ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 331/5568/17 (2-а/331/199/2017)

адміністративне провадження № К/9901/20210/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрівського районного відділу у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Олександрівського районного відділу у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2017 року (головуючий суддя - Світлицька В.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Шлай А.В., судді - Круговий О.О., Прокопчук Т.С.) у справі № 331/5568/17 (2-а/331/199/2017).

І. Суть спору

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з адміністративним позовом до Олександрівського районного відділу у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - відповідач, скаржник, Олександрівський РВ у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Олександрівського районного відділу у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення № 9 від 18.07.2017 року про примусове повернення за межі України громадянки Замбії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони громадянці Замбії ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком на три роки, до 18.07.2020 року (п.2 рішення).

В задоволенні інших вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що, зі змісту рішення № 9 від 18 липня 2017 року вбачається те, що підставою для примусового повернення позивача за межі України та зобов`язання покинути територію України у термін до 16.08.2017 слугувала обставина скасування посвідки на тимчасове проживання, безпідставність перебування позивача на території України, відсутність звернень для продовження строку перебування на території України та оформлення посвідки на проживання. Суди дійшли висновку про правомірність рішення № 9 в цій частині. В рішенні № 9 також вказано, що ОСОБА_1 на даний час має намір виїхати з території України до Замбії, а територію України не покинула у зв`язку з відсутністю грошей на квиток. Крім того, 18.07.2017 відносно неї був складений протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 203 КУпАП, і ця обставина свідчить про порушення позивачем правил перебування в Україні. Суди також зазначили, що станом на 18 липня 2017 року зазначена постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не набрала законної сили, відтак посилання на неї, як підставу для заборони подальшого в`їзду в Україну строком на три роки, не може вважатись правомірним. На думку судів, рішення № 9 взагалі не містить належного обґрунтування необхідності застосування заборони подальшого в`їзду в Україну строком на три роки, оскільки причиною її невиїзду у добровільному порядку стала відсутність коштів. За наявності бажання позивача повернутись до країни походження, відсутності доказів навмисного ухилення від виконання рішень органів міграційної служби, спірне рішення у зазначеній частині не може вважатись правомірним.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

27 жовтня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Олександрівського районного відділу у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, в якій скаржник просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування поданої касаційної скарги Олександрівський районний відділ у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині несвоєчасного ненаправлення копій позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості підготувати обґрунтовані заперечення. Посилання суду апеляційної інстанції на наявність супровідного листа як на належне підтвердження направлення копії ухвали суду про відкриття провадження скаржник вважає хибним та таким, що суперечить чинному законодавству. На підтвердження правомірності прийнятого рішення скаржник також вказує, що необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Відтак, відповідач вважає, що суди перешкодили діяльності УДМС у виконанні покладених на неї завдань щодо реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, визначених Положення про ДМС України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2017 року було відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

Заперечень (відзивів) на дану касаційну скаргу від позивача не надходило.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року касаційну скаргу Олександрівського районного відділу у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 13.12.2013 прибула на територію України за паспортом НОМЕР_1 виданим 19.12.2011 Республікою Замбія терміном дії до 18.12.2021, з метою навчання.

09.01.2014 позивач була документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_2 , виданою УДМС в Запорізькій області, терміном дії до 01.08.2019.

Запорізьким державним медичним університетом до УДМС в Запорізькій області направлено копії документів про відрахування із університету громадянку Замбії ОСОБА_1 за невиконання умов контракту 10.05.2017(наказ № ЗДМУ № 473-с.).

16.05.2017 УДМС в Запорізькій області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання НОМЕР_2 .

18.07.2017 Управлінням ДМС України в Запорізькій області прийнято рішення № 9 про примусове повернення за межі України громадянки Замбії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 16.08.2017. Заборонено громадянці Замбії ОСОБА_1 , в`їзд в Україну строком на три роки до 18.07.2020.

Відповідно до Рішення № 9 від 18 липня 2017 року підставою для примусового повернення позивача за межі України та зобов`язання покинути територію України у термін до 16.08.2017 слугувала обставина скасування посвідки на тимчасове проживання, безпідставність перебування позивача на території України, відсутність звернень для продовження строку перебування на території України та оформлення посвідки на проживання. В Рішенні № 9 також вказано, що ОСОБА_1 на даний час має намір виїхати з території України до Замбії, а територію України не покинула у зв`язку з відсутністю грошей на квиток.

18.07.2017 відносно позивачки був складений протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 203 КУпАП, і ця обставина свідчить про порушення позивачем правил перебування в Україні.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в`їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закону №3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду.

Частина 2 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції до 08.02.2020): Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що за приписами частин 1-2 статті 341 КАС України (в редакції чинній до 08.02.2020), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З аналізу приписів статті 26 Закону №3773-VI вбачається, що встановлення заборони щодо подальшого в`їзду іноземця в Україну строком на три роки, при прийнятті рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, є виключно правом органів міграційної служби, а не обов`язком, порядок застосування якого регламентується статтею 13 Закону №3773-VI.

Так, норми статті 13 Закону №3773-VI містять підстави, за наявності яких в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства забороняється, а саме - в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Суд зауважує, що відповідачем не доведено наявність обставин, передбачених статтею 13 Закону №3773-VI, які б надавали повноваження скаржнику для обов`язкового застосування заборони подальшого в`їзду в Україну.

Посилання скаржника на навмисне ухилення позивачки від виконання рішення про примусове повернення, як на причину застосування заборони подальшого в`їзду в Україну строком на три роки, не може вважатися підставною, оскільки спростовується встановленим судами попередніх інстанцій фактом наявності бажання позивачки повернутися у країну походження та відсутністю коштів на квиток, як пояснення неможливості виконання позивачкою рішення про примусове повернення.

За таких обставин, Верховний Суд зауважує що порушений позивачем законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без необхідності заборони в`їзду в України терміном на три роки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 802/294/17-а, від 18.07.2019 у справі № 229/176/17, від 03.10.2019 № 808/1183/16 від 11.02.2020 у справі №806/1200/18.

Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи скаржника щодо здійснення судами перешкод у діяльності УДМС у виконанні покладених на неї завдань щодо реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, визначених Положення про ДМС України, оскільки наявність в органу ДМС дискреційних повноважень у вигляді свободи вибору прийняття рішення про обмеження в`їзду в Україну не позбавляє обов`язку суб`єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стосовно доводів скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині несвоєчасного ненаправлення копій позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості підготувати обґрунтовані заперечення, то Суд зауважує таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, адміністративний позов ОСОБА_1 був поданий до суду 11 серпня 2017 року (а.с.1-6). В цей же день судом першої інстанції була постановлена ухвала про відкриття провадження у справі та призначено судове засідання на 15 серпня 2017 року о 15 год. 15 хв. (а.с.14). У справі наявний супровідний лист від 11 серпня 2017 року про направлення судом сторонам копії ухвали суду від 11.08.2017 (а.с.15). 15 серпня 2017 року о 09 год. 26 хв. на адресу відповідача судом була направлена телефонограма із повідомленням про день, місце і час розгляду справи - 15 серпня 2017 року о 15 год. 15 хв. (а.с.18).

Явка представників відповідача у судове засідання підтверджує обставину його обізнаності про розгляд справи. Подане представником відповідача клопотання про відкладення судового засідання було обґрунтовано необхідністю подачі додаткових доказів.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції такі докази бути надані і долучені до матеріалів справи 15 серпня 2017 року (а.с.24-26), а про наявність інших додаткових доказів відповідач суд першої та апеляційної інстанцій не повідомив.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що розгляд вказаної справи передбачає скорочені строки розгляду справи.

Так, відповідно до частини дев`ятої статті 183-7 КАС України (в редакції, станом на час розгляду справи судом першої інстанції), адміністративні справи щодо оскарження рішень про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну суд розглядає у п`ятиденний строк з дня подання позовної заяви.

Тому, зважаючи на скорочені строки розгляду вказаної справи, відсутність у відповідача нових доказів, законність рішень судів попередніх інстанцій, та, враховуючи приписи частини 2 статті 351 КАС України (в редакції до 08.02.2020), Суд зазначає, що заявлене скаржником порушення норм процесуального права не може бути може бути підставою для скасування або зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи Олександрівського районного відділу у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Олександрівського районного відділу у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року у справі № 331/5568/17 (2-а/331/199/2017) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова