Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.07.2019 року у справі №520/133/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 вересня 2019 року

Київ

справа №520/133/19

адміністративне провадження №К/9901/18134/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів: Єресько Л. О., Калашнікової О. В.,

при секретарі судового засідання: Кучер Р. В.,

за участю:

представника відповідача Братщука Р. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року (головуючий суддя - Єгупенко В. В. )

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року (головуючий суддя - Лях О. П., судді: Бегунц А. О., Подобайло З. Г. )

у справі №520/133/19

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України,

третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України,

про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив скасувати рішення Державної міграційної служби України від 7 грудня 2018 року № 410-18 та зобов'язати Державну міграційну службу України визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що спірне рішення є неправомірним та необґрунтованим з огляду на те, що у відповідача не було правових підстав для відмови йому у визнанні його біженцем, оскільки він є громадянином Сирії і повернення до країни громадянської належності становить загрозу його життю, безпеці, свободі внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

3. У 2011 році в Сирії почався внутрішній збройний конфлікт, і в разі повернення до країни походження, він може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в країні та може бути призваний до служби в армії або примусово рекрутованим з боку повстанців. Він не бажає повертатися до країни походження через ситуацію загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії або бути рекрутованим з боку повстанців.

4. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року, відмовлено в задоволенні позову.

5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в місті Тураїф Королівства Саудівська Аравія. У 2011 році. За порадою друзів вирішив здобути вищу освіту в Україні. Після отримання запрошення від Харківського національного університету радіоелектроніки, позивач відкрив візу в посольстві України в місті Дамаск та 25 жовтня 2011 року залишив територію Сирії автомобільним транспортом (пропускний пункт на кордоні між провінцією Алеппо та турецькою провінцією Кіліс), прибув до турецького міста Газіантеп, звідки літаком спрямував до міста Стамбул, і в цей же день вилетів до України.

8.26 жовтня 2011 року позивач перетнув кордон України в аеропорту міста Харків.

9. У червні 2012 році позивач закінчив підготовче відділення Харківського національного університету радіоелектроніки, однак подальше навчання у Харківському національному університеті радіоелектроніки не продовжив через фінансові складнощі. Проте, територію України позивач не залишив та, перебуваючи нелегально, працював у кафе в місті Харкові.

10. Вперше із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 30 жовтня 2014 року.

11. Рішенням Державної міграційної служби України від 3 квітня 2015 року № 284-15 позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12. Не погодившись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку, за результатами розгляду якого постановою Харківського окружного адміністративного суду від 1 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року, у справі №820/4048/15, в задоволенні позову відмовлено.

13. Вдруге із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області 13 серпня 2018 року, перебуваючи на території України нелегально.

14.13 серпня 2018 року Немишлянським РВ у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення правил перебування в Україні.

15. В обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, під час опитування та заповнення реєстраційного листа 13 серпня 2018 року, а також під час співбесіди 26 жовтня 2018 року, позивач вказував на наявність у нього побоювань зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань, а також бути призваним до проходження військової служби в урядовій армії країни, оскільки він не відслужив строкову службу. В той же час, позивач повідомив, що він є старшим сином в сім'ї і за законами країни громадянської належності це звільняє його від проходження військової служби, так як він повинен утримувати сім'ю. При цьому, за відомостями позивача, рідні продовжують проживати у місті Дейр-ез -Зор, батьки перебувають на пенсії, сестри живуть зі своїми сім'ями, молодший брат працює викладачем у школі.

16. Враховуючи встановлені відповідачем факти, рішенням Державної міграційної служби України від 7 грудня 2018 року № 410-18 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області направило позивачу повідомлення від 21 грудня 2018 року №109.

17. У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що причини, які позивач зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

19. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій невірно надали правову оцінку обставинам справи, а також неправильно застосували положення Закону України "Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту".

20. Скаржник зазначив, що об'єктивну сторону його побоювань підтверджує інформація про країну його походження та надані на підтвердження вказаних ним обставин відповідні докази.

21. Послався на формальне ставлення відповідача до перевірки усіх обставин, викладених ним, матеріалів його особової справи та наявної інформації по країні походження, що призвело до прийняття неправомірного рішення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22. На думку скаржника, відповідач фактично погодився з висновком Головного управління Державної міграційної служби України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який був складений без комплексного та системного аналізу документів, наявних в його особовій справі, перевірки фактів, повідомлених ним та без вивчення наявних відомостей про всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

24. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

25. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано ~law7~.

26. Згідно з ~law8~ біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

27. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також надано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

28. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 4 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року.." та слів"..внаслідок таких подій" у статті 1A (2).

29. ~law9~ установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та ~law10~, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

30. Як передбачено у ~law11~ особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в ~law12~, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

31. ~law13~ визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

32. Відповідно до ~law14~ рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені ~law15~, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених ~law16~, якщо зазначені умови не змінилися.

33. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ~law17~, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

34. ~law18~ передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

35. Відповідно до ~law19~ за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

36. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

37. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

38. Згідно з пунктом 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

39. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

40. Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04

41. Пункт п'ятий статті 4 визначає, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

42. Аналізуючи наведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України №410-18 від 7 грудня 2018 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки зроблений без встановлення та з'ясування обставин справи.

43. Так, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що при розгляді цієї категорії справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

44. Суд звертає увагу, що побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні.

Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

45. При цьому, побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

46. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

47. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

48. Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

49. За перевіркою матеріалів справи, позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності для цього підстав, визначених ~law20~.

50. Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, яка звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або особа визнається такою, що потребує додаткового захисту.

51. У цьому зв'язку суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що при дослідженні обставин, з якими вказані положення ~law21~ пов'язують надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, відповідач формально здійснив перевірку усіх обставин, викладених позивачем. Зокрема, не надано належної уваги та оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв'язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.

52. Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, відтак ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, отже, ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

53. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, надаючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту.

54. Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, так само як і відповідач при прийнятті спірного рішення, не встановили всіх обставин у справі та не надали оцінки ситуації, яка склалася в країні його походження, а саме триваючому військовому конфлікту, який охоплює всю територію країни.

55. Суди не обґрунтували недостатності наявних у позивача підстав для покладення на ДМС України обов'язку визнати його особою, яка потребує додаткового захисту.

56. Отже, у цій справі судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки кожному специфічному, доречному та важливому аргументу, що є порушенням вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

57. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

59. Верховний Суд вважає, що встановлені вище порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2019 року у справі №520/133/19 - скасувати.

Справу №520/133/19 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2019 року.........................................

М. В. Білак

Л. О. Єресько

О. В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду