ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа №2а-11853/10/1570

адміністративне провадження №К/9901/11867/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Стрелець Т.Г., Білоуса О.В.,

за участю секретаря судового засідання Корецького І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2015 (колегія суддів у складі: Бжассо Н.В., Корой С.М., Потоцької Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 (колегія суддів у складі: Запорожана Д.В., Джабурії О.В., Шляхтицького О.І.) у справі № 2а-11853/10/1570 за позовом ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - відповідач-1, Другий Приморський ВДВС Одеського МУЮ), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2, ДКС України), у якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, пов'язану з неналежним виконанням виконавчого листа № 2-575; зобов'язати відповідача-1 вчинити дії, пов'язані зі стягненням заборгованості за виконавчим листом № 2-575; стягнути з Держави в особі відповідача-2 матеріальну та моральну шкоду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.11.2014 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції в обґрунтування висновків зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовними вимогами про відшкодування матеріальної шкоди за той самий період (з травня 2004 року по 1 жовтня 2010 року) і до тих самих відповідачів, та що за її позовом є судові рішення про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, які набрали законної сили.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача на виконанні перебуває виконавчий лист № 2-575 щодо місячного стягнення на користь позивача додаткових коштів на утримання сина у розмірі 70,00 грн., починаючи з 20.04.2000.

Позивач з даним позовом звернувся до суду 14.12.2010.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2015 закрито провадження в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, що стосується виконання виконавчого листа № 2-575 за період з травня 2000 року по 1 жовтня 2010 року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2015 ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2015 про закриття провадження в частині скасовано та направлено справу для продовження розгляду.

На час розгляду даної справи Одеським апеляційним адміністративним судом розгляд справи в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди за невиконання виконавчого листа № 2-575 за період з травня 2000 року по 1 жовтня 2010 року в суді першої інстанції тривав.

Таким чином, предметом судового розгляду є правовідносини щодо виконання виконавчого листа № 2-575 у період з жовтня 2010 року по травень 2011 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач посилався на те, що відповідач-1 неналежним чином здійснює стягнення з боржника ОСОБА_8 за виконавчим листом № 2-575, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Зазначена неналежність полягала виключно у наявності цієї заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки правовідносини сторін з приводу виконання виконавчих листів, які є предметом спору, були предметом багатьох судових проваджень, ініційованих позивачем, судовими рішеннями по яких було встановлено факти проведення виконавчих дій, але з порушенням процедури, а саме: дублікати виконавчих листів мали бути прийняті державним виконавцем без відкриття виконавчих проваджень. Наведене не спростовує факту вчинення виконавчих дій.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий судовий розгляд. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що неправомірність дій державного виконавця призвела до виникнення системної заборгованості та була підтвердженням несвоєчасного і неповного вчинення виконавчих дій при виконанні судових рішень.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2018 прийнято до провадження адміністративну справу № 2а-11853/10/1570 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження на 13.06.2018.

Під час розгляду справи в порядку письмового провадження, судді зі складу колегії дійшли до висновку про необхідність для повного та об'єктивного розгляду справи, призначити її до розгляду у відкритому судовому засіданні без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2018 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін на 18.07.2018.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось згідно частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній з 15.12.2017),

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній до 15.12.2017) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини першої статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до розрахунків заборгованості державного виконавця розмір заборгованості ОСОБА_8 по виконавчому листу № 2-575 станом на 01.10.2010 становив 2003,61 грн., станом на 31.12.2014 становив 320,00 грн.

Відповідно до розпорядження державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ В-5/425 від 24.05.2011 грошові кошти у розмірі 2003,61 грн. перераховано позивачу.

Відповідно до квитанції від 21.01.2015 № 0555 боржник сплатив на користь позивача кошти у розмірі 320,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у відновленому виконавчому провадженні № 2-575 міститься саме дублікат виконавчого листа, що не заперечувалось представником позивача. Проте дублікат виконавчого листа отриманий саме державним виконавцем. Виконавча служба з жовтня 2010 року веде постійну діяльність з примусу боржника до виконання виконавчого листа № 2-575.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність протиправної бездіяльності виконавчої служби щодо виконання вищенаведеного виконавчого листа на користь позивача.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 21 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом. Якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди за несвоєчасне отримання аліментів, яку позивач розраховує виходячи з індексу інфляції за відповідні періоди, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Суд зазначає наступне.

Стягнення з боржника інфляційних втрат, регулюється статтею 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до законодавства України грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України вбачається, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11).

За результатами розгляду справи встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та виконавчим органом як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.

Отже, Другий Приморський ВДВС Одеського МУЮ не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 ЦК України.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин.

Також з норм діючого законодавства не вбачається, що у разі прострочення грошових виплат по виконавчому листу (аліментам), у ході не закінченого виконавчого провадження, грошові санкції за таке прострочення повинна сплачувати саме виконавча служба, а не боржник.

Крім того, статтею 22 ЦК України визначено, що є збитками, проте позивач в порушення зазначеної норми матеріальні збитки розраховує виходячи з індексу інфляції, хоча даний вид відповідальності передбачений за порушення грошового зобов'язання та не відноситься до матеріальної шкоди.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Отже, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 у справі № 2а-11853/10/1570 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець