ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2020 року

Київ

справа № 2а-4910/11/2670

провадження № К/9901/4551/18

К/9901/4554/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши в порядку письмового провадження в касаційному порядку справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Славутич-2» до Київської міської державної адміністрації, треті особи - Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація», Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині, за касаційними скаргами Житлово-будівельного кооперативу «Славутич-2» та ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Шулежка В.П. від 28 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бабенка К.А., Василенка Я.М., Степанюка А.Г. від 9 червня 2016 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Житлово-будівельний кооператив «Славутич-2» звернувся до суду з позовом до Київської міської державної адміністрації, треті особи - Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація», Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 в частині передачі нежилих підвальних приміщень загальною площею 779,4 кв.м, сходових клітин загальною площею 59,9 кв.м і службових приміщень позивача на першому поверсі будинку загальною площею 30,5 кв.м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог Житлово-будівельному кооперативу «Славутич-2» було відмовлено.

3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване позивачем розпорядження не створює будь-яких правових наслідків для позивача, а стосується законних інтересів виключно третіх осіб, які безпосередньо є власниками спірних нежитлових приміщень, і тому не могло спричинити порушення прав та законних інтересів позивача у публічно-правовій сфері, у зв`язку з чим, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Житлово-будівельний кооператив «Славутич-2» та ОСОБА_1 звернулись із касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 травня 2011 року № 715 «Про окремі питання виконання розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві» (із змінами та доповненнями) внесені зміни, а саме: додаток 11 до розпорядження від 10 грудня 2010 року № 1112 викладено в новій редакції, із змісту якої убачається, що до комунальної власності територіальної громади м. Києва передані нежилі приміщення у житловому будинку по вул. А. Бучми, 6-А у м. Києві площею 537,2 кв.м.

6. Вважаючи, що Київська міська рада приймаючи розпорядженням «Про питання організації управління районами в м. Києві» від 10 грудня 2010 року № 1112 вийшла за межі повноважень, які надані їй відповідно до чинного законодавства, ЖБК «Славутич-2» звернулось до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій суди дійшли хибного висновку, що згідно з пунктом 1 рішення Конституційного Суду України від 9 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Суди дійшли невірного висновку, що відповідач у рамках публічно правових відносин з ЖБК «Славутич-2» не порушував права позивача, хибно пославшись по аналогії на висновки Верховного Суду України в постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 800/206/15, яка була ухвалена за результатами судового розгляду позовів про захист прав і інтересів, що не захищені Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною.

Предмет позову у цій справі відноситься до захисту прав, гарантованих статтею 1 першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Причому практика за прецедентом Європейського суду з прав людини передбачає можливість звернення до суду юридичної особи, створеної власниками окремих приміщень будинку, для захисту свого права володіння спільним майном. Окремо кожен із співвласників має також право звернутися до суду за захистом прав володіння спільною власністю або приєднатись до позову юридичної особи, створеної співвласниками.

8. Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією не подано відзиви на касаційні скарги Житлово-будівельного кооперативу «Славутич-2» та ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

10. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних.

11. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

12. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

13. За правилами пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

14. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

15. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

16. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

17. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

18. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

19. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

20. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

21. З установлених судом обставин убачається, що у цій справі виник спір про правомірність набуття права комунальної власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради на нерухоме майно, тому позов у справі подано на поновлення порушеного, на думку позивача, права власності щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. А. Бучми, 6-А.

22. Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

23. Підвідомчість господарських справ встановлена статтею 12 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до пункту 1 частини 1 якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

24. Крім того, за приписами частини 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

25. Отже, Київрада в спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, оскільки в основі цього спору лежить питання щодо правомочності володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності, тобто відносини, які склалися між відповідними суб`єктами щодо використання об`єкта комунальної власності, не є публічно-правовими, а тому такий спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.

26. Ураховуючи суб`єктний склад сторін та характер спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що ця справа підлягає розгляду в порядку, визначеному ГПК України.

27. Саме така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 910/12224/17, від 6 лютого 2019 року у справі № 826/12369/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/836/17.

28. З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Судом встановлено помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. На підставі частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.31. Статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної

інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і, зокрема, закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції з 15 грудня 2017 року) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

31. В силу положень статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

32. Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій були порушені правила юрисдикції, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року , та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Житлово-будівельного кооперативу «Славутич-2» та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Славутич-2» до Київської міської державної адміністрації, треті особи - Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація», Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення з позовом до суду в порядку господарського судочинства.

Роз`яснити позивачеві право на звернення протягом 10 днів з дня отримання ним цієї постанови до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

судді Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа