ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

м.Київ

справа №688/2663/16-а

адміністративне провадження №К/9901/10640/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Данилевич Н.А., Стрелець Т.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року (судді: Білоус О.В., Курко О.П., Соврига Д.І.) у справі №688/2663/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - Управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області від 21 червня 2016 року про закінчення виконавчого провадження №48989160.

Постановою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області (далі - суд першої інстанції, Шепетівський суд) від 25 липня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій посилаюсь на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 липня 2016 року. Скаргу мотивує тим, що державний виконавець не вжив усіх заходів, необхідних для повного виконання рішення суду, а відсутність коштів у боржника не є підставою для невиконання рішення суду, з огляду на що вважає оскаржувану постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження передчасною та незаконною.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на виконанні у відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області перебувало виконавче провадження №48989160 з виконання виконавчого листа по справі №688/1886/15-а, виданого 08.09.2015 Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області, про зобов'язання УПФУ в м.Шепетівці та Шепетівському районі Хмельницької області виплатити заборгованість по пенсійних виплатах спадкоємцю ОСОБА_2, - ОСОБА_1, у загальній сумі 106727,96 грн.

12 жовтня 2015 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Ніколова А.В. було відкрито виконавче провадження №48989160 з примусового виконання виконавчого листа по справі №688/1886/15-а та надано боржнику семиденний строк з моменту її винесення для добровільного виконання рішення суду.

У визначений державним виконавцем строк рішення суду боржником не виконано, кошти в сумі 106727,96 грн. стягувачу не виплачено.

02 листопада 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 2040 грн. та постанову про накладення штрафу в сумі 680 грн.

30 грудня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на УПФУ в м.Шепетівка та Шепетівському районі Хмельницької області за повторне невиконання рішення суду штраф у подвійному розмірі в сумі 1360 грн.

Крім того, 30.12.2015 року державним виконавцем направлено повідомлення про притягнення винних осіб УПФУ в м.Шепетівці та Шепетівському районі Хмельницької області до відповідальності за невиконання рішення суду.

Однак, 27.01.2016 Шепетівським ВП ГУНП в Хмельницькій області повідомлено про відсутність складу злочину та ознак кримінального правопорушення в діях боржника.

08 квітня 2016 року на адресу Шепетівського суду державним виконавцем в порядку статей 11 та 36 Закону України «Про виконавче провадження» направлено заяву про відстрочку виконання рішення № 688/1886/15-а до 31.12.2016 у зв'язку з відсутністю у боржника на 2016 рік кошторисних призначень на вказані в рішенні суду цілі, однак ухвалою суду від 12.05.2016 року в задоволенні вище вказаної заяви відмовлено.

20 травня 2016 року до Шепетівського суду державним виконавцем направлено заяву про зміну способу та порядку виконання рішення суду із зобов'язання на стягнення недоплаченої допомоги в сумі 106727,96 грн., проте ухвалою від 09.06.2016 вказана заява також була залишена без задоволення.

21 червня 2016 року державним виконавцем виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 688/1886/15-а, виданого 08.09.2015 Шепетівським міськрайонним судом, закінчено в порядку п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий лист повернуто до суду першої інстанції.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваною постановою про закінчення виконавчого провадження державний виконавець фактично позбавив позивача права на отримання належних йому виплат, при цьому не здійснивши усіх заходів, спрямованих на виконання судового рішення.

Натомість суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що при винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку на час виникнення спірних правовідносин було визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вжити передбачених цим законом заходів з примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 75 цього ж Закону.

Частиною 3 ст. 75 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Таким чином, прийняттю державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження мають передувати певні дії відносно боржника, послідовність яких визначена Законом № 606-XIV.

Так, в ході судового розгляду справи було встановлено, що державним виконавцем були вчинені всі дії, передбачені ст.ст. 75, 89 Закону № 606-XIV, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VІ), яким затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.

Відповідно до частини першої ст. 2 Закону №4901-VІ держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону №4901-VІ у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

На підставі вказаної норми частину першу статті 37 Закону № 606-XIV було доповнено пунктом 18 наступного змісту: «Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону №4901-VІ.»

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що законодавець визначив спеціальні гарантії виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи за рахунок Державного бюджету, а тому під час їх виконання державцем виконавцем протиправно не враховані положення Закону №4901-VІ та, як наслідок, передчасно прийнято оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу, Вінницький апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням вищенаведеного постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 липня 2016 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року скасувати.

Постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 липня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: Н.А. Данилевич

Т.Г. Стрелець