" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комітету про визнання недійсним та скасування рішення від 21.02.2017 № 51-р "Про закриття провадження у справі та визнання монопольного становища" (далі - Рішення АМК) в частині визнання того, що ПАТ "Одеський припортовий завод" протягом 01.01.2014 - 31.10.2016 займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку з часткою 100 відсотків.

Позовна заява мотивована посиланням на: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи; порушення та неправильне застосування Комітетом норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2017 у справі № 910/6999/17 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ДП "Укрхімтрансаміак".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/6999/17 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ВАТ "Тольяттіазот".

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі № 910/6999/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Комітету на користь ПАТ "Одеський припортовий завод" 1600,00 грн. судового збору за подання позову та 1760,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного господарського суду мотивовано наявністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Комітет, посилаючись у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції судовий акт попередньої інстанції зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Так, згідно з доводами Комітету, викладеними у касаційній скарзі: Рішення АМК прийнято в межах визначених законом повноважень, у порядку, визначеному чинним законодавством України, з правильним застосуванням норм матеріального права та з повним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи. Висновки суду апеляційної інстанції не відповідають дійсним обставинам справи. Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, апеляційний господарський суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ПАТ "Тольяттіазот" у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції судовий акт попередньої інстанції зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Так, згідно з доводами ПАТ "Тольяттіазот", викладеними у касаційній скарзі: суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме пункти 1.3, 5.1, 6.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 N 49-р (далі - Методика), не застосував положення частини другої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 10.1.2 Методики, а також пункту 5.1 Методики, які підлягали застосуванню, натомість застосував положення пункту 10.3 Методики, які не підлягали застосуванню; суд апеляційної інстанції також порушив норми процесуального права, а саме приписи частини першої статті 79 та статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, в редакції, чинній з 15.12.2017), що призвело до неправомірного скасування рішення місцевого господарського суду, яке відповідає закону.

ДП "Укрхімтрансаміак" у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції судовий акт попередньої інстанції зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Так, згідно з доводами ДП "Укрхімтрансаміак", викладеними у касаційній скарзі: суд апеляційної інстанції помилково визначив порушення статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та вимог Методики щодо обмеження дослідження лише послугою з приймання, захолоджування, зберігання і відвантаження на морські судна аміаку; порівнюючи види транспорту, яким може транспортуватися аміак та приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження аміаку, апеляційний господарський суд дійшов хибного висновку про взаємозамінність таких видів послуг та заперечив будь-яку унікальність перевантажувальних комплексів позивача, які саме й беруть участь у наданні відповідних послуг; суд не врахував того, що замовником послуг, які надаються позивачем, є ДП "Укрхімтрансаміак", і саме зазначене підприємство є платником послуг за необґрунтовано завищеними позивачем цінами; суд не вправі був самостійно визначати територіальні межі ринку надання послуг, встановлюючи їх транскордонність та міжнародний характер, тим самим перебравши на себе непритаманні суду функції.

У відзиві на касаційні скарги ПАТ "Одеський припортовий завод" просило залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, зазначаючи, зокрема, про те, що суд апеляційної інстанції здійснив повне, об'єктивне дослідження обставин справи і дійшов обґрунтованого висновку про те, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, внаслідок чого рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення у справі про задоволення позову.

У додаткових письмових поясненнях ПАТ "Тольяттіазот" просило прийняти такі пояснення стосовно відзиву ПАТ "Одеський припортовий завод" на касаційні скарги та задовольнити вимоги ПАТ "Тольяттіазот", які викладені у касаційній скарзі, у повному обсязі.

У судових засіданнях 10.04.2018, 19.04.2018, 25.04.2018 оголошувалися перерви.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення представників сторін і третіх осіб, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що Рішенням АМК:

- визнано, що ПАТ "Одеський припортовий завод" протягом 01.01.2014 - 31.10.2016 займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку з часткою 100 відсотків;

- провадження у справі № 136-26/50-15 закрито.

Рішення АМК мотивовано, зокрема, такими фактичними даними:

- розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 14.04.2015 № 04/72-р розпочато розгляд справи № 136-26/50-15 за ознаками вчинення ПАТ "Одеський припортовий завод" порушення, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- об'єктом аналізу для визначення монопольного (домінуючого) становища є послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку;

- суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо визначення монопольного (домінуючого) становища у справі є ПАТ "Одеський припортовий завод";

- при визначенні товарних меж ринку враховувалося, що ПАТ "Одеський припортовий завод" надає комплексні послуги й технологічно нерозривно пов'язані (неподільні) послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку. Зазначені послуги не є взаємозамінними з будь-якими іншими послугами, тобто товарними межами ринку є послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку;

- оскільки для послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку з метою його подальшого експорту аміак транспортується до ПАТ "Одеський припортовий завод" як магістральним аміакопроводом з території Росії, так і від українських виробників, які розташовані в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Рівненській та Черкаській областях, територіальними межами ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку є територія України, тобто ринок є загальнодержавним;

- до наявних бар'єрів вступу на ринок послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку можна віднести адміністративні, економічні обмеження, пов'язані з необхідністю отримання дозвільних документів та побудови відповідної інфраструктури, що потребує значних капіталовкладень та тривалого часу;

- становище ПАТ "Одеський припортовий завод" досліджувалося за період 01.01.2014 - 31.10.2016;

- інші суб'єкти господарювання, крім ПАТ "Одеський припортовий завод", які можуть надавати послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку, на території України відсутні, тобто ПАТ "Одеський припортовий завод" є єдиним суб'єктом господарювання на території України, який надає послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку;

- оскільки ПАТ "Одеський припортовий завод" протягом 01.01.2014 - 31.10.2016 було єдиним суб'єктом господарювання, який надавав послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку, частка ПАТ "Одеський припортовий завод" на відповідному ринку становила 100 відсотків;

- Українське державне підприємство "Укрхімтрансаміак" створене згідно з наказом Державного комітету промислової політики України від 05.06.2001 № 223 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2001 № 571 "Про утворення державного підприємства "Укрхімтрансаміак";

- ДП "Укрхімтрансаміак" створене з метою впорядкування розрахунків за транзит аміаку через територію України трубопроводним транспортом та підвищення безпеки експлуатації українського відрізку аміакопроводу Тольятті - Горлівка - Одеса, спеціально для здійснення транспортування аміаку російського та українського походження трубопровідним транспортом через територію України і проведення розрахунків з підприємствами, що беруть участь у його транзиті. Для забезпечення виконання статутних завдань і безперервного та безпечного транзитного транспортування аміаку ДП "Укрхімтрансаміак" укладає господарські договори з українськими та російськими суб'єктами господарювання про транспортування (транзит) аміаку магістральним аміакопроводом, який знаходиться на його балансі, через територію України;

- частка послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку, що надходить магістральним аміакопроводом від ДП "Укрхімтрансаміак", у загальному обсязі послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку зростала протягом досліджуваного періоду і за десять місяців 2016 року становила 98 відсотків;

- діяльність ДП "Укрхімтрансаміак", яка полягає у перевиставленні вартості послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку та транспортування аміаку, який надходить від ВАТ "Тольяттіазот" магістральним аміакопроводом, є неприбутковою;

- викладене є свідченням можливої ринкової влади ДП "Укрхімтрансаміак" у відносинах з ПАТ "Одеський припортовий завод";

- з моменту свого створення ДП "Укрхімтрансаміак" безперервно має договірні правовідносини з ПАТ "Одеський припортовий завод", предметом яких було надання ПАТ "Одеський припортовий завод" послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження аміаку з магістрального аміакопроводу на морські судна;

- згідно з договірними домовленостями ПАТ "Одеський припортовий завод" і ДП "Укрхімтрансаміак" за 2013 рік вартість таких послуг становила 79,90 грн. за одну тонну (без ПДВ). Проте у подальшому ПАТ "Одеський припортовий завод" неодноразово ініціювало збільшення вартості своїх послуг, що, на переконання ДП "Укрхімтрансаміак", є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

- станом на 13.10.2015 ПАТ "Одеський припортовий завод" не надало розрахунків та обґрунтування підвищення вартості послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку протягом 2014 року та 2015 року; дії ПАТ "Одеський припортовий завод" стосовно підвищення протягом цього періоду цін на послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку мали ознаки порушення, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку;

- Комітет 13.10.2015 надав ПАТ "Одеський припортовий завод" обов'язкові для розгляду рекомендації, відповідно до яких ПАТ "Одеський припортовий завод" мало переглянути тарифи на послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку та привести їх до економічно обґрунтованого рівня;

- ПАТ "Одеський припортовий завод" повідомило Комітет про розгляд рекомендацій та встановлення вартості послуги на рівні 272,66 грн. за тонну, еквівалент 12,6 дол. США, а також ПАТ "Одеський припортовий завод" надало Комітету обґрунтування розміру тарифу на відповідні послуги протягом 2014-2015 років;

- так, ПАТ "Одеський припортовий завод" обґрунтувало витрати, які були складовими тарифу на послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку та їх зростання, що мало наслідком підвищення вартості відповідних послуг;

- Комітетом не було виявлено включення до розрахунків витрат, за рахунок яких необґрунтовано підвищувалась вартість вказаних послуг;

- Комітетом встановлено, що підвищення вартості відповідних послуг відбувалось у зв'язку зі стрімким підвищенням вартості енергоносіїв, вартості природного газу й девальвацією національної валюти України - гривні та з метою уникнення збитковості виробництва;

- отже, дії ПАТ "Одеський припортовий завод", які полягали в підвищенні тарифу на послуги з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку протягом досліджуваного періоду (при зниженні в жовтні 2015 році ціни цих послуг за рахунок власної рентабельності) не можуть кваліфікуватися як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- крім того, за умов наявності значної конкуренції на ринку будь-якому суб'єкту господарювання притаманне отримання прибутку та, в будь-якому випадку, - уникнення збитковості;

- таким чином, у діях ПАТ "Одеський припортовий завод" відсутні ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, а, отже, порушення є недоведеним;

- відповідно до статті 49 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо, зокрема, не доведено вчинення порушення.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК недійсним у частині визнання того, що ПАТ "Одеський припортовий завод" протягом 01.01.2014 - 31.10.2016 займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку із часткою 100 відсотків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Відповідно до пункту 1.3 Методики монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання - становище суб'єкта господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт господарювання:

не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

є одним із двох чи більше суб'єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті), не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Зокрема, якщо суб'єкт господарювання є одним із таких суб'єктів господарювання, і при цьому зазначеним суб'єктам господарювання у складі не більше трьох належать найбільші частки на ринку, які у сукупності перевищують 50 відсотків; п'яти - 70 відсотків;

територіальні (географічні) межі ринку - територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми частинами;

товар- будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема цінні папери);

товарні межі ринку - товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого;

часові межі ринку - час стабільності ринку, тобто період, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому істотно не змінюються;

бар'єри вступу на ринок - обставини, що перешкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на певному товарному ринку.

Як унормовано пунктами 2.1, 2.2 Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії:

встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.

Складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи.

Складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп).

Визначення товарних меж ринку.

Визначення територіальних (географічних) меж ринку.

Встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку.

Визначення обсягів товару, який обертається на ринку.

Розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку.

Складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.

Визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.

Встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Відповідно до пункту 5.1 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є:

подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо;

подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;

наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);

відсутність суттєвої різниці в цінах;

взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.

У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи.

Як унормовано пунктами 6.1, 6.2 Методики, територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися:

фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи);

технологічні зв'язки між виробниками і споживачами;

можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування;

співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів;

можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні;

рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи);

наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки;

наявність знаків для товарів і послуг;

наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані з ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо;

місце розташування специфічних груп споживачів;

рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями.

При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції.

Коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі.

Часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою (пункт 7.1 Методики).

Згідно з пунктами 9.1, 9.2 Методики потенційними конкурентами вважаються такі суб'єкти господарювання:

які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології тощо, але з різних причин не реалізують ці можливості;

які виготовляють товари (товарні групи), що складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на відповідному ринку;

нові суб'єкти господарювання, які можуть вступити на ринок.

Бар'єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є:

обмеження за попитом, пов'язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців;

адміністративні обмеження;

економічні та організаційні обмеження;

екологічні обмеження;

нерозвиненість ринкової інфраструктури;

інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи).

Як встановлено судом апеляційної інстанції: Комітет у розгляді справи обмежив предмет дослідження лише послугою з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження аміаку на морські судна, не порівнявши вказані послуги, які надаються за допомогою інших засобів транспортування за показниками взаємозамінності (залізничним, автомобільним транспортом); Комітет у визначенні територіальних меж ринку не з'ясував кола можливих споживачів та не дослідив можливості виходу на досліджуваний ринок інших суб'єктів господарювання; Комітет не встановив обставин щодо здатності позивача визначати чи суттєво впливати на умови обороту послуг на ринку, а також не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень цін, що існував би за умов значної конкуренції; Комітет не проаналізував наявності/відсутності бар'єрів доступу на досліджуваний ринок.

За приписом частини першої статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду: повно та всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, перевіривши правильність застосування Комітетом положень Методики та встановивши порушення її приписів (зокрема, пунктів 2.1, 5.1, 6.1, 10.3, 10.4), дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність Комітетом зайняття ПАТ "Одеський припортовий завод" монопольного становища на ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку з часткою 100 відсотків, у зв'язку з чим на законних підставах задовольнив заявлені позовні вимоги.

При цьому одночасне "визнання недійсним" та "скасування" судом Рішення АМК в оскаржуваній частині (що, по своїй суті, є тотожним), не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Касаційний господарський суд враховує й те, що у судових засідання касаційної інстанції представник Комітету не заперечував того, що на досліджуваному ринку є також і інші учасники. Проте доля кожного з них на ринку Комітетом у Рішенні визначена не була, відповідно, висновок Комітету про зайняття ПАТ "Одеський припортовий завод" монопольного становища на ринку послуг з приймання, захолоджування, зберігання та відвантаження на морські судна аміаку з часткою 100 відсотків зроблений без урахування всіх обставин справи.

Доводи, які викладені у касаційних скаргах Комітету, ПАТ "Тольяттіазот" та ДП "Укрхімтрансаміак", спростовуються повним, всебічним та об'єктивним розглядом справи судом апеляційної інстанції і прийняттям останнім законного та справедливого судового рішення.

Крім того, викладені у касаційних скаргах доводи безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017). Тому пов'язані з наведеним аргументи Комітету, ПАТ "Тольяттіазот" та ДП "Укрхімтрансаміак" не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом.

Доводи, які викладені у відзиві ПАТ "Одеський припортовий завод" на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судом попередньої інстанції та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржниками не зазначено й не обґрунтовано.

Відповідно до статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційних скарг Комітету, ПАТ "Тольяттіазот" та ДП "Укрхімтрансаміак" без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін судовий акт попередньої інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Антимонопольного комітету України, публічного акціонерного товариства "Тольяттіазот" та державного підприємства "Укрхімтрансаміак" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 у справі № 910/6999/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко