ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа №755/17049/16-а

адміністративне провадження №К/9901/34018/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва (суддя Чех Н. А.) від 14 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Кучма А. Ю., судді: Безименна Н. В., Бєлова Л. В.) від 30 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Лівобережне ОУПФУ в м. Києві), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення Лівобережного ОУПФУ в м. Києві від 15 листопада 2016 року № 8680/13 та від 17 лютого 2017 року № 1515/15 про відмову у перерахунку позивачу пенсії за вислугу років згідно з ст. 501 Закону України від 05 листопада 1991 року «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ в редакції від 12 липня 2001 року);

- зобов`язати відповідача перерахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 501 Закону № 1789-ХІІ, виходячи з розрахунку 90 % від суми заробітку за відповідною посадою без обмеження граничного розміру пенсії, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова КМУ № 1013), на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 23 травня 2016 року № 18-747зп.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року, у задоволені позову відмовлено.

Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин не може бути застосовано Закон № 1789-XII в редакції від 12 листопада 2001 року, оскільки така редакція діяла на час працевлаштування ОСОБА_1 в органах прокуратури, а не на момент призначення позивачу пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру». Крім того, суди звернули увагу, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії ч. 13, 17 та 18 ст. 501 Закону № 1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність, а тому відмова Лівобережного ОУПФУ в м. Києві у перерахунку позивачу такої пенсії є правомірною та обґрунтованою.

Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року і прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Позивач у касаційній скарзі наголошує, що рішення Лівобережного ОУПФУ в м. Києві від 15 листопада 2016 року № 8680/13 та від 17 лютого 2017 року № 1515/15 про відмову у перерахунку позивачу пенсії за вислугу років згідно з ст. 501 Закону № 1789-ХІІ не відповідають ст. 22 Конституції України та чинному законодавству.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 листопада 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ст. 341 України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, починаючи з 12 листопада 2001 року, ОСОБА_1 працює в органах прокуратури України. Станом на момент звернення позивача до суду з цим позовом його стаж роботи в органах прокуратури України склав 15 років.

Крім того, з 1993 року позивач є інвалідом ІІ групи та отримував пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання.

07 листопада 2014 року ОСОБА_1 перейшов з пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру», що підтверджується розпорядженням Лівобережного ОУПФУ в м. Києві від 13 листопада 2014 року № 304425.

04 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про розрахунок пенсії в розмірі 90 % від суми його заробітної плати з урахуванням довідки Генеральної прокуратури від 23 травня 2016 року № 18-747зп.

Листом від 15 листопада 2016 року № 8680/13 Лівобережне ОУПФУ в м. Києві відмовило позивачу в перерахунку пенсії з посиланням на внесення змін до законодавчих актів, згідно яких з 01 червня 2015 року пенсії, призначені в порядку та на умовах Закону № 1789-ХІІ, не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються.

01 лютого 2017 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Лівобережного ОУПФУ в м. Києві із заявою щодо проведення перерахунку пенсії, проте листом від 17 лютого 2017 року № 1515/15 відповідач повідомив позивача про відсутність законних підстав для проведення перерахунку пенсії згідно ч. 1 ст. 501 Закону № 1789-ХІІ.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 18 ст. 501 Закону №1789-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувались у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» внесені зміни до ст. 501 Закону № 1789-ХІІ, зокрема ч. 18 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ)».

15 липня 2015 року набув чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до розд. ХІІ «Прикінцеві положення» Закону № 1697-VII положення Закону № 1789-ХІІ (крім окремих статей) визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності Законом № 1697-VII.

Разом з цим, згідно з ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються КМУ.

Так, Постанова КМУ № 1013, якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її п. 6 застосовується з 01 грудня 2015 року, також не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури

Отже, на час прийняття Постанови КМУ № 1013, з прийняттям якої позивач пов`язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час його звернення до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії (листопад 2016 року) положення ст. 501 Закону № 1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 613/354/17.

Крім того, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що положення Закону № 76-VIII, якими ч. 18 ст. 501 Закону № 1789-ХІІ та ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними. При цьому, у Рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 зазначено, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи наведені положення, з 01 грудня 2015 року - початку застосування Постанови КМУ № 1013 та у зв`язку з набранням у подальшому чинності Законом № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за ст. 501 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 711/6019/16-а та 02 березня 2018 року у справі № 264/1617/17.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

З огляду на викладене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін