Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.01.2019 року у справі №911/1171/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1171/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Студенець В.І., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Ніколаєва Д.Ю.,

відповідача - Гучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "АВ-Студіа",

на рішення Господарського суду Київської області

(суддя - Шевчук Н.Г.)

від 13.08.2018,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Дикунська С.Я., судді - Жук Г.А., Мальченко А.О.)

від 18.12.2018,

у справі за позовом приватного підприємства "АВ-Студіа",

до приватного акціонерного товариства "Київобленерго",

про визнання недійсним договору № 269 від 05.04.2018 з доступу до опор повітряних ліній напругою 0,4 - 10 кв. для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2018 року ПП "АВ-Студіа" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до ПрАТ "Київобленерго" про визнання недійсним договору № 269 від 05.04.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач на момент укладення спірного договору не був власником опор повітряних ліній та у нього був відсутній достатній обсяг цивільної дієздатності, зокрема, відсутнє право розпорядження нерухомим майном. За твердженнями позивача відповідач ввів його в оману щодо наявності у нього права власності на опори повітряних ліній та шляхом погроз і без вільного волевиявлення спонукав його до укладення спірного договору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018, в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що позивачем не доведено обставин, з якими закон, зокрема, положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, пов'язують можливість визнання оспорюваного договору недійсним.

Приватне підприємство "АВ-Студіа" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Вказує, що господарськими судами помилково ототожнено поняття "повітряна лінія електропередач" та "опори лінії електропередачі". Стверджує, що ПрАТ "Київобленерго" не надало до суду належних доказів на підтвердження права власності на опори ліній електропередач.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що він як правонаступник ЗАТ "А.Е.С. Київобленерго" володіє повітряними лініями на підставі Переліку нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ЗАТ "А.Е.С. Київобленерго" під час його корпоратизації станом на 01.07.1995, який затверджений наказом Міністерства палива та енергетики України № 452 від 21.11.2016.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 05.04.2018 приватним підприємством "АВ-Студіа" (замовник) та приватним акціонерним товариством "Київобленерго" (власник мереж) укладено договір № 269 з доступу до опор повітряних ліній напругою 0.4 - 10 кВ для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку, відповідно до пункту 1.1 якого замовник замовляє та оплачує, а власник мереж надає право доступу на території Білоцерківського району Київської області до місць на опорах повітряних ліній електропередач 0,4/10 кВ для сумісного підвішування ліній волоконно-оптичного зв'язку з необхідним комутаційним та іншим обладнанням.

Згідно з пунктом 1.2 договору загальна кількість опор ліній електропередач 0,4/10 кВ, які використовуються для сумісного підвішування волоконно-оптичного кабелю зв'язку, визначається проектною документацією, затверджується шляхом підписання сторонами акту протяжності повітряних ліній 10/0,4кВ із сумісним підвішуванням волоконно-оптичної лінії зв'язку (додаток № 1 до договору) та схеми проходження ліній волоконно-оптичного зв'язку із зазначенням місця розташування опор (додаток № 2 до договору).

Відповідно до пункту 7.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє впродовж 1 (одного) року. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною з сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Пунктом 7.1.1 договору передбачено, що у відповідності з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що його умови розповсюджуються на взаємовідносини між сторонами, що виникли між ними з 01.09.2017.

Спір у справі виник в зв'язку з оспорюванням позивачем законності договору з доступу до опор повітряних ліній напругою 0.4 - 10 кВ для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку з огляду на його невідповідність вимогам чинного законодавства, адже за твердженням позивача відповідач на момент його укладення не був власником опір повітряних ліній та не був жодним чином уповноважений на укладення такого договору, у нього був відсутній достатній обсяг цивільної дієздатності, зокрема відсутнє право розпорядження нерухомим майном, що є порушенням ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України та Закону України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних послуг", відповідно до якого договір з доступом до використання опір повітряних ліній укладається між власником об'єкта доступу та замовником. За твердженнями позивача, відповідач ввів його в оману щодо належності йому права власності на опір повітряних ліній та шляхом погроз і без вільного волевиявлення спонукав до укладення спірного договору, чим порушив ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Згідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

У разі якщо сторона спірного правочину до та на момент вчинення цього правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.

Дослідивши та проаналізувавши умови спірного договору, судами попередніх інстанцій встановлено, що при укладенні договору сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогам цивільного та господарського законодавства.

Окрім того, судами встановлено, що приватне акціонерне товариство "Київобленерго" володіє повітряними лініями електропередач, доступ до опор яких є предметом оспорюваного договору № 269 від 05.04.2018, як правонаступник ЗАТ "А.Е.С. Київобленерго" на підставі переліку нерухомого майна, що увійшло до статутної фонду ЗАТ "А.Е.С. Київобленерго" під час його корпоратизації станом на 01.07.1995, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України № 452 від 21.11.2006 (а.с. 123-133).

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів наявності в діях відповідача умисного введення в оману позивача при укладенні спірного договору, позивачем не надано, а отже оспорюваний договір відповідає нормам цивільного законодавства, якими врегульовано порядок укладення та виконання договорів.

Доводи позивача про те, що відповідач на момент укладення не був власником опор повітряних ліній, правомірно не прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки спростовуються переліком нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ЗАТ "А.Е.С. Київобленерго" під час його корпоратизації станом на 01.07.1995, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України № 452 від 21.11.2006. Таке майно перебуває у володінні приватного акціонерного товариства "Київобленерго".

При цьому, відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Наразі, позивачем не доведено, що відповідачем неправомірно набуто право власності на опори повітряних ліній електропередач, які є предметом спірного договору, як і не доведено незаконність набуття права власності на вказане майно, встановлену у судовому порядку.

Тому, доводи скаржника про те, що відповідач, укладаючи договір з позивачем, не мав права власності на опори повітряних ліній, а тому не мав повноважень на укладення вказаного договору та про те, що оспорюваний договір був укладений позивачем під впливом обману спростовуються вищевикладеним.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів про те, що позивачем не було доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним договору №269 від 05.04.2018, у зв'язку з чим суд правомірно відмовив в задоволенні позову.

Аргументи касаційної скарги зводяться до порівняльного аналізу понять "повітряна лінія електропередач" та "опори лінії електропередачі" як предметів матеріального світу, їх правового статусу в розумінні Закону України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних послуг".

Необхідно враховувати, що цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв'язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів телекомунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлює повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначає права та обов'язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних послуг" опори ліній електропередачі віднесено до об'єктів інфраструктури електроенергетики, які придатні для надання власником інфраструктури об'єкта доступу у користування замовнику на договірних засадах.

Відповідно до підпункту 2.4.2 Правил улаштування електроустановок, затверджених наказом Міненерговугілля № 467 від 21.07.2017, повітряна лінія електропередавання напругою до 1 кВ - це споруда для передавання електричної енергії проводами, розташованими просто неба і закріпленими за допомогою ізоляторів і арматури на опорах або кронштейнах на стінах будівель і на інженерних спорудах.

В тексті Правил улаштування електроустановок повітряну лінію із застосуванням самоутримних ізольованих проводів позначено ПЛІ, а із застосуванням неізольоваш проводів - ПЛ.

Початком ПЛ вважається приєднання її до вивідних ізоляторів трансформатори підстанції, а початком ПЛІ - приєднання самоутримних ізольованих проводів і комутаційного апарату лінії.

Господарськими судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що спірним договором врегульовано питання спільного використання сторонами повітряних ліній електропередавання, які належать відповідачу на праві власності, надання доступу до опор повітряних ліній напругою 0.4 - 10 кВ для сумісного підвішування волоконно-оптичних ліній зв'язку на території Білоцерківського району Київської області.

Укладення такого договору узгоджується з вимогами Закону України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних послуг" та Правил надання доступу до інфраструктури об'єкта електроенергетики затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2018 року N 853.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу приватного підприємства "АВ-Студіа" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 13.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі за № 911/1171/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді В. Студенець

І. Ткач