ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 820/539/16

адміністративне провадження № К/9901/31434/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року (суддя Мар`єнко Л.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року (головуючий суддя Ральченко І.М., судді: Бершов Г.Є., Катунов В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ" до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень - рішень від 08.02.2016 № 0420302203, яким зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 277841,00 грн., № 0520302203, яким збільшено грошове зобов`язання з ПДВ на 2849428,50 грн., з яких 1899619,00грн. за основним платежем та 949809,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами встановлено, що відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "ТК "Портал" за серпень - вересень 2015 року, за результатами якої складено акт від 22.01.2016 №116/20-30-22-03/25611992, яким встановлено порушення вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на 1 899 619,00грн. за серпень - вересень 2015 року, завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 277 841,00 грн. за вересень 2015 року.

У акті перевірки податковий орган констатував формування позивачем без достатніх правових підстав податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ «ТК «Портал», посилаючись на результати здійснених заходів з податкового контролю по контрагенту та аналізу його податкової звітності, відповідно до яких не встановлено реальності господарських взаємовідносин останнього з платниками податків по ланцюгу постачання та наявності у нього необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій. Крім того, вказував на дефектність окремих видаткових накладних, зокрема, зазначення у них договору купівлі-продажу, який не був поданий під час перевірки.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 позов задоволено; скасовано податкові повідомлення - рішення від 08.02.2016 року №0420302203, №0520302203.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про недоведеність податковим органом безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом (ТОВ «ТК «Портал») щодо поставки продукції виробничо-технічного призначення, які використані у власній господарській діяльності, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.06.2016 постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для правильного розгляду справи, що унеможливило реалізацію завдання адміністративного судочинства та призвело до формального та незаконного вирішення спору.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Так, судами встановлено, що 29.07.2015 між Товариством (Покупець) та ТОВ "ТК "Портал" (Постачальник) укладено договір поставки №29072015, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти й оплатити продукцію виробничо - технічного призначення. Асортимент, кількість та ціна визначаються у видаткових накладних на товар, які є його невід`ємною частиною. Найменування товару: алюміній вторинний АВ97 ГОСТ 295-98, алюміній первинний А0 ГОСТ 11069-2001.

Розрахунки за договором проводяться у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (пункт 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах E.X.W., склад постачальника або FCA - м. Харків, вул. Залютинська,6 (у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року)).

Поставка товару ( алюміній вторинний АВ97 ГОСТ 295-98, алюміній первинний А0 ГОСТ 11069-2001), як встановлено судами, підтверджується видатковими накладними, товарно - транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, складськими накладними, оборотно - сальдовими відомостями по рахунку 201, оборотно - сальдовими відомостями по рахунку 10, сертифікатами якості, протоколами перевірки зразків.

Оплату проведено позивачем відповідно до платіжних доручень.

Контрагентом на адресу Товариства виписано податкові накладні.

Придбаний товар, як констатовано судами, використано Товариством для виробництва алюмінієвих сплавів (накладні - вимоги на відпуск матеріалів, паспорти плавок, звіти про виробництво продукції, калькуляції вартості виробництва продукції, сертифікати відповідності на вироблену продукцію).

В подальшому виготовлена продукція (алюмінієвий сплав АК9М2, АК7П, АК5М2) реалізована Товариством контрагентам-покупцям, про що свідчать договори поставки, податкові накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, довіреності, товарно - транспортні накладні, довіреності на відпуск продукції, акти приймання - передачі.

Судами попередніх інстанцій, зокрема, з пояснень представника позивача, встановлено, що у окремих видаткових накладних контрагент позивача, пославшись на договір купівлі-продажу №03072015 від 03.07.2015, допустив описку, оскільки у визначений період між сторонами було укладено лише один договір - №29072015 від 29.07.2015, поставка товару за яким фактично й відбулася.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентом документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування податкового кредиту з ПДВ.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.

Загалом, як встановлено судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи, позиція податкового органу ґрунтується лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам його контрагента з іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських операцій Товариства із ТОВ "ТК "Портал". Разом з тим, можливі порушення податкового законодавства зі сторони постачальників контрагента, не можуть за встановлених у даній справі обставин й відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства бути достатнім аргументом для позбавлення останнього сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Підсумовуючи викладене, суди обґрунтовано вказали на помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом щодо поставки товару, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суд вже надавав оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення судів попередніх інстанцівй й задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко