ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2020 року

Київ

справа №821/1717/16

касаційне провадження №К/9901/36429/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 (суддя Войтович І.І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 (головуючий суддя - Шляхтицький О.І., судді: Запорожан Д.В., Романішин В.Л.) у справі № 821/1717/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, третя особа - Генічеська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2016 № 0003211405 та № 0003201405.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 02.12.2016 позовні вимоги задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.03.2017 залишив постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДФС у Херсонській області оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 1 частини першої статті 3, пункту 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР, статті 15, частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частин четвертої та п`ятої статті 11, частини четвертої статті 72, статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що факт здійснення роздрібної торгівлі пивом у кафе без наявності ліцензії, а також проведення розрахункової операції без застосування реєстратора розрахункових операцій підтверджується матеріалами справи.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Головним управлінням ДФС у Херсонській області проведено фактичну перевірку торгівельної точки (кафе), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 міського пляжу), в якій господарську діяльність здійснює позивач.

Результати такого контрольного заходу оформлені актом перевірки від 23.07.2016.

Перевіркою встановлено порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог:

частини дванадцятої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії;

пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР внаслідок здійснення розрахункової операції без використання реєстратора розрахункових операцій.

На підставі акта перевірки від 23.07.2016 № 164 органом доходів і зборів прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.07.2016:

№ 0003211405, яким на підставі частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензій) застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 17000,00 грн.;

№ 0003201405, яким на підставі пункту 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (за вчинене вперше непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи) застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, керувався тим, що оскільки постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 06.09.2016 у справі №653/2653/16-п, яка набрала законної сили, встановлено, що у діях позивача відсутня подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, то оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 29.07.2016 № 0003211405 та № 0003201405 є протиправними і підлягають скасуванню.

За результатами апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції, а також зауважив, що пункт 2.2.13 акта перевірки від 23.07.2016 не містить відомостей щодо сорту, кількості, об`єму реалізованого алкогольного напою, а також щодо особи, яка реалізувала алкогольний напій, що унеможливлює правильну та обґрунтовану кваліфікацію діяння.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно з частиною дванадцятою статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

У частині другій статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом) до суб`єкта господарювання застосовується штраф в розмірі 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.

Таким чином, за здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями (крім столових вин) за відсутності відповідної ліцензії до суб`єкта господарювання застосовується відповідна відповідальність, передбачена Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок

У пункті 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що за вчинене вперше порушення вимог цього Закону щодо непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у розмірі 1 гривні.

Таким чином, наслідком здійснення розрахункової операції без використання реєстратора розрахункових операцій є застосування до суб`єкта господарювання за рішенням органів доходів і зборів фінансових санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки контролюючим органом відносно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 складено протокол від 23.07.2016 № 47 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення: провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 06.09.2016 у справі №653/2653/16-п, яка набрала законної сили, закрито провадження в справі про притягнення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в її діях події та складу правопорушення. Повернуто Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товари, вилучені відповідно до додатку та протоколу.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях) вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що постанова суду у справі про адміністративний проступок є обов`язковою для суду, який розглядає справу.

Разом з тим, вказане положення встановлює межі обов`язковості зазначеного різновиду судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої прийнято відповідну постанову.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені в постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Так, у постанові Генічеського районного суду Херсонської області від 06.09.2016 у справі № 653/2653/16-п зазначено, що за результатами розгляду справи факт продажу пива належними доказами не підтверджений.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що підписи у направленнях на перевірку від 20.12.2016 № 898, № 899 та в акті фактичної перевірки від 23.07.2016, в акті проведення контрольної розрахункової операції від 23.07.2016 № 164 виконані ОСОБА_2 (бармен), при цьому контролюючим органом особу останньої та факт її перебування у трудових відносинах з позивачем перевірено не було.

Також відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що господарську діяльність за адресою торгівельної точки (кафе): АДРЕСА_1 ) здійснює також фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , що підтверджується договором оренди землі від 27.02.2008.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність податковим органом факту допущення позивачем порушень вимог частини дванадцятої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є правильними.

Отже, враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Херсонській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 у справі № 821/1717/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк