ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 824/144/16-а

адміністративне провадження № К/9901/20606/18, К/9901/20607/18

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

судді-доповідача - Шишова О.О.,

суддів - Дашутіна І. В., Яковенка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошових коштів, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Чернівецького обласного військового комісаріату на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Курка О.П., суддів: Білоуса О.В., Совгири Д.І.),

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернівецького обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною.

2. Ухвалою суду від 30.10.2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 824/2376/15-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною.

3. ОСОБА_1 звернувся до суду аналогічним адміністративним позовом до Чернівецького обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною.

4. Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 824/144/16-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького обласного військового комісаріату про визнання незаконною бездіяльності та стягнення грошових коштів.

5. 10.04.2017 року Чернівецьким окружним адміністративним судом винесено ухвалу про об`єднання позовів по справі № 824/2376/15-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та № 824/144/16-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького обласного військового комісаріату про визнання незаконною бездіяльності та стягнення грошових коштів.

6. З урахуванням об`єднання позовних вимог, позивач просив суд:

6.1. - визнати незаконною бездіяльність Чернівецького ОВК щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн.;

6.2. - стягнути з Чернівецького ОВК на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн.;

6.3. -стягнути з Чернівецького ОВК на користь ОСОБА_1 грошових коштів у відшкодуванні моральної шкоди на суму 6000,00 грн., завданої йому протиправною бездіяльністю Чернівецького ОВК щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік;

6.4. - визнати протиправною бездіяльність Чернівецького ОВК щодо невиплати капітану ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік при звільненні;

6.5. - стягнути з Чернівецького ОВК на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 41697,60 грн.;

6.6. - стягнути з Чернівецького ОВК на користь ОСОБА_1 грошові кошти та відшкодування моральної шкоди на суму 6000,00 грн., завданої йому протиправною бездіяльністю Чернівецького ОВК щодо невиплати капітану ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік при його звільненні.

7. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що 16.07.2014 року наказом військового комісара Чернівецького ОВК № 129 від 16.07.2014 року був виключений з списків особового складу військового комісаріату та звільнений в запас за пунктом «д» у зв`язку з проведенням організаційних заходів на підставі статті 26 Закону України « Про військовий обов`язок і військову службу».

7.1. 22.07.2014 pоку письмово звернувся з заявою вх. №Д-93 від 24.07.2014 року до військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату з проханням провести з ним остаточні розрахунки по всім видам забезпечення.

7.2. 31.07.2014 року позивач отримав частину розрахункових коштів, отримавши грошове забезпечення за липень 2014 року (роздавальна відомість № 284 від 31.07.2014 року).

7.3. 13.08.2014 року поштою позивачем було отримано повідомлення військового комісара Чернівецького ОВК № 3597 від 07.08.2014 року, де вказувалось, що на підставі роздавальної відомості № 287 з ним був проведений остаточний розрахунок по всім видам грошового забезпечення.

7.4. Частини компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік, що належали позивачу до виплати 16.07.2014 року на день його звільнення (виключення із списків частини) були виплачені позивачеві лише 26.02.2015 року.

7.5. Позивач зазначає, що Чернівецьким ОВК було порушено його право на належний та своєчасний розрахунок при звільненні, відповідно «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Сил України» затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у задоволені позовних вимог було відмовлено.

9. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження протиправної бездіяльності відповідача та, відповідно, завдання відповідачем моральної шкоди.

10. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року скасовано постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року та прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги частково.

10.1. Визнано протиправною бездіяльність Чернівецького ОВК щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн.

10.2. Стягнуто з Чернівецького ОВК на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн. У решті позовних вимог - відмовити.

11. Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних дні. Загальна вислуга років у позивача станом на 16 липня 2014 року становить 20 років 5 місяців та 12 днів.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

12. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року та ухвалити нове судове рішення задоволення позовних вимог у повному обсязі.

12.1. Зокрема позивач зазначив, що частини компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік, що належали позивачу до виплати 16.07.2014 року на день його звільнення (виключення із списків частини) були виплачені позивачеві лише 26.02.2015 року. Позивач зазначає, що Чернівецьким ОВК було порушено його право на належний та своєчасний розрахунок при звільненні, відповідно «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Сил України» затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

12.2. Також, позивач зазначає, що відсутність коштів у заявника на ліки в результаті невиплати належних розрахункових коштів по звільненню в частині грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік, призвела до значного погіршення перебігу захворювання, нанесення шкоди здоров`ю, що в свою чергу є підставою для відшкодування моральної шкоди.

13. Відповідач також не погоджуючись з постановою апеляційної інстанцій, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року та залишити в силі постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року.

14. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач вказує, що суд апеляційної інстанції задовольняючи частково позовні вимоги вийшов за межі позовних вимог адміністративного позову та за межі апеляційної скарги.

15. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 18 та 20 жовтня 2017 року , відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами та установлено строк для подання відзиву.

16. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

17. 12 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

18. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Шарапі В.М., Данилевич Н.А.

19. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № від 29 квітня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В.М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

20. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Шишов О.О. - головуючий суддя, Дашутін І.В., Яковенко М.М.

21. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, у якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

22. Відповідач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

23. Судами попередніх інстанцій встановлено, наказом начальника Хмельницького вищого артилерійського командного училища № 201 від 01.08.1988 року ОСОБА_1 , зараховано курсантом вказаного училища. 04 вересня 1988 року ОСОБА_1 , прийняв військову присягу. Наказом МО України № 186 від 21.06.1992 року ОСОБА_1 присвоєне військове звання лейтенант, наказом командира 38 АК № 068 від 21.06.1994 року присвоєно військове звання старший лейтенант, наказом командира 38 АК № 067 від 21.06.1997 року присвоєно військове звання капітан. З урахуванням даних послужного списку видно, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України з 01.08.1988 року по 16.09.2008 року. (а.с. 126-132).

24. Із змісту свідоцтва про хворобу № 28 від 29.05.2008 року видно, що капітан ОСОБА_1 з урахуванням захворювань, обмежено придатний до військової служби. (а.с. 117-118).

25. Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 08 серпня 2008 року № 448 звільнено з військової служби у запас за пунктом 63 підпункту "в" (за станом здоров`я) капітана ОСОБА_1 (а.с. 115).

26. Наказом Командира військової частини А 0264 від 16.09.2008 року № 225 капітана ОСОБА_1 звільненого наказом Командувача Сухопутних військ ЗС України від 08 серпня 2008 року № 448 звільнено з військової служби у запас за пунктом 63 підпункту "в" (за станом здоров`я), відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками мічманами Збройних Сил України, з 16 вересня 2008 року вважати здавши справи та посаду і з 16 вересня 2008 року вважати виключити з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направити на військовий облік до Чернівецького МВК м. Чернівці. (т. 2 а.с. 116).

27. Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "про часткову мобілізацію", Закону України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" капітан ОСОБА_1 призваний із запасу на військову службу з 19 березня 2014 року.

28. Наказом Чернівецького обласного військового комісара від 19 березня 2014 року №38 відповідно до мобілізаційного призначення капітан ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення на посаду "офіцер відділення формування та відправки команд і партій Чернівецького міського військового комісаріату" з 19.03.2014 року. (т.1, а.с.17).

29. Наказом військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату від 16 липня 2014 року №129 капітана ОСОБА_1 , офіцера відділення формування та відправки команд і партій Чернівецького міського військового комісаріату, який перебував поза штатом та прибув після лікування з госпіталю (військова частина А1028 м. Чернівці), звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 червня 2014 року №39 у запас за пунктом "д" (у зв`язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань) частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" направлено для зарахування на військовий облік до Чернівецького МВК Чернівецької області. З 16 липня 2014 року виключено із списків особового складу військкомату та всіх видів забезпечення. (т.1,а.с.18, т. 2 а.с. 198.).

30. 22 липня 2014 року позивач звернувся до Чернівецького обласного військового комісаріату з заявою вх. № Д-93 від 24.07.2014 року, в якій просив провести з ним остаточні розрахунки по всім видам забезпечення. (т.1, а.с.19).

31. Із змісту роздавальної відомості № 284 від 31.07.2014 року видно, що ОСОБА_1 за липень 2014 року донараховано та виплачено 1002,81 грн. грошового забезпечення. (а.с. 20).

32. 05.08.2014 року на адресу Чернівецького ОВК надійшла заява ОСОБА_1 від 31.07.2014 р. за вх. № Ж-117, в якій просив надати йому повідомлення про нараховані суми, належні йому при звільненні. (т.1 а.с.21).

33. 07.08.2014 року за № 3597 та 08.08.2014 року за № 3638 відповідачем на заяву ОСОБА_1 від 05.08.2014 року надано лист відповідь та детальний розрахунок виплат, які йому належали при звільненні, згідно якого ОСОБА_1 виплачено на руки 1002,81 грн. за період з 01 липня 2014 року по 16 липня 2014 року. (т.1 а.с.23).

34. Наказом військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату № 41 від 20.02.2015 р. внесено зміни до п. 1 наказу військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату № 129 від 16.07.2015 та зазначено: пункт 1 наказу Військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 16 липня 2014 року № 129 доповнити абзацом: "Відповідно до абзацу 3 пункту 1.4 статті 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 34 доби невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2014 рік".

35. Згідно розрахунку компенсації за невикористану відпустку №1585 від 25.02.2015 р. по роздавальній відомості №75 капітану ОСОБА_1 виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік при звільненні в сумі 3220,65 грн. (т.1, а.с.60, т.2, а.с.104).

36. Позивач, уважаючи, що дії щодо виплаченої компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік при звільненні є протиправними, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела правового регулювання

37. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

38. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

39. Згідно із підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

40. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

41. Водночас пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

42. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.

43. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

44. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.

45. Частиною 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі-закон №2011-XII) продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

46. Згідно частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

47. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ регулюється Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою Наказом МО України 11.06.2008 № 260 (зареєстрованого в МЮ України 14 липня 2008 року за №638/15329) (далі Інструкція).

48. У пункті 1.3 Інструкції зазначено, що грошове забезпечення згідно з цією Інструкцією виплачується військовослужбовцям, які займають посади, передбачені штатами та штатними розписами (далі - штати) у апараті Міністерства оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини).

49. Пунктом 1.7 Інструкції передбачено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається виходячи з кількості календарних днів у цьому місяці.

50. Відповідно до пункту 1.9 Інструкції видно, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

51. Пунктом 1.10 Інструкції передбачено, що грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

52. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років із дня виникнення права на їх отримання.

53. З матеріалів справи убачається, що загальна вислуга років у позивача станом на 16 липня 2014 року становить 20 років 5 місяців та 12 днів.

54. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 мав право на тривалість щорічної основної відпустки 45 календарних днів.

55. Проте, ОСОБА_1 було виплачено компенсацію за 34 доби з 45 діб невикористаної відпустки.

56. Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Чернівецького ОВК стосовно невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн. та стягнення з Чернівецького ОВК на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн. підлягають задоволенню.

57. Указані висновки повністю спростовують доводи касаційної скарги Чернівецького обласного військового комісаріату.

58. Щодо доводів відповідача, що рішення апеляційної інстанції містить протиріччя та є незаконним, оскільки у задоволені вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Чернівецького ОВК щодо невиплати капітану ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 рік при звільненні було відмовлено, а вимога про визнання протиправною бездіяльність Чернівецького ОВК щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік у сумі 1086,52 грн. була задоволена колегія суддів зазначає наступне.

59. Так, зі змісту вказаних вимог убачається, що вони за своїм змістом та суттю є тотожні, а отже за висновками суду апеляційної інстанції були задоволені.

60. Стосовно доводів позивача щодо стягнення з Чернівецького ОВК на користь ОСОБА_1 грошових коштів та відшкодування моральної шкоди на суму 6000,00 грн., завданої протиправною бездіяльністю Чернівецького ОВК стосовно невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 11 днів щорічної основної відпустки за 2014 рік, колегія суддів зазначає наступне.

61. Так, статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, члені її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

62. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

63. Частиною першої статті 1167 цього Кодексу передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

64. Моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Моральна шкода може полягати у порушені права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

65. При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суду необхідно з`ясовувати характер правовідносин і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, з`ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З`ясувати чим підтверджується факт заподіяння шкоди, чи фізичних страждань, якими обставинами чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну шкоду, з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

66. Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, який дійшов висновку, що наведені позивачем обставини, не відносяться до випадків, які містяться у частині другій статті 1167 ЦК України; позивачем не доведено та не надано судам попередніх інстанцій відповідних доказів завдання їй моральної чи матеріальної шкоди, а також не наведено, з яких міркувань позивач виходила при визначені розміру шкоди.

67. Посилання позивача на те, що Чернівецький обласний військовий комісаріат унеможливив безкоштовне лікування ОСОБА_1 у Чернівецькому військовому шпиталі спростовуються матеріалами справи. Як убачається з матеріалів справи, під час проходження військової служби у 2014 році капітан ОСОБА_1 неодноразово направлявся командуванням військового комісаріату для лікування до військової частини А1028. Крім того, апелянт особисто підтверджує та вказує у своїх позовних матеріалах, що станом на 15.07.2014 він був виписаний з госпіталю та був визнаний працездатним, у нього ліквідовані симптоми захворювання, досягнуто клінічної та ендоскопічної ремісії захворювання НВК.

68. Отже, позивачем не доведено та не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що моральна шкода спричинена незаконними діями або бездіяльністю відповідача, не обґрунтовано її розмір та не зазначено, які саме моральні або фізичні страждання чи інші негативні явища заподіяні позивачеві та чим це підтверджується.

69. Окрім того, позивачем не надано належних доказів на підтвердження протиправної бездіяльності відповідача, та відповідно завдання відповідачем моральної шкоди.

70. Стосовно позовних вимог щодо виплати середнього грошового забезпечення за весь період затримки виплати сум по день фактичного розрахунку, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

71. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, зазначили, що відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

72. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ регулюється Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за №638/15329).

73. Відповідно до п. 1.10. вказаної інструкції грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, aлe не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

74. Таким чином, наведені вище нормативно-правові акти встановлюють право осіб, грошове забезпечення.

75. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

76. Колегія суддів зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження служби в органах внутрішніх справ мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

77. Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

78. Крім того, важливо зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексі законів про працю України.

79. Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

80. Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

81. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

82. Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

83. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

84. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

85. Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

86. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб органів внутрішніх справ, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

87. Колегія суддів зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою а є виплатою, яка має компенсаційний характер заходів відповідальності, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

88. При цьому Суд уважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

88.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

88.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

88.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

88.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

89. При цьому, під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції не було предметом дослідження ані розмір середнього заробітку ані обставини які могли би вплинути на такий розмір.

90. Ураховуючи те, що в силу вимог статті 341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати та досліджувати обставини, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

91. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Чернівецького обласного військового комісаріату залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, в частині відмови позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.

4. У іншій частині постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у цій справі залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. О. Шишов

Судді І. В. Дашутін

М. М. Яковенко