ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року

м. Київ

справа № 808/919/16

адміністративне провадження № К/9901/24832/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року (головуючий суддя - Нечипуренко О.М.)

та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Богданенко І.Ю., судді - Уханенко С.А., Дадим Ю.М.)

у справі №808/919/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром» (далі- позивач, платник, Товариство, ТОВ «Нафтогазпром») звернулося до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Шевченківському районі) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області №0000102201 від 23 лютого 2016 року.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначає про безпідставність висновків контролюючого органу про порушення платником вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, що полягало у перевищенні ліміту готівки у касі через відсутність у видаткових касових ордерах підпису отримувача готівки та не оприбуткування позивачем готівки у касі Товариства у сумі 30 000 грн. Вказує, що окремий дефект видаткового касового ордеру не спростовує факту видачі готівки з каси, оскільки видача готівки підтверджена належним чином оформленими видатковими відомостями, що не суперечить вимогам п. 3.5 гл. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637. Також позивач посилається на те, що відповідачем жодним чином не підтверджено відображені в акті фактичної перевірки висновки про отримання платником 30.12.2015 прибутку у розмірі 30 000 грн та його неоприбуткування у касі Товариства, натомість зазначає, що до таких висновків контролюючого органу призвела допущена помилка у відомостях про платника зворотної фінансової допомоги.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 23 лютого 2016 року №0000102201, в частині нарахування штрафної (фінансової) санкції за перевищення ліміту залишків готівкових коштів у касі у розмірі 5 857,54 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у видаткових касових ордерах №100, №106, №110, №119 відсутній підпис одержувача готівки, а тому видані за ними кошти вважаються такими, що залишилися в касі Товариства та призвели до перевищення ліміту готівкових коштів у касі. При цьому, суди звернули увагу на арифметичну помилку, що міститься у додатку 1 до акта перевірки, і зазначили, що загальна сума перевищення ліміту готівки в касі замість 20 388,51 грн складає 17 459,74 грн. Також суди дійшли висновку про правильність висновків контролюючого органу про порушення платником вимог п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, а саме неоприбуткування в касі Товариства внесеної згідно з квитанцією №114063369 суми коштів у розмірі 30 000 грн.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що видача готівки з каси здійснювалася за видатковими відомостями, які містять підпис одержувача коштів, підтверджують факт їх видачі та спростовують доводи контролюючого органу про перевищення ліміту готівкових коштів у касі Товариства. Також скаржник зазначив, що допущені ОСОБА_1 та банком при оформленні первинних документів помилки призвели до висновків контролюючого органу про неоприбуткування платником готівки у розмірі 30 000 грн у касі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

15 серпня 2016 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено фактичну перевірку господарської одиниці ГАЗС, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Верхня, 3, суб`єкта підприємницької діяльності ТОВ «Нафтогазпром».

За результатами перевірки складено акт (довідку) фактичної перевірки від 04.02.2016 (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення Товариством вимог:

- п.7 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме неподання з 01.01.2016 до органів державної податкової служби по дротових або бездротових каналах зв`язку фіскальних звітних чеків з реєстратора розрахункових операцій Mini 500.01.АЗС фіскальний №0830003756, внаслідок чого позивачу нараховано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 170,00 грн відповідно до п.5 ст.17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг";

- пунктів 2.8, 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, а саме перевищення встановленого ліміту готівкових коштів в касі підприємства у сумі 20 388,51 грн, у зв`язку з чим Товариству на підставі абз.2 ст.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 року №436/95 нараховано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 40 777,02 грн;

- п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, а саме неоприбуткування готівкових коштів у касі підприємства у сумі 30 000,00 грн, на підставі чого Товариству нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 150 000,00 грн відповідно до абз.3 ст.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 року №436/95;

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення від 23.02.2016 №0000102201, згідно з яким до позивача за порушення положень пунктів 2.6, 2.8, 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, абз. 2, 3 ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкціі у розмірі 190 777,02 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам справи, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі - Положення №637).

Вказане вище положення визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Відповідно до пункту 2.8 Положення №637 підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов`язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

Згідно з абзацом 2 підпункту 3.5 вказаного вище Положення для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

У разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки (пункт 7.24 Положення №637).

З аналізу вищевикладеного вбачається, що підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача. При цьому, норми пункту 3.5 Положення №637 передбачають можливість здійснення видачі готівки з каси як на підставі видаткового касового ордеру так і на підставі видаткової відомості в яких має міститися підпис одержувача коштів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення в частині застосованих до позивача штрафних санкцій у розмірі 40 777,02 грн за перевищення встановленого ліміту готівкових коштів в касі підприємства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що суми, видані за видатковими касовими ордерами №100, №106, №110 та №119 вважаються такими, що залишилися у касі підприємства та призвели до перевищення ліміту залишку готівки в касі, оскільки видача готівки за цими видатковими касовими ордерами не підтверджена підписом одержувача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки доводам скаржника про те, що видача готівки з каси підприємства підтверджена належним чином оформленими видатковими відомостями, в яких міститься підпис одержувача готівки. А тому висновки контролюючого органу про те, що через відсутність у видаткових касових ордерах №100, №106, №110, №119 підпису одержувача готівки видані за ними кошти вважаються такими, що залишилися в касі Товариства та призвели до перевищення ліміту готівкових коштів у касі є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи видатковими відомостями.

Суди попередніх інстанцій не проаналували наявні в матеріалах справи видаткові відомості, не встановили, чи підтверджують вони факт видачі зазначеної вище суми готівкових коштів з каси підприємства та не перевірили чи містять останні підпис одержувача.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача в частині застосування до платника штрафних санкцій у розмірі 150 000,00 грн на підставі абз.3 ст.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 року №436/95 за неоприбуткування готівкових коштів в касі підприємства у сумі 30 000,00 грн, Верховний Суд зазначає. що судам слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18.

Так, Велика Палата Верховного Суду в цьому судовому рішенні зазначила, що відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.

Положеннями абзацу третього статті 1 Указу № 436/95 (який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 418/2019) визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

06 липня 1995 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Пунктом 2.6 Положення № 637, яке втратило чинність 05 січня 2018 року згідно з постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, установлено, що вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книжки (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци перший - третій цього пункту).

Тобто, як норма пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», так і норма пункту 2.6 Положення № 637 встановлюють для суб`єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням РРО, обов`язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів в повній сумі надходжень від розрахункових операцій. При цьому такий облік згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» здійснюється в денному звіті (за визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, денний звіт - це документ встановленої форми, надрукований РРО, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням), а згідно з пунктом 2.6 Положення № 637 - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

При цьому, як уже було зазначено, абзацом третім статті 1 Указу № 436/95 встановлювалась відповідальність за порушення суб`єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Разом з тим прийнятим 06 липня 1995 року Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» також установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначені розділом V «Відповідальність за порушення вимог цього Закону».

З огляду на швидке урегулювання парламентом правовідносин у сфері готівкових операцій (Указ № 436/95 прийнято 12.06.1995, а Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - 06.07.1995) та враховуючи положення статті 18 Конституційного Договору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законодавча гілка влади в найкоротший термін усунула прогалину в регулюванні суспільних правовідносин у сфері готівкових розрахунків та визначила відповідальність за можливі правопорушення у цій сфері саме в силу закону.

Статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу).

Пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об`єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), так і того, що визначено пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фактично полягає в одних і тих самих діях.

Як убачається зі змісту статті 25 Конституційного Договору, метою постановлення Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.

Оскільки шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то наведений вище Указ припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду, відступивши від правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 02.04.2013 у справі №21-77а13, наголосила на неможливості застосування положень Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що рішення судів попередніх інстанцій не містять обґрунтувань відмови у задоволенні позовних вимог про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині застосування до платника штрафних (фінансових) санкцій у сумі 170,00 грн відповідно до п.5 ст.17 "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за неподання Товариством з 01.01.2016 до органів державної податкової служби по дротових або бездротових каналах зв`язку фіскальних звітних чеків з реєстратора розрахункових операцій Mini 500.01.АЗС фіскальний №0830003756.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, не забезпечили повного і всебічно з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України врахувати викладене у цій постанові, вжити визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, тощо.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром» задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року - скасувати.

Справу 808/919/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова