ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2019 року

Київ

справа №204/7468/15-а

адміністративне провадження №К/9901/12270/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 204/7468/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року (колегія суддів: Гімон М.М., Чумак С.Ю., Юрко І.В.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

12 листопада 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати рішення Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про призначення позивачу пенсії за віком від 09 червня 2015 року протиправним;

- визнати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21 серпня 2015 року щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком за минулий час протиправним;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська призначити і виплатити позивачу пенсію за віком за минулий час, починаючи з 01 березня 2015 року по 08 червня 2015 року.

Позовна заява мотивована тим, що 09 червня 2015 року Управлінням Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан, призначена дострокова пенсія за віком, у відповідності до вимог статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пункту 3 розділу 15 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Право на отримання такої пенсії позивач набув з 01 березня 2015 року, по досягненню 55 річного віку. Однак перебуваючи в зоні проведення АТО з 26 вересня 2014 року по 05 червня 2015 року позивач не мав можливість подати заяву про призначення пенсії у визначений законом тримісячний строк. Відповідачами відмовлено у призначенні позивачу пенсії з 01 березня 2015 року, у зв`язку з цим останній вважає дії відповідачів неправомірними, як такі, що порушують його права.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано рішення Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком від 09 червня 2015 року протиправним.

Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за минулий час, починаючи з 01 березня 2015 року по 08 червня 2015 року.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач, перебуваючи в зоні проведення АТО, не мав можливості звернутися до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про призначення пенсії, а також видати нотаріально посвідчену довіреність представнику через вищевказані обставини.

Також суд зазначив, що функції щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсії відповідно до положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014року № 28-2 здійснюються управліннями за місцем проживання заявника, яким для позивача є Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, а не Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач 1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська задоволено.

Скасовано постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2016 року та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком 09 червня 2015 року, тобто після спливу трьохмісячного строку з дня досягнення пенсійного віку, а тому пенсія йому призначена з дня подання заяви. Законодавством не передбачена можливість продовження чи поновлення встановленого статтею 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» строку в залежності від причин його пропуску, тому дії та рішення відповідача 1 щодо призначення позивачу пенсії з дати подання відповідної заяви є правомірними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 18 квітня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 204/7468/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 25 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 204/7468/15-а та призначив її до розгляду ухвалою від 14 серпня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 15 серпня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії з 01 березня 2015 року.

Від інших учасників справи відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, що стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов`язку, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення», військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан під час виконання інтернаціонального обов`язку у період з 1979 по 1981 роки.

Отже, 28 лютого 2015 року, по досягненню 55-ти річного віку, ОСОБА_1 отримав право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку починаючи з 01 березня 2015 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Судом встановлено, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком 09 червня 2015 року, тобто після спливу трьохмісячного строку з дня досягнення пенсійного віку, а тому пенсія йому призначена з дня подання заяви.

Реалізація права на отримання пенсії залежить від волевиявлення особи, вчинення дій щодо звернення до управління Пенсійного фонду України для призначення пенсії особисто чи через представника.

Відповідно до довідки Батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Золоті ворота» ГУМВС України в м. Києві за № 15/6-2 від 11 червня 2015 року, позивач, як працівник ОВС, з 26 вересня 2014 року по 05 червня 2015 року приймав участь в антитерористичній операції на території Луганської області.

Довідкою Батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Золоті ворота» ГУМВС України в м. Києві за № 15/4-13 від 15 червня 2015 року стверджується, що позивач, станом на 15 червня 2015 року продовжує приймати участь в антитерористичній операції на території Луганської області.

Вказані довідки свідчать про наявність у ОСОБА_1 можливості оформити пенсію в період з 05 по 09 червня 2015 року, і відсутність з боку керівництва перешкод для реалізації позивачем свого права на дострокову пенсію.

Однак, ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів того, що він об`єктивно не мав можливості звернутися до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії у визначений Законом строк, а також вживав всіх необхідних заходів для цього (звернення до керівництва батальйону про надання відпустки та отримання відмови у її наданні, оформлення нотаріально посвідченої довіреності для представника, надсилання заяви поштою - тощо).

Законодавством не передбачена можливість продовження чи поновлення встановленого статтею 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» строку в залежності від причин його пропуску, зокрема, у зв`язку з участю в антитерористичній операції, тому дії та рішення Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська щодо призначення позивачу пенсії з дати подання відповідної заяви є правомірними.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко