ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 260/1364/18

адміністративне провадження № К/9901/10622/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №260/1364/18

за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2

до Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області, Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області

про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Калинич Я.М.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Гінди О.М., суддів Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області та Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області щодо не оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

- зобов`язати Міжгірський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатскій області та Головне управління Державної міграційної служби у Закарпатській області оформити і видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

- відповідно до статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України для забезпечення реалізації порушених прав допустити рішення до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області (надалі також - «Міжгірського РВ ГУ ДМС у Закарпатській області», «відповідач 1») і Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - «ГУ ДМС у Закарпатській області», «відповідач 2») із заявою про оформлення і видачу його дитині паспорту громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Однак, відповідачі відмовили у оформленні та видачі паспорту у вигляді книжечки на підставі положень Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до яких оформлення і видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником ЄДД у формі карти.

Проте, на думку позивача, така відмова відповідачів є протиправною, оскільки відмовою у видачі дитині паспорта-книжечки порушуються конституційні права дитини. Крім того, на підтвердження своєї позиції позивач посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 .

Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, виходили з того, що позивач недотримався встановленої законодавством процедури подання документів для оформлення паспорта, а тому підстави для визнання бездіяльності відповідачів щодо оформлення і видачі паспорта неповнолітній ОСОБА_2 були відсутні. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, заява позивача від 12 жовтня 2018 року не містить всіх відомостей, передбачених додатком №1 до Порядку №320, а також не містить документів, визначених у пункті 13 Положення про паспорт громадянина України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, що є передумовою для розгляду питання щодо видачі паспорту у формі паспортної книжечки. Водночас, у поданій заяві заявники тільки повідомили про майбутнє подання документів у разі отримання позитивної відповіді.

Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що за відсутності подання необхідних документів для видачі паспорта (заяви про видачу паспорта відповідного зразка, свідоцтва про народження, двох фотокарток розміром 35x45 мм) відповідач позбавлений можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка, невиконання обов`язку щодо подання належного пакету документів звільняє відповідача від обов`язку приймати відповідні рішення за результатом розгляду заяви позивача від 12 жовтня 2018 року.

Крім цього, як зауважили суди, у спірних правовідносинах має місце випадок звернення особи за роз`ясненням у порядку Закону України «Про звернення громадян». А тому правовідносини з приводу видачі паспорта громадянина України у будь-якій формі (чи то ID-картки, чи то оформлення у формі книжечки) взагалі не склались. Відсутність правовідносин, в даному випадку, свідчить про відсутність порушеного права.

Листи відповідачів, з якими висловив незгоду позивач, не є рішенням суб`єктів владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 і про неможливість застосування у цій справі правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року, і ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. Зазначає, що суди попередніх інстанцій протиправно йому відмовили у застосуванні до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17.

Крім того, позивач зауважує, що він разом зі своєю неповнолітньою дитиною намагалися подати заяву про оформлення і видачу паспорту громадянина України у формі книжечки встановленого зразку разом з усіма необхідними документами, проте керівник Міжгірського РВ ГУ ДМС у Закарпатській області відмовив у прийнятті такої заяви.

Відповідач 2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Міжгірське РВ ГУ ДМС у Закарпатській області не надало суду свого відзиву на касаційну скаргу.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є батьками неповнолітньої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про народження від 8 липня 2002 року.

12 жовтня 2018 року позивач як законний представник ОСОБА_2 звернувся до Міжгірського РВ ГУ ДМС у Закарпатській області із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України, в якій просив оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України без застосування засобів ЄДДР. Також просив не передавати персональні дані їхньої дитини до ЄДДР і не присвоювати їй УНЗР або будь-які інші ідентифікатори особи. Облік вести виключно за іменем, прізвищем і по-батькові, тобто за раніше встановленими формами. У заяві позивач і ОСОБА_2 просили відповідно до Закону України «Про звернення громадян» надіслати письмову відповідь на їхню адресу і зазначили, що копія свідоцтва про народження і дві фотокартки для оформлення паспорта у формі книжечки буде надано у разі позитивної відповіді на заяву.

З аналогічною заявою позивач і ОСОБА_2 звернулися до ГУ ДМС України у Закарпатській області.

Листом Міжгірського РВ ГУ ДМС України у Закарпатській області від 1 листопада 2018 року №183 надано відповідь на звернення позивача, в якому відповідач 1 зазначив, що постановою від 25 березня 2015 року №302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, відповідно до якого обмін і видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку здійснюється на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто та визначеного пунктом 35 Порядку переліку необхідних документів. Додатково проінформовано позивача, що пунктом 13 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ також передбачено подання обов`язкового переліку документів. Заявникам роз`яснено, що для оформлення паспорта громадянина України необхідно особисто звернутися до територіального підрозділу органу міграційної служби за місцем реєстрації/фактичного проживання і надати передбачену законодавством заяву з переліком необхідних документів.

Аналогічні за змістом роз`яснення надало ГУ ДМС України в Закарпатській області в листі за результатами розгляду звернення позивача і ОСОБА_2 від 12 жовтня 2018 року.

III. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана дотримуватись вимог чинного законодавства і правопорядку.

Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року №5492-VI в редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14 липня 2016 року №1474-VІІІ, суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - «Реєстр»), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - «ВІС»), Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

За частиною першою статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - «документи Реєстру»), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, зокрема, містять безконтактний електронний носій.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою і п`ятою статті 14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно із частиною другою статті 15 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 16 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів.

За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб`єктом.

Підстави, за яких уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено в частині сьомій статті 16 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Згідно із частинами першою, другою статті 21 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.

У статті 7 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (пункт 13 частини першої статті 7).

Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.

Відповідно до частини шостої статті 7 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя.

На виконання положень частини другої статті 15 й абзацу другого частини другої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №302 (тут її положення суд застосовує у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №745), якою затвердив: зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503- XII;

- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 «Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм» до Постанови №302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій.

У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ІSО/ІЕС 14443 щодо запису і зчитування даних.

До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» №1474-VІІІ від 14 липня 2016 року до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд із тим, за пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», Кабінет Міністрів України зобов`язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

У межах встановленого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» строку уряд прийняв постанову від 26 жовтня 2016 року №745, якою вніс відповідні зміни до Постанови №302. Постанова №745 набрала чинності з 1 листопада 2016 року, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №302.

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14- річного віку, здійснюється на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Відповідно до пункту 35 Постанови №302 заявник для оформлення паспорта подає такі документи: свідоцтво про народження, оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати; документи, що підтверджують відомості для внесення додаткової змінної інформації до безконтактного електронного носія та у паспорт (за наявності таких документів).

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Аналіз наведених норм законодавства у попередньому розділі дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви- анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносин виникли у зв`язку з тим, що у жовтні 2018 року позивач-батько разом з донькою звернулися до Міжгірського РВ ГУ ДМС у Закарпатській області із заявою про отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року, оскільки вони через свої релігійні переконання не хочуть, щоб вказаний документ позивачу оформляли засобами Реєстру. Крім того, у поданій заяві заявники тільки повідомили про майбутнє подання необхідних документів в разі отримання позитивної відповіді.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою про видачу паспорта в формі книжечки і необхідним переліком документів, проте йому відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки. Лист органу Державної міграційної служби таких посилань не містить, до поданої позивачем заяви не додано документів, необхідних для оформлення паспорта вперше, в порядку, передбаченому Постановою №302.

ОСОБА_2 до відповідачів із заявою-анкетою встановленої форми про видачу паспорту не зверталася і документів, необхідних для оформлення паспорта, до відповідачів не подавала.

Оскільки позивач разом з неповнолітньою дитиною не звертався до відповідачів із заявою, сформованою відповідно до вимог Постанови №302 з доданими до такої обов`язковими документами, що є передумовою для розгляду питання про оформлення і видачу паспорта громадянина України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що розгляд поданої позивачем заяви відповідно до Закону України «Про звернення громадян» із роз`ясненням законодавчо визначеного алгоритму дій, необхідного для отримання паспорта громадянина України, не є порушенням прав позивача і його неповнолітньої дитини з боку відповідачів.

Водночас судами попередніх інстанцій зазначено, що ОСОБА_2 не позбавлена права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли нею буде дотримано всіх необхідних процедур, проте за наслідками буде відмовлено у задоволенні потреби у видачі паспорту у формі книжечки.

Щодо аргументів касаційної скарги стосовно протиправної відмови позивачу судами попередніх інстанцій у застосуванні до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17, слід зазначити таке.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було «встановлене законом»), не є «необхідним у демократичному суспільстві». Зазначене допускає свавільне втручання в право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта в традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Отже, правильними є аргументи позивача про те, що ОСОБА_2 має право одержати паспорт громадянина України, форму якого затверджено Положенням про паспорт (зразка 1994 року).

Водночас Верховний Суд зауважує, що реалізація волевиявлення особи на отримання паспорта або вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім`я якої оформлений паспорт, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви- анкети до компетентного органу разом із об`єктивно необхідними для цього документами, зокрема, для отримання паспорта зразка 1994 року - заяви-анкети, свідоцтва про народження, дві фотокартки розміром 35x45 мм, у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Аналогічна позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом в постановах від 21 листопада 2018 року у справі №821/1974/17, від 26 червня 2019 року у справі №0840/3992/18, від 19 липня 2019 року у справі №2340/2876/18, від 25 липня 2019 року у справі №807/85/18, від 7 серпня 2019 року у справі №520/11053/18 і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.

Однак, позивач не звертався до відповідачів із заявою встановленого зразка про видачу паспорту у формі книжечки із необхідними для цього документами. Тому, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про неможливість застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі №260/687/19.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду