ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/3993/19 (904/4429/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2025 (колегія суддів у складі: Парусніков Ю.Б. - головуючий, Верхогляд Т.А., Іванов О.Г.)

та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 (суддя Примак С.А.)

у справі № 904/3993/19 (904/4429/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтрейд 2016"

до ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2

про стягнення грошових коштів,

у межах справи № 904/3993/19

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос стандарт"

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи та стислий зміст вимог заявника

1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос стандарт" (далі - Боржник), запроваджено процедуру розпорядження майном боржника.

2. Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2019 визнано Боржника банкрутом, відкрито процедуру ліквідації Боржника.

3. У межах зазначеної справи Боржник звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення 400000,00 грн, сплачених Боржником через невиконання основного зобов`язання, забезпеченого порукою.

4. Водночас Позивач подав заяву про забезпечення позову (далі - Заява), в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, належне Відповідачу на праві власності, а саме:

- земельну ділянку площею 0,1598 га (кадастровий номер 3222481201:01:002:0245; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2159795332224; цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), далі - Земельна ділянка);

- житловий будинок загальною площею 235,9 м2 (житлова площа 76,4 м2) за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 155996432224; земельні ділянки місця розташування кадастровий номер 3222481201:01:002:0245, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), далі - Будинок).

5. Заяву мотивовано тим, що існує ризик невиконання рішення суду.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

6. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2024 Заяву задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на Земельну ділянку та Будинок.

7. Ухвалу мотивовано тим, що реалізація Відповідачем відповідного майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

8. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2025 замінено позивача у справі Боржника на Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтрейд 2016" (далі - Позивач).

9. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2025 ухвалу господарського суду першої інстанції змінено, викладено її резолютивну частину в новій редакції, згідно з якою Заяву задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Відповідача в межах 400000,00 грн, а в іншій частині у задоволенні Заяві відмовлено.

10. Постанову мотивовано наявністю правових підстав для забезпечення позову в цій справі, оскільки між сторонами існує спір щодо стягнення грошових коштів, а виконання в майбутньому судового рішення в цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідача присудженої до стягнення суми заборгованості. Водночас апеляційний господарський суд визнав неспівмірним з предметом позову накладення арешту на все нерухоме майно Відповідача, оскільки його вартість може перевищувати вартість предмету спору.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

11. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати ухвалу та постанову господарських судів попередніх інстанцій, ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні Заяви.

12. Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають нормам процесуального права, передбаченим частиною 2 статті 136 і частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки захід забезпечення позову вжито без наведення обставин, які свідчать про ризик виникнення перешкод для виконання рішення суду. До того ж накладений арешт на невизначене майно, незважаючи на формальне зазначення вартості такого майна, не відповідає вимогам співмірності.

13. Відповідач зазначає, що сам факт наявності в нього регулярного, стабільного доходу свідчить про можливість виконання ним судового рішення про стягнення коштів у разі його ухвалення, водночас недостатність у Відповідача коштів не свідчить про вчинення ним дій, що унеможливлять виконання рішення позову в разі задоволення позову.

14. Відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.08.2024 у справі №916/719/24, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22, від 27.11.2024 у справі №910/13310/23, від 08.10.2024 у справі №5026/1357/2012 (925/229/24), від 11.07.2024 у справі №925/1459/23.

15. На думку Відповідача, оскаржувані ухвала та постанова не містять належного обґрунтування наявності ризиків, передбачених частиною 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, та посилань на будь-які докази, які б підтверджували наявність у Відповідача наміру відчужити об`єкти нерухомого майна, набутого ним у власність вже після укладення договору позики з ОСОБА_2 (забезпеченого Боржником як поручителем). Відчуження зазначеного нерухомого майна виключно через пред`явлення позовних вимог на суму 400000,00 грн Відповідач вважає економічно недоцільним з огляду на його вартість та, відповідно, розмір державного мита, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, податку на доходи фізичних осіб і військового збору тощо, належного до сплати в разі продажу вказаного майна.

16. Також Відповідач зауважує, що господарські суди не вирішили питання зустрічного забезпечення, яке могло б гарантувати відшкодування йому збитків, заподіяних внаслідок вжиття заходів забезпечення позову.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

17. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

18. Відзив мотивовано тим, що вжиття судом апеляційної інстанції заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Відповідача у межах суми позову є адекватним та обґрунтованим, відповідає меті застосування таких заходів, які перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом позову, а також є співмірними із заявленими Позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження майном, на яке буде накладено арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав Позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті.

Позиція Верховного Суду

19. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

20. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду Заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Відповідача.

21. Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

22. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист (поновлення) порушених чи оспорюваних прав (інтересів) позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

23. Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

24. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (відповідачів) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №910/18739/16, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20).

25. Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

26. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

27. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії тощо.

28. Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

29. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

30. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

31. Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватися до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватися для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.

32. Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

33. Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

34. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду тощо.

35. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

36. За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу, за загальним правилом, власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.

37. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 24.05.2021 у справі №910/3158/20) під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

38. Водночас Верховний Суд, зокрема, в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, ухваленій у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, зауважив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

39. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

40. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

41. Водночас у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

42. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 відступив від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

43. Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

44. Предметом спору в цій справі є стягнення з Відповідача на користь Боржника коштів у сумі 400000,00 грн. З огляду на викладене господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про можливість застосування заходів забезпечення зазначеного позову шляхом накладення арешту, зокрема, на майно Відповідача, позаяк у матеріалах справи немає доказів наявності на його рахунках коштів у сумі, необхідній для погашення заборгованості в разі задоволення позову.

45. Оскільки виконання судового рішення в цій справі (в разі задоволення позову) безпосередньо залежить від наявності у Відповідача відповідної суми коштів, а дохід Відповідача за 2024 рік (за рік до пенсійного віку) згідно з наданими ним доказами становить 100350,00 грн, тобто значно менше заявленої до стягнення суми боргу, водночас не надано доказів наявності у Відповідача певного майна, крім Земельної ділянки і Будівлі, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про існування ризику невиконання відповідного рішення в разі невжиття заходів забезпечення позову.

46. Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи про ненаведення обставин, які свідчать про виникнення перешкод для виконання рішення суду, та посилання Відповідача на наявність у нього достатнього регулярного і стабільного доходу. Такі аргументи суперечать змісту оскаржуваної постанови та по суті зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, встановлення обставин щодо можливості виконання Відповідачем судового рішення (в разі задоволення позову), попри недостатність у нього коштів, що не були встановлені судами попередніх інстанцій або відхилені ними, а це з огляду на визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

47. Щодо доводів Відповідача про відсутність доказів наявності в нього наміру відчужити належні йому об`єкти нерухомого майна необхідно звернути увагу на те, що наявність у Відповідача правомочностей власника відповідного майна вказує на можливість у будь-який момент (в тому числі під час розгляду судом цієї справи, але до прийняття остаточного рішення) розпорядитися цим майном на користь третіх осіб, що з огляду на відсутність у нього коштів може призвести до неможливості виконання рішення в цій справі (у разі задоволення позову).

48. За наведених умов вимога щодо обов`язкового надання позивачем доказів на підтвердження намірів Відповідача про відчуження спірного майна, враховуючи наявність у нього права розпорядитися ним у будь-який момент, свідчила б про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, ухваленій у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду).

49. Отже, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з Реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

50. Наведені Відповідачем у касаційній скарзі висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 19.08.2024 у справі №916/719/24, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22, від 08.10.2024 у справі №5026/1357/2012 (925/229/24), від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, не спростовують наведеного, адже вони стосуються застосування відповідних норм процесуального права під час розгляду та оцінки в межах дискреційних повноважень суду питань вжиття заходів забезпечення позову з огляду на фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і які не можна визнати подібними до цієї справи (зокрема щодо специфіки господарської діяльності відповідача, вчинення ним дій, спрямованих на виконання спірного зобов`язання, обсягу наявного у відповідача майна та його зміни, наявних грошових коштів на рахунках тощо). Посилання Відповідача на постанову Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №910/13310/23 є нерелевантним з огляду на те, що в зазначеній справі розглянуто питання накладення арешту та заборони вчиняти платежі для забезпечення первісного позову про визнання недійсним правочину.

51. Щодо твердження Відповідача про невідповідність вжитого в цій справі заходу забезпечення позову вимогам співмірності через накладення арешту на невизначене майно Верховний Суд наголошує, що оскаржуваною постановою передбачено накладення арешту на майно Відповідача виключно в межах спірної суми коштів у розмірі 400000,00 грн.

52. При цьому необхідно звернути увагу на усталену правову позицію, зокрема, викладену в постанові Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21, згідно з якою в разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

53. Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках у банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

54. Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

55. У разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим.

56. Обсяг майна та коштів на рахунках, на які має бути та може бути накладено арешт, має визначатися у процедурі примусового виконання у межах суми, про забезпечення якої просить позивач. Відповідно, у разі встановлення виконавцем, що для забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову буде достатньо накласти арешт лише на кошти на деяких з рахунків відповідача, які можуть забезпечити стягнення усієї спірної суми, або на конкретне майно, вартість якого може забезпечить виконання рішення суду, накладення арешту на грошові кошти, які розміщені на інших рахунках, та на інше майно відповідача взагалі буде недоцільним.

57. Також Верховний Суд вважає безпідставними викладені в касаційній скарзі аргументи про те, що господарські суди не вирішили питання зустрічного забезпечення, яке б гарантувало відшкодування йому збитків, заподіяних внаслідок вжиття заходів забезпечення позову. Під час розгляду Заяви апеляційний господарський суд враховував, що обраний спосіб забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, адже арештоване майно фактично перебуватиме у володінні власника зі збереженням права користуватися ним (зокрема використовувати Будинок як житло), буде обмежена лише можливість Відповідача розпоряджатися відповідним майном. Натомість у касаційній скарзі не наведено посилань на певні наявні у справі, але помилково не враховані господарськими судами докази на підтвердження можливих збитків, які можуть бути спричинені Відповідачу внаслідок накладення арешту на належне йому майно.

58. Тобто Відповідач ані під час розгляду Заяви господарськими судами попередніх інстанцій, ані під час касаційного розгляду справи не довів, яким чином вжиття наведених заходів та збереження у зв`язку з цим існуючого стану, порушують його права, позаяк намірів відчужувати нерухоме майно Відповідач, за його доводами, не має.

59. Отже, викладені в касаційній скарзі доводи про порушення та неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції приписів статей 136 137 Господарського процесуального кодексу України, неврахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваної постанови.

61. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції.

Розподіл судових витрат

62. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300 301 304 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі №904/3993/19 (904/4429/24) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков