ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №826/8508/16

адміністративне провадження №К/9901/6418/18

№ К/9901/6419/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ АБ «Столичний» Кухарева В.В. на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Столичний» Кухарева Володимира Валентиновича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Столичний», про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2016 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кухарева В.В. (надалі - Уповноважена особа), в якому, просив:

зобов'язати Уповноважену особу внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів, якими включити вимоги позивача в розмірі 1 600 071,17 грн. та подати зміни на затвердження Виконавчою дирекцією Фонду;

зобов'язати Фонд затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Акціонерний банк "Столичний", якими включити до реєстру вимоги позивача в розмірі 1 600 071,17 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Фонд та Уповноважена особа оскаржили їх в касаційному порядку. В скаргах просили скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд або для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 17 вересня 2015 року прийнято постанову Правління Національного банку України №614 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Акціонерний банк "Столичний".

18 вересня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від №173 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Акціонерний банк "Столичний" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з даним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Акціонерний банк "Столичний" з 21 вересня 2015 року до 20 вересня 2017 року включно, призначено Уповноважену особу.

Згідно з довідкою ПАТ "Акціонерний банк "Столичний" про суму неповернутих коштів за депозитами позивача від 15 грудня 2015 року №08-11/2815-7 станом на 15 грудня 2015 року на поточному рахунку позивача залишок грошових коштів складає 1 800 071,17 грн.

Суд встановив, що з метою отримання залишку коштів на поточному рахунку ОСОБА_2 зверталась до ПАТ "Акціонерний банк "Столичний" із заявою про визнання грошових вимог кредитора, у якій просила визнати її кредитором банку на загальну суму 1 800 071,17 грн.

15 грудня 2015 року №08-11/2817 листом Уповноважена особа повідомила позивача, що залишок грошових коштів на її рахунку складає 1 800 071,17 грн., однак прийому вимог кредиторів ПАТ "Акціонерний банк "Столичний" закінчився 24 жовтня 2015 року. Також позивача було повідомлено, що після визначеного строку Уповноважена особа вносить пропозиції щодо затвердження виконавчої дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Позивач, вважаючи не включення її до реєстру кредиторів порушенням прав на отримання належної суми вкладу, звернулась до суду.

Розглядаючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що дані відносини є публічно - правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.

Однак із даним висновком колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 цього Кодексу у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 згаданого Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 4 КАС України (у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням Уповноваженою особою дій щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, а саме не включення до цього реєстру кредиторських вимог позивача, заявлених у зв'язку з виникненням у Банку під час його ліквідаційної процедури заборгованості перед ОСОБА_2 за укладеним з нею договором.

Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон № 4452-VI) визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов'язань Банку за укладеними між ними договорами, Уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Окрім того, враховуючи суб'єктний склад правовідносин, необхідно визначити предметну юрисдикцію даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_2 та юридичною особою ПАТ «Акціонерний банк «Столичний»в особі уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою, другою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Даний спір належить до підвідомчості судів цивільної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня, 23 травня, 13 червня 2018 року у справах № 826/7532/16, № 811/568/16, № 826/21368/15.

Статтею 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і, зокрема, закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції були порушені правила юрисдикції, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2016 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 345, 354, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Акціонерний банк «Столичний» Кухарева Володимира Валентиновича задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасувати.

Провадження у справі № 826/8508/16 закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз ,

А.Ю. Бучик

Судді Верховного Суду