ПОСТАНОВА
Іменем України
12 грудня 2018 року
м. Київ
справа №805/5003/15-а
адміністративне провадження №К/9901/11378/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Словянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 (колегія суддів у складі: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г.) у справі № 805/5003/15-а за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Словянського міського відділу (з обслуговування м. Слов'янська та Слов'янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги, грошового забезпечення за два місяці, компенсації за невикористану відпустку, визнання частково протиправним наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач-1, ГУМВС України в Донецькій області), Словянського міського відділу (з обслуговування м. Слов'янська та Слов'янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач-2, Словянський МВ) про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2015 по 03.11.2015 в розмірі 40 027,82 грн., одноразової грошової допомоги в розмірі 33 756,78 грн., грошового забезпечення за два місяці в розмірі 11 252,26 грн., визнання частково незаконним наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 № 354 о/с в частині визначення вислуги років, зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення з 06.11.2015 до моменту проведення розрахунку, стягнення компенсації за невикористану відпустку.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.02.2016 адміністративний позов задоволено частково: зобов'язано Слов'янський МВ виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.02.2016 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з відповідача-2 на користь позивача середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.04.2015 по 03.11.2015 в сумі 8199,17 грн., одноразову грошову допомогу в розмірі 26 819,28 грн., компенсацію за невикористану відпустку (29 днів) в розмірі 3222,43 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06.11.2015 по 19.04.2016 в сумі 30 435,90 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ГУМВС України в Донецькій області від 13.08.2013 № 311 о/с майора міліції ОСОБА_5 призначено старшим слідчим відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Слов'янського МВ.
Наказом МВС України від 12.08.2014 № 1535 о/с позивач був звільнений з органів внутрішніх справ у запас (із постановленням на військовий облік) за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду 31.03.2015 у справі № 808/7014/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 29.07.2014 № 805 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУМВС України в Донецькій та Луганській областях» в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України; визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 12.08.2014 № 1535 о/с «По особовому складу» в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення № 114; поновлено його на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Слов'янського МВ з 13.08.2014; стягнуто зі Слов'янського МВ на його користь суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2014 по 31.03.2015 у розмірі 42 610,26 грн.
Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 03.11.2015 № 331 о/с майора міліції ОСОБА_5 поновлено на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Слов'янського МВ з 13.08.2014.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що судовий контроль за виконанням рішення у справі № 808/7014/14 повинен здійснюватися Запорізьким окружним адміністративним судом, а відтак, позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права. Також, суд дійшов висновку, що відсутні правові підставі щодо нарахування позивачу одноразової грошової допомоги згідно пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) та компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік із розрахунку середньоденного грошового забезпечення в сумі 184,46 грн., розмір якого встановлено постановою Запорізького окружного адміністративного суду 31.03.2015 у справі № 808/7014/14, оскільки нарахування спірних виплат із розрахунку середньомісячного грошового забезпечення за вересень-жовтень 2015 року, що передували звільненню позивача - 06.11.2015, проведено у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Крім того, суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини не поширюються положення статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Водночас, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не погодився з позицією суду першої інстанції в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 06.11.2015 по 19.04.2016, а також у частині проведених судом розрахунків одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач-2 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що процесуальною нормою, яка регулює процедуру вирішення правовідносин, пов'язаних з виконанням судового рішення про поновлення на посаді (службі) та стягнення середнього заробітку за час затримки його виконання є стаття 267 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що встановлює правила судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах. До того ж, при поновленні позивача на посаді йому було нараховано та сплачено середнє грошове забезпечення за період з 01.04.2015 по 03.11.2015. Вважає, що підстав для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку середнього грошового забезпечення, встановленого Запорізьким окружним адміністративним судом у справі № 808/7018/14, немає. Крім того, немає підстав для нарахування компенсації за невикористану відпуску з розрахунку середнього грошового забезпечення за період з серпня 2013 року по липень 2014, оскільки нараховане грошове забезпечення за період часу з 01.04.2015 по 06.11.2015 проводилось у відповідності до Порядку № 100. Зазначає, що на спірні правовідносини не поширюються положення статті 117 КЗпП України. Також, вказує, що затримка виплати грошового забезпечення та належних виплат при звільненні сталася не з вини Словянського МВ, оскільки він не є головним розпорядником бюджетних коштів.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Як вже зазначено, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2015 позивача поновлено на роботі з 13.08.2014. Рішення суду в зазначеній частині звернуто до негайного виконання.
Однак, наказ про поновлення позивача на посаді видано 03.11.2015.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення про поновлення позивача на роботі Слов'янським МВ здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 по 06.11.2015 в розмірі 8325,00 грн. Факт наявності у позивача права на виплату йому грошового забезпечення за вказаний період не є спірним.
У частині вимог про стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду про поновлення на службі 40 027,82 грн. Суд виходить із такого.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною другою статті 257 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Слід зазначити, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Верховний Суд звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у роботодавця виник обов'язок щодо його виконання.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відтак, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що оскільки постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2015 в частині поновлення позивача на роботі виконана 03.11.2015, позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Втім, спірною між сторонами є сума зазначеної компенсації грошового забезпечення, яка підлягає сплаті за вказаний період.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначених позовних вимог, виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки позовна вимога про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2015 по 03.11.2015 в розмірі 40 027,82 грн. є за своїм характером вимогою щодо несвоєчасного виконання рішення суду та не підлягає розгляду в порядку окремого судового провадження.
Натомість суд апеляційної інстанції правильно послався на те, що Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку № 100.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки Слов'янського МВ від 18.04.2016 № 4674л/к/303/02-2016 позивачу в червні 2014 року нараховано грошове забезпечення у розмірі 4891,80 грн., у липні 2014 року - 6360,46 грн.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що середньоденна заробітна плата позивача складає: 4891,80 грн. (червень 2014 року ) + 6360,46 грн. (липень 2014 року) : 61 (календарний день за два місяці) = 184,46 грн. Період вимушеного прогулу (під час затримки виконання рішення суду) складає 216 днів.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що розмір компенсації за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2015 по 06.11.2015 становить 39 843,36 грн.
Водночас, ураховуючи, що позивач в період з 01.04.2015 по 06.11.2015 працював у УПФУ в м. Дебальцеве Донецької області, отримавши за цей період заробітну плату у розмірі 23 192,26 грн., а також те, що йому Словянським міським центром зайнятості за квітень 2015 року виплачено дохід у розмірі 126,93 грн. та нараховано та сплачено компенсацію грошового забезпечення за час затримки поновлення на службі у розмірі 8325,00 грн., вимоги позивача про стягнення на його користь грошового забезпечення за цей період підлягають частковому задоволенню на суму 8199,17 грн.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що тривале протиправне невиконання відповідачем постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2015 щодо поновлення позивача на посаді з 13.08.2014, яка в зазначеній частині звернута до негайного виконання, не можна вважати підставою для нарахування позивачу середньої заробітної плати за період невиконання рішення суду відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 100.
У частині позовних вимог про стягнення одноразової грошової допомоги Суд касаційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 07.12.2015 № 7 о/с вислуга років на 06.11.2015 у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги позивачу становить 12 років 11 місяців 28 днів.
Середнє грошове забезпечення для розрахунку враховано відповідно до довідки відповідача від 18.04.2016 № 4674л/к/303/02-2016, з якої вбачається, що в червні 2014 року позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 4891,80 грн., у липні 2014 року - 6360,46 грн.
Суд апеляційної інстанції правильно вказав на неможливість застосування при розрахунку середнього заробітку, визначеного відповідачем за вересень і жовтень 2015 року, адже в ці місяці позивач фактично не працював, оскільки поновлений на посаді 03.11.2015. Отже, судом апеляційної інстанції правильно визначено розмір одноразової грошової допомоги в сумі 33 756,72 грн.
З огляду на те, що відповідачем сплачено позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 6937,50 грн., відповідно до довідки від 18.04.2016 за № 4676л/к/303/02-2016, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення на його користь одноразової грошової допомоги підлягають частковому задоволенню на суму 26 819,28 грн.
У частині стягнення на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2015 рік Верховний Суд зазначає наступне.
Пунктом 52 Положення № 114 встановлено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.
Відповідно до абзацу 2 пункту 56 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Як вже зазначено, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (абзаци перший, третій пункту 3 Порядку № 100).
Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем нараховано та виплачено на користь позивача компенсацію за невикористані дні відпустки у 2015 році у кількості 29 діб у розмірі 1117,71 гривень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, згідно з яким розрахунок зазначеної компенсації повинен здійснюватись, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Враховуючи те, що фактично відпрацьованим та таким, що передував звільненню позивача є період серпень 2013 року - липень 2014 року, розрахунок компенсації за невикористану відпустку слід здійснювати за вказаний період.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з серпня 2013 року по липень 2014 року позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 54 262,66 грн.
Отже, розмір компенсації за невикористані 29 діб відпустки, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 3222,43 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ця частина позовних вимог є обґрунтованою та підлягає задоволенню на зазначену суму.
У частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2015 по 19.04.2016 Верховний Суд зазначає наступне.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вказаної позовної вимоги, послався на те, що порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та умови грошового забезпечення цих осіб встановлені спеціальними нормативно-правовими актами, тому положення ст. 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини. Крім того, суд першої інстанції послався на вимоги пункту 1.12 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС від 31.12.2007 № 499 (далі - Інструкція № 499), який передбачає, що грошове забезпечення, виплачене особі рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ несвоєчасно або виплачене їм у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого особа мала на це право.
Верховний Суд зауважує, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, після поновлення позивача 03.11.2015 на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2015, позивача було звільнено з 06.11.2015 за пунктом 64 «г» Положення № 114 (через скорочення штатів).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимог про розрахунок. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про безпідставність посилання суду першої інстанції на вимоги Інструкції № 499, оскільки вказана Інструкція не містить вимог щодо строків розрахунку з працівником під час його звільнення та відповідальності за це уповноваженого органу.
Представник відповідача, під час судового засідання, підтвердив, що станом на дату звільнення не було проведено з позивачем повного розрахунку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2015 по 19.04.2015 в сумі 30 435,90 грн. підлягають задоволенню.
Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача грошового забезпечення за два місяці в розмірі 11 252,26 грн. та про визнання протиправним наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 № 354 о/с не є предметом касаційного оскарження.
Отже, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову та проведеними ним розрахунками.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судом фактичних обставин справи.
При касаційному розгляді врахована також правова позиція Верховного Суду України, викладена, серед інших, у постанові від 23.06.2015 у справі № 21-63а15, підстав відступати від якої Верховний Суд не вбачає.
Отже, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, підстави для його скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 у справі № 805/5003/15-а залишити без змін, а касаційну скаргу Словянського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець