ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2019 року

Київ

справа №348/2182/16-а

адміністративне провадження №К/9901/15995/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 348/2182/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Яворського І.О., Сапіги В.П.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі також - відповідач) про визнання дій неправомірними, зобов`язання зарахувати ОСОБА_1 пільговий стаж за списком № 2 з 25 жовтня 1988 року по 15 лютого 1995 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до його пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 22 серпня 1992 року по 15 лютого 1995 року. Зобов`язано Надвірнянське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області включити до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 22 серпня 1992 року по 15 лютого 1995 року на посаді майстер будівельно-монтажного цеху, яка передбачена Списком № 2. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що наданими позивачем доказами підтверджується наявність всіх необхідних умов для призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області задоволено.

Скасовано постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2016 року та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Надвірнянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і містять підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 03 квітня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 348/2182/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Саприкіної І.В.

Верховний Суд ухвалою від 11 липня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 348/2182/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 12 липня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 з 19 вересня 1983 року по 16 жовтня 1985 року працював майстром польової дослідницької лабораторії в умовах праці радіографічного контролю зварювальних стиків трубопроводів дефектоскопом вручну у Спеціалізовано-монтажному управлінні № 5 тресту «Туркменнафтогазспецмонтаж», про що свідчить запис в трудовій книжці позивача по справі;

З 25 жовтня 1988 року по 15 лютого 1995 року позивач працював майстром будівельно-монтажного цеху НГВУ «Надвірнанафтогаз», що підтверджено довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії № 17/116 від 29 серпня 2016 року, виданою НГВУ «Надвірнанафтогаз».

Уточнюючою довідкою від 29 серпня 2016 року за № 17/116 підтверджено пільговий стаж ОСОБА_1 за Списком № 2 (розділ ХХVІІ, підрозділ б) - майстер з 25 жовтня 1988 року по 21 серпня 1992 року.

За період з 22 серпня 1992 року по 15 лютого 1995 року видати уточнюючу довідку НГВУ «Надвірнанафтогаз» немає можливості, оскільки з 22 серпня 1992 року такі довідки видаються на підставі атестації робочих місць. Така атестація робочих місць у НГВУ «Надвірнанафтогаз» була проведена в 1993 році про що було видано наказ № 116 від 15 листопада 1993 року «Про результати проведення атестації робочих місць за умовами праці».

Однак, експертиза була проведена із грубими порушенням порядку проведення експертизи, а тому висновком Державної експертизи умов праці Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 96 від 10 червня 1998 року дія наказу № 116 від 15 листопада 1993 року була призупинена і на момент переведення ОСОБА_1 на іншу посаду повторно атестацію так і не проведено.

У зв`язку з досягненням 56 - річного віку позивач 30 серпня 2016 року звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.

Однак, згідно листа від 07 вересня 2016 року № 218/С-15 Надвірнянським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області йому було відмовлено, оскільки даний стаж не підтверджений уточнюючими довідками підприємства або організації.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності у позивача права на призначення пільгової пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з непідтвердженням спірного періоду уточнюючими довідками, а вказаної посади - результатами атестації. Позивач вважає, що хоч атестація на підприємстві за його посадою проведена з порушенням порядку її проведення з вини роботодавця чи несвоєчасно, проте його право гарантоване Конституцією України на пенсійне забезпечення не може бути обмежене.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII), від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Cписком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

За приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01 грудня 2005 року № 1451/11731, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності та господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць) та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до пункту 4.5 Порядку застосування Списків № 1 і № 2, якщо атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Із зазначених нормативних актів вбачається, що основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Порядок проведення атестації робочих місць та Методичні рекомендації передбачають: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Положеннями Порядку проведення атестації робочих місць визначено, що відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Подібний висновок щодо застосування норм матеріального права викладено раніше Верховним Судом України, зокрема, у постанові цього Суду від 16 вересня 2014 року (справа № 21-307а14), та Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23 січня 2018 року (справа № 732/2003/14).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 25 жовтня 1988 року по 15 лютого 1995 року позивач працював майстром будівельно-монтажного цеху НГВУ «Надвірнанафтогаз», що підтверджено довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії № 17/116 від 29 серпня 2016 року, виданою НГВУ «Надвірнанафтогаз».

Уточнюючою довідкою від 29 серпня 2016 року за № 17/116 підтверджено пільговий стаж ОСОБА_1 за Списком № 2 (розділ ХХVІІ, підрозділ б) - майстер з 25 жовтня 1988 року по 21 серпня 1992 року.

За період з 22 серпня 1992 року по 15 лютого 1995 року видати уточнюючу довідку НГВУ «Надвірнанафтогаз» немає можливості, оскільки з 22 серпня 1992 року такі довідки видаються на підставі атестації робочих місць. Така атестація робочих місць у НГВУ «Надвірнанафтогаз» була проведена в 1993 році про що було видано наказ № 116 від 15 листопада 1993 року «Про результати проведення атестації робочих місць за умовами праці».

Однак, експертиза була проведена із порушенням порядку проведення експертизи, а тому висновком Державної експертизи умов праці Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 96 від 10 червня 1998 року дія наказу № 116 від 15 листопада 1993 року була призупинена, при цьому зазначеним висновком не було встановлено строк призупинення зазначеної експертизи або встановлення інших приписів щодо проведеної експертизи.

Суд зазначає, що чинним законодавством не встановлені наслідки для роботодавця чи працівника, які можуть настати в результаті призупинення рішення роботодавця про результати проведення атестації робочих місць за умовами праці, у зв`язку із чим, суд вважає, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що наявність атестації робочого місця в даному випадку не може бути визначальною обставиною, яка обумовлює право позивача на пільгову пенсію, зважаючи на наявність записів в трудовій книжці, які підтверджують факт роботи позивача на посаді, яка передбачена в Списку № 2 та характер роботи, яка за постановою КМ СРСР від 26 січня 1991 року № 10, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, дає підстави для призначення пільгової пенсії.

Верховний Суд також приймає до уваги, що обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача у відсутності повного об`єму необхідних для реалізації його прав документів та повноті записів у наявних підтверджуючих пільговий стаж документах, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Крім цього, згідно вимог частини другої статі 71 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); « Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року необхідно скасувати, а постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2016 року - залишити в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року скасувати.

Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

І.В. Саприкіна