ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

м. Київ

справа №363/1076/16-а

адміністративне провадження №К/9901/10465/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М., -

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 363/1076/16-а

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), третя особа - Київський обласний військовий комісаріат (далі - Військкомат), про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника Міноборони - Полотняка Романа Олексійовича

на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2016 року у складі судді Чіркова Г.Є. та

ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Грибан І.О., суддів Беспалова О.О., Парінова А.Б., -

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2016 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 звернувся до суду за позовом, в якому просив:

- скасувати пункт 150 Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 21 серпня 2015 року № 31 (далі - Протокол засідання);

- зобов'язати Міноборони призначити, нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи, в зв'язку з настанням 24 січня 2012 року інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії та надіслати вищевказане рішення до Військкомату для видання наказу про виплату одноразової грошової допомоги.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбачена частиною другою статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), оскільки таке право виникає у військовослужбовців і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержання каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Вишгородський районний суд Київської області постановою від 15 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, задовольнив позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що пункт 150 рішення відповідача, оформлене Протоколом засідання є протиправним, а тому підлягає скасуванню, оскільки право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

18 жовтня 2016 року представник Міноборони звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що Законом № 2011-ХІІ передбачені різні умови призначення одноразової грошової допомоги різним категоріям військовослужбовців, тому відповідно до частини шостої статті 16 вказаного закону одноразова грошова допомога виплачується у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, оскільки позивач є військовослужбовцем саме строкової служби.

До того ж, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосовуючи правила розгляду заяв та виплати одноразової грошової допомоги за Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №499 (далі - Порядок № 499) прийняв рішення про зобов'язання відповідача призначити і виплатити цю допомогу у розмірі передбаченому Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок № 975).

Вищий адміністративний суд Україною ухвалою від 23 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Заперечення проти касаційної скарги не надходили.

Касаційний адміністративний суд, переглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 07 січня 1985 року по 04 грудня 1986 року проходив строкову військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 11 липня 2007 року серії НОМЕР_1 та довідкою Вишгородського районного військового комісаріату Київської області від 15 листопада 2011 року № 4/428.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) №0401210 позивачу 24 січня 2012 року встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.

13 травня 2015 року позивач відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ звернувся до Військкомату із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності ІII групи, яке пов'язане з виконанням військової служби в Демократичній Республіці Афганістан.

Військкомат листом від 04 червня 2015 року №3/1/926 направив пакет документів, поданий позивачем, до Департаменту фінансів Міноборони.

Як вбачається з пункту 150 витягу з Протоколу засідання позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку із тим, що останній не має права на таку допомогу, оскільки згідно частиною шостою статті 16 Закону № 2011-ХІІ, у редакції, яка діяла на час встановлення йому інвалідності, передбачено, що допомога військовослужбовцям строкової служби призначається у разі, якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок № 975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, суди не звернули увагу, що на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Закон № 2011-ХІІ, в редакції Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», яка діяла з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року та Порядок № 499.

Так, частинами другою та шостою статті 16 Закону № 2011-XII, в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, було передбачено: 2) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України; 6) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону №2011-XII в редакції, чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, є розуміння видів військової служби, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповідно до частини четвертої статті 2 цього ж Закону (в редакції до 1 січня 2014 року) існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

В контексті спірних правовідносин саме частина шоста статті 16 Закону № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:

- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Аналогічне правило закріплено Порядком N 499.

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 2 вказаного Порядку № 499, військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах міститься у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року (справа № 750/5074/17).

Отже, доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, оскільки спростовують висновки судів попередніх інстанцій про наявність у позивача, як військовослужбовця строкової військової служби, права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи, незалежно від часу настання інвалідності.

Оскільки, позивачу встановлена інвалідність більше ніж через 20 років після звільнення зі строкової військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ у позивача відсутнє.

Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 344, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Міністерства оборони України Полотняка Романа Олексійовича задовольнити.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон,

Судді Верховного Суду