ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 522/23095/16-а

адміністративне провадження № К/9901/23410/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Одеської міської ради, Органу опіки і піклування Приморської районної у м. Одесі державної адміністрації, Голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Корольова М. В., третя особа - Одеський міський центр Соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, про визнання висновків, рішень незаконними та їх скасування, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 29 червня 2017 року (головуючий суддя - Кравчук Т.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року (головуючий суддя - Градовський Ю.М., судді - Крусян А.В., Лук`янчук О.В.) у справі № 522/23095/16-а.

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Органу опіки та піклування Приморської районної у м. Одесі державної адміністрації, Служби у справах дітей Одеської міської ради, голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Корольова М.В., третя особа: Одеський міський центр Соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді про визнання висновків, рішень незаконними та їх скасування.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував на необґрунтованість та незаконність оскаржуваних рішень, прийняття їх з порушенням установленого порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, закрито провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування Приморської районної у м. Одесі державної адміністрації, Служби у справах дітей Одеської міської ради, голови Примосрької районної адміністрації Одеської міської ради Корольова М.В., третя особа: Одеський міський центр Соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, про визнання висновків, рішень незаконними та їх скасування.

Постановляючи судові рішення у справі, суди зазначили, що позивач оспорює висновки Органу опіки та піклування Приморської районної у м. Одесі державної адміністрації, висновки Служби у справах дітей Одеської міської ради, рішення голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Корольова М.В., які не містять ознак рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії. Дані висновки та рішення, як зазначено судами, не породжують жодних юридичних наслідків, не впливають на права та обов`язки сторін, а є носіями доказування при розгляді цивільного спору про визначення місця проживання дитини, та, попри це, несуть виключно інформативний та рекомендаційний характер і не є обов`язковими для суду. Відтак, суди дійшли висновку, що заявлені в рамках даного спору вимоги позивача не підлягають розгляду за правилами КАС України в порядку адміністративного судочинства, а підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

18 вересня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - скаржник) на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 29 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2017 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що відповідач, приймаючи спірні у справі висновки, не здійснив належним чином обстеження умов проживання батьків дитини, склав акт про умови проживання матері дитини, який не відповідає вимогам законодавства, не з`ясував та не дослідив ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них. Посилається на те, що висновки органу опіки та піклування є обов`язковими до виконання, а отже розгляд справ щодо їх оскарження відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

ІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами п. 9 ч. 1 ст. 3 КАС України, відповідачем у справі адміністративної юрисдикції є суб`єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За правилами ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно до ч. 2 ст. 157 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, предметом розгляду у цій справі є правомірність висновків органу опіки і піклування Приморської районної у м. Одесі державної адміністрації, висновків Служби у справах дітей Одеської міської ради, рішення голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Корольова М.В. стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Правовий статус органів опіки та піклування, їх завдання та функції визначено, зокрема, главою 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), главою 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України), Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за №866 (далі - Порядок № 866).

За приписами п. 3 Порядку №866 органами опіки та піклування є (…) виконавчі органи сільських рад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Статтею 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Отже, оскаржувані висновки та рішення є дорадчими документами та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини, оскільки такі висновки та рішення не порушують прав та обов`язків жодного з батьків. Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в процесі якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, у тому числі і оспорюваних висновків та рішень органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі №496/4271/16-а.

З огляду на викладене, враховуючи, що оскаржувані висновки та рішення складені відповідними органами на реалізацію саме положень Сімейного кодексу України, суд вважає, що у цьому спорі відповідачі діяли не як суб`єкти владних повноважень.

Суди установили, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу оспорювання сімейних прав та захисту інтересів позивача, у зв`язку з чим такий спір повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Крім того, судами обґрунтовано враховано, що оскаржувані рішення відповідачів безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і не мають обов`язкового характеру.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Отже, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про наявність підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 29 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року у справі № 522/23095/16-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова