ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа №200/19854/16-а (2-а/200/814/16)

адміністративне провадження №К/9901/37365/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Білак С. В., судді: Гімон М. М., Шальєва В. А.) від 12 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську (далі - Центральне ОУПФУ в м. Дніпропетровську), у якому просила:

- визнати протиправними дії Центрального ОУПФУ в м. Дніпропетровську про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 501 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ);

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 19 жовтня 2016 року № 10406/05/12 про відмову позивачці у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 501 Закону № 1789-ХІІ;

- зобов`язати відповідача призначити з 13 жовтня 2016 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до ст. 501 Закону № 1789-ХІІ у розмірі 90 % від суми заробітної плати, вказаної у довідці, виданої прокуратурою Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року № 18-23вих-16, з наступним проведенням перерахунку її пенсії у зв`язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури, виходячи із місячного заробітку за відповідною посадою, з якої призначено пенсію.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Центрального ОУПФУ в м. Дніпропетровську про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до ст.501 Закону № 1789-ХІІ. Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального ОУПФУ в м. Дніпропетровську від 19 жовтня 2016 року № 10406/05/12 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до ст. 501 Закону № 1789-ХІІ. Зобов`язано Центральне ОУПФУ України в м. Дніпропетровську зарахувати до 20-річного стажу, який дає позивачці право на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 501 Закону № 1789-ХІІ, половину строку навчання на юридичному факультеті Дніпропетровського державного університету з 01 вересня 1993 року по 01 липня 1998 року. Зобов`язано Центральне ОУПФУ України в м. Дніпропетровську призначити з 13 жовтня 2016 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до ст. ст. 501 Закону № 1789-ХІІ у розмірі 90 % від суми заробітної плати, вказаної у довідці, виданої прокуратурою Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року № 18-23вих-16. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу Центрального ОУПФУ України в м. Дніпропетровську задоволено частково. Постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Центрального ОУПФУ в м. Дніпропетровську щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1789-ХІІ, викладеної в листі від 19 жовтня 2016 року № 10406/05/12. Зобов`язано Центральне ОУПФУ в м. Дніпропетровську повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно Закону № 1789-ХІІ з прийняттям відповідного рішення і з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи таке судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). Оскільки позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років під час дії Закону № 1697-VII, то відповідач протиправно відмовив їй у призначенні пенсії з посиланням на Закон України від 02 березня 2015 року № 213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213), який прийнятий пізніше, і який стосувався діючих станом на 01 червня 2015 року норм щодо пенсійного забезпечення певних категорій громадян. Щодо зобов`язання Центрального ОУПФУ в м. Дніпропетровську призначити позивачці спірну пенсію, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасність зазначених вимог, оскільки відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії не у зв`язку з недостатністю стажу роботи, а у зв`язку з відсутністю в Україні системи спецпенсій. До того ж, питання наявності у позивачки достатнього стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII, предметом розгляду та дослідження органом ПФУ не було, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 по суті призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону № 1697-VII з урахуванням викладених висновків суду та прийняттям відповідного рішення по суті заяви про призначення пенсії за вислугу років або про відмову в призначенні такої пенсії.

Не погодившись із вказаним вище судовим рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивачка у касаційній скарзі наголошує, що Законом № 1697-VII суттєво звужене її право на пенсію за вислугу років. Відповідно до ст. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу існуючих прав особи не допускається. Крім того, на думку скаржниці, застосування до спірних правовідносин норм Закону № 1697-VII є істотним порушенням правової визначеності, як складової верховенства права, в тому числі основоположного права на захист права власності, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 серпня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 листопада 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ст. 341 України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

13 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального ОУПФУ в м. Дніпропетровську із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років відповідно до ст. 501 Закону № 1789.

Рішенням від 19 жовтня 2016 року № 10406/05/12 відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні такої пенсії, посилаючись на те, що відповідно до п. 5 «Прикінцеві положення» Закону № 213 з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким спеціальні пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України, зокрема «Про прокуратуру». Таким чином, з 01 червня 2015 року пенсія в порядку та на умовах, визначених Законом № 1789, не призначається.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року відповідає зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 501 Закону № 1789 було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Згідно п. 5 розд. ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру».

Вказаний в п. 5 розд. ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону № 1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Проте, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VII.

Отже, Законом № 213-VIII скасовані діючі станом на 01 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ, а не система спецпенсій взагалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Вказана норма набрала законної сили після 01 червня 2015 року, станом на вказану дату не була діючою, а тому положення Закону № 213-VIII на неї не розповсюджуються, ця норма іншими законами не скасовувалась, її дія не зупинялась, у зв`язку з чим з 15 липня 2015 року право прокурорів на пенсійне забезпечення за вислугу років законодавцем відновлено, і прокурори з вказаної дати мають таке право відповідно до положень ст. 86 Закону № 1697-VII.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2018 року у справі № 173/698/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що оскільки ОСОБА_1 звернулася до Центрального ОУПФУ в м. Дніпропетровську з заявою про призначення пенсії 13 жовтня 2016 року, спірні правовідносини підлягають вирішенню за нормами Закону № 1697-VII, у зв`язку з чим відмова Центрального ОУПФУ в м. Дніпропетровську в призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», викладена у листі від 19 жовтня 2016 року № 10406/05/12, є протиправною.

Крім того, колегія суддів також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про передчасність позовних вимог щодо зобов`язання Центрального ОУПФУ в м. Дніпропетровську призначити ОСОБА_1 спірну пенсію, оскільки відповідач відмовив їй у призначенні пенсії не у зв`язку з недостатністю стажу роботи, а у зв`язку з відсутністю в Україні системи спецпенсій. При цьому, питання наявності у позивачки достатнього стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII, не було предметом розгляду та дослідження органом ПФУ.

Отже, суд не може підміняти собою компетентний орган в питанні обчислення стажу позивачки без наявності на даному етапі спору про це, оскільки таке рішення буде втручанням в діяльність такого органу.

Посилання скаржниці на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав, не повинні застосовуватися, колегія суддів вважає безпідставним і висновки апеляційного суду не спростовує, оскільки у період дії ст. 501 Закону № 1789-XII (у редакції від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року), пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі, зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Крім того, станом на 30 вересня 2011 року у позивачки був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років, а тому, у період дії ст. 501 Закону № 1789-XII ОСОБА_1 також не набула права на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим при прийнятті Закону № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивачки.

Крім того, у справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача не було «законних сподівань», які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, тобто відповідати правовим висновкам, викладених у даному рішенні ЄСПЛ.

Також, у рішенні ЄСПЛ від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 752/20817/16-а, від 21 лютого 2018 року у справі № 211/3177/17 та від 25 квітня 2018 року у справі № №396/804/17 вже висловлював правову позицію стосовно застосування ст. 501 Закону № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року.

Оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції цілком відповідає зазначеним постановам Верховного Суду.

З огляду на викладене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін