ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/18384/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.

за участю секретаря судового засідання - помічника судді Кузьміної О.М.

за участю: представника АТ "Альфа-Банк" - адвоката Суічмезова Р.В.; ліквідатора Українського консорціуму "Екосорб" - арбітражного керуючого Ковалко Г.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Українського консорціуму "Екосорб" арбітражного керуючого Ковалко Г.І.

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 щодо скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 в частині визнання за Українським консорціумом "Екосорб" права власності на об`єкт житлової нерухомості/квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

за позовом ліквідатора Українського консорціуму "Екосорб" арбітражного керуючого Ковалко Г.І.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна інвестиційна група"

про визнання права власності

в межах справи №910/18384/15

за заявою Приватного акціонерного товариства "Київспецмонтаж"

до Українського консорціуму "Екосорб"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 порушено провадження у справі № 910/18384/15 про банкрутство Українського консорціуму "Екосорб".

Постановою Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі №910/18384/15 Український консорціум "Екосорб" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Ковалко Г.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 у справі №910/18384/15 (суддя Пасько М.В.) позов ліквідатора Українського консорціуму "Екосорб" - арбітражного керуючого Ковалко Г.І. про визнання права власності, заявлений в межах справи № 910/18384/15 задоволено.

Визнано за Українським консорціумом "Екосорб" право власності на об`єкти житлової нерухомості/квартири розташовані за адресою:

- АДРЕСА_1 ;

- АДРЕСА_2 ;

- АДРЕСА_3 ;

- АДРЕСА_4 ;

- АДРЕСА_5 ;

- АДРЕСА_6 ;

- АДРЕСА_7 ;

- АДРЕСА_8 ;

- АДРЕСА_9 .

Постановою Північного апеляційного господарський суду від 26.03.2019 (колегія суддів: Верховець А.А. - головуючий, Доманська М.Л., Отрюх Б.В.):

- ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 у справі №910/18384/15 скасувати в частині визнання за Українським консорціумом "Екосорб" права власності на об`єкт житлової нерухомості/квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- в цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено ліквідатору Українського консорціуму "Екосорб" арбітражному керуючому Ковалко Г.І. у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за Українським консорціумом "Екосорб" на об`єкт житлової нерухомості/квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ліквідатор Українського консорціуму "Екосорб" - арбітражний керуючий Ковалко Г.І. звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 в частині скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 щодо визнання права власності на квартиру АДРЕСА_10 ; ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 у справі №910/18384/15 залишити без змін.

Підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду заявник касаційної скарги зазначає порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги ліквідатор УК "Екосорб" посилається на те, що, задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_1 не наводила жодного належного та допустимого доказу про наявність у неї права власності на квартиру АДРЕСА_10 .

При цьому, на думку скаржника, довідка № 01/01-16 від 17.02.2014 про здійснення повного розрахунку за спірну квартиру, видана УК "Екосорб" (але без підпису генерального директора ОСОБА_2 , не є належним доказом оплати, оскільки не є розрахунковим документом в розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Крім того, як стверджує ліквідатор боржника, ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів погашення/пред`явлення до погашення облігацій емітента, зокрема, копію довідки про стан рахунку в цінних паперах емітента.

Разом з тим, заявник касаційної скарги наголошує на необґрунтованості висновку апеляційного суду про обрання ліквідатором УК "Екосорб" невірного способу захисту, зазначаючи, що ст. 331 ЦК України стосується об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, а тому приписи цієї норми не можуть бути застосовані до об`єкту, на який визнано право власності за УК "Екосорб", оскільки згідно сертифікату про закінчення будівництва та готовність до експлуатації об`єкта будинок по АДРЕСА_11 введений в експлуатацію.

Крім того, посилаючись на норми ст. 182 ЦК України, п. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, ліквідатор УК "Екосорб" - арбітражний керуючий Ковалко Г.І. у касаційній скарзі вказує на те, що право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру не зареєстрованим в установленому законом порядку, а тому не могло бути порушеним судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної в апеляційному порядку ухвали.

Водночас, ліквідатор УК "Екосорб" вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга ОСОБА_1 є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягала задоволенню апеляційним судом.

Протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду Касаційного господарського суду від 11.04.2019 для розгляду справи № 910/18384/15 за касаційною скаргою ліквідатор УК "Екосорб" Ковалко Г.І. визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Білоуса В.В., Жукова С.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 910/18384/15 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ліквідатора Українського консорціуму "Екосорб" арбітражного керуючого Ковалко Г.І. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 щодо скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 в частині визнання за УК "Екосорб" права власності на об`єкт житлової нерухомості/квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; розгляд справи за касаційною скаргою призначено у відкритому судовому засіданні на 20.06.2019 на 10 год. 20 хв.

Від ОСОБА_1 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ліквідатора УК "Екосорб" відхилити, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 щодо скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 в частині визнання за УК "Екосорб" права власності на об`єкт житлової нерухомості/квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - залишити без змін, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.

В судовому засіданні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.06.2019 оголошувалась перерва до 10 год. 10 хв. 16.07.2019, про що учасники справи були повідомлені ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/18384/15.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення ліквідатора УК "Екосорб" - арбітражного керуючого Ковалко Г.І. та представника АТ "Альфа-Банк", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Провадження у даній справі про банкрутство Українського консорціуму "Екосорб" здійснюється за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній з 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство).

Предметом даного судового розгляду в межах справи про банкрутство Українського консорціуму "Екосорб" є вимоги ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Г.І. про визнання за боржником права власності, зокрема, на об`єкт житлової нерухомості/квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог, ліквідатор банкрута зазначила, що в ході здійснення ліквідаційної процедури було з`ясовано, що Український консорціум "Екосорб" та ТОВ "Протасів яр" є замовниками-забудовниками житлових будинків на перетині вулиць М. Кривоноса, І.Клименка, З. Космодем`янської та Червонопартизанської в Солом`янському районі м. Києва (надалі - Об`єкт) (згідно Договору №01/287 про передачу функцій замовника-забудовника від 02.04.2004 укладеного між ДПІ "Дніпроверф" (Інститут), ТОВ "Протасів яр" (Компанія) та ТОВ УК "Екосорб" (Консорціум).

Відповідно до п. 1.1. Договору №01/287 Інститут передає, а Компанія та Консорціум приймають на себе функції замовника-забудовника у обсягах та порядку, що визначені умовами цього Договору та відповідають Положенню "Про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекції підприємства, що будується) і технічний нагляд", затвердженого Постановою Держбуду СРСР від 02.02.88, №16 для досягнення наступної спільної господарської мети: проектування, будівництво, введення в експлуатацію та передача на баланс експлуатаційним організаціям житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення, підземною автостоянкою, інженерними мережами та спорудами на перетині вулиць М.Кривоноса та І.Клименка, вулиць З.Космодем`янської та Червонопартизанської в Солом`янському районі м. Києва.

Відповідно до п. 2.1. Компанія та Консорціум, в рахунок виконання функцій замовника-забудовника, зокрема здійснення фінансування будівництва Об`єкту, здійснення до початку будівництва відселення мешканців з будинків за адресою: АДРЕСА_12 , в установленому порядку. Після введення Об`єкту в експлуатацію, набувають майнових прав на збудований Об`єкт, у обсягах та пропорціях, які визначаються окремим договором про пайову участь у будівництві, що укладається між Сторонами.

Пункт 2.4. Договору передбачає, зокрема, що Сторони набувають майнових прав на Об`єкт в обсягах (пропорціях), визначених додатковим договором про пайову участь у будівництві Об`єкту.

Згідно п. 3.3.2. Договору Консорціум самостійно, або із залучених коштів третіх юридичних та фізичних осіб, бере на себе зобов`язання з оплати робіт по реалізації Проекту. У тому числі витрат, які пов`язані з компенсацією Інституту оплати оренди земельної ділянки, яка відведена у встановленому порядку для забудови і спорудження Об`єкту будівництва, на період будівництва; компенсувати Інституту 70% вартості робіт по створенню науково-технічної продукції: робіт по проектуванню та влаштуванню фундаментів Об`єкту, що будується в безпосередній близькості до існуючого житлового будинку по АДРЕСА_13 ; виконанням будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт. За окремою угодою; оплатою будівельних матеріалів, конструкцій. Інженерного обладнання та транспортних витрат; введення Об`єкту в експлуатацію та передачею Об`єкту на баланс експлуатаційним організаціям; вирішенням питань, пов`язаних з залученням в порядку пайової участі у будівництві Об`єкта грошових коштів юридичних та/або фізичних осіб відповідно до укладених договорів; оформленням у встановленому порядку права власності на житлові та нежитлові приміщення, побудовані за рахунок коштів, залучених від третіх осіб (фізичних та юридичних), а також передачі їм правовстановлюючих документів на означені приміщення.

З огляду на викладене, на думку ліквідатора банкрута, ТОВ УК "Екосорб" та ТОВ "Протасів яр", як замовники-забудовники об`єктів розташованих на перетині вул. М.Кривоноса та І.Клименка, вул. З.Космодем`янської та Червонопартизанської в Солом`янському районі м. Києва, є власниками новостворених площ у пропорції: ТОВ "Протасів яр" - 30%, а УК "Екосорб" - 70%.

Згідно додаткової угоди №1 до Договору №01/287 про передачу функцій замовника-забудовника від 02.04.2004, ТОВ "Протасів яр" було замінено на ТОВ "Будівельна інвестиційна група" (Відповідач).

Житлові будинки по АДРЕСА_2, АДРЕСА_13 ) було введено в експлуатацію в 2011-2014 роках.

Згідно протоколу розподілу житлових та нежитлових приміщень у житловому будинку на АДРЕСА_11 (друга черга) від 15.08.2011 за УК "Екосорб" закріплено: житлові приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 15, 16, 17, 18, 19, 25, 26, 27, 28, 29, 30. 31, 32. 33, 34, 35, 36, 41, 42, 43, 44, 45, 47, 51, 52, а всього 37 квартир загальною площею 3.694,3 м2.

Після розподілу площ, житлові та нежитлові приміщення розташовані по АДРЕСА_11 , які було закріплено за УК "Екосорб" та профінансовані інвесторами було передано інвесторам, а інші реалізовано покупцям.

На дату позову незареєстрованою залишилась, зокрема, квартира АДРЕСА_10 , що за твердженнями ліквідатора, свідчить про те, що квартира не передана інвестору, а відповідно перебуває у власності УК "Екосорб" та має входити до ліквідаційної маси банкрута, за рахунок якого повинні погашатись вимоги кредиторів боржника.

На підтвердження своїх доводів ліквідатором боржника було надано до суду наступні документи: акти готовності об`єкта до експлуатації від 01.09.2011; сертифікати відповідності закінченого будівництвом об`єкта; протоколи розподілу житлових та нежитлових приміщень у житлових будинках; Договір №01/287 про передачу функцій замовника-забудовника від 02.04.2004; додаткову угоду №1 до Договору №01/287 про передачу функцій замовника-забудовника від 02.04.2004; договір оренди земельної ділянки від 21.03.2005; документи на земельні ділянки; розподільчі баланси ТОВ «Будівельна інвестиційна група» від 29.10.2009; списки інвесторів за кошти яких збудовано квартири в будинку по АДРЕСА_14 ; інформаційні довідки КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» щодо набуття права власності на спірне нерухоме майно.

За таких обставин, посилаючись на ненадання ТОВ "Будівельна інвестиційна група" документів щодо розподілу площ в будинку по АДРЕСА_11 , керуючись ст. 392 ЦК України, ліквідатор - арбітражний керуючий Ковалко Г.І. просила суд визнати за УК "Екосорб" право власності на об`єкт житлової нерухомості/квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про визнання права власності на спірний об`єкт житлової нерухомості/квартири за УК "Екосорб", суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що УК "Екосорб" є власником збудованого майна.

Апеляційний суд дійшов протилежного висновку та відмовив ліквідатору УК "Екосорб" - арбітражному керуючому Ковалко Г.І. у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за УК "Екосорб" на об`єкт житлової нерухомості/квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За висновком апеляційного суду, суд першої інстанції, в порушення норм чинного законодавства, не дослідив та не надав оцінку наявному в матеріалах справи списку інвесторів, за кошти яких збудовано квартири в будинку по АДРЕСА_11 та не встановив, чи не будуть порушуватись ухваленим ним рішенням права осіб (інвесторів), не залучених до участі у справі.

При цьому, відмовляючи ліквідатору УК "Екосорб" у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за боржником на спірну квартиру, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем було обрано невірний спосіб захисту порушених прав.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст. 15, 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкту до експлуатації визначено Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (в редакції від 19.06.2003) та Законом України "Про інвестиційну діяльність".

При цьому, ні нормами Законів України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", "Про інвестиційну діяльність", ні нормами ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Крім того, за правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позов про визнання права власності може пред`являти виключно власник такого майна. Відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту належності йому спірного майна на праві власності.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій від третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 ЦК України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, в даному випадку ліквідатором УК "Екосорб" - арбітражним керуючим Ковалко Г.І. заявлено вимогу про визнання права власності на новостворене нерухоме майно, зокрема, квартиру АДРЕСА_10 .

Однак, як зазначено вище, позов про визнання права власності може пред`являти виключно власник такого майна, а виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення чинним законодавством не передбачено.

Отже, враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі №6-244цс14, від 24.06.2015 № 6-318цс15, від 02.12.2015 у справі № 6-1732цс15.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, ліквідатором УК "Екосорб" при зверненні з даним позовом не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 73-77 ГПК України, на підтвердження факту державної реєстрації спірної квартири за УК "Екосорб", як і не надано доказів про порушення, оспорювання чи невизнання відповідачем майнових прав УК "Екосорб" на квартиру АДРЕСА_10 .

При цьому доводи позивача про невизнання відповідачем права власності УК "Екосорб" на спірний об`єкт, що відображається у ненаданні ТОВ "Будівельна інвестиційна група" документів щодо розподілу площ в будинку по АДРЕСА_11 , було обґрунтовано відхилено апеляційним судом як безпідставні, оскільки, як підтверджується матеріалами справи, ліквідатором УК "Екосорб" до позовної заяви додано протокол розподілу житлових та нежитлових приміщень у житловому будинку на АДРЕСА_11 .

До викладеного слід додати, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Так, застосування такого способу захисту прав, як звернення з позовом про визнання права на речові права, можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов`язальних відносинах.

Водночас, права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.12.2014 у справі № 3-191гс14.

Враховуючи викладене та встановивши відсутність між позивачем та відповідачем - ТОВ "Будівельна інвестиційна група" спору про право власності, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для захисту прав УК "Екосорб" шляхом визнання за ним права власності на спірну квартиру на підставі ст. 392 ЦК України.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених вище норм, ліквідатором УК "Екосорб" було обрано невірний спосіб захисту порушених прав, оскільки законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Відтак, з огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову ліквідатора боржника про визнання за УК "Екосорб" права власності на об`єкт житлової нерухомості/квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи, і правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права розглянув даний спір в межах справи про банкрутство УК "Екосорб".

Аргументи заявника касаційної скарги, наведені в обґрунтування наявності підстав для скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції, якою визнано за УК "Екосорб" право власності на об`єкт житлової нерухомості/квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зводяться до аналізу наявності у ОСОБА_1 підстав для набуття права власності на спірну квартиру, що не є предметом даного спору, а тому відхиляються колегією суддів.

Крім того, з огляду на викладене вище, доводи ліквідатора УК "Екосорб" у касаційній скарзі не спростовують законних та обґрунтованих висновків апеляційного суду про те, що позивачем (ліквідатором УК "Екосорб") у даній справі невірно обрано спосіб захисту права боржника та відповідно, про відсутність підстав для визнання за боржником права власності на квартиру АДРЕСА_10 .

При цьому, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) від 23.07.2009 Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише з підстав порушення правил юрисдикції та задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ліквідатором УК "Екосорб" - арбітражним керуючим Ковалко Г.І. у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі ухвали місцевого суду, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень чи істотної судової помилки, допущених судом апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 у справі №910/18384/15 щодо скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 в частині визнання за Українським консорціумом "Екосорб" права власності на об`єкт житлової нерухомості/квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 прийнята судом у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ліквідатора Українського консорціуму "Екосорб" арбітражного керуючого Ковалко Г.І. залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 у справі №910/18384/15 щодо скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 в частині визнання за Українським консорціумом "Екосорб" права власності на об`єкт житлової нерухомості/квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя - Ткаченко Н.Г.

Судді - Білоус В.В.

Жуков С.В.