ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2019 року

Київ

справа №825/1452/16

адміністративне провадження №К/9901/23457/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Чернігівській області про стягнення грошового забезпечення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду у складі судді Скалозуб Ю.О. від 30 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Безименної Н.В., Аліменка В.О., Бєлової Л.В. від 29 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Чернігівській області, у якому просив зобов`язати відповідача провести на користь позивача доплату одноразової грошової допомоги, виходячи з наступного грошового місячного забезпечення позивача на день звільнення: посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливої роботи, індексації.

В обґрунтування позову позивач вказує, що при призначенні йому одноразової грошової допомоги відповідачем не враховано всі складові грошового забезпечення, що передбачені частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чим порушено його законні права та інтереси, а тому вважає за необхідне зобов`язати відповідача провести на його користь доплату одноразової грошової допомоги відповідно до вимог цього Закону.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем при здійсненні розрахунку сум одноразового грошової допомоги позивача правомірно застосовано Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (далі також - Порядок № 707), та зазначено, що одноразова грошова допомога у відповідному розмірі перерахована позивачу у повному розмірі згідно з платіжним дорученням № 1524.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 10 січня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 825/1452/16.

Справу передано до Верховного Суду 15 лютого 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Чиркіна С.М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах податкової міліції з 06 листопада 1998 року по 21 жовтня 2013 року.

Наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2013 року № 008-о/д ОСОБА_1. з 21 жовтня 2013 року був звільнений зі служби в органах податкової міліції за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29 липня 1991 року № 114 (через скорочення штатів).

24 квітня 2015 року позивач звернувся до Державної фіскальної служби України з заявою (рапортом) про проведення виплати одноразової грошової допомоги з відповідними додатками, а саме: довідкою МСЕК № 002235 від 20 лютого 2013 року, довідками страхових компаній «Оранта» від 15 квітня 2013 року № 03/5-12/562, «Брокбізнес» від 19 травня 2015 року № 19/05-0015 та довідкою про грошове забезпечення.

18 грудня 2015 року першим заступником Голови Державної фіскальної служби України Білан С.В. було затверджено висновок про призначення одноразової грошової допомоги в разі інвалідності працівнику податкової міліції згідно з Податковим кодексом України та Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, яким позивачу призначено одноразову грошову допомогу згідно з пунктами 1.2, 1.3 Порядку № 707 у розмірі 20 358,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 22 грудня 2015 року № 1524 зазначена сума грошового забезпечення виплачена позивачу у повному розмірі.

Позивач звернувся до відповідача з запитами від 24 травня 2016 року та від 27 липня 2016 року, в яких просив повідомити чи входила індексація до структури заробітної плати (грошового забезпечення) працівників Головного управління Державної фіскальної служби України в Чернігівській області та чи застосовувався пункт 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для визначення розміру грошового забезпечення при обчисленні розміру його одноразової грошової допомоги, на які отримав відповіді від 28 липня 2016 року № 49/ЗПІ/25-01-05-12 та від 28 липня 2016 року № 49/ЗПІ/25-01-05-12 про те, що при обчисленні одноразової грошової допомоги позивача Головне управління Державної фіскальної служби України в Чернігівській області керувалось Порядком № 707.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування вимог позивач посилається на постанови Верховного Суду України від 12 листопада 2013 року у справі № 21-383а13, від 14 жовтня 2014 року у справі № 21-413а14 та зазначає, що відповідачем протиправно при здійсненні розрахунку розміру одноразового грошового забезпечення застосовано положення Порядку № 707, що призвело до звуження змісту його грошового забезпечення, а також зазначено, що чинним законодавством України взагалі не визначено поняття грошового забезпечення та його складових для працівників податкової міліції.

Від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Згідно з частиною шостою статті 23 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній станом на момент встановлення позивачу інвалідності) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова.

На виконання статті 23 Закону України "Про міліцію" Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 707.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 707 одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п`ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Закон України "Про міліцію" втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року. При цьому у пункті 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за позивачем, якому під час перебування на службі в органі податкової міліції, встановлено інвалідність, у зв`язку із захворюванням, яке пов`язане з проходженням служби, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України "Про міліцію".

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а та від 19 квітня 2018 року у справі № 822/31/18, від 28 серпня 2018 року у справі № 804/6297/17.

За змістом пункту 3 Порядку № 707 розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення за останньою посадою, яку особа рядового або начальницького складу займала на день загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), установлення інвалідності. До грошового забезпечення, виходячи з якого здійснюється розрахунок грошової допомоги працівнику міліції, включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років та щомісячна надбавка в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) згідно із законодавством.

З наведеного вбачається, що Порядком № 707 визначено перелік складових, які можуть включатись при розрахунку грошової допомоги, серед яких відсутні такі складові як індексація, про які зазначає позивач.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 703/6814/14-а.

Відтак суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що розраховуючи суму одноразової грошової допомоги позивача у відповідності до вимог, встановлених Порядком № 707, відповідач діяв в межах своїх повноважень та у відповідності до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо визнання необґрунтованими посилання ОСОБА_1 про необхідність застосування до даних правовідносин норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки, як вбачається зі змісту статті 3 зазначеного Закону, його дія поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей, до яких позивач не відноситься.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду України, оскільки дані справи не є подібними, так як предметом розгляду у справі № 21-413а14 були позовні вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, грошової компенсації за затримку виплати грошової компенсації за невикористану відпустку та грошової компенсації за моральну шкоду.

Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2013 року у справі № 21-383а13 зазначено, що дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поширюється на військовослужбовців правоохоронних органів, яким і був позивач у справах № 21-383а13, разом з цим нічого не зазначено щодо застосування норм даного Закону до працівників міліції, що не є військовослужбовцями.

Відповідно до статей 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі "Молдавська проти України" (заява №43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

С.М. Чиркін