ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 640/25678/21

адміністративне провадження № К/990/7817/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Жук А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року (головуючий суддя - Вєкуа Н.Г.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді: Аліменко В.О., Черпіцька Л.Т.)

у справі №640/25678/21

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 24 грудня 2019 року до 08 липня 2021 рік;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 24 грудня 2019 року до 08 липня 2021 року, відповідно до правил розрахунку розміру середнього заробітку, встановленого «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на день звільнення йому не було виплачено вихідну допомогу при звільненні, а остаточний розрахунок з ним проведений лише 09.07.2021, тобто через 383 дні після звільнення, що є підставою для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2023 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачу середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25 грудня 2019 року до 08 липня 2021 рік. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25 грудня 2019 року до 08 липня 2021 рік, в сумі 28 615, 80 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.

5. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі № 640/5320/20, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задоволено та стягнуто вихідну допомогу, у зв`язку із звільненням у розмірі 28 914, 71 грн.

7. Присуджені постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі № 640/5320/20 кошти у розмірі 28 914, 71 грн стягнуті з Офісу Генерального прокурора в примусовому порядку 09 липня 2021 року.

8. На думку позивача, вказане свідчить про те, що у нього виникло право відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на виплату середнього заробітку за час неправомірної затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.

9. 09 серпня 2021 року адвокат в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з адвокатським запитом, в якому в тому числі просив нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільнені, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

10. Офіс Генерального прокурора листом від 17 серпня 2021 року № 21-2238 вих-20 відмовив у такому нарахуванні.

11. Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середню заробітну плату за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІII. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 09 липня 2021 року, що вчинено із порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а відтак у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який в даному випадку становить з 25 грудня 2019 року до 08 липня 2021 рік (383 дні).

13. Вирішуючи питання про розмір суми середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню, суд вважав за необхідне врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

14. Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 28 615, 80 грн (515 085, 21 грн х 0,06%).

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. В обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 11 березня 2020 року у справі №440/376/20, від 26 грудня 2022 року у справі №420/4115/20, в частині застосування статті 117 КЗпП України, Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, та застосуванню коефіцієнтів щодо розрахунку середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні. Посилається на те, що згідно з вимогами частини першої статті 177 КЗпП України відповідачем має бути виплачено його середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку. При цьому вказана стаття носить імперативний і безальтернативний характер та не може трактуватися судом на власний розсуд.

16. У відзиві на касаційну скаргу відповідач звертає увагу на пропуск строку звернення до суду з вказаною позовною заявою та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити таке.

18. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Приписами статті 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

20. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

21. Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

22. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

23. Предметом спору у цій справі є відносини щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати вихідної допомоги) при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

24. Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

25. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

26. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

27. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

28. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

29. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року, останньому не нараховано та не виплачено усі належні до виплати суми, зокрема, не нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі 28 914, 71 грн, вказаний розрахунок проведено лише 09 липня 2021 року на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі № 640/5320/20.

30. Отже, суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем було здійснено лише 09 липня 2021 року, що вчинено із порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

31. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

32. З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц вбачається наступне.

33. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

34. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

35. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

36. Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

37. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

38. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

39. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

40. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

41. Водночас Суд зазначає, що за своєю суттю і призначенням вихідна допомога при звільненні і середній заробіток, стягнення/виплату якого передбачено статтями 117 235 Кодексу законів про працю України є різними виплатами, адже мають різну правову природу. В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України є своєрідною відповідальністю відповідача за невиплату вихідної допомоги (під час звільнення). Водночас вихідна допомога розглядається як гарантія (у грошовій формі) працівникові, звільненому з об`єктивних причин.

42. Саме також правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

43. За наведених обставин у справі Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

44. Разом з тим, Позивачем в касаційній скарзі оспорюється визначення судами попередніх інстанцій суми середнього заробітку за затримку виплати вихідної допомоги при звільненні, яка підлягає стягненню.

45. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

46. Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

47. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13ц та від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, від 23.12.2020 року у справі №560/3971/19.

48. Крім того у вищевказаній постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

49. Також у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 807/1525/16, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19, від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20 Судом зазначено, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахування того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Отож, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

50. Аналогічну правову позицію було викладено Верховним Судом й у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а, від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20 щодо необхідності застосування статті 117 КЗпП України із урахуванням позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, а саме: слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

51. Суди попередніх інстанцій визначаючи розмір відповідної компенсації рахували наступним чином: частина недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні - 28 914, 71 грн / 1,5 (роки за які нараховували кошти) / 12 = 1 606, 37 грн / 28 914, 71 грн (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 0,06 % від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні. Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 383 днів, з урахуванням середнього заробітку позивача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 515 085, 21 грн. Водночас, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суди дійшли висновку стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 28 615, 80 грн (515 085, 21 грн х 0,06%).

52. Однак, судами попередніх інстанцій не враховано при визначенні розміру відповідної компенсації всіх належних при звільненні сум, які мають становити 100 відсотків, в тому числі, але не виключно, виплати за розрахунковим листом, вихідна допомога при звільненні тощо.

53. Таким чином, оскільки зазначені обставини залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, а суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, тому Верховний Суд не має можливості перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій у цій частині.

54. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягає скасуванню в частині визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивачки із направленням в цій частині справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

55. Що стосується посилання позивача на постанови Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 440/376/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 440/473/20, колегія суддів зазначає, що наведені у зазначених постановах висновки стосуються виплати вихідної допомоги та не спростовують висновки, викладені в даній постанові.

56. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

57. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

58. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

59. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 353 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року у справі № 640/25678/21 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25 грудня 2019 року до 08 липня 2021 рік, в сумі 28 615, 80 грн - скасувати.

Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року у справі № 640/25678/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

А.В. Жук,

Судді Верховного Суду