ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2019 року

Київ

справа №808/307/17

адміністративне провадження №К/9901/921/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі №808/307/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, уточнивши у подальшому який, просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку середній заробіток за період з 10 грудня 2002 року по 01 листопада 2016 року включно за затримку виплати сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 вересня 1999 року по 06 жовтня 2000 року.

2. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року на часткове задоволення позову стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 30 жовтня 2007 року по 28 жовтня 2016 року за затримку виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 вересня 1999 року по 06 жовтня 2000 року у розмірі 86 903 грн 73 коп.

2.1. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року скасовано, а позовні вимоги залишено без розгляду.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. Наказом Міністерства юстиції України № 924/к від 09 вересня 1999 року на підставі пункту 2 статті 30 Закону України «Про державну службу» внаслідок набрання законної сили постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 липня 1999 року позивача звільнено з посади заступника Запорізького обласного управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби з січня 1999 року.

3.2. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2003 року на часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Запорізького обласного управління юстиції та Державного казначейства України з Запорізького обласного управління юстиції стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6 585 грн 24 коп. шляхом списання коштів з розрахункового рахунку.

3.3. Після неодноразового перегляду, вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року.

3.4. 27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області із заявою та виконавчим листом по справі № 2-763-1/03, виданим Печерським районним судом м. Києва 05 лютого 2010 року щодо стягнення з Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 6 585 грн 24 коп.

3.5. 28 жовтня 2016 року здійснено списання коштів у сумі 6 585 грн 24 коп. на користь ОСОБА_1

3.6. Позивач, вважаючи, що він має право на отримання середнього заробітку за період з 10 грудня 2002 року по 01 листопада 2016 року у зв?язку з затримкою виплати належної йому суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 вересня 1999 року по 06 жовтня 2000 року, звернувся до суду з позовом.

4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Запорізьке обласне управління юстиції з 30 жовтня 2007 року мало виконати рішення суду в частині виплати на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 6 585 грн 24 коп.

4.1. Залишаючи без розгляду позовні вимоги, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позивач без поважних причин пропустив строк звернення з позовом до суду, оскільки про порушення своїх прав дізнався або повинен був дізнатися у лютому 2010 року. У подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду у січні 2017 року з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з пропуском передбаченого статтею 99 КАС України шестимісячного строку.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду.

6. Вказує, що судом апеляційної інстанції протиправно залишено без розгляду його позовні вимоги, оскільки в силу частини другої статті 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

7. У відзиві на касаційну скаргу Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області просить залишити її без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін, як таке, що є законним та обґрунтованим.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

8. Відповідно до частини 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

9. Та обставина, що 05 лютого 2010 року Печерським районним судом м. Києва позивачу був виданий виконавчим лист по справі № 2-763-1/03 щодо стягнення з Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 6 585 грн 24 коп. свідчить про обізнаність останнього про невиконання рішення суду, а отже і про факт порушення його прав.

10. Зважаючи на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про наявність факту пропуску позивачем у даному випадку встановленого законом шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

11. Згідно з частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

12. За такого правового регулювання, суд апеляційної інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду.

13. Доводи касаційної скарги відносно безпідставного незастосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень частини 2 статті 233 КЗпП України, якими передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, не грунтуються на законі.

14. Так відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

15. Тому положення частини 2 статті 233 КЗпП до заявлених ОСОБА_1 у даній справі позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосуванню не підлягають, оскільки ці виплати не входять до структури заробітної плати.

16. Частиною 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

17. У Частині 1 статті 350 КАС України закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

18. З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

19. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

20. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

21. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Cуддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко