ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 200/12310/19-а

адміністративне провадження № К/9901/9075/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів Губської О. А., Калашнікової О. В.,

розглянув в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2020 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Арабей Т. Г., суддів: Геращенка І. В., Міронової Г. М. )

у справі №200/12310/19-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Донецькій області

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік у кількості 56 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 24 січня 2019 року;

- стягнути з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік у кількості 56 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 24 січня 2019 року в сумі 24244,08 грн;

- стягнути з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 кошти за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 24 січня 2019 року станом на дату постановлення рішення по суті спору, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення - 527,60 грн та діб фактичної затримки.

2. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року позов задоволено.

3. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2020 року, зокрема, зупинено провадження у справі №200/12310/19-а до набрання чинності рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/2973/19-а.

4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

5. Зупиняючи провадження у справі, що розглядається на підставі пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предмет справи №200/12310/19-а є безпосередньо пов'язаним з результатами розгляду справи №200/2973/19-а, в якому приймають участь ті ж самі сторони, зокрема, щодо встановлення правомірності наказів відповідача щодо звільнення позивача і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та наявності підстав для стягнення коштів як компенсації за час невикористаної відпустки та затримки розрахунку при звільненні, які співпадають за часом та наслідками розгляду питання щодо правомірності звільнення позивача. Отже, заявлені позивачем позовні вимоги в цій справі є передчасними.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

6. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що з оскаржуваною ухвалою він не погоджується, оскільки вважає її немотивованою, необґрунтованою, постановленою з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права і такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.

7. Наголошує, що в оскаржуваній ухвалі суд не наводить жодної обґрунтованої підстави того, що є об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до набуття законної сили рішенням суду в справі №200/2973/19-а.

8. Суд апеляційної інстанції жодним чином не обґрунтував та прямо не зазначив, чим саме підлягає неможливість розгляду апеляційної скарги у справі №200/12310/19-а про визнання дій протиправними, стягнення на його користь грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та стягнення з відповідача кошти за весь час затримки розрахунку при звільненні, виплата якої повинна бути здійснена ГУНП в Донецькій області саме в день звільнення, що передбачено статтею 116 КЗпП України, незважаючи на жодні наявні справи в судах.

9. Враховуюче це, звертає увагу позивач, відповідач повинен був розрахуватись з ним саме на момент звільнення - 24 січня 2019 року, а не чекати факту його звернення до суду з цього приводу або чекати оскарження з його сторони наказу про звільнення.

10. Отже, підсумовує позивач, його позовні вимоги у цій справі жодним чином не можуть бути взаємопов'язаними зі справою №200/2973/19-а стосовно його поновлення на посаді оперуповноваженого СКП Лівобережного ВП ЦВП ГУНП в Донецькій області.

Ці вимоги не можуть бути залежними один від одного та не заважають суду здійснювати об'єктивний розгляд справи.

11. У відзиві на касаційну скаргу відповідач не погоджується з касаційною скаргою позивача, просить залишити її без задоволення, ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

12. Відповідач повністю погоджується з оскаржуваною ухвалою суду апеляційної інстанції, мотивами її постановлення (пункт 5 цієї постанови).

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

14. Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось, ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2020 року, зокрема, зупинено провадження у справі №200/12310/19-а до набрання чинності рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/2973/19-а.

15. Предметом цієї справи є питання відмови відповідача у нарахуванні та стягненні на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, та коштів за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.

16. Предметом справи №200/2973/19-а є скасування наказу про звільнення ОСОБА_1, поновлення його на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Лівобережного відділення поліції Центрального відділу поліції та стягнення з ГУНП в Донецькій області середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по час поновлення на посаді.

17. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України, відповідно до якої, суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

18. Отже, за змістом наведених норм, провадження у справі підлягає зупиненню в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

Однак, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, не можна посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи.

19. Відповідно до статті 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

20. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

21. Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17) зазначила таке.

22. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

23. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

24. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

25. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

26. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

27. Отже, Верховний Суд зазначає, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

28. Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

29. Аналіз статей 116, 117 КЗпП України, а також наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду дають підстави для висновку, що розгляд судом питання стягнення з роботодавця належних працівникові сум, що мали бути виплачені в день звільнення останнього, а також питання стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в разі порушення роботодавцем свого обов'язку розрахуватись з працівником в день його звільнення, ніяким чином не перебуває та не може перебувати у залежності від законності звільнення такого працівника та/або можливого подальшого його поновлення на посаді. Роботодавець має обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, а також несе відповідальність за невиконання цього обов'язку незалежно від інших обставин звільнення.

30. Зважаючи на викладене, слушними є доводи позивача, викладені ним в касаційній скарзі, що розгляд цієї справи не може бути взаємопов'язаним та не перебуває в залежності від розгляду справи №200/2973/19-а щодо законності його звільнення та поновлення на посаді, що не створювало перешкоди суду апеляційної інстанції здійснювати розгляд цієї справи.

31. За таких обставин, оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції позбавляє права позивача на апеляційний перегляд справи і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому руху судової справи, то вона підлягає скасуванню.

32. Згідно з частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

33. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 353 КАС України).

34. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду до цього ж суду.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2020 року скасувати, а справу №200/12310/19-а направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіМ. В. Білак О. А. Губська О. В. Калашнікова