Історія справи

Постанова КГС ВП від 05.06.2025 року у справі №910/8607/24
Постанова КГС ВП від 24.06.2025 року у справі №910/8607/24
Постанова КГС ВП від 24.06.2025 року у справі №910/8607/24
Постанова КГС ВП від 06.06.2025 року у справі №910/8607/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/8607/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут Юг" - адвоката Проскурні Т.В., ордер АІ № 1905301 від 26.05.2025,

відповідача - державного підприємства "Гарантований покупець" - адвоката Прохорова Ю.Г., дов. від 30.12.2024 № 264-Д,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - Підприємство)

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 (суддя Ковтун С.А.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді: Барсук М.А. і Кропивна Л.В.)

у справі № 910/8607/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут Юг" (далі - Товариство)

до Підприємства

про стягнення 25 994 932,30 грн.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.06.2025 № 32.2-01/1013 у зв`язку із обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/8607/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Малашенкова Т.М. і Колос І.Б.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до суду з позовом до Підприємства про стягнення 26 140 826,03 грн заборгованості, у тому числі: 23 182 773,68 грн основної заборгованості, 906 692,91 грн 3% річних та 2 051 359,14 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 14903/01 від 27.02.2018 в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленої позивачем електроенергії, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

У подальшому Товариство зменшувало/збільшувало розмір позовних вимог, зокрема, останньою заявою, яка прийнята судом, збільшило розмір позовних вимог до 25 994 932,30 грн (збільшив розмір 3% річних до 1 047 704,12 грн та інфляційних втрат до 2 641 922,99 грн).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2024: закрито провадження в частині стягнення 2 093 553,68 грн основного боргу; позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 20 211 751,51 грн основного боргу, 1 043 577,65 грн 3% річних, 2 641 922,99 грн інфляційних втрат, 3% річних від простроченої суми за період з 24.09.2024 до моменту виконання рішення суду, які розраховуються за таким правилом: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення : 365 (366) : 100, а також судовий збір у розмірі 286 767,02 грн; відмовлено у стягненні 4 126,47 грн 3% річних; повернуто позивачу з Державного бюджету України 26 873,38 грн судового збору.

За наслідками ухвалення рішення у справі Товариство звернулося до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл 200 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025: заяву відповідача задоволено частково; стягнуто з позивача на користь відповідача 61 987,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.

За висновком суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, оцінюючи за критерієм співмірності та відповідності понесених позивачем витрат на послуги професійної правничої допомоги, співмірним витраченому адвокатом часу на виконання відповідних робіт (надання послуг) є витрати у розмірі 62 000,00 грн.

Не погоджуючись з додатковим рішеннями та постановою (в частині оскарження додаткового рішення) судів попередніх інстанції, Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків (щодо застосування статей 1, 19, 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", статей 126 129 ГПК України), викладених у постановах Верховного Суду: від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (подібний висновок викладено також у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), від 27.10.2022 у справі № 904/8800/21, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 (подібний висновок викладено також у постанові від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19), від 28.02.2023 у справі № 910/20293/21, від 26.02.2020 у справі № 910/5744/18.

Узагальнено скаржник посилається на недоведеність необхідності понесення Товариством стягнутих з Підприємства витрат на професійну правничу допомогу адвоката, неспівмірність стягнутої з нього суми таких витрат з наданими адвокатом Товариству послугами.

На переконання скаржника, суди неповно з`ясували фактичні обставини справи, належним чином не дослідили зібрані у справі докази та аргументи сторін у питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Просить скасувати оскаржувані додаткове рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду (в частині оскарження додаткового рішення) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. У відзиві Товариство зазначає про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції на суму 20 000 грн, які просить стягнути з Підприємства за наслідками касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування якої, викладеного у постанові Верховного Суду, Суд відзначає, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого судового рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних норм права.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)].

Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Так, Підприємством у касаційній скарзі наведено низку постанов Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку скаржника, не були враховані судами попередніх інстанцій.

У контексті цих доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 ГПК України передбачає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження понесення ним витрат на правничу допомогу у сумі 200 000 грн Товариство долучило до матеріалів справи:

- договір про надання правової допомоги № 250/2024 від 14.05.2024 (далі - Договір);

- заявку про надання правової допомоги від 14.05.2024;

- акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 23.11.2024;

- платіжну інструкцію № 194 від 26.06.2024;

- ордер та свідоцтво.

З наведених документів судами з`ясовано, що згідно з пунктом 4.1 Договору гонорар Адвокатського об`єднання Клієнт оплачує у розмірі та в порядку згідно з умовами, викладеними у додатку № 2 до цього договору.

Відповідно до пункту 1 додатку № 2 від 14.05.2024 до Договору вартість послуг з надання правничої допомоги у суді першої інстанції складає 200 000 грн.

Згідно із звітом адвокат витратив для надання послуг 64,5 годин (200 000,00 грн), а саме: 40 годин на підготовку та подання позовної заяви, розрахунок боргу та підготовку додаткових матеріалів для пред`явлення позову до суду; 3 години на підготовку відповіді на відзив; 4 години на підготовку та подання заяви про зменшення розміру позовних вимог з розрахунком боргу; 6 годин на участь адвоката у шести судових засіданнях (09.09.2024, 30.09.2024, 07.10.2024, 04.11.2024, 11.11.2024, 24.11.2024); 3 години на підготовку та подання заяви про збільшення розміру позовних вимог; 6 годин на підготовку заперечень на клопотання відповідача від 06.11.2024 про зупинення провадження у справі; 2 години на підготовку клопотання про закриття провадження в частині (з урахуванням часткової оплати основного боргу відповідачем) з наданням розрахунку заборгованості; 0,5 години на підготовку клопотання про закриття провадження в частині (з урахуванням часткової оплати основного боргу відповідачем) з наданням розрахунку заборгованості.

Підприємство, у свою чергу, заперечило проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу. На думку відповідача, враховуючи предмет та підстави позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість годин, витрачених для надання послуг, відображена у звіті позивача, а також їх вартість є явно завищеними.

Суд першої інстанції, оцінюючи за критерієм співмірності та відповідності понесених витрат Товариством на послуги професійної правничої допомоги, вважав, що співрозмірним є витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) час в обсязі 20 годин (62 000,00), а саме: 5 годин на підготовку та подання позовної заяви, розрахунок боргу та підготовку додаткових матеріалів для пред`явлення позову до суду; 3 години на підготовку відповіді на відзив; 1 година на підготовку та подання заяви про зменшення розміру позовних вимог з розрахунком боргу; 6 годин на участь адвоката у шести судових засіданнях (09.09.2024, 30.09.2024, 07.10.2024, 04.11.2024, 11.11.2024, 24.11.2024); 2 години на підготовку та подання заяви про збільшення розміру позовних вимог; 2 години на підготовку заперечень на клопотання відповідача від 06.11.2024 про зупинення провадження у справі; 0,5 години на підготовку клопотання про закриття провадження в частині (з урахуванням часткової оплати основного боргу відповідачем) з наданням розрахунку заборгованості; 0,5 години на підготовку клопотання про закриття провадження в частині (з урахуванням часткової оплати основного боргу відповідачем) з наданням розрахунку заборгованості.

Таким чином, за висновком суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, розподілу підлягають 62 000,00 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції виснував, що Підприємство не довело відповідно до частини шостої статті 126 ГПК України неспівмірності понесених Товариством при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 62 000 грн із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.

Водночас враховуючи, що позов було задоволено частково суд першої інстанції поклав на відповідача 61 987,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами попередніх інстанцій досліджені надані докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу позову, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, з дотриманням статей 2 86 123 126 129 210 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

З доводів касаційної скарги не вбачається того, у зв`язку з чим Верховний Суд міг би замінити висновки судів першої та апеляційної інстанцій власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в судах попередніх інстанцій.

Здійснивши аналіз постанов Верховного Суду, висновки яких, на думку скаржника, не було враховано судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, Суд дійшов висновку, про те, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.

Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статей 123 126 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального або процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Проте, сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування оскаржуваних судових рішень є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Верховним Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

Верховний Суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, які узгоджуються з міркуваннями Верховного Суду, викладеними у цій постанові.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки за результатами касаційного перегляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення ними норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Підприємства без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Викладена у відзиві заява Товариства про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції буде розглянута Судом за наслідками подання Товариством доказів відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України, у тому числі відповідного акта надання послуг в частині участі представника Товариства у судовому засіданні 05.06.2025.

Керуючись статтями 129 300 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 (в оскаржуваній частині) у справі № 910/8607/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Колос