ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 440/7597/20

адміністративне провадження № К/990/1529/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівська Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року (суддя: Костенко Г.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року (судді: Калиновський В.А., Кононенко З.О., Мінаєва О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Надежда Ритейл 2017» до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" (далі - ТОВ "Надежда Ритейл 2017", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - ГУ ДПС у Сумській області, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 серпня 2020 №0001343201.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на помилкове тлумачення судами попередніх інстанцій норм ч. 37, ч. 51 ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон №481/95-ВР).

ГУ ДПС у Сумській області також вважає необґрунтованим та неправомірним врахування судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень висновку експерта № 359 за результатами проведення судової лінгвістичної (сематико-текстуальної) експертизи писемного мовлення, проведеної Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. засл.проф.М.С.Бокаріуса» від 10.03.2021 року, оскільки лінгвістична експертиза полягає в дослідженні експертами текстів різного характеру, з метою вирішення питань про наявність в них висловлювань, що ганьблять честь і гідність, ділову репутацію, що мають ознаки наклепу, погрози, екстремізму, ставлення до релігії, а об`єктом дослідження лінгвістичної експертизи писемного мовлення є продукт мовленнєвої діяльності людини, відображений у писемній формі та не є роз`ясненням законодавства.

Окремо скаржник у доводах касаційної скарги спростовує констатовані судами порушення процедури проведення фактичної перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду 01 лютого 2021 року по справі №520/5562/19.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДПС у Сумській області на підставі наказів від 07.07.2020 року № 680 «Про проведення фактичної перевірки» та від 10.07.2020 року № 690 «Про внесення змін до наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 07.07.2020 за № 680 «Про проведення фактичної перевірки» у період з 07.07.2020 року по 15.07.2020 року було проведено фактичну перевірку дотримання ТОВ "Надежда Ритейл 2017" вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання, обігу та транспортування підакцизних товарів за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності автозаправочної станції (АЗС) за адресою: м.Суми, вул. Ковпака, буд. 105.

За результатами перевірки складено Акт від 16.07.2020 № 430/18-28-32-01/41022256, яким зафіксовано порушення позивачем:

- статті 15 Закону України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР), у частині роздрібної торгівлі пальним через реєстратор розрахункових операцій (електронний контрольно-касовий апарат) незазначений у ліцензії;

- пункту 11 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у частині проведення розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування пального (без зазначення коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД).

На підставі означеного вище Акту перевірки за порушення ст. 15 Закону №481/95-ВР у частині роздрібної торгівлі пальним через реєстратор розрахункових операцій (електронний контрольно-касовий апарат) не зазначений у ліцензії, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» від 11.08.2020 року № 0001343201, за яким позивачу нараховано штрафну санкцію у сумі 4 963 334,22 грн.

За результатом адміністративного оскарження рішенням ДПС України від 07.12.2020 року №34403/6/99-00-06-02-06-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Сумській області від 11.08.2020 року № 0001343201, - без змін.

У подальшому позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновок ГУ ДПС у Сумській області про порушення позивачем вимог статті 15 Закону №481/95-ВР у частині роздрібної торгівлі пальним через реєстратор розрахункових операцій (електронний контрольно-касовий апарат) незазначений у ліцензії, не знайшов свого підтвердження у ході судового розгляду справи. Натомість судом зауважено на недотриманні податковим органом вимог пп.4.1.4 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56, пп.75.1.3 п.75.1 ст. 75, п.80.7 ст. 80 ПК України, п. 1.6.3.4 Методичних рекомендацій під час проведення перевірки, що свідчить про протиправність рішення, прийнятого за результатами вказаної фактичної перевірки.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права колегія суддів виходить з того, що позиція судів попередніх інстанцій ґрунтується як на тому, що податковим органом було допущено порушення процедури проведення фактичної перевірки позивача, так і на тому, що твердження податкового органу про порушення статті 15 Закону України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР є безпідставними, а застосований спірним податковим повідомленням-рішення штраф є непропорційним втручанням в право мирного володіння майном та неспівмірним тягарем з кваліфікованим податковим органом порушенням.

Отже, переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції досліджує обидва ці аспекти.

Так, аналізуючи правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині застосування норм матеріального права, які слугували нормативною (юридичною) підставою для накладення на позивача штрафних санкцій, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові відносини, пов`язані з ліцензуванням торгівлі пальним, внесенням змін до ліцензій на право торгівлі пальним та відповідальність за порушення законодавства в сфері ліцензування торгівлі пальним, врегульовано Законом №481/95-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абз. 25 ст. 1 Закону №481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

За приписами частин 33, 34, 36, 37, 39, 49 статті 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в органах державної фіскальної служби.

У додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним суб`єктом господарювання зазначається адреса місця торгівлі і вказуються перелік електронних контрольно-касових апаратів та інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери книг обліку розрахункових операцій, які знаходяться у місці торгівлі.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.

У разі зміни відомостей, зазначених у виданій суб`єкту господарювання ліцензії (за винятком змін, пов`язаних з реорганізацією суб`єкта господарювання та/або зміною типу акціонерного товариства), орган, який видав ліцензію, на підставі заяви суб`єкта господарювання протягом трьох робочих днів видає суб`єкту господарювання ліцензію, оформлену на новому бланку з урахуванням змін.

У відповідності до абз 10 частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним через електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій) не зазначений у ліцензії у розмірі 200 відсотків вартості реалізованої через такий контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій) продукції, але не менше 10000 гривень.

Враховуючи викладене роздрібна торгівля пальним здійснюється виключно через електронний контрольно-касовий апарат, тобто РРО (книгу обліку розрахункових операцій), зазначений у ліцензії. У протилежному випадку для суб`єктів господарювання настають негативні наслідки фінансового характеру у вигляді накладення на них штрафу, встановленого статтею 17 Закону №481/95-ВР.

У справі, що розглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 15.06.2020 по 01.07.2020 (включно) позивач здійснював роздрібну торгівлю пальним через резервний РРО, який не був внесений до ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 18190314201900011 (переоформленої 02.07.2020).

Загальна вартість реалізованого пального з використанням РРО моделі типу МАРІЯ- 303А2, заводський номер ЗД1991030554, фіскальний номер 3000797885, невнесеного до ліцензії за період з 15.06.2020 по 01.07.2020 року, складає 2 481 667,11 грн (два мільйони чотириста вісімдесят одна тисяча шістсот шістдесят сім гривень 11 копійок).

При цьому, судами не встановлено обставин щодо вжиття позивачем необхідних дій для внесення змін про резервний РРО до ліцензій на право здійснювати роздрібну торгівлю пальним або ж факту звернення позивача до відповідного контролюючого органу із заявою про внесення змін та/або доповнень до виданих ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, як це передбачено статтею 15 Закону № 481/95-ВР.

Констатуючи безпідставність та неспівмірність застосованих до позивача штрафних санкцій за порушення вимог статті 15 Закону №481/95-ВР суди виходили з того, що держава не забезпечила правову визначеність в питанні порядку внесення змін в додаток до ліцензії, що свідчить про недотримання принципу «належного урядування».

Поряд із тим, спірне правове питання неодноразово аналізувалось раніше Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.10.2021 по справі №640/20195/19, від 17.02.2022 по справі №520/13466/19 та від 01.02.2021 по справі 520/5562/19, за результатом розгляду яких було зазначено про те, що додаток до ліцензії є її невід`ємною частиною, а, відтак, порядок внесення змін до нього не потребує окремого нормативного регулювання.

Однак, судами попередніх інстанцій такі висновки Верховного Суду враховані не були.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо безпідставності застосування до позивача фінансових санкцій на підставі рішення ГУ ДПС у Сумській області від 11 серпня 2020 №0001343201.

Аналізуючи висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині процедурних порушень під час проведення фактичної перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 19 Конституції України діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу істотно обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Практика Верховного Суду у питанні обрання наслідків допущених контролюючими органами порушень процедури призначення і проведення перевірки є сформованою і усталеною (зокрема, постанова Верховного Суду, ухвалена у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18). Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень; таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Тобто порушення процедури призначення і проведення перевірки можуть бути самостійною підставою для скасування рішень, прийнятих за наслідками проведеної перевірки, якщо суд оцінить їх такими, що тягнуть за собою протиправність останніх.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду зробив висновок, що контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі при прийнятті наказів та проведення позапланової перевірки, зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ПК України, та не допускати згідно зі статтею 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

В подальшому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17 сформулювала висновок, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Колегія суддів вважає, що у вказаному висновку Великої Палати Верховного Суду не йдеться про те, що підтвердження обґрунтованості висновків по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки нівелює правове значення та наслідки всіх процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення перевірок. Разом з тим, постанова Великої Палати Верховного Суду не містить визначення конкретних критеріїв, за яких допущені контролюючим органом процедурні порушення є такими, що впливають або об`єктивно можуть впливати на висновки, здійснені за наслідками перевірки. Відповідно, оцінка заявлених (виявлених) процедурних порушень здійснюється судом в кожній конкретній справі.

Таким чином, за усталеною практикою Верховного Суду порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень може бути підставою для скасування такого рішення, проте, лише за умови, що таке порушення вплинуло або об`єктивно могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення. Тобто, не кожне порушення, допущене суб`єктом владних повноважень, вважається таким, що безумовно впливає на правильність та обґрунтованість висновків такого суб`єкта.

Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення". Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом також у постановах від 16 березня 2023 року (справа №400/4409/21), від 21 лютого 2023 року (справа №369/7737/16-а), від 10 липня 2019 року (справа №804/639/18), від 27 вересня 2022 року (справа №320/1510/20), від 16 грудня 2021 року (справа № 640/11468/20) тощо.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, суди констатували порушення податковим органом процедури проведення фактичної перевірки, шляхом:

- відсутності у наказах на проведення такої перевірки періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, зазначення якого є обов`язковим за змістом абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Кодексу, а також фактичних підстав для проведення такої перевірки;

- складення та підписання Акту перевірки посадовими особами відповідача ( Парафійником П.А. та Подлозним О.І. ), які не були фактично присутні за місцем провадження позивачем гсподарської діяльності (АЗС за адресою: м. Суми, вул. Ковпака, буд. 105 );

- пред`явлення направлень на проведення фактичної перевірки ГУ ДПС у Сумській області, та вручення копій наказів про проведення фактичної перевірки здійснено не уповноваженій на те особі;

- підписання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення неуповноваженою особою, чим порушено до п. 1.6.3.4. Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31.07.2014 року № 22.

Разом з тим, оцінка судами означених процесуальних порушень окремо та у сукупності на предмет їх впливу на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не знайшла свого відображення у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень, тобто залишилось нез`ясованим, чи дійшли суди попередніх інстанцій висновку про досягнення тієї межі істотності, що тягне обов`язок суду скасувати наслідки протиправних дій контролюючого органу. При цьому головним критерієм, що покладений в основу визнання правових актів незаконними з процедурних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечити реалізацію та захист особами їхніх прав.

Також не отримали належної оцінки й доводи контролюючого органу на спростування таких процедурних порушень, суть яких зводиться до наступного:

- здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. Разом з тим, в даному випадку підставою та предметом фактичної перевірки за пп.80.2.2 та пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України слугувала інформація, викладена у Службовій записці управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів №399/18-28-32-01-15 від 06.07.2020, якою було повідомлено начальника ТУ ДПС у Сумській області, що за результатами проведеного аналізу встановлено ймовірні порушення ТОВ «Надежда Ритейл 2017» вимог ст.15 Закону України №481/95-ВР в частині роздрібної торгівлі пальним через реєстратор розрахункових операцій, не зазначений в ліцензії.

- з направленнями на проведення фактичної перевірки було ознайомлено регіонального керівника ТОВ «Надежда Ритейл 2017», - Саприкіну Я.Р. , та вручено відповідні копії наказів від 07.07.2020 за № 680 та від 10.07.2020 за № 690, що підтверджується підписом Саприкіної Я.Р. у відповідних розділах направленнях із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. При цьому, Саприкіна Я.Р. безпосередньо була присутня при проведенні фактичної перевірки ТОВ «Надежда Ритейл 2017» та надала усі необхідні документи, пов`язані з предметом перевірки;

- відсутність в журналі реєстрації перевірок ТОВ «Надежда Ритейл 2017» записів про посадових осіб Головного управління ДПС у Сумській області Парафійника П.А. та Подлозного О.І. , не свідчать про відсутність таких осіб при проведенні фактичної перевірки;

- в силу вимог частини четвертої ст. 17 Закону № 481/95-ВР рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію, відтак, висновок про те, що в порушення п. 1.6.3.4. Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31.07.2014 року № 22 оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте ГУ ДПС у Сумській області, а не територіальним органом за основним місцем обліку платника податків, тобто ГУ ДПС у Полтавській області, є помилковим.

Зазначене у сукупності свідчить про поверхневий підхід судів до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, і часткове підтвердження у цій справі доводів відповідача із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливлюють перевірку правильності застосування судами норм матеріального права. Відповідно, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки невстановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9 242 КАС України не повною мірою з`ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, а тому судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська