ПОСТАНОВА

Іменем України

23 червня 2018 року

Київ

справа №805/1006/15-а

адміністративне провадження №К/9901/8632/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмовому провадженнязаяву про перегляд судового рішення Покровської державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій областіна ухвалуВищого адміністративного суду України від 15 червня 2016 року (колегія суддів: М.П. Зайцев, О.А. Веденяпін, А.Ф. Загородний)у справі№ 805/1006/15-аза позовом Державного підприємства «Селидіввугілля» (далі - Підприємство)доПокровської державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - ОДПІ)провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Селидіввугілля» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Красноармійської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (правонаступником якої є ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 березня 2015 року № 0000031500 № 0000041500.

Судами встановлено, що ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року та податку на прибуток (за даними бухгалтерського обліку) за період з 01 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року за операціями з платником податків ТОВ "Петрол ЛТД", їх реальності та повноти відображення в обліку.

За наслідком перевірки 24 лютого 2015 року податковою інспекцією складений акт № 76/05-16-15-02/33426253, яким встановлені порушення пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14, пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп.14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп.14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 18.1 ст. 18, п.44.1 ст.44, п.138.1, 138.2, 138.8 ст. 138, п.139.1.9 ст.139, п.176.2 ст.176, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1, 200.3 ст.200, п.201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті безпідставного включення до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку на додану вартість.

На підставі акту перевірки 05 березня 2015 року ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000031500, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 107 396,00 грн. (оскаржується в частині зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 94 066,40 грн.) та № 0000041500, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у загальному розмірі 982 776,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 655 184 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 327 592,00 грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що у вересні 2014 року Підприємством включалися до податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями з ТОВ "Петрол ЛТД", які не мали реального товарного характеру та оформлені первинними документами, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду 02 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 вересня 2015 року рішення судів попередньої інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України статей 198 200 201 Податкового кодексу України (далі - ПК) у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередньої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Прикладом неоднакового застосування зазначених вище норм матеріального права ОДПІ вважає рішення Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року у справі №К/800/40261/14, від 08 грудня 2016 року у справі №К/800/47615/13, в яких, на переконання заявника, суд касаційної інстанції ці норми права застосував по-іншому і дійшов протилежних, але правильних за змістом правових висновків.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ОДПІ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03 серпня 2017 року, далі - КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень, застосувавши при цьому статті 198, 200, 201 ПК, дійшов висновку, що контролюючий орган безпідставно дійшов до висновку про неправомірність віднесення позивачем сплачених сум до податкового кредиту, оскільки Підприємством були надані всі необхідні копії первинних документів, що підтверджують право формування податкового кредиту.

У рішенні від 08 грудня 2016 року справа №К/800/47615/13, яке надано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах, застосувавши статті 198 ПК, дійшов до висновку, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Разом з тим, Верховний Суд не може взяти до уваги ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року у справі №К/800/40261/14, оскільки цим рішенням суд касаційної інстанції попередні рішення судів скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто рішення по суті позовних вимог не приймав.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі аналізу наведених рішень суду касаційної інстанції вважає, що цей суд неоднаково застосував одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.

Розглядаючи даний спір по суті, попередні судові інстанції, посилаючись на положення Податкового кодексу України, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами було встановлено, що реальність здійснення господарських відносин між Підприємством і ТОВ "Петрол ЛТД" підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами: специфікаціями до договору, податковими накладними, витягами з журналу виданих довіреностей позивача, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, приймальними актами, сертифікатами якості, сертифікатами відповідності, дозволом Держгірпромнагляду України, рахунками на оплату, дефектними актами та актами встановлення запасних частин, картками складського обліку матеріалів, актом приймання-передачі основних засобів, наказом про введення в експлуатацію поставленої продукції, лімітними картками на видачу матеріалів, актами обстежень, приймання виконаних робіт, списання матеріалів.

Між тим суди жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки не зробили, а лише перелічивши їх, обмежилися висновками про їх наявність.

Поза увагою судів залишено те, що наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тому, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій позивача з його контрагентами, дослідити договори укладені з останніми, а також усі укладені на їх реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, наявності обов'язкових реквізитів в них, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Водночас у справі, що розглядається, суди, вказуючи на безпідставність прийняття податковим органом оскаржуваних рішень не врахували, що для формування податкового кредиту мають значення, як податкові накладні, так і інші первинні документи, які видаються на підтвердження вчиненої операції. Зважаючи на що підлягають з'ясуванню обставини, яким чином транспортувався товар, ким приймався тощо.

Судами не з'ясовано ким, яким чином та за допомогою яких засобів здійснювалось перевезення товарно-матеріальних цінностей у процесі проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Не надано оцінки поясненням осіб, які зазначені у якості перевізників, про ненадання послуг із перевезення суб'єктам господарювання, що фігурують у справі.

Таким чином, висновки судів про підтвердження здійснення спірних господарських операцій належними первинними документами та помилковість доводів ДПІ щодо штучного формування валових витрат і податкового кредиту є передчасними та зроблені без належного з'ясування фактичних обставин справи.

За підпунктами «а», «б» пункту 2 частини другої статті 243 КАС України у разі задоволення заяви з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення; скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Прийняти одне із рішень, передбачених цими процесуальними нормами, колегія суддів позбавлена можливості, позаяк суди попередніх інстанцій не встановили всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а Верховний Суд відповідно до визначених йому главою 3 розділу IV КАС України повноважень не має права встановлювати зазначені обставини та досліджувати докази у справі.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення законне й обґрунтоване судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись пунктом першим частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Покровської державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2016 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду