ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 440/5503/20

адміністративне провадження № К/9901/36815/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В.,

Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 (головуючий суддя - Н.І. Слободянюк)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 (головуючий суддя - В.А. Калиновський, судді - Я.М. Макаренко, З.О. Кононенко)

у справі № 440/5503/20

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України,

Головного управління Національної поліції в Полтавській області,

Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області

про стягнення грошового забезпечення та моральної шкоди,

установив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-1), Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - відповідач-2), Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - відповідач-3), в якому просив:

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача суми втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку зі звільненням із займаної посади за період з 28.10.2014 по 28.02.2020 з урахуванням індексу інфляції 3 474 586, 35 грн;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача щомісячне грошове забезпечення в сумі 37 616, 76 грн за кожний місяць несплати, починаючи з 01.03.2020 по день розгляду справи судом, а в місяці розгляду справи судом пропорційно робочим дням цього місяця до дня прийняття рішення;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача суму моральної шкоди, еквівалентної 5000 євро за курсом Національного Банку України, яка має бути конвертована в національну валюту за курсом Національного Банку України на день здійснення платежу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що судовими рішеннями у справі № 816/4302/14 наказ про звільнення позивача скасовано та поновлено останнього на посаді. Питання про стягнення середньої заробітної плати у справі № 816/4302/14 не розглядалось, тому позивач вважає, що втрачена заробітна плата має бути відшкодована йому з урахуванням індексу інфляції. Також позивач вказує, що на виконання рішення у справі № 816/4302/14 наказом від 28.02.2020 його поновлено на посаді, однак грошове забезпечення з дня видання наказу позивачу не виплачувалось. На підставі чого, позивач вказує, що щомісячне грошове забезпечення має бути стягнуто за період з 01.03.2020 по день розгляду справи судом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та Головного управління Національної поліції в Полтавській області у частині позовних вимог про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суми моральної шкоди, еквівалентної 5000 євро за курсом Національного Банку України, яка має бути конвертована в національну валюту за курсом Національного Банку України на день здійснення платежу. Роз`яснено ОСОБА_1 , що ця справа у частині позовної вимоги про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суми моральної шкоди, еквівалентної 5000 євро за курсом Національного Банку України, яка має бути конвертована в національну валюту за курсом Національного Банку України на день здійснення платежу, підлягає розгляду судом у порядку цивільного судочинства. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та Головного управління Національної поліції в Полтавській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, щомісячного грошового забезпечення задоволено частково. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.10.2014 по 27.02.2020 в сумі 651 988, 05 грн. з проведенням необхідних обов`язкових відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Визнано протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.02.2020 по 15.12.2020. Зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 28.02.2020 по 15.12.2020. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Повернуто ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України сплачений відповідно до квитанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 0.0.1553649187.1 від 30.09.2020 судовий збір в сумі 840, 80 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17 500, 00 грн.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас відмовляючи позивачу в частині вимог про стягнення суми втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку зі звільненням із займаної посади з урахуванням індексу інфляції, суд виходив з того, що оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є разовою виплатою за судовим рішенням, тому такий не є об`єктом індексації. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про право позивача на отримання грошового забезпечення за період з 28.02.2020 по 15.12.2020 (день звільнення позивача із займаної посади), оскільки таке позивачу не нараховувалось та не виплачувалось.

5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суми моральної шкоди, еквівалентної 5000 євро за курсом Національного Банку України, яка має бути конвертована в національну валюту за курсом Національного Банку України на день здійснення платежу. В цій частині справу направлено до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 по справі № 440/5503/20 залишено без змін.

6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, проте дійшов висновку, що закриття провадження у справі у формі рішення є процесуально помилковим та не узгоджується з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Короткий зміст касаційної скарги

7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права в частині незастосування індексації середнього заробітку за час вимушеного прогулу та незастосування коефіцієнту підвищення посадового окладу, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за спірний період, ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги, шляхом стягнення сум втраченої заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та коефіцієнту підвищення посадового окладу відповідно до пунктів 2, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Підстави, на яких подана касаційна скарга скаржник вказує пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування статті 2 Закону України «Про оплату праці», викладені у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі №6-1395цс16; щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, викладені у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17; щодо застосування статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно розміру розподілу витрат на правничу допомогу, викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 16.12.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 450/1925/17, від 20.12.2019 у справі № 804/3000/18, від 23.12.2020 у справі № 805/3641/17-а Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата за вимушений прогул є разовою виплатою і не відноситься до структури заробітної плати.

З іншого боку, згідно висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-1395цс16 виплати компенсацій за вимушений прогул віднесені до компенсаційних виплат структури оплати праці.

Звертає увагу, що станом на дату подання касаційної скарги відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-1395цс16.За таких обставин, переконує у необхідності передачі справи № 440/5503/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позиція інших учасників справи

8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

9. Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

10. Ухвалою Верховного Суду від 13.09.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

11. ОСОБА_1 з 1979 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.

12. Наказом Міністра Міністерства внутрішніх справ України № 1625 о/с від 20.08.2014 «По особовому складу» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ призначено полковника міліції ОСОБА_1 начальником Управління МВС України в Полтавській області з посадовим окладом 1775, 00 грн., установивши йому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 (наказ МВС від 31.12.2007 № 499) надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби (за безпосереднє розроблення, проведення експертизи проектів нормативно-правових актів) у розмірі 100 відсотків, за інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-розшукову діяльність у розмірі 50 відсотків, звільнивши його від виконання обов`язків начальника Управління МВС України в Полтавській області.

13. Наказом Міністра Міністерства внутрішніх справ України № 2238 о/с від 27.10.2014 згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» № 1682-VІІ від 16.09.2014 та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ» полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із постановленням на військовий облік).

14. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі № 816/4302/14 з урахуванням ухвали від 26.02.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 та постановою Верховного Суду від 12.11.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, про скасування наказу про звільнення та поновлення на публічній службі задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 2238 о/с від 27.10.2014 в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» №1682-VІІ від 16.09.2014 та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із постановленням на військовий облік); поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління МВС України в Полтавській області з 28.10.2014; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління МВС України в Полтавській області.

15. Наказом Міністра Міністерства внутрішніх справ України № 139 о/с від 28.02.2020 «Про особовий склад» на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі № 816/4302/14 у частині, яка допущена до негайного виконання, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління МВС України в Полтавській області з моменту звільнення з органів внутрішніх справ.

16. Наказом Міністра Міністерства внутрішніх справ України (витяг) № 654 о/с від 07.09.2020 «Про особовий склад» скасовано на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020, винесеної у справі № 816/4302/16, з урахуванням наказу МВС України від 28.02.2020 № 139о/с, наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014 № 2238 о/с в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 16.09.2014 № 1682-VІІ «Про очищення влади» та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із постановленням на військовий облік).

17. В наказах Міністерства внутрішніх справ України № 139 о/с від 28.02.2020 «Про особовий склад» та № 654 о/с від 07.09.2020 (витяг) «Про особовий склад» не встановлено розмір та види грошового забезпечення, що підлягали виплаті ОСОБА_1 після поновлення на займаній посаді.

18. Листом заступника голови ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області №114азл.к. від 07.09.2020 повідомлено представника ОСОБА_1 про те, що у зв`язку з втратою чинності постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 та наказу МВС від 31.12.2007 № 499 після поновлення ОСОБА_1 (наказ МВС України № 139 від 28.02.2020) грошове забезпечення йому не нараховувалось та не виплачувалось.

19. Наказом Міністра Міністерства внутрішніх справ України № 883 о/с від 15.12.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до вимог пунктів 7, 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у відставку за пунктом 65 «а» (за віком) полковника міліції ОСОБА_1 , начальника Управління МВС України в Полтавській області.

20. Відповідно до запису № 9 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 15.12.2020 звільнений з органів внутрішніх справ.

21. Позивач, вважаючи, що наявні правові підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.10.2014 по 28.02.2020 з урахуванням індексу інфляції в сумі 3 474 586, 35 грн, невиплаченого щомісячного грошового забезпечення в сумі 37 616, 76 грн за кожний місяць несплати, починаючи з 01.03.2020 по день розгляду справи судом, а в разі розгляду справи судом пропорційно робочим дням цього місяця до дня прийняття рішення, та відшкодування моральної шкоди, еквівалентної 5000 євро за курсом Національного Банку України, яка має бути конвертована в національну валюту за курсом Національного Банку України на день здійснення платежу, звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

22. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

24. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначено Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

25. Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

26. Частино першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

27. Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

28. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

29. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

30. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.

31. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

32. Такий «Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06.04.2016 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799.

33. Відповідно до пункту 2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

34. Вперше Закон України «Про Національну поліцію» був опублікований в офіційному виданні - газеті «Голос України» 06.08.2015, отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07.08.2015, а Закон в цілому - 07.11.2015.

35. Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

36. Порядок № 260 був опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27.05.2016 (Офіційний вісник України від № 39).

37. Враховуючи, що на момент звільнення позивача зі служби, а саме 27.10.214 норми Порядку № 260 не набрали законної сили, при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача застосуванню підлягають норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

38. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 814/844/16, від 21.03.2019 у справі № 814/753/16, від 04.03.2020 у справі № 814/901/16 та ін. Оцінка Верховного Суду

39. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

41. Насамперед, Верховний Суд вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

42. Скаржник наголошує, що згідно висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-1395цс16 виплати компенсацій за вимушений прогул віднесені до компенсаційних виплат структури оплати праці. Водночас, у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 450/1925/17, від 20.12.2019 у справі № 804/3000/18, від 23.12.2020 у справі № 805/3641/17-а Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата за вимушений прогул є разовою виплатою і не відноситься до структури заробітної плати. За таких обставин, на переконання позивача є необхідність передачі справи № 440/5503/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

43. У світлі аргументів касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів враховує, що на момент розгляду касаційної скарги позивача, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справа № 755/12623/19 висловила правову позицію щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

44. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

45. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

46. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

47. Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

48. Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

49. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі визначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

50. З урахуванням наведеного, підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

51. Щодо доводів касаційної скарги про незастосування судом першої інстанції індексації середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд дійшов таких висновків.

52. Відмовляючи позивачу в частині стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції, суди попередніх інстанцій виходили з того, що така сума є разовою виплатою, а тому не є об`єктом індексації.

53. За визначенням, що міститься у статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

54. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

55. З врахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є об`єктом індексації.

56. Також заслуговують на увагу доводи позивача, що при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу судами не враховано пункт 10 Порядку № 100, а саме: щодо незастосування коефіцієнту підвищення посадового окладу.

57. Пунктом 10 Порядку № 100, який був чинним у періоді вимушеного прогулу позивача та підлягав застосуванню до спірних правовідносин, передбачено коригування середнього заробітку при підвищенні посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток. Це стосується усіх виплат, які розраховуються згідно з Порядком № 100, зокрема й за час вимушеного прогулу.

58. Так, у разі підвищення тарифних ставок i посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так i у періоді, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їхнього підвищення.

59. Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

60. Аналогічним чином Верховний Суд застосував положення Порядку № 100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, у постановах у постановах від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц, від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 11.02.2021 у справі № 814/197/15, від 21.04.2021 у справі № 640/6398/19 та ін.

61. Таким чином, Верховний Суд погоджується із доводами позивача про можливість застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу у ситуації позивача за правилами пункту 10 Постанови № 100, який був чинним у періоді спірних правовідносин.

62. При цьому, суд першої інстанції, при прийнятті рішення виходив з того, що упродовж часу вимушеного прогулу позивача підвищення заробітної плати позивача за відповідною посадою, з якої його було звільнено начальника Управління МВС України в Полтавській області, не відбулося та позивач протилежного суду не довів, а положення постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11.11.2015 та Порядку №260 стосуються грошового забезпечення саме поліцейських Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання, тоді як позивач є працівником органів внутрішніх справ (міліції).

63. Верховний Суд зауважує, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від ід 16.09.2015 № 730 (далі - Постанова № 730) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

64. У постанові від 22.07.2021 у справі № 818/716/15 Верховний Суд за подібних правовідносин зазначив, що в Законі України «Про Національну поліцію», Постанові № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, у цьому випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.

65. Аналогічність завдань міліції та поліції встановлена статтею 3 Закону України «Про міліцію» та статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та як наслідок, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

66. В той же час судами попередніх інстанцій не встановлено чи є посада начальника управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області рівнозначною посаді начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, яка саме посада у Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області є рівнозначною посаді начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, розмір посадового окладу такої рівнозначної посади в періоді, протягом якого за позивачем зберігався середній заробіток, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

67. Проте встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення цієї справи.

68. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) справа в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає направленню на новий розгляд відповідно до положень підпункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

69. Щодо доводів касаційної скарги позивача в частині оскарження рішень судів попередніх інстанцій про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

70. Відповідно до частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

71. Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

72. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

73. З аналізу наведених норм випливає, що остаточне вирішення питання щодо стягнення судових витрат за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відбувається після остаточного вирішення справи по суті.

74. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги у справі встановлено порушення судами норм процесуального права, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та направлення справи на новий розгляд в цій частині, вирішення питання щодо стягнення суми витрат на правову допомогу адвоката, яка заявлена позивачем, є передчасним та має бути розглянута судами під час нового розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

76. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

77. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення

Висновки щодо розподілу судових витрат

78. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 у справі № 440/5503/20 в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.10.2014 по 27.02.2020 в сумі 651 988, 05 грн. з проведенням необхідних обов`язкових відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства і в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021, якою залишено в цій частині рішення без змін, скасувати. В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Полтавського окружного адміністративного суду.

3. В решті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі № 440/5503/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

В.М. Соколов