ПОСТАНОВА

Іменем України

23 червня 2018 року

Київ

справа №2а-4715/11/1470

адміністративне провадження №К/9901/8146/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмовому провадженнязаяву Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2015 року (колегія суддів: Т.М. Шипуліна, А.М. Лосєв, О.А. Моторний)у справі№ 2а-4715/11/1470за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс»доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській областіза участюпрокуратури Миколаївської областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» (далі - Товариство) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 червня 2011 року №0000490070.

Судами встановлено, що ДПІ проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань взаємовідносин з контрагентами за період травень-жовтень 2010 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень-листопад 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1., 7.7.2. Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за період з червня по грудень 2010 року у загальному розмірі 783770,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту у період з травня по жовтень 2010 року у загальному розмірі 58004,00грн.

За результатами перевірки ДПІ складено акт від 23 травня 2011 року №1690/070-19/30680882 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 червня 2011 року №0000490070, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за період з червня по грудень 2010 року у загальному розмірі 783770,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що в період травень-вересень 2010 року Товариством включалися до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з постачальниками, відносно яких встановлено відсутність умов для здійснення фінансово-господарської діяльності, внаслідок чого немає можливості зробити висновки про зв'язок таких операцій із господарською діяльністю підприємства.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08 червня 2011 року №0000490070.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2012 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2015 року скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2012 року, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року залишено в силі.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі Закон №168/97-ВР) у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення суду першої і касаційної інстанцій та залишити в силі рішення апеляційної інстанції.

Прикладом неоднакового застосування зазначених вище норм матеріального права ДПІ вважає рішення Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2016 року у справі №К/800/38645/15, в якому, на переконання заявника, суд касаційної інстанції ці норми права застосував по-іншому і дійшов протилежних, але правильних за змістом правових висновків.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ДПІ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03 серпня 2017 року, далі - КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким були задоволені позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення, застосувавши, при цьому, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР, дійшов висновку, що чинне законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит та бюджетне відшкодування від стану податкового обліку його контрагентів та сплати ними своїх зобов'язань до бюджету.

У рішенні від 13 липня 2016 року, яке надано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах, застосувавши положення пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР, дійшов до висновку, що досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку по взаємовідносинам з ПП «ПОЛІХІМ», ПП «Флоратекс», ТОВ «Бікколайдер», ТОВ «Компанія «Столичний Град» судами правомірно взято до уваги вирок від 20.05.011 у кримінальній справі, згідно з яким було засуджено працівників податкового органу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 205, 364 Кримінального кодексу України та встановлено, що названими особами було створено та зареєстровано на членів сім'ї ряд фіктивних підприємств (у тому числі ПП «ПОЛІХІМ», ПП «Флоратекс», ТОВ «Бікколайдер», ТОВ «Компанія «Столичний Град»), які не провадили фактичної господарської діяльності та від імені яких складалися завідомо неправдиві первинні документи, що відображали неіснуючі господарські відносини з іншими суб'єктами господарювання з метою здійснення транзитного руху грошових коштів та їх подальшої конвертації у готівку.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, аналізуючи наведені рішення суду касаційної інстанції вважає, що цей суд неоднаково застосував одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, Суд виходить із такого.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд України виходить із такого.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2. цієї статті Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За змістом пункту 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

При цьому, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту або складу витрат, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою їх формування, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, в силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка, по-перше, заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, по-друге, не мала можливості їх підписати в силу, встановлених вироком обставин, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Суди першої та касаційної інстанцій, вказуючи на безпідставність прийняття податковим органом оскаржуваного рішення виходили із того, що реальність здійснення господарських відносин підтверджено наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами. Господарські операції з контрагентами проводилися позивачем з метою забезпечення здійснення будівництва комплексу басейнів оздоровчого комплексу «Жемчужина», виконання якого підтверджується актом готовності об'єкта до експлуатації.

Разом з цим у справі, яка розглядається, містяться відомості про те, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року у справі №522/4865/14-к звільнено ОСОБА_4, на ім'я якого зареєстровано ПП «Одеська Будівельна Компанія» (один із контрагентів позивача) від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, у зв'язку із закінченням строків давності.

З вказаної ухвали вбачається, що ПП «Одеська Будівельна Компанія» створене з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у вчиненні нереальних господарських операцій та оформленні на такі операції первинних документів з метою незаконного відображення таких операцій у податковій звітності та є фіктивним підприємством. ОСОБА_4, на ім'я якого зареєстровано ПП «Одеська Будівельна Компанія», не провадив фактичної господарської діяльності, а від його імені складалися завідомо неправдиві первинні документи. ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, визнав повністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили фактичні дані щодо підписання, виданих контрагентами податкових накладних, повноважною особою.

Не перевірив такі фактичні дані й апеляційний суд, який приймаючи протилежне рішення виходив лише з неможливості відпрацювання ланцюгів постачання та встановлення походження купленого позивачем товару, не врахувавши, при цьому, принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, який нівелює залежність права платника податків на податковий кредит та бюджетне відшкодування від стану податкового обліку його контрагентів та сплати ними своїх зобов'язань до бюджету.

За підпунктами «а», «б» пункту 2 частини другої статті 243 КАС України у разі задоволення заяви з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення; скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Прийняти одне із рішень, передбачених цими процесуальними нормами, колегія суддів позбавлена можливості, позаяк суди попередніх інстанцій не встановили всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а Верховний Суд відповідно до визначених йому главою 3 розділу IV КАС України повноважень не має права встановлювати зазначені обставини та досліджувати докази у справі.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення законне й обґрунтоване судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись пунктом першим частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду