ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 420/4115/20

адміністративне провадження № К/990/7399/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Калашнікової О. В., Кашпур О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року (головуючий суддя Лук`янчук О. В., судді: Бітов А. І., Ступакова І. Г.),

І. Суть спору

У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 21 830,86 грн та стягнути на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 21 830,86 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що при звільненні йому не виплачена вихідна допомога, яка, на переконання позивача, повинна бути сплачена при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України. Крім того, позивач уважає, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать ОСОБА_1 , позивач має право на застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення судового рішення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 26 липня 2010 року, що підтверджується записами № 6-21 у трудовій книжці позивача.

Наказом прокуратури Київської області від 17 квітня 2020 року № 161к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22 квітня 2020 року.

05 травня 2020 року позивач надіслав до прокуратури Київської області запит про надання публічної інформації з вимогою повідомити чи була йому нарахована та виплачена при звільненні вихідна допомога у порядку статті 44 Кодексу законів про працю України.

Листом від 12 травня 2020 року № 27-96 вих-20 відповідач повідомив, що вихідна допомога позивачу у порядку статті 44 Кодексу законів про працю України не виплачувалася.

Уважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті вихідної допомоги та наявним у позивача права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, дійшов висновку, що позивач при звільненні з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Верховний Суд зазначив, що частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд уважаючи обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, зауважив, що обчислення середньої заробітної плати та розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України має здійснюватися за правилами Порядку № 100.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що суди, встановивши відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, не вирішували питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних та допустимих доказів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 21 830,86 грн. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 21 830,86 грн. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по 26 травня 2021 року в сумі 36 862,18 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що приписами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України, а тому у позивача наявне право на отримання вихідної допомоги при звільненні.

У частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що з 23 квітня 2020 року по 26 травня 2021 року затримка у виплаті вихідної допомоги складає 12 місяців, 20 робочих днів: 12 місяців х 17 573,83 грн (середньомісячний заробіток після обов`язкових відрахувань) = 210 885,96 грн; 20 робочих днів х 857,26 грн (середньоденний заробіток після обов`язкових відрахувань) = 17145,20 грн, разом 228 031,16 грн. Проте, сума 228 031,16 грн є набагато більше суми, яка не була виплачена позивачу - 21 830, 86 грн, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 228 031,16 грн є неспівмірним з сумою, яка не була виплачена позивачу (21 830,86 грн) та має бути зменшений з урахуванням критеріїв, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц, і становити 36 862,18грн, що дорівнює середньому заробітку за час затримки до ухвалення рішення першої інстанції.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року скасовано в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по 26 травня 2021 року в сумі 36 862,18 грн. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення відмовлено. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року залишено без змін.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції безпідставно не звернув увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Втім, під час розгляду справи встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що на день звільнення ОСОБА_1 відповідачем протиправно не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

23 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у частині відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування позиції, позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 200/10368/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, у яких Суд дотримується позиції щодо можливості одночасного стягнення, як вихідної допомоги, так і стягнення середнього заробітку на підставі частин першої та другої статті 117 КЗпП України.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч зазначених висновків Верховного Суду, не дотримавшись вимог частини п`ятої статті 242 та частини п`ятої статті 353 КАС України, протиправно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, ОСОБА_1 погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову, у тому числі з висновками суду першої інстанції щодо розрахунку та суми, яка підлягає стягненню.

Київська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відповідач зазначає, що ані Законом України «Про прокуратуру», ані статтею 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону України від 19 вересня 2019 року

№ 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, правових підстав для її виплати ОСОБА_1 не було. На думку відповідача, оскільки у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги при звільненні, то вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставна.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

VІІ. Висновки Верховного Суду

В силу положень частини першої статті 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції слугувала незгода позивача з висновками суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення на його користь відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому скаржник просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, тобто останній фактично погоджується з розрахунками та сумою, яка визначена судом першої інстанції (36 862,18 грн).

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

На обґрунтування позиції, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 200/10368/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19.

Так, у справі № 640/9375/20, Верховний Суд зауважив, що підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статей 116 117 КЗпП України у вимірі спірних правовідносин суд апеляційної інстанції інтерпретував інакше, аніж Верховний Суд у згаданих постановах (за схожих обставин). Зокрема, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині апеляційний суд виходив з того, що вони передчасні, адже право позивача на виплату вихідної допомоги цей суд пов`язував із судовим рішенням у (цій) справі. Натомість Верховний Суд виходив із того, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури) й позаяк цього зроблено не було (у зв`язку з чим й виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

Зважаючи на (численну і послідовну) правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України одночасно із вихідною допомогою, колегія суддів погоджується з доводами позивача про помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову (щодо стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України).

Однак, у цій справі суд апеляційної інстанції залишив поза увагою такі висновки Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення спору.

Що стосується посилання позивача на постанови Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 200/10368/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, колегія суддів зазначає, що висновки щодо одночасного стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цих постановах відсутні, проте вирішуючи спірні правовідносини у цих справах суди першої та апеляційної інстанцій (з якими погоджувався Верховний Суд), визнаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, одночасно здійснювали розрахунок та стягували на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення (26 травня 2021 року).

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі ґрунтуються на неправильному застосуванні статтей 116 117 КЗпП України, суперечать правовій позиції Верховного Суду, сформованій у справах, спір у яких виник за подібних правовідносин, висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, натомість судом апеляційної інстанції рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке відповідає закону, скасовано помилково, тому колегія суддів уважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 за подання касаційної скарги було сплачено 1 816,00 грн судового збору, що підтверджується квитанцією від 23 лютого 2022 року № 6.

Ураховуючи, що за результатами розгляду цієї справи Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, то судовий збір за подання такої скарг підлягає стягненню на користь позивача з Київської обласної прокуратури шляхом безспірного списання за рахунок бюджетних асигнувань у розмірі 1 846,00 грн.

Керуючись ст. 341 345 349 355-356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення скасувати.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у цій частині залишити в силі.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 816,00 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді О. В. Калашнікова

О. В. Кашпур