ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 320/10174/20

адміністративне провадження № К/990/37953/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року (головуючий суддя - Федотов І.В., судді: Єгорова Н.М., Сорочко Є.О.)

у справі №320/10174/20

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, вихідну допомогу у сумі 35 860,86 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 жовтня 2019 року по день ухвалення судового рішення, а також судові витрати.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначав про те, що у жовтні 2019 року був звільнений з посади прокурора, а у жовтні 2020 року дізнався що на час звільнення з ним не було проведено повний розрахунок (виплату всіх належних сум), а саме не виплачено вихідну допомогу при звільненні, у зв`язку з чим виникло також право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статей 116 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 35 860,86 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 жовтня 2019 року по день ухвалення судового рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позов у цій частині задоволено частково.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 жовтня 2019 року в сумі 35 860,86 грн.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року залишено без змін.

5. Позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов про зобов`язання Офісу Генерального прокурора виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення відповідно до правил розрахунку розміру середнього заробітку, встановленого Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. В іншій частині судове рішення просив залишити без змін.

6. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Генерального прокурора України від 28 жовтня 2019 року №1233ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора першого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 жовтня 2019 року.

8. Цим же наказом відповідний підрозділ Генеральної прокуратури України зобов`язано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

9. 26 листопада 2019 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив скасувати наказ Генерального прокурора України від 28 жовтня 2019 року №1233ц, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року у справі №640/23330/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

11. Постановою Верховного Суду від 21 липня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі №640/23330/19 залишено без змін.

12. Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 05 листопада 2019 року при звільненні ОСОБА_1 за жовтень 2019 року нараховано заробіток в сумі 38 536,65 грн.

13. Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 28 листопада 2019 року сума середньої заробітної плати ОСОБА_1 складає 35 860,86 грн.

14. 18 вересня 2020 року позивач звернувся із заявою до Генерального прокурора та просив повідомити чи виплачено йому вихідну допомогу при звільненні і якщо ні, то в який термін її буде виплачено, на що отримав відповідь за підписом першого заступника Генерального прокурора від 09 жовтня 2020 року, у якій вказано, що оскільки позивач звільнений на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», то вимогами цієї статті не передбачена виплата вихідної допомоги, а тому приписи КЗпП України у даному випадку застосуванню не підлягають.

15. Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи своє право на отримання вихідної допомоги при звільненні та відповідно середнього заробітку за час затримки виплати порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІII. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватися вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

17. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд прийшов до висновку, що оскільки на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, то вимога про його стягнення на цей час є передчасною.

18. Оскільки на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

19. При цьому, зазначено, що позивач зможе захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з ним остаточного розрахунку, а саме виплати вихідної допомоги при звільненні.

20. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення в частині відмови у стягненні спірного середнього заробітку та ухвалюючи в цій частині нове рішення, прийшов до висновку, що у разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні підлягають задоволенню в повному обсязі якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

21. Судом проведено розрахунок за період затримки розрахунку, який становить 899 936,82 грн (527 робочих днів (з 28 жовтня 2019 року по 01 грудня 2021 року) х 1 707,66 грн (середньоденна заробітна плата). Проте, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з урахуванням суми заборгованості, істотності цієї суми порівняно із сумою середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, принципу співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 35 860,86 грн, що відповідає сумі своєчасно невиплачених сум.

22. Також суд апеляційної інстанції погодився з обґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні та рішенням суду першої інстанції в цій частині.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. Позивач на обґрунтування касаційної скарги вказував на невідповідність постанови суду апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

24. На переконання позивача, для встановлення правомірності стягнення з відповідача вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, суд апеляційної інстанції мав встановити чи були порушені відповідачем майнові права працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, право працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя чи не було. Проте такі положення неправильно були витлумачені судом апеляційної інстанції, а оскаржуване рішення винесено без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 440/376/20, від 26 грудня 2020 року у справі № 420/4115/20, від 15 червня 2020 року у справі № 401/1519/18-ц, від 18 листопада 2021 року у справі № 440/473/20, від 25 лютого 2021 року у справі № 440/376/20, від 11 березня 2020 року у справі № 357/6413/18 в частині застосування вимог статті 117 КЗпП України, Порядку № 100 та застосуванню коефіцієнтів щодо розрахунку середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

25. Звертає увагу на ігнорування судом апеляційної інстанції того, що виплату вихідної допомоги відповідачем було проведено з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому безпідставно не застосовано правові підстави, визначені статтею 117 цього Кодексу, для стягнення середнього заробітку саме за весь час затримки фактичного розрахунку.

26. Також не застосовано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 357/6413/18, згідно якої суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності свої вини.

27. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого порушення.

28. Вказував на те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору хоч і послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі 761/9584/15-ц, проте взагалі проігнорував врахування критеріїв справедливості та співмірності. Рішення необґрунтовано призвело до надмірного зменшення з встановленої судом винної сторони суми стягнення майже у 25 разів незважаючи на його тривалу недобросовісну поведінку та строк затягування виплати понад 46 місяців.

29. Скаржник звернув увагу на те, що суд не застосував правові висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладені у постанові від 31 серпня 2023 року у справі №640/25678/21, у яких правовідносини є подібними та розглядалося питання стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки при звільненні при аналогічних обставинах звільнення.

30. Також у оскаржуваному рішенні необґрунтовано визначено період затримки 527 робочих днів з 28 жовтня 2019 року по 01 грудня 2021 року.

31. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

32. Вказував на те, що відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження у адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Таким чином, ураховуючи зміни до чинного законодавства України, суд у разі ухвалення рішення на користь позивача, має виходити з періоду, який не перевищуватиме шести місяців.

33. Враховуючи конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, та критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та Верховним Судом у постановах від 12 серпня 2020 року у справі №400/3365/19 та від 30 листопада 2021 року у справі № 640/1552/20.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

35. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на посилання позивача на те, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду в подібних правовідносинах, а саме у постановах від 11 березня 2020 року у справі №440/376/20, від 26 грудня 2022 року у справі №420/4115/20 від 31 серпня 2023 року у справі № 640/25678/21 в частині застосування статті 117 КЗпП України, Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, та коефіцієнтів щодо розрахунку середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

36. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні ОСОБА_1 з посади прокурора з 29 жовтня 2019 року, йому не було нараховано та виплачено усі належні до виплати при звільненні суми, зокрема, вихідну допомогу.

37. Суд першої інстанції прийшов до висновку про право позивача на вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, а саме 35 860,86 грн, яка протиправно не була йому виплачена, та у зв`язку з цим стягнув таку виплату. Цей висновок був підтриманий судом апеляційної інстанції та в касаційному порядку не оскаржується.

38. Оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не було здійснено, такими діями відповідач порушив вимоги статті 116 КЗпП України, а тому наявні правові підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку відповідно до вимог статті 117 КЗпП України.

39. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

40. Верховний Суд у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 540/1218/21, яка стосувалась вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказав, що враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

41. Суд апеляційної інстанції прийшов до правомірного висновку про стягнення спірної виплати.

42. При вирішенні цього питання суд керувався, як зазначено у постанові, принципами розумності, справедливості та пропорційності, а також враховував висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

43. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначено про те, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

44. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

45. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини другої цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

46. Верховний Суд у своїх постановах вже зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

47. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

48. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

49. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

50. Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, встановив що період затримки розрахунку становить з 28 жовтня 2019 року по 01 грудня 2021 року.

51. Проте, визначаючи спірний у цій справі період, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що наказом Генерального прокурора від 28 жовтня 2019 року № 1233-ц позивача звільнено з посади прокурора з 29 жовтня 2019 року, а період затримки розрахунку не може починатися раніше дня звільнення.

52. Також не обґрунтовано визначення кінцевої дати періоду затримки розрахунку - 01 грудня 2021 року. Суд не встановив день виплати позивачу вихідної допомоги (чи в добровільному порядку чи на виконання судового рішення), а також позивач у позовних вимогах не визначав такої дати, вказавши що просить стягнути кошти по день ухвалення судового рішення. У свою чергу, суд апеляційної інстанції ухвалив рішення 18 вересня 2023 року.

53. Позивач у обґрунтування касаційної скарги звертав увагу на безпідставне визначення кінцевої дати спірного періоду.

54. У той же час слід зазначити, що позивач помилково у обґрунтування касаційної скарги звернув увагу на ігнорування судом апеляційної інстанції того, що виплату вихідної допомоги відповідачем було проведено з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, та безпідставне незастосування судом правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України. Так, судом апеляційної інстанції було встановлено порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні та застосовано правові наслідки таких дій, обґрунтованість яких є підставою для перегляду судового рішення у касаційному порядку.

55. Також є помилковим посилання позивача у обґрунтування своїх касаційних вимог на незастосування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 357/6413/18, з огляду на те, що у цій справі Суд не викладав правову позицію щодо періоду затримки розрахунку, за який має бути стягнуто середній заробіток відповідно до статті 117 КЗпП України, а лише врахував роз`яснення Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (а саме пункт 20 постанови).

56. Суд апеляційної інстанції на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 28 листопада 2019 року встановив розмір середньоденної заробітної плати позивача (1 707,66 грн) та з урахуванням кількості робочих днів за визначений ним період затримки розрахунку (527 днів з 28 жовтня 2019 року по 01 грудня 2021 року) визначив суму середнього заробітку за весь період несвоєчасного розрахунку при звільненні, яка становить 899 936,82 грн. Водночас дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування до 35 860,86 грн, який відповідає сумі своєчасно невиплачених коштів.

57. Слід зазначити, що питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду.

58. Зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, посилання на яку міститься у оскаржуваному рішенні суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

59. За висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

60. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

61. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

62. За висновком Великої Палати Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

63. Зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

64. Такі висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

65. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується відповідно і розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

66. Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір спірної компенсації в сумі 35 860,86 грн, як зазначено в оскаржуваній постанові застосовував правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

67. Водночас суд не звернув увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, та чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, яка міститься у цій постанові Верховного Суду.

68. Як на підставу касаційного оскарження позивач посилався на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень статті 117 КЗпП України, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі № 640/25678/21, який переглянув судові рішення у зв`язку з оспоренням позивачем визначеної судами суми середнього заробітку за затримку виплати вихідної допомоги при звільненні та в цій частині направив на новий розгляд для належного розрахунку спірної виплати.

69. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

70. У свою чергу, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

71. За приписами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

72. Оскільки судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

73. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині.

74. У той же час слід звернути увагу на те, що звертаючись з позовними вимогами, позивач не ставив питання про застосування коефіцієнту при розрахунку середньої заробітної плати, а тому суди не вирішували питання про обґрунтованість такої вимоги. Відповідно до вимог частини четвертої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Тому обґрунтування касаційної скарги в цій частині є помилковим та йому не надається оцінка судом касаційної інстанції.

75. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленій частині позовних вимог крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

76. Оскільки питання стягнення з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, вихідної допомоги при звільненні, вирішене судом апеляційної інстанції, не оскаржується у касаційному порядку, тому Верховний Суд не перевіряє оскаржуване судове рішення в цій частині.

77. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 355 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі №320/10174/20 в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 жовтня 2019 року в сумі 35 860,86 грн - скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

В решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

В.Е. Мацедонська

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду