ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2023 року

м. Київ

справа №420/14964/22

адміністративне провадження № К/990/16643/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/14964/22

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року

(головуючий суддя: Яковлєв О.В., судді: Єщенко О.В., Крусян А.В.).

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення з 1 березня 2018 року до 1 серпня 2019 року, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

- стягнути індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині, а саме: 4 082,67 грн в місяць, за період з 1 березня 2018 року до 1 серпня 2019 року, загальною сумою: 68 494,03 грн, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року скасовано та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, згідно пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги, які є предметом позову у цій справі, вже були вирішені постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №420/20816/21.

Тож, суд апеляційної інстанції закрив провадження у цій справі з огляду на положення пункту 4 частини першої статті 238 КАС України щодо неможливості повторного розгляду судом справи між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у разі наявності судового рішення, яке набрало законної сили, яким вже було вирішено відповідну справу.

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.

Позиція скаржника полягає у незгоді із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у цій справі. Зокрема, скаржник зазначає, що заявлені ним позовні вимоги у цьому позові не є тотожними тим, які були вирішені судовим рішенням у іншій судовій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Військова частини НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому висловила позицію, спрямовану на залишення цієї скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови - без змін.

ІІ. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Верховний Суд, надаючи оцінку наявності підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, наслідком якого є закриття провадження у справі, неодноразово, зокрема у постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/6357/20, від 27 серпня 2021 року у справі №580/3966/20, від 15 грудня 2020 року у справі №804/5759/17, від 17 серпня 2022 року у справі №520/9008/2020, зазначав, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові, яка застосовується Верховним Судом при перегляді судових рішень, якими закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Верховний Суд у постанові від 9 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, виходив з того, що у цьому випадку наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки у цій справі має місце спір між тими самими сторонами, стосується одного й того самого предмету і позов, заявлений з тих самих підстав, що й у справі №420/20816/21, за наслідком розгляду якого прийнято постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року, яка набрало законної сили 31 травня 2022 року.

Надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Суд виходить з такого.

Згідно пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

Спірним є питання наявності в межах двох справ одночасної сукупності вказаних умов для закриття провадження у справі, що розглядається.

Так, у межах розгляду справи №420/20816/21 ОСОБА_1 був пред`явлений позов, у якому він просив суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування квітня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача з 16 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення з 16 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця в сумі: 72371,87 грн із одночасною компенсацією сум податку доходів фізичних осіб;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення позивача за період з 1 березня 2018 року до 1 серпня 2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації: 4082,67 грн;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити вказану індексацію в сумі: 69537,09 грн.

Остаточним судовим рішенням, яким у справі №420/20816/21 є постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року, судом вирішено:

позов ОСОБА_1 - задовольнити частково;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування квітня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 16 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 16 квітня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця з врахуванням раніше виплачених сум;

у решті позовних вимог - відмовити.

Тож, судом в межах адміністративної справи №420/20816/21 вже розглядалось питання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації-різниці у період з 1 березня 2018 року до 1 серпня 2019 року. Суд відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог постановою суду апеляційної інстанції від 31 травня 2022 року.

У межах цієї справи (№420/14964/22) ОСОБА_1 просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення з 1 березня 2018 року до 1 серпня 2019 року, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

стягнути індексації грошового забезпечення у фіксованій величині, а саме: 4 082,67 грн у місяць, за період з 1 березня 2018 року до 1 серпня 2019 року, загальною сумою: 68 494,03 грн, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Тобто, ОСОБА_1 заявляє повторно ті самі вимоги до того самого відповідача з тих самих підстав.

Ураховуючи наведене Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 у цій справі вже були вирішені судовим рішенням у справі №420/20816/21, яке набрало законної сили 31 травня 2022 року.

Тож, суд апеляційної інстанції правомірно закрив провадження у справі, керуючись пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України, а тому правових підстав для скасування законної й обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції, Суд не встановив.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень процесуального закону при ухваленні оскаржуваного судового рішення, тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.

За таких обставин і міркувань у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2023 року у справі №420/14964/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………….

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду