Головна Блог ... Цікаві судові рішення Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (ВС КЦС справа 487/6970/20 від 25.05.2022 р.) Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну...

Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (ВС КЦС справа 487/6970/20 від 25.05.2022 р.)

Відключити рекламу
- ee9868b28634d402864c6150a7285004.jpg

Розглядуване рішення ВС КЦС, насамперед, цікаве висновками, які зробив суд з аналізу норм щодо відшкодування моральної шкоди.

Фабула судового акту: Громадська організація «Стоп Шлам» (далі - ГО), діючи в інтересах своїх 1 279-ти асоційованих членів, звернулася із позовом до глиноземного заводу про стягнення 9 208 800 000 грн компенсації моральної шкоди, завданої її членам. Свої вимоги ГО мотивувала тим, що господарська діяльність, яка здійснюється заводом, порушує вимоги природоохоронного законодавства, зокрема відповідач протиправно розміщує у власних шламосховищах відходи переробки іноземної сировини - червоні шлами, які є небезпечними відходами. Внаслідок підвищення швидкості вітру ці відходи пилять, порушуючи право кожного із членів ГО на безпечні та належні умови для життя та безпечне довкілля.

На підтвердження своїх доводів, ГО подала ряд висновків. Так, для доведення розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації, позивач подав дослідження, проведене Асоціацією психологів України, а також висновок комісійної судової психологічної експертизи, де орієнтовний (можливий) розмір грошової компенсації членам ГО було встановлено на рівні 1 440 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент розгляду справи судом кожній особі. Водночас, такий розмір визначався не щодо кожного члену ГО окремо, а щодо “умовно-статистичного” члену ГО.

Для доведення небезпечності відходів червоного шламу, що зберігались заводом, ГО посилався на висновок судової інженерно-екологічної експертизи КНДІСЕ на замовлення Держекоінспекції України, хоча зразок шламу було безпосередньо досліджено іншими організаціями.

Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено. Постановлено стягнути на користь ГО моральну шкоду в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції - в свою чергу - це рішення скасував, оскільки знайшов ряд порушень процесуального права, а також недоведеність обставин наявності протиправної поведінки заводу. Суд зробив акцент, також, на недостовірності деяких висновків, як щодо розміру моральної шкоди “умовно-статистичного члену” (замість індивідуального підходу), та неможливість покладення в основу висновків досліджень осіб, щодо яких не має відомостей про їх статус експертів та факт попереджень їх про кримінальну відповідальність за надання неправдивого висновку. ГО подала касаційну скаргу.

ВС КЦС, частково погодився із доводами апеляційної інстанції (змінивши її постанову лише в мотивувальній частині), водночас рішення про відмову у задоволені позову ГО про стягнення моральної шкоди - залишив в силі. ВС КЦС зробив наступні важливі висновки, щодо умов стягнення моральної шкоди:

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

  • за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
  • зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
  • у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
  • завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;
  • гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;
  • по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Отже у цій справі: Апеляційний суд встановив, що перевірками, проведеними територіальними органами Державної екологічної інспекції та Державної служби надзвичайних ситуацій України у період 2016-2020 років, та іншими доказами спростовуються твердження позивача про порушення відповідачем вимог екологічного законодавства.

З урахуванням розподілу тягаря доказування, позивачем не доведено наявність моральної шкоди заподіяної членам ГО, натомість відповідачем доведено відсутність протиправності в його діях. Тому апеляційний суд зробив правильний висновок про необгрунтованість позовних вимог та відмовив у задоволенні позову - стягненні моральної шкоди членам ГО.

Аналізуйте судовий акт: ДТП пасажира без вини водія є страховим випадком, тому моральна шкода (та витрати на поховання) матері загинувшого пасажира підлягає відшкодуванню в рамках закону (ВС КЦС справа №184/1461/20-ц від 26.04.2022 р.);

Пільга по сплаті судзбору, стосовно вимог про стягнення зарплати та поновлення на роботі - не поширюється на вимоги про стягнення сер.заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. (КЦС ВС №705/2159/19 від 02.02.2022 р.);

Дії працівника поліції щодо складання протоколу про адмінправопорушення є підставою для відшкодування моральної шкоди, бо справа про адмінправопорушення була закрита судом через відсутність складу. (ВС КЦС справа № 953/6561/20 від 26.01.2022 р.);

Вимога про відшкодування моральної шкоди у спорі щодо поновлення трудових прав, що визначена у грошах, стає майновою, отже, судовий збір за таку підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру (ВС КЦС 523/4124/21 від 07.02.2022 р.).

Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 487/6970/20

провадження № 61-1132св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - громадська організація «Стоп Шлам»,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу громадської організації «Стоп Шлам» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Тищук Н. О., Лівінського І. В., Шаманської Н. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ГО «Стоп Шлам», яка діє в інтересах 1 279 своїх асоційованих членів, звернулася із позовом до ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» про стягнення 9 208 800 000 грн компенсації моральної шкоди, завданої її членам.

Позовні вимоги мотивовані тим, що господарська діяльність, яка здійснюється ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», порушує вимоги природоохоронного законодавства, зокрема відповідач протиправно розміщує у власних шламосховищах відходи переробки іноземної сировини - червоні шлами, які є небезпечними відходами. Внаслідок підвищення швидкості вітру ці відходи пилять, порушуючи право кожного із членів ГО «Стоп Шлам» на безпечні та належні умови для життя та безпечне довкілля.

Згідно дослідження, проведеного Асоціацією психологів України, а також висновку комісійної судової психологічної експертизи від 15 жовтня 2020 року, зумовлена відповідачем екологічна ситуація є психотравмуючою для асоційованих членів ГО «Стоп Шлам», що призвело до суттєвих змін в їх емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, та завдає їм моральних страждань значного ступеню. Відповідно до висновку вказаної експертизи, орієнтовний (можливий) розмір грошової компенсації асоційованим членам ГО «Стоп Шлам», за завдані їм страждання (моральну шкоду), з урахуванням значної вираженості показників психотравмування, з урахуванням психологічно значимих чинників, складає 1 440 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом кожній особі.

Позивач посилався на висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 14 травня 2021 року за № 34883/20-48/34884/20-48, що виконана Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на замовлення Державної екологічної інспекції України, згідно якого у відходах червоного шламу, зразок якого наданий на дослідження, наявні такі речовин, які наведено у додатку 1 до Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, ратифікованої Законом України № 803-ХІV від 01 липня 1999 року та у Додатку II до Положення про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, затвердженого постановою КМ України від 13 липня 2000 року № 1120, що може викликати такі небезпечні властивості, перелік яких наведено у Переліку небезпечних властивостей, затвердженому наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 16 жовтня 2000 року № 165. За своїми небезпечними властивостями відходи червоного шламу можуть мати негативний вплив на навколишнє природне середовище, а також життя і здоров`я людини шляхом прояву отруйних (сильнодіючих), токсичних та екотоксичних властивостей.

ГО «Стоп Шлам» вказувала, що за межами шламосховищ № 1 та № 2 спостерігалось забруднення атмосферного повітря важкими металами, перевищення природного фону вмісту важких металів у ґрунті, городній продукції. Незважаючи на існування технологій утилізації відходів, відповідач здійснює захоронення відходів переробки на власних шламосховищах, хоча не являється власником зазначених відходів, оскільки червоні шлами є власністю компаній-нерезидентів та не отримує дозволу на транскордонне переміщення відходів або висновку про відсутність необхідності отримання такого дозволу. Систематична господарська діяльність ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» має значний негативний вплив на стан довкілля, зокрема в місті Миколаєві та наближених до нього населених пунктах. Така діяльність пов`язана з утворенням відходів із іноземної сировини, в результаті чого допускається істотне порушення вимог природоохоронного законодавства та створення в результаті такої діяльності значних моральних страждань для населення.

ГО «Стоп Шлам», яка діє в інтересах 1 279 своїх асоційованих членів, просила:

стягнути із ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» 9 208 800 000 грн компенсації моральної шкоди, завданої її членам.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2021 року в складі судді: Бобрової І. В., позов ГО «Стоп Шлам», що діє в інтересах своїх 1 279 асоційованих членів до ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», про стягнення компенсації моральної шкоди задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» на користь ГО «Стоп Шлам» компенсацію моральної шкоди, яка заподіяна 1 279 асоційованим членам ГО «Стоп Шлам» в загальній сумі 9 208 800 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанцій мотивовано тим, що:

з урахуванням висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 14 травня 2021 року та у розумінні Базельської конвенції і Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліку відходів, затвердженого постановою КМ України від 13 листопада 2000 року № 1120, відходи червоного шламу є небезпечними відходами;

відповідачем допущено порушення статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 17, 20, 32, 33 Закону України «Про відходи» щодо здійснення захоронення відходів за відсутності дозвільного документу на здійснення такої діяльності. Тому підтверджено матеріалами справи наявність істотних порушень з боку відповідача законодавства у сфері поводження з відходами, що призводить до протиправного захоронення значної кількості небезпечних відходів, які можуть мати отруйні, токсичні та екотоксичні властивості, на території України. Таким чином, суд зробив висновок про наявність у діях відповідача вини, яка є підставою для покладення на ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» обов`язку здійснити компенсацію заподіяної постраждалим особам (1279 асоційованим членам ГО «Стоп Шлам») моральної шкоди;

враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент пред`явлення даного позову, а також приймаючи до уваги розмір компенсації моральної шкоди на кожного із 1279 асоційованих членів, визначений висновком експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 15 жовтня 2020 року № 19081/19082/20-61, суд зробив висновок, що розмір компенсації моральної шкоди на 1 асоційованого члена ГО «Стоп Шлам» становить 7 200 000 грн, а загалом сума компенсації моральної шкоди становить 9 208 800 000 грн на всіх постраждалих осіб;

саме по собі розміщення у шламосховищах ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» відходів переробки імпортованої сировини незаконне та протиправне, що також підтверджує факт протиправної поведінки ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» у спірних правовідносинах. За умови відсутності таких порушень митного та природоохоронного законодавства з боку відповідача, відповідні відходи червоного шламу взагалі не були б розміщені у відповідних шламосховищах (або їх кількість була б значно меншою) та це не призводило до утворення біля м. Миколаєва величезного звалища іноземних відходів, щодо яких не надано будь-якої згоди на транскордонне переміщення. Розміщені відходи небезпечні, можуть мати значний негативний вплив на навколишнє природне середовище, а також на життя та здоров`я людей. ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» не вживало та не вживає будь-яких заходів, направлених на зменшення обсягу утворення цих відходів, не отримує дозвільних документів на поводження з ними, не вживає будь-яких заходів, направлених на зменшення негативного впливу від цих відходів на навколишнє природне середовище, а також на життя та здоров`я людей. Саме цими обставинами зумовлено виникнення у асоційованих членів ГО «Стоп Шлам» моральної шкоди;

протиправні дії відповідача перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною асоційованим членам ГО «Стоп Шлам» моральною шкодою;

таким чином, наявні у діях відповідача ознаки складу цивільного правопорушення, які є підставою для покладення на ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» обов`язку здійснити компенсацію заподіяної постраждалим особам (1279 асоційованим членам ГО «Стоп Шлам») завданої моральної шкоди в загальній сумі 9 208 800 000 грн, а саме по 7 200 000 грн на кожному з асоційованих членів.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Лівінського І. В., Шаманської Н.О., в задоволенні клопотання представників ГО «Стоп Шлам`про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати. Зазначені представником позивача пункти статуту відповідача визначають компетенцію загальних зборів та генерального директора виключно стосовно судових чи будь-яких інших спорів, що виникають стосовно майна підприємства, вартість якого перевищує суму у 250 000 000 дол. США або її еквівалент. У справі, яка розглядається, позовні вимоги пред`явлені про відшкодування моральної шкоди та жодного відношення до належного товариству майна не мають.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ГО «Стоп Шлам» залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» задоволено.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту, накладеного ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2020 року в частині, залишеній без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2021 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

ГО «Стоп Шлам» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства. Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18);

суд першої інстанції у рішенні не зазначив шість осіб, в інтересах яких звернулась ГО «Стоп Шлам», та які були вказані в уточненій позовній заяві, а саме: ОСОБА_1 (пункт 286), ОСОБА_2 (пункт 382), ОСОБА_3 (пункт 454), ОСОБА_4 (пункт 836), ОСОБА_5 (пункт 353), ОСОБА_6 (пункт 332). Водночас, у зазначеному списку, серед 1 273 осіб, суд вказав двох осіб, яких не було в уточненій позовній заяві, а саме - ОСОБА_7 (пункт 598) та ОСОБА_8 (пункт 809). Фактично суд першої інстанції не розглядав позовні вимоги в інтересах вказаних шести осіб, які були зазначені в позові, та вийшов за межі позову, розглянувши вимоги в інтересах двох осіб, яких в позові не було. Враховуючи принцип диспозитивності та повноваження суду апеляційної інстанції, позовні вимоги в інтересах зазначених осіб, апеляційним судом у даній справі також не розглядаються. Отже, апеляційний суд розглядає позовні вимоги ГО «Стоп Шлам» в інтересах 1271 особи, за виключенням ОСОБА_7 (пункт 598) та ОСОБА_8 (пункт 809);

моральна шкода підлягає компенсації за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди. Суд звернув увагу, що позовна заява ГО «Стоп Шлам» стосується, по-перше, негативного впливу господарської діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» на стан довкілля в місті Миколаєві та наближених до нього населених пунктів, зокрема, забруднення атмосферного повітря; використання ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» технології сухого зберігання червоних шламів, що призводить до їх пиління на значні відстані та створює негативний вплив на ґрунт, ґрунтові та підземні води, а також призводить до погіршення стану здоров`я населення прилеглих до ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» територій. По-друге, ГО «Стоп Шлам» посилалась на те, що моральна шкода членам цієї громадської організація заподіяна також тим, що відповідач при здійсненні господарської діяльності порушує вимоги чинного законодавства щодо поводження з відходами, зокрема, не зазначає у відповідних документах наявності у відходах червоного шламу низки небезпечних сполук металів; проводить змішування червоного шламу під час зберігання на шламосховищі № 2 із іншим відходом - шламом газоочисних установок; не здійснює моніторинг забруднення поверхневих вод у районі знаходження шламосховища № 2; здійснює господарську діяльність із переробки бокситів, що поставляються на умовах договорів на переробку, укладених із компаніями-нерезидентами, наслідком чого є утворення відходів виробництва - червоних шламів; відходи виробництва- червоні шлами є власністю компаній-нерезидентів; червоні шлами не придатні для подальшого господарського використання та не є активами; ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» здійснює видалення вказаних відходів на власних шламосховищах шляхом проведення операції D-5 «Скидання на спеціально обладнані звалища»; не отримує дозволу на транскордонне переміщення відходів або висновку про відсутність необхідності отримання такого дозволу від компетентного міністерства; ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» здійснює захоронення відходів переробки на власних шламосховищах, незважаючи на наявність технології їх утилізації на території України. При цьому, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, стосуються подій, які відбувались починаючи з 2008 року (введення в експлуатацію шламосховища № 2), апеляційний суд досліджує діяльність відповідача саме за вказаний період;

монографія «Управління ризиком дефляційних явищ на хвостосховищах у системі ризик-менеджменту переробних підприємств», ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Чорноморський державний університет ім. Петра Могили, на яку посилається позивач на підтвердження своїх доводів щодо забруднення довкілля внаслідок пиління червоних шламів у 2011 році, не містить інформації щодо стану забруднення довкілля ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» червоними шламами, а тому не може бути належним доказом у даній справі. Інших доказів забруднення ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» навколишнього природного середовища матеріали справи не містять;

з урахуванням того, що законодавством не передбачено порядок отримання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (не передбачено те, в які строки суб`єкт зобов`язаний звертатися за таким дозволом, які документи він зобов`язаний для цього подавати, якої процедури дотримуватися, тощо), то в згідно статті 19 Конституції України суб`єкт господарювання не може вважатися зобов`язаним отримувати такий дозвіл до тих пір, поки законодавством не буде передбачено порядок його отримання. Оскільки з 2014 року немає процедури видачі дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з вiдходами, у зв`язку з чим мiсцевi державнi адмiнiстрації України не видають дозволи на здійснення операцій у сферi поводження з вiдходами, а ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, то колегія суддів не вважає неправомірною відсутність зазначеного дозволу у відповідача. Зазначене відповідає висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», викладеному у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 815/132/17, в якому Верховний Суд, визнавши приписи відповідної Державної екологічної інспекції в частині зобов`язання отримати дозвіл на операції у сфері поводження з відходами протиправними та такими, що підлягає скасуванню, зазначив: «оскільки станом на час проведення перевірки КМ України не запроваджено механізм надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, тому не запровадження на державному рівні відповідного механізму отримання таких дозволів виключає можливість контролюючого органу висувати таку вимогу» (пункт 45). Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду вiд 05 червня 2019 року у справі № 816/581/16 та вiд 12 вересня 2019 року у справi № 440/3838/18. Крім того, згiдно з практикою ЄСПЛ бездіяльність органів державної влади не може ставитися у вину приватних осіб. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем подано в установленому порядку заяву та документи для отримання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, що підтверджується листом Мiнiстерства екології та природних ресурсiв України вiд 29 жовтня 2014 року № 7-3148-14, листом Миколаївської обласної державної адмiнiстрацiї вiд 10 жовтня 2014 року № 01-04/1397-05, листом Миколаївської обласної державної адмiнiстрацiї вiд 19 грудня 2014 року № 01-04/1894-05, актів нагляду (контролю) Державної екологічної інспекції Миколаївської області вiд 06 грудня 2016 року, вiд 19 травня 2017 року, вiд 31 травня 2019 року № 02-03-07-08/66, вiд 22 червня 2020 року № 02-03-07-08/92/20;

посилання представників ГО «Стоп Шлам» на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17, суд не прийняв до уваги, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними зі справою, яка переглядається. У справі № 910/8122/17, на яку посилається позивач, характер позовних вимог у більшості своїй обумовлений порушенням норм конституційного та екологічного права, якими гарантовано право власності Українського народу на природні ресурси (стаття 13 Конституції України, стаття 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про тваринний світ», «Про Червону книгу України»), похідним від нього правом кожного на здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів (пункт г частини першої статті 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища») та вимогами до спеціального використання об`єктів тваринного світу, яке набувається лише шляхом отримання спеціального дозволу та за плату (стаття 17 Закону України «Про тваринний світ» та стаття 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Водночас, у справі № 910/8122/17, на відміну від зазначених у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 815/132/17, від 05 червня 2019 року у справі № 816/581/16 та від 12 вересня 2019 року у справі № 440/3838/18, відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, а саме частини другої статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Отже, колегія суддів вважає, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду вiд 11 грудня 2018 року у справi № 910/8122/17, не може бути застосована в цій справi через відсутність у цих справах аналогічних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених фактичних обставин, а також неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;

діяльність відповідача щодо поводження з червоними шламами не підлягає ліцензуванню, а отже суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» повинно було отримати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. Крім того, обґрунтовуючи доводи, в тому числі, про необхідність отримання відповідачем відповідної ліцензії, представники ГО «Стоп Шлам» посилались на висновки інженерно-екологічної експертизи від 14 травня 2021 року № 34883/20-48/34884/20-48. Судова практика не визнає експертні висновки, виконані експертом, якого не попередили про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, належним та допустимим доказом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18). Між тим, як вбачається із зазначеного висновку інженерно-екологічної експертизи, в основу висновку покладені дослідження зразків червоного шламу, проведені ДП «Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л. І. Медведя Міністерства охорони здоров`я України» та ДУ «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва» Національної академії медичних наук України (т. 15, а. с. 136-151). Тобто має місце передоручення проведення експертизи, зокрема, основного питання, яке ставилось на дослідження - вміст хімічних речовин у зразках червоного шламу, іншим особам, які не є експертами та щодо них немає відомостей про їхню обізнаність про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Ураховуючи те, що висновок експерта складений з порушенням вимог статей 104, 106 ЦПК України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, він не є належним та допустимим доказом, а отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково взяв зазначений висновок експертизи до уваги. З метою сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Цивільним процесуальним кодексом, згідно з пунктом 4 частини 5 статті 12 ЦПК України, в судовому засіданні апеляційного суду сторонам роз`яснювалось право заявити клопотання про проведення екологічної експертизи, проте, сторони не скористались таким правом;

необґрунтоване посилання ГО «Стоп Шлам» на статтю 32 Закону України «Про відходи», якою передбачено, що з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини забороняється ввезення в Україну, за винятком транзитного перевезення, будь-яких відходів з метою їх зберігання чи видалення, оскільки ввезення відходів відповідачем в Україну не відбувається. Крім того, заборона стосується саме ввезення відходів з-за кордону. Натомість відходи у вигляді червоного шламу утворюються на території України в процесі господарської діяльності та видаляються згідно з законодавством України. Судовими рішенням встановлено, що відповідач ввозить давальницьку сировину - боксити, що не є відходами;

твердження ГО «Стоп Шлам» про те, що відповідач не проводить моніторинг води, спростовується паспортом місця видалення відходів шламосховища (МВВ) № 2 за 2018 рік, в розділі 7 якого зазначено про відсутність перевищення забруднення повітря, підземних (ґрунтових) вод, поверхневих вод та ґрунтів. Крім того, станом на 01 лютого 2019 року згідно розділу 8 зазначеного паспорту порушення вимог експлуатації МВВ, а саме: перевищення проектної ємності, незадовільного стану захисних споруд, відсутності проекту, відсутності гірничого відводу при видаленні в надра, не здійснення збору та відведення поверхневого стоку, порушення регламенту скиду рідких відходів та ін. не зафіксовано. Перевірками, проведеними територіальними органами Державної екологічної інспекції та Державної служби надзвичайних ситуацій України у період 2016-2020 років та іншими доказами спростовуються твердження позивача про порушення відповідачем вимог екологічного законодавства та відсутність моніторингу за якістю, зокрема, поверхневих вод;

доводи ГО «Стоп Шлам» про те, що господарська діяльність відповідача може вважатись аварією необґрунтовані, оскільки виключно подiя техногенного характеру може бути аварією, а не діяльність підприємства та, зокрема, виробничий процес;

позивачі обґрунтовували завдання моральної шкоди висновком фахівців за результатами соціально-психологічного дослідження, складеного ГО «Асоціація психологів України» від 04 червня 2020 року № 010/0620 та висновком судово-психологічної експертизи № 19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року, з яким погодився й суд першої інстанції. Проте колегія суддів не погодилася з такими висновками. Зі змісту соціально-психологічного дослідження, складеного ГО «Асоціація психологів України» вбачається, що спеціалісти-психологи, що не є судовими експертами i не повідомлялися про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, із залученням інших осіб, які не зазначені у висновку, провели психологічне обстеження 1279 асоційованих членів позивача шляхом експертних бесід та анкетування i встановили заподіяння їм моральної шкоди на загальну суму 376 280 454 грн. Надалі висновок фахівців був наданий експертам КНДIСЕ, що на підставі цього документу, без особистого психологічного обстеження 1 279 осіб, підтвердили висновки психологів про заподіяння їм моральної шкоди, збільшивши її розмір до 9 208 800 000 грн. Однак, не може бути визнано належним доказом наявності психоемоційних змін та моральної шкоди документ, складений спеціалістами, які не є атестованими судовими експертами, про що зазначив Верховний Суд в постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 752/23814/17-ц. Верховний Суд звернув увагу, що висновки таких спеціалістів складаються лише на основі документів i пояснень позивача, без аналізу всіх доказів, які містяться у матеріалах справи, що очевидно свідчить про неповноту дослідження. З цих же підстав не може бути прийнятий до уваги висновок експертів КНДIСЕ за результатами проведення психологічної експертизи, який судові експерти обґрунтували виключно висновками i документами фахівців-психологів без проведення особистого психологічного обстеження 1 279 осіб або аналізу психологічно значимих документів щодо них. Під час розгляду справи встановлено, що фахівці ГО «Асоціація психологів України» ОСОБА_11 . i ОСОБА_12 , які склали висновок, не проводили психологічне обстеження 1 279 асоційованих членів. 05 квітня 2021 року допитаний у судовому засіданні у суді першої інстанції як свідок Президент ГО «Асоціація психологів України» ОСОБА_11 підтвердив, що ані він, ані ОСОБА_12 , не виїжджали до Миколаївської області, де проживаються 1 279 осіб, особисто не проводили з ними бесід чи анкетування. За словами ОСОБА_11 такі бесіди i анкетування проводили інші співробітники - 2 психологи Аcoцiaцiї психологів України, які не зазначені у Висновку. Аудiозаписи розмов передавалися такими особами на дослідження психологам, а ОСОБА_11 їх аналізував та на підставі цього був підготовлений висновок фахівців. Однак, у висновку фахівців відсутні посилання на третіх осіб, які проводили бесіди з асоційованими членами, факт їх виїзду до Миколаївської області i згадка про виготовлення чи аналіз аудіо записів у ході соціально-психологічного дослідження. У матеріалах справи відсутні будь-які докази (анкет, аудіо записів), які б свідчили про проведення фахівцями ГО «Асоціація психологів України» психологічного обстеження асоційованих членів;

стосовно висновку експертів комісійної судово-психологічної експертизи КНДIСЕ, експерти визначили розмір моральної шкоди не індивідуально щодо кожного з 1 279 осіб, а для «умовно-статистичного члена ГО «СТОП ШЛАМ», тоді як методика 14.1.75 не передбачає визначення будь-яких індивідуальних психологічних виявів у абстрактної (умовної) персони i переносу свого застосування на групу. Крім того, експерти особисто не проводили «обов`язкового попереднього безпосереднього обстеження особи» шляхом проведення експертних бесід з кожною iз 1279 осіб, як це передбачено пунктами 9.1 та 9.2.2. Методики 14.1.75 та пунктами 6.1, 6.4 та 6.9 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджені Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 вiд 08 жовтня 1998 року. Отже, фактично експерти дослідили висновок фахівців, не дослідивши при цьому психологічних особливостей людей - асоційованих членів, що свідчить про порушення принципiв незалежностi, об`єктивності та повноти експертного дослiдження, визначених частиною першою статті 3 Закону України «Про судову експертизу». Крім того, при проведенні дослідження застосовано «Методичні рекомендації з проведення судово-психологічної експертизи (експертних досліджень) з визначення орієнтовного розміру компенсації моральної шкоди в межах групових (колективних) позовів», які не включено до Реєстру методик проведення судових експертиз, не рекомендовано до використання при проведенні психологічної експертизи Наказом Міністерства юстиції України № 1722/5 вiд 30 липня 2010 року та авторство яких не зазначено. Вказана методика не пройшла державної peєcтpaцiї в порядку, що визначається КМ України, що свідчить про порушення частини третьої статті 8 Закону України «Про судову експертизу»;

висновок експертів складено лише на підставі роздруківок з мережі Інтернет, копій паспортів місць видалення відходів, дозволів на викиди забруднюючих речовин, висновку фахівців. При цьому експерти виходили з презумпції неправомірності діяльності відповідача i приймали обставини, що спричинили моральну шкоду, як потенційно встановлені факти. Таке узагальнення автоматично наділяє всі кінцеві експертні висновки (відповіді на питання) ймовірністю;

попри відсутність будь-яких документів щодо протиправності та наслідків діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», експерти вийшли за межі своїх повноважень та надали висновки з питань права та екології: «системний i тривалий вплив вдихання пилу червоного шламу призводить до погіршення стану здоров`я населення»; «суттєві зміни як у довкіллі, так i в житті простих людей стали незворотними»; «досліджувана ситуація зумовлена цілеспрямованою планомірною діяльністю, що виявилося у протиправному розміщенні звалища відходів Миколаївського глиноземного заводу, забрудненні навколишнього природного середовища пилом червоного шламу з шламосховищ МГЗ», «систематичне порушення техніки екологічної безпеки МГЗ», «експертами встановлено, що... відбулося очевидне порушення прав людини» тощо. Отже, експерти самостійно кваліфікували господарську діяльність ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» як «аварію» при визначенні коефіцієнту «d» за п. 70 Таблиці 1.1. Методики 14.1.75, що передбачений для такої протиправної поведінки як «Створення умов, які загрожують життю або здоров`ю внаслідок аварій, пожеж, вибухів», тоді як згідно з Методикою 14.1.75 види діянь за коефіцієнтом «d» «встановлюються уповноваженою на це особою (органом досудового розслідування або судом)». Тому колегія суддів не може прийняти до уваги висновки спеціалістів та експертів за результатами психологічного дослідження позивачів, оскільки особи, що їх підписали вийшли за межі своїх повноважень, оскільки окрім аналізу психологічного стану позивачів надали відповіді на питання, які належать до компетенції суду;

колегія суддів погодилася із доводами апеляційної скарги відповідача з приводу обґрунтованості заявлених відводів в суді першої інстанції. Відповідач посилався на те, що було порушено процедуру визначення судді відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо існують обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва Лагоди А. А. від 21 грудня 2020 року в задоволенні заяви ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» про відвід судді Бобрової І. В. відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що доводи заявника є необґрунтованими та не знайшли свого належного підтвердження. Незважаючи на те, що у справі не встановлено, чи було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, чи сталися помилки при реєстрації документів, наведені ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» доводи щодо наявності підстав для відводу судді Бобрової І. В. від участі у розгляді цієї справи могли зародити сумніви у неупередженості або об`єктивності судді, а тому інтереси правосуддя вимагають його відводу. Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 25 березня 2021 року в справі № 523/7796/19 (провадження № 61-19629св20);

колегія суддів зазначила, що для деліктних відносин є характерним застосування презумпції вини заподіювача шкоди, проте усі інші умови застосування такого виду цивільно-правової відповідальності підлягають доведенню у повному обсязі позивачем, який наполягає на наявності підстав для задоволення такого позову. Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)». Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що у справі недостатньо доказів, щоб підтвердити всі твердження ГО «Стоп Шлам» «поза розумним сумнівом». Зокрема, не надано досліджень впливу від діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» на фізичних осіб, який би був достатньо пов`язаним з їх приватним та сімейним життям у розумінні статті 8 Конвенції. Таким чином, оскільки ГО «Стоп Шлам» не доведено факту наявності інтенсивного і тривалого шкідливого впливу від діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», що безпосередньо впливало б на життя чи здоров`я членів цієї громадської організації та перевищувало екологічні ризики, притаманні життю у кожному сучасному місті, позов ГО «Стоп Шлам» в інтересах 1 271 члена цієї організації, згідно списку наведеному вище, задоволенню не підлягає. З цих же підстав, не підлягає задоволенню і апеляційна скарга ГО «Стоп Шлам», як необґрунтована;

оскільки апеляційний суд зробив висновок про відмову в задоволенні позову, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2020 року в частині, залишеній без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2021 року, також підлягають скасуванню.

Аргументи учасників справи

19 січня 2022 року ГО «Стоп Шлам» засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, в якій просить:

скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції;

залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року;

судові витрати покласти на відповідача.

Касаційна скарга мотивована тим, що існують наступні підстави касаційного оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року:

порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 1, 17, 33 Закону України «Про відходи» в системному зв`язку із положеннями статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», висновок про застосування яких з боку Верховного Суду відсутній, разом із порушенням норм процесуального права щодо преюдиційності судових рішень, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про відсутність порушення екологічного законодавства в частині правомірності захоронення відходів - червоних шламів. Системний аналіз статей 1, 17, 33 Закону України «Про відходи», статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», пунктів 2, 9 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, що затверджений постановою КМ України від 01 липня 1999 року № 2034, дозволяє дійти висновку, що наявність можливості утилізації відходу виключає можливість його захоронення в Україні. До способів утилізації відходів належить в тому числі можливість реалізації відходу іншим особам, можливість його переробки у інші речовини тощо. Способи та технології утилізації відходу відображаються у документах, складених за наслідком паспортизації відходів. Зібраними у справі матеріалами та обставинами, встановленими судами попередніх інстанції, підтверджується як наявність можливості утилізації червоного шламу відповідно до документів, що складені в процесі паспортизації відходів відповідно до Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 липня 1999 року № 2034, так і фактичне здійснення утилізації червоних шламів шляхом їх переробки у кек глиноземистий. Встановлення цих обставин виключало можливість захоронення відходів червоного шламу у шламосховищах ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» та, відповідно, правомірність їх розміщення на цих територіях. Суд апеляційної інстанції зробив висновок про правомірність захоронення відходів червоного шламу у шламосховищах ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» та посилався на обставини, встановлені постановою Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 814/3701/15 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2015 року у справі К/800/61793/13, в яких стороною було ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», із правовідносин щодо оподаткування діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», в яких судами не застосовувались норми права - статті 1, 17, 33 Закону України «Про відходи, статтю 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», пункти 2, 9 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, що затверджений постановою КМ України від 01 липня 1999 року № 2034, та не вирішувалось питання правомірності захоронення утворених відходів червоного шламу;

неправильне застосування норм матеріального права: статей 32, 34-1 Закону України «Про відходи», статті 2 Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, у системному зв`язку із положеннями статей 4, 72, 147, 157, 159 МК України щодо транскордонного перевезення відходів, висновок Верховного Суду про застосування яких відсутній, внаслідок чого зроблено незаконний висновок про правомірність захоронення в Україні відходів, що утворюються в результаті переробки іноземної сировини у відповідному митному режимі. Транскордонне перевезення іноземних відходів червоного шламу з боку ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» із їх захороненням в Україні призводить до порушення статті 32 Закону України «Про відходи» щодо заборони ввезення в Україну іноземних відходів із метою, відмінною від транзитного перевезення;

порушення судом апеляційної інстанції частин другої, третьої статті 72, частин першої, другої, шостої статті 102 ЦПК України у системному зв`язку із положеннями статей один, три, сім, дванадцять, тринадцять Закону України «Про судову експертизу», пунктами 1.2.14, 1.8, 2.1-2.3, 3.7 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, висновок про застосування яких Верховним Судом відсутній, внаслідок чого зроблено необґрунтований висновок про відхилення висновку судової експертизи від 14 травня 2021 року за № 34883/20-48/34884/20-48, виконаний КНДІСЕ на замовлення Державної екологічної інспекції України, яким встановлювалась токсичність відходів червоних шламів. У висновку зазначено, що у відходах червоного шламу, зразок якого наданий на дослідження, наявні такі речовин, які наведено у додатку 1 до Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, ратифікованої Законом України № 803-XIV від 01 липня 1999 року та у додатку II до Положення про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, затвердженого постановою КМ України від 13 липня 2000 року №1120. При проведенні судової експертизи, яка проводиться державними спеціалізованими установами, останні вправі залучати до проведення експертиз фахівців установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інших фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах. Сукупний аналіз результатів отриманих досліджень та їх узагальнення шляхом складання відповідного висновку є прерогативою та обов`язком експерта, якому доручено проведення судової експертизи та який несе особисту кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. У такому випадку, використання судовим експертом матеріалів та результатів досліджень, виконаних такими фахівцями, не вважається передорученням проведення судової експертизи іншій особі;

неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 1, пункту «е» статті 18 Закону України «Про відходи», статей 1, 2 Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, Додатків І та III до даної конвенції, пункту 2 Положення про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, затвердженого постановою КМ України від 13 липня 2000 року №1120, щодо класифікації відходів червоного шламу як небезпечних, для поводження із якими необхідне отримання ліцензії, в системному зв`язку із положеннями пункту «н» статті 17, частиною третьою статті 34 Закону України «Про відходи», внаслідок чого неправомірно зроблено висновок про необхідність віднесення відходів червоного шламу до безпечних. Згідно висновку судової інженерно- екологічної експертизи від 14 травня 2021 року № 34883/20-48/34884/20-48 щодо хімічного складу та небезпечних властивостей червоного шламу, у відходах червоного шламу, зразок якого наданий на дослідження, наявні такі речовин, які наведено у додатку 1 до Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням. Тобто у розумінні Базельської конвенції та Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліку відходів, затвердженого постановою Уряду від 13 липня 2000 року № 1120, відходи червоного шламу є небезпечними відходами. У відходах червоного шламу, зразок якого наданий на дослідження, наявні такі речовин, які наведено у додатку 1 до Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням. Оскільки віднесення відходів до небезпечних встановлюється на підставі положень статті 1 Базельської конвенції та додатку до неї, а також на підставі постанови КМ України від 13 липня 2000 року № 1120, факт віднесення червоних шламів виробництва ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» до Зеленого переліку відходів при наявності у шламі небезпечних речовин, зазначених у Додатку 1 до Базельської конвенції та у додатку II до Положення від 13 липня 2000 року № 1120, разом із здатністю проявляти небезпечні властивості, що перелічені у додатку III до Базельської конвенції та Переліку небезпечних властивостей, що затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 16 жовтня 2000 року № 165, дає підстави кваліфікувати ці відходи як небезпечні. Факт віднесення відходів червоного шламу виробництва ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» до небезпечних в розумінні Закону України «Про відходи» потребує на виконання вимог статей 17, 34 Закону України «Про відходи», статті 2 Базельської конвенції отримання ліцензії на поводження із такими відходами або передачі утворених відходів підприємствам, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, протягом року із моменту їх утворення, оскільки в протилежному випадку місце видалення цих відходів не може вважатись «санкціонованим», а, отже, відповідні відходи - законно розміщеними. Факт відсутності у ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними речовинами, що затверджені постановою КМ України № 446 від 13 липня 2016 року, посилання на можливість віднесення до небезпечних відходів тих, що містяться у Зеленому переліку відходів, за умови наявності у них небезпечних речовин, що здатні викликати небезпечні властивості, правового значення не має;

неправильне застосування судом апеляційної інстанції частин першої, третьої статті 38, статті 50, частини другої статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в системному зв`язку із положеннями статті 9 Орхуської конвенції, статті другої Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, пункту «с» статті 17, частин четвертої, п`ятої статті 33 Закону України «Про відходи», без урахування висновків щодо застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17, внаслідок чого зроблено неправильний висновок про те, що відсутність дозволу на здійснення операцій у сфері поводження із відходами дозволяє правомірно здійснювати таку діяльність. У контексті екологічної безпеки для громадськості спеціальне користування природними ресурсами, яке може мати негативний вплив на довкілля, шляхом розміщення місця видалення відходів, для яких законами визначено обов`язок отримання дозволу, в контексті захисту прав громадськості (як в цілому, так і її окремих членів) не може вважатись правомірним незважаючи на те, що законодавча прогалина у вигляді відсутності порядку видачі дозволу на здійснення операцій у сфері поводження із відходами не дозволяє забруднювачу отримати такий дозвіл. В протилежному випадку, це є обмеженим тлумаченням національного законодавства з питань захисту екології та екологічної безпеки на користь законодавства про підприємницьку діяльність. ГО «Стоп Шлам» вважає, що саме таке правозастосування частин першої, третьої статті 38, статті 50, частини другої статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в системному зв`язку із положеннями статті 9 Орхуської конвенції, статті другої Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, пункту «с» статті 17, частин четвертої, п`ятої статті 33 Закону України «Про відходи», має бути зроблено Верховним Судом;

неправильне застосування до спірних правовідносин положень статей 31, 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 6-8 Закону України «Про охорону атмосферного повітря, статей 7, 17, 23, 37 Закону України «Про відходи», разом із висновками про застосування норм права, що викладені у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц, та без урахування запровадженого в Україні принципу міжнародного права «забруднювач платить», внаслідок чого зроблений необґрунтований висновок про законність господарської діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» та відсутність у зв`язку із такою діяльністю обов`язку здійснювати компенсацію заподіяної шкоди. У справі № 487/6970/20 предметом спору є відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправним розміщенням поблизу Миколаєва токсичних відходів червоного шламу, тобто, поблизу місця проживання членів ГО «Стоп Шлам», в інтересах яких подано позов, а не перевищення рівня гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин в атмосферному повітрі, грантах та водних об`єктах. Судами встановлено, що ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» неодноразово зверталось до компетентних органів з метою отримання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами та мало такий дозвіл на період 2014-2016 років. У подальшому вказаний дозвіл не був отриманий ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» виключно у зв`язку з відсутністю законодавчо закріпленої процедури видачі таких дозволів. Вказані обставини свідчать, що ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», звертаючись до уповноважених органів про отримання дозволу на здійснення операцій у сфері погодження з відходами, розуміло та усвідомлювало шкідливість цих відходів, що і спонукало останнього звертатись до уповноваженого органу для отримання відповідного дозволу. Попри те, що відсутність процедури видачі дозволу звільняє особу від відповідальності за діяльність без відповідного дозволу, про що зазначив суд апеляційної інстанції, таке звільнення від отримання дозволу оцінювалось судом в контексті вжиття контролюючими органами заходів реагування в процесі реалізації владних повноважень щодо нагляду (контролю) відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», однак, відсутність такої процедури та відповідно відсутність необхідного дозволу, не звільняє суб`єкт господарювання від обов`язку недопущення шкоди довкіллю, а також від відповідальності за завдану господарською діяльністю шкоду екології та навколишньому природньому середовищу. Сутність принципу «забруднювач платить» зводиться до того, що відповідальні за забруднення фізичні або юридичні особи, приватного або публічного права, повинні оплачувати витрати, необхідні для запобігання екологічному забрудненню або скорочення обсягу останнього для дотримання норм та еквівалентних розмірів, що дозволяють досягти цілі якості або, за відсутності цілей якості, з метою дотримання встановлених органами державної влади норм та еквівалентних розмірів. Тобто, цей принцип передбачає, що особи, відповідальні за забруднення, повинні нести витрати, пов`язані із цим забрудненням. У розумінні застосування вказаного принципу ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» є забруднювачем, за рахунок якого має компенсуватись як заподіяна шкода, так і компенсуватись вартість превентивних та відновлювальних заходів. У системному зв`язку із положеннями статті 1187 ЦК України, саме на забруднювача покладається обов`язок доведення того факту, що його діяльність повністю виключає шкоду для довкілля і населення, оскільки будь-яка промислова діяльність здійснюється із використанням природних ресурсів, і неприпустимим є перекладення доведення протилежного на екологічну громадськість. Враховуючи, що діяльність відповідача в будь-якому випадку завдає шкоди екології в силу того, що вказане підприємство здійснює діяльність з небезпечними речовинами, то обов`язок доказування в даному випадку лежить саме на ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», зокрема, що діяльність останнього не перевищує дозволені державою нормативи. Відсутність виявлених контролюючим органом порушень не доводить факт дотримання відповідачем законодавчо встановлених меж щодо забруднення довкілля. Факт дотримання таких меж повинен був бути доведений відповідачем, як власником джерела підвищеної небезпеки, шляхом надання суду відповідних доказів, зокрема щодо рівня небезпеки червоного шламу, експертних досліджень тощо. Однак, заперечуючи проти позову та проти наданих позивачем доказів, відповідач вказує про відповідність його господарської діяльності вимогам екологічного законодавства без надання жодного доказу на підтвердження таких доводів, або на спростування доказів позивача. Вказані обставини свідчать, що відповідачем не спростовано доказів позивача та не доведено, що ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» не було вчинено порушень екологічного законодавства;

апеляційний суд порушив норми процесуального права - статті 2, 5, 13, 49, 246 ЦПК України, та не врахував висновки щодо застосування цих норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 22 липня 2021 року у справі № 209/3611/19, внаслідок чого штучно обмежено підстави поданого ГО «Стоп Шлам» позову, звузивши їх до подій, які стосуються діяльності відповідача щодо експлуатації шламосховища № 2. Натомість, підставою поданого позову першочергово є протиправність захоронення відходів червоного шламу в обох шламосховищах ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», а не тільки сховища № 2, порушення законодавчої заборони захоронення відходів, які можливо утилізувати, яка діє протягом чинності Закону України «Про відходи», заборони провадити діяльність щодо відходів без отримання дозволу на це;

неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права пунктів 4, 24, 25 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України, внаслідок чого зроблено незаконний висновок про те, що систематичне пиління червоних шламів не є аварією. Систематичне пиління відходів червоного шламу із їх винесенням за межі шламосховищ є тією обставиною, яка дозволяє кваліфікувати такі факти як аварію в розумінні положень пунктів 4, 24, 25 частини першої статті 2 КЦЗ України;

неправильне застосування норм матеріального права - пункту 1.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, та пункту 6.5 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, без урахування висновків про застосування цієї норми права, що викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 910/20650/17 та від 23 березня 2021 року справі № 233/3473/17, у системному зв`язку із положеннями статей 3, 4, 7, 8, 10, 12 Закону України «Про судову експертизу» та порушення норм матеріального права - статей 23, 1167 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм до подібних відносин, що викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1308/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4399/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 372/724/16-ц, та без урахування позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 1340/3880/18, внаслідок чого зроблено необґрунтований висновок про відсутність заподіяння членам позивача моральної шкоди. Методика 14.1.75, на яку здійснено посилання апеляційним судом, не є нормативно-правовим актом, який міститься в відкритих джерелах, тому відхилення висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 15 жовтня 2020 року № 19081/19082/20-61 здійснено судом із посиланням на недопустимі докази. Судові експерти були вправі самостійно визначитись із методикою проведення судової психологічної експертизи, яка, на їх думку, відповідає обставинам та змісту дослідження, що проводиться, незалежно від реєстрації методики у Реєстрі методик проведення судових експертиз (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 910/20650/17). Судом апеляційної інстанції не враховано, що проведення психологічних досліджень у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди в рамках колективних позовів є новою практикою в сфері експертних досліджень. Крім того призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду;

апеляційний суд відхилив висновки двох судових експертиз без розгляду або вирішення питання про призначення повторних чи додаткових судових експертиз. Суперечності та сумніви у висновку судової експертизи суд має можливість усунути шляхом допиту експерта (експертів), який дав висновок, а у разі необхідності - призначити повторну або додаткову судову експертизу (постанова Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 686/1204/16-ц). Оцінивши два висновки судових експертиз та відхиливши їх із підстав неправильності та необґрунтованості, апеляційний суд у порушення вимог статті 113 ЦПК України не вирішував питання про призначення додаткової або повторної інженерно-екологічної експертизи та судової психологічної експертизи, чим фактично створив правову невизначеність із питанням шкідливості цих відходів для довкілля та населення, а також факту наявності чи відсутності у членів ГО «Стоп Шлам» моральних страждань, зумовлених діяльністю ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» у сфері поводження із відходами червоного шламу, чим ухилився від встановлення відповідних обставин справи, що є порушенням вимог статей 110, 113, 263 ЦПК України;

порушення норм процесуального права - положень статей 13, 36, 367, пункту 2 частини другої статті 376 ЦПК України в частині визнання обґрунтованим заявленого в суді першої інстанції відводу як підстави для скасування рішення суду, висновок про застосування яких Верховним Судом не зроблено, внаслідок чого апеляційним судом зроблено незаконний висновок про обґрунтованість заявленого в суді першої інстанції відводу судді як підстави для скасування рішення. Суд апеляційної інстанції не встановив фактів порушення порядку визначення судді для розгляду даної справи та не встановив допущення помилок при здійснення реєстрації позовної заяви, однак, зробив помилковий висновок про обґрунтованість заявленого судді Бобровій І. В. відводу та необґрунтовано послався на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 25 березня 2021 року у справі № 523/7796/19, оскільки у цій справі підставою для визнання заявленого відводу обґрунтованим було визначено помилки, допущені при реєстрації позовної заяви щодо дати фактичного здійснення реєстрації такої заяви;

порушення норм матеріального права - статей 2, 9 Орхуської конвенції, статей 1, 7, 8, 11, 21 Закону України «Про громадські об`єднання», статей 9, 10, 11, 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», без урахування висновку щодо застосування цих норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20, внаслідок чого зроблено незаконний висновок про статус та кількість членів, в інтересах яких заявлено даний позов. Засновники (учасники) громадського об`єднання зі статусом юридичної особи наділяють таке об`єднання певними повноваженнями (компетенцією), що не виключає делегування йому функцій представництва для захисту їхніх прав та інтересів у правовідносинах із третіми особами, у тому числі щодо судового захисту, і перелік таких осіб, які є членами організації та права яких захищаються шляхом подання даного позову, викладені у протоколі засідання правління від 01 червня 2020 року. Тому суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що даний позов подано в інтересах 1271, а не 1279 осіб. Той факт, що суд першої інстанції помилково, в результаті допущення описки, зазначив у описовій частині рішення 1273, а не 1279 членів ГО «Стоп Шлам», не може свідчити про обмеженість тлумачення мети, предмету та підстав позову, поданого громадською організацією на захист чітко визначеного переліку своїх членів;

порушення вимог пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України щодо безпідставної відмови у закритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», у системному зв`язку із статтями 92, 99, 177, 190 ЦК України, частиною першою статті 66, статтею 139 ГК України, частиною п`ятою статті 11, частиною другою статті 39, статтею 46 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у системному зв`язку із частиною третьою статті 58, пунктом 1 частини третьої статті 356 ЦПК України.

24 травня 2022 року засобами електронного поштового зв`язку надійшло клопотання ГО «Стоп Шлам», яке підписане представником Воробйовим А. В., про залучення до матеріалів справи висновку фахівця у галузі права. У клопотанні ГО «Стоп Шлам» просить залучити до матеріалів справи висновок науково-правової експертизи від 23 травня 2022 року № 126/41-С, виконаний Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАН України та надати йому оцінку при розгляді касаційної скарги.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2022 року: у задоволенні клопотання ГО «Стоп Шлам» про розгляд справи у судовому засіданні із повідомленням учасників справи відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року:відзив ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», який підписаний представником Ващенком В. О., на касаційну скаргу залишено без розгляду; клопотання ГО «Всеукраїнський альянс бійців та волонтерів АТО» про залучення до участі у справі та забезпечення відкритості судового процесубез накладення електронного підпису повернуто; в задоволенні клопотання ГО «Всеукраїнський альянс бійців та волонтерів АТО» про залучення до участі у справі та забезпечення відкритості судового процесу відмовлено; в задоволенні клопотання ГО «Стоп Шлам», яке підписане представником Воробйовим А. В., про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2022 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц; від 07 квітня 2021 року у справі № 361/6333/18; від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц; від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17; від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц; від 14 червня 2021 року у справі № 140/893/19; від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19; від 06 квітня 2021 року у справі № 809/1465/14; від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18; від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19; від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц; від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17; від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17; від 12 жовтня 2020 року по справі № 372/2085/16-ц; від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц; від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц; від 22 липня 2021 року у справі № 209/3611/19; від 20 лютого 2020 року у справі № 910/20650/17; від 23 березня 2021 року у справі № 233/3473/17; від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15-ц; від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1308/16-ц; від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4399/15-ц; від 08 квітня 2020 року у справі № 372/724/16-ц; від 24 листопада 2021 року у справі № 1340/3880/18; від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суд апеляційної інстанції встановив, що в пунктах 2.4.2 п. 2.4 Статуту ГО «СТОП ШЛАМ» визначено, що для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань Організація у встановленому чинним законодавством порядку має право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.

ГО «СТОП ШЛАМ» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

За даними ГО «СТОП ШЛАМ» особи, в інтересах яких вказана громадська організація звернулась з позовом, є мешканцями м. Миколаєва: (Заводського, Інгульського, Корабельного та Центрального районів) та довколишніх сіл Вітовського району (села Шевченкове, Українка, Воскресенське, Галицинове, Калинівка, Котляреве, Мішково-Погорілове, Воскресенськ), Очаківського району (села Василівка, Каталине, Прибузьке, Парутине, Матросівка), Миколаївського району (села Радісний Сад, Зарічне, Весняне, Жовтневе, Надбузьке, Новобогданівка, Стара Богданівка, Трихати, Шурине та смт. Ольшанське), Арбузинського району (село Благодатне), Вознесенського району (село Воронівка), Новобузького району (село Баратівка), Новоархангельського району (село Кокенкувате), Новоодеського району (село Сухий Єланець), Снігурівського району (місто Снігурівка), Новокаховської міської ради (смт. Дніпряни), Доманівського району (смт. Доманівка).

ГО «Стоп Шлам» звернулась, як зазначено в уточненому позові, в інтересах 1 279 своїх асоційованих членів, з вимогою до ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» про стягнення 9 208 800 000 грн компенсації моральної шкоди, заподіяної її членам забрудненням навколишнього середовища.

У рішенні суду першої інстанції членами ГО «Стоп Шлам», в чиїх інтересах звернулась вказана громадська організація, зазначено 1273 особи.

При цьому, у рішенні суд не зазначив шість осіб, в інтересах яких звернулась ГО «СТОП ШЛАМ», та які були вказані в уточненій позовній заяві, а саме: ОСОБА_1 (пункт 286), ОСОБА_2 (пункт 382), ОСОБА_3 (пункт 454), ОСОБА_4 (пункт 836), ОСОБА_5 (пункт 353), ОСОБА_6 (пункт 332).

Водночас, в зазначеному списку, серед 1273 осіб, суд вказав двох осіб, яких не було в уточненій позовній заяві, а саме, ОСОБА_7 (пункт 598) та ОСОБА_8 (пункт 809).

ГО «Стоп Шлам» обґрунтовувала позовні вимоги тим, що господарська діяльність, яка здійснюється відповідачем, порушує вимоги природоохоронного законодавства, зокрема відповідач протиправно розміщує у власних шламосховищах відходи переробки іноземної сировини - червоні шлами, які є небезпечними відходами. Внаслідок підвищення швидкості вітру ці відходи пилять, порушуючи право кожного із членів ГО «Стоп Шлам» на безпечні та належні умови для життя та безпечне довкілля.

Основними видами економічної діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» є: виробництво алюмінію (основний), інші види освіти, вантажний морський транспорт, транспортне оброблення вантажів.

Основними видами продукції підприємства є глинозем металургійний. Технологічна схема передбачає переробку сировини (бокситів) лужним гідрологічним способом (спосіб Байєра).

Бокситовий (червоний) шлам - це похідний продукт при переробці оксиду алюмінію, який у свою чергу є основною сировиною для виробництва металевого алюмінію.

Для накопичення відходів, які утворюються в результаті переробки бокситів червоного шламу, ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» використовує місця для їх зберігання - шламосховища № 1 та № 2.

Шламосховище № 1 є виведеним з експлуатації, на ньому відходи у вигляді червоного шламу складується вологим методом (для запобігання розпиленню здійснюється його поливання водою).

Відповідно до паспорту місця видалення відходів (МВВ) від 01 лютого 2019 року шламосховище № 2 розташоване на території Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, з північного заходу на відстані 2,5 км від с. Галицинове, з південного заходу - 3,4 км від с. Лимани, з заходу - 4,5 км від Бузького лиману.

Використання шламосховища № 2 в діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» було розпочато у 2008 році. Загальний проектний обсяг видалення відходів складає 31 700 000 тон, з яких станом на 01 січня 2019 року використано 16 836 262, 531 тон. Розрахунковий термін експлуатації 24-32 роки. Площа земельної ділянки, на якій розміщено шламосховище № 2 ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» складає 150 га. Віддаленість від водозабірних споруд 73 км. Зберігання червоного шламу на шламосховищі № 2 здійснюється відкритим способом, із заглибленням в землю сухим складуванням шламу. Вказаний червоний шлам віднесений до 4 класу небезпеки.

Відповідно до досліджених в судовому засіданні регіональних доповідей про стан навколишнього природного середовища в Миколаївській області 2016-2018 років, які складені Управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» є одним із найбільших забруднювачів атмосферного повітря в області та найбільшим утворювачем відходів. Станом на 1 січня 2019 на шламосховищах накопичено - 43,46 млн. т червоного шламу або 82,2 % від усіх накопичених відходів 4 класу. Протягом 2016 року реалізовано лише 5,7 % шламу від виробленого за цей період, протягом 2017 року - 0,9% від утвореного на рік, протягом 2018 року - 7,3 % від утвореного за рік.

У листі Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 17 лютого 2020 року та у акті цієї інспекції № 02-03-07-08/92/20 від 22 червня 2020 року є посилання на факти пиління, які відбувались у 2011 році, а також 08 лютого 2012 року та 3 липня 2019 року. При цьому більш детальна інформація викладена лише стосовно пиління, яке відбулось 03 липня 2019 року. Зокрема, зазначено про те, що у період з 04 по 18 липня 2019 року проводилась позапланова перевірка ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» у зв`язку з поширеною інформацією про розповсюдження вітром пилу червоного шламу у бік села Лимани Вітовського району Миколаївській області 03 липня 2019 року. При цьому встановлено, що завдяки своєчасним діям ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» локальне запилювання тривало 10 хвилин та було локалізовано. При візуальному обстеженні території санітарно-захисних зон шламосховищ № 1, 2 та прилеглої території наявності червоного шламу не зафіксовано. За результатами вимірювання у відібраних пробах ґрунтів біля шламосховищ № 1, 2 концентрація хлоридів, заліза (рухомі форми), алюмінію (обмінного) та марганцю (валового) не перевищують фонові концентрації, за результатами вимірювання у відібраних пробах поверхневої води Бузького лиману концентрація забруднюючих речовин не перевищують гранично-допустимі концентрації для водойм рибогосподарського використання.

У ході позапланової перевірки було з`ясовано, що для попередження у подальшому настання аварійної ситуації підприємством вживаються наступні заходи:

повне покриття супіском ділянок намитих пляжів вздовж дамби шламосховища № 1;

механічна обробка укладеного шламу за допомогою спеціалізованих розпушувачів на шламосховище №2 в щоденному режимі, включаючи вихідні й святкові дні;

планування і орання червоного шламу на шламосховищі № 2 з метою запобігання утворення «сухих» ділянок;

обробка дільниць шламосховища № 2, що не планується до замиву, спеціальними в`яжучими реагентами.

З метою забезпечення безпечної експлуатації шламосховищ та недопущення у подальшому розповсюдження пилу червоного шламу протягом 2011-2017 років було реалізовано ряд технічних й організаційних заходів, які наведені в акті.

Внаслідок організації технологічних карт в межах секцій шламосховищ, виконання робіт з монтажу стаціонарної системи пилопригнічення (спринклерів) та використання ряду інших мобільних засобів з часу останнього пиління, а саме з 2012 року, розповсюдження пилу червоного шламу за території шламосховищ ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» було мінімізовано.

Згідно листа Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 07 лютого 2020 року, програмою комплексних заходів пилопригнічення при експлуатації шламосховищ № 1-2 ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» передбачалося виконання 25 заходів вартістю 32 млн. 519,3 тис грн. Наразі виконано 24 заходи на суму 30,8 млн. грн, 1 захід знаходиться в стадії реалізації, а саме виконано стабілізацію та укриття супіском 62,84 га чаші «Б» шламосховища №1 ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (більше 95% від загального запланованого об`єму робіт по проекту). Заходи пилопригнічення на шламосховищі № 2 виконано.

За даними Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 17 лютого 2020 року протягом 2016-2019 років проводились перевірки дотримання ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» вимог природоохоронного законодавства. При цьому, за результатами вимірювання у відібраних пробах ґрунтів біля шламонакопичувачів № 1, 2 концентрація хлоридів, заліза (рухомі форми), алюмінію (обмінного) та марганцю (валового) не перевищують фонові концентрації, за результатами вимірювання у відібраних пробах поверхневої води в акваторії Бузького лиману концентрація забруднюючих речовин не перевищують концентрації для водойм рибогосподарського використання, за результатами вимірювання показників складу та властивостей підземних вод встановлено, що концентрація забруднюючих речовин залишаються в межах спостереження.

Згідно листа Головного управління ДСНС України у Миколаївській області від 26 лютого 2020 року у період з 2016 року та до цього часу надзвичайних подій та ситуацій на ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» не зареєстровано.

За перiод 2016-2020 років жодних аварiй чи iнших надзвичайних ситуацiй на території пiдприємства не було зафiксовано, що підтверджується листом ГУ ДСНС у Миколаiївськiй областi № 04-1404/26 вiд 26 лютого 2020 року.

Відповідно до листа Державної екологічної iнспекцiї у Миколаївськiй областi № 02/11.02-02/598 вiд 17 лютого 2020 року надзвичайні ситуації не виникали.

Державними органами, які проводили перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, не заперечується наявність окремих порушень, однак вони були пов`язані з правилами ведення журналів первинного обліку утворення та утилізації відходів за формою 1-ВТ, потраплянням стічних вод за територію мийки на водозбірну територію з твердим покриттям, змішуванням різних видів та типів відходів (ганчір`я, папір, сміття, дрібний металобрухт, будівельні відходи, тощо), не вживанням в повному обсязі заходів боротьби з бур`янами, не здійсненням обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію, а також тим, що санітарно-захисна зона навколо двох джерел водозабору не витримується в радіусі 15 метрів (т.6, а. с.116-124).

Суд апеляційної інстанції встановив, що у справі відсутні докази фактичних концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, а тому, позивачем не підтверджено факт наднормативного забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами внаслідок промислової діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод». ГО «Стоп Шлам» не надано доказів на підтвердження забруднення довкілля внаслідок промислової діяльності ТОВ «Миколаївський глиноземний завод». Матеріали справи не містять інформації, щодо офіційних звернень громадян, які мешкають в м. Миколаєві та навколишніх районах, до державних органів зі скаргами на запилювання території червоними шламами та забруднення атмосферного повітря, пов`язані з діяльністю ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» у період 2008-2020 років.

Факт того, що ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, пiдтверджуються листом Мiнiстерства екології та природних ресурсiв України вiд 29 жовтня 2014 року № 7-3148-14, листом Миколаївської обласної державної адмiнiстрацiї вiд 10 жовтня 2014 року № 01-04/1397-05, листом Миколаївської обласної державної адмiнiстрацiї вiд 19 грудня 2014 року № 01-04/1894-05, актiв нагляду (контролю) Державної екологічної iнспекцiї Миколаївської областi вiд 06 грудня 2016 року, вiд 19 травня 2017 року, вiд 31 травня 2019 року № 02-03-07-08/66, вiд 22 червня 2020 року № 02-03-07-08/92/20.

26 вересня 2014 року ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» звернулося iз запитом до Управлiння екології та природних ресурсiв Миколаївської ОДА. Згiдно з вiдповiддю: «надання дозволiв на здiйснення операцiй у сферi поводження з вiдходами та подання декларацiй про вiдходи повинно здiйснюватися згiдно з вимогами вiдповiдних Порядкiв пiсля затвердження їx Кабiнетом Мiнiстрiв України».

16 жовтня 2014 року ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» звернулося за роз`ясненнями до Мiнiстерства екології та природних ресурсiв України, вiд якого отримано аналогiчну вiдповiдь.

ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» направило до Дозвiльного центру Миколаївської ОДА заяву та пакет документiв на отримання дозволу, якi були поверненi через вiдсутнiсть процедури видачі дозволу.

Згідно актiв нагляду (контролю) Державної екологiчної iнспекцiї Миколаївської областi вiд 22 червня 2020 року № 02-03-07-08/92/20, вiд 31 травня 2019 року № 02-03-07-08/66, вiд 19 травня 2017 року, вiд 06 грудня 2016 року видалення червоних шламiв ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» здійснює шляхом згущення шламової пульпи на територiї основного проммайданчику i подачі її за допомогою насосної станції магiстральними пульпопроводами на шламосховище, яке розташоване на вiдстанi 3,5 км вiд самого заводу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що червонi шлами утворюються в Українi на заводi ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» в процесi переробки давальницької сировини (бокситiв). Завод знаходиться в Миколаївськiй областi. Видалення червоних шламiв здiйснюсться шляхом подачi їx пульпопроводами iз заводу на шламосховище ТОВ «Миколаївський глиноземний завод». Шламосховище теж знаходиться Миколаївській областi - на вiдстанi 3,5 км вiд заводу.

У паспорті місця видалення відходів шламосховища (МВВ) № 2 за 2018 рік у розділі 7 зазначено про відсутність перевищення забруднення повітря, підземних (грунтових) вод, поверхневих вод та грунтів. Крім того, станом на 01 лютого 2019 року згідно розділу 8 зазначеного паспорту порушення вимог експлуатації МВВ, а саме: перевищення проектної ємності, незадовільного стану захисних споруд, відсутності проекту, відсутності гірничого відводу при видаленні в надра, не здійснення збору та відведення поверхневого стоку, порушення регламенту скиду рідких відходів та ін. не зафіксовано.

Перевiрками, проведеними територіальними органами Державної екологiчної iнспекцiї та Державної служби надзвичайних ситуацiй України у перiод 2016-2020 років та iншими доказами спростовуються твердження позивача про порушення вiдповiдачем вимог екологiчного законодавства та відсутність моніторингу за якістю, зокрема, поверхневих вод.

У 2020 році щодо ТОВ «МГЗ» було проведено заходи позапланового нагляду (контролю) Державною екологічною інспекцією у Миколаївський областi: акт вiд 24 вересня 2020 року № 02-03-07-08/160/20; акт вiд 22 червня 2020 р. № 02-03-07-08/92/20. Згідно зазначеного акту здійснено контроль поверхневої води Бузького лиману. Вiдiбрано 3 проби води навпроти середини шламосховища № l (точка 1), 250 м вище та нижче точки 1 (акт відбору проб води від 11 червня 2020 року № 37), 2 проби води в районі причалів № 10 та № 11 ФБМП ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (акт відбору проб води від 11 червня 2020 року № 38) та 2 проби води в районі причалів № 3 та №5 ФБМП ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (акт відбору проб води № 43 від 16 червня 2020 року № 4З). За результатами вимірювань концентрації забруднюючих речовин не перевищують гранично-допустимі концентрації для морських вод.

Відповідно до листа Державного інституту «Укрндіводоканалпроект» № 636/9-00 від 26 листопада 2020 року відносно складування шламів, у 2020 році ДІ «УкрНДІводоканалпроект» виконав науково-дослідну роботу «Математичне моделювання гідродинамічних і гідрохімічних процесів умов території шламосховища № 2». Результат показав, що достатня пропускна здатність дренажних споруд шламосховища, а також наявність про фільтраційного екрану по території шламосховища, робить неможливим вплив шламу і техногенних вод в нижче розташовані водоносні горизонти.

Вплив роботи шламосховища на гідродинамічний і гідрохімічний режими водоносних горизонтів не відмічається.

Вплив шламосховища № 2 на фізичні, хімічні та санітарно-гігієнічні характеристики підземних вод, що застосовуються місцевим населенням для водопостачання, на моделюючій території - відсутні.

Позивачі обґрунтовували завдання моральної шкоди висновком фахівців за результатами соціально-психологічного дослідження, складеного ГО «Асоціація психологів України» від 04 червня 2020 року № 010/0620 та висновком судово-психологічної експертизи № 19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року.

Апеляційний суд встановив, висновок експертів КНДIСЕ за результатами проведення психологічної експертизи судові експерти обґрунтували виключно висновками i документами фахівців-психологів без проведення особистого психологічного обстеження 1279 осіб або аналізу психологічно значимих документів щодо них.

Фахівці ГО «Асоціація психологів України» ОСОБА_11. i ОСОБА_12 , які склали висновок, не проводили психологічне обстеження 1279 асоційованих членів.

05 квітня 2021 року допитаний у судовому засіданні у суді першої інстанції в якості свідка Президент ГО «Асоціація психологів України» ОСОБА_11 підтвердив, що ані він, ані ОСОБА_12 , не виїжджали до Миколаївської області, де проживаються 1279 осіб, особисто не проводили з ними бесід чи анкетування. За словами ОСОБА_11 такі бесіди i анкетування проводили інші співробітники - 2 психологи Аcoцiaцiї психологів України, які не зазначені у Висновку. Аудiозаписи розмов передавалися такими особами на дослідження психологам, а ОСОБА_11 їx аналiзував та на пiдставi цього був пiдготовлений висновок фахiвцiв.

У Висновку фахівців відсутні посилання на третіх осіб, які проводили бесіди з асоційованими членами, факт їх виїзду до Миколаївської області i згадка про виготовлення чи аналіз аудiозаписiв у ході соціально-психологічного дослідження.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази (анкет, аудiозаписiв), які б свідчили про проведення фахівцями ГО «Асоціація психологів України» психологічного обстеження асоційованих членів.

Апеляційний суд встановив, що згідно висновку експертів комісійної судово-психологічної експертизи КНДIСЕ експерти визначили розмір моральної шкоди не індивідуально щодо кожного з 1279 осіб, а для «умовно-статистичного члена ГО «СТОП ШЛАМ».

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження постанови апеляційного суду

Громадські природоохоронні організації мають право подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій (пункт «ж» частини першої статті 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу (частина перша статті 275 ЦК України).

Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду (частина друга статті 293 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року в справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18) вказано, що:

«18. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

19. Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

20. Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІУ від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

21. Для забезпечення належної реалізації, зокрема, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

22. Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

23. При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

24. Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є «національним законодавством, що стосується навколишнього середовища» у розумінні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

25. Згідно із Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» сферами благодійної діяльності є, зокрема, екологія, охорона довкілля та захист тварин (стаття 3). Благодійній організації, до статутних цілей якої включено діяльність у сфері екології, охорони довкілля та захисту тварин, Орхуська конвенція надає право на доступ до правосуддя з питань довкілля у розумінні пункту 4 статті 9 цієї Конвенції.

26. Згідно із пунктами 2.1. та 2.3. статуту МБО «Екологія-Право-Людина» метою створення і діяльності організації є здійснення благодійної діяльності, яка полягає у наданні допомоги фізичним і юридичним особам у захисті їхніх екологічних прав та захисті довкілля в інтересах суспільства, а однією з форм такої діяльності, зокрема, є представництво інтересів організації, її членів та інтересів інших осіб у судах України у справах, пов`язаних з порушенням екологічних прав людини і громадянина або екологічного законодавства.

27. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що МБО «Екологія-Право-Людина» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації»), а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

28. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами скаржника про те, що, відмовляючи в позові в цій справі, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості, яким у цьому випадку є МБО «Екологія-Право-Людина».

Верховний Суд нагадує, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що:

«під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) вказано, що:

«стаття 31 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов`язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов`язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов`язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів (частина перша статті 32 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). За змістом статті 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи. Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для оцінки стану забруднення атмосферного повітря встановлюються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря та нормативи гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів у межах населених пунктів, у рекреаційних зонах, в інших місцях проживання, постійного чи тимчасового перебування людей, об`єктах навколишнього природного середовища з метою забезпечення екологічної безпеки громадян і навколишнього природного середовища: нормативи якості атмосферного повітря; гранично допустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів. Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок. Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються: норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела; технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їх суміші, які визначаються у місці їх виходу з устаткування. До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин належать: поточні технологічні нормативи - для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів; перспективні технологічні нормативи - для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових вітчизняних і світових технологій та обладнання.

Стаття 8 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» вказує на те, що нормативи гранично допустимих рівнів впливу на атмосферне повітря встановлюються для кожного стаціонарного джерела по всіх створюваних ним видах фізичних і біологічних факторів. Нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів встановлюються на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі, з урахуванням перспектив його розвитку, в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом). Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що державою встановлюються стандарти та нормативи щодо охорони навколишнього природного середовища, які є обов`язковими до виконання, зокрема, природокористувачам.

Стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов`язковими для виконання, визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом довкілля, вимоги щодо запобігання його забрудненню та інші питання, пов`язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів, а нормування, в свою чергу, полягає у встановленні уповноваженими державними органами екологічних нормативів відповідно до вимог чинного законодавства. І такими екологічними нормативами є: гранично-допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин (ГДВ), рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів; нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин в навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих і біологічних впливів на нього».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (частини перша, друга, сьома статті 102 ЦПК України)

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ГО «Стоп Шлам» про компенсацію моральної шкоди обґрунтовувала позовні вимоги тим, що господарська діяльність, яка здійснюється відповідачем, порушує вимоги природоохоронного законодавства, зокрема, відповідач протиправно розміщує у власних шламосховищах відходи переробки іноземної сировини - червоні шлами, які є небезпечними відходами. Внаслідок підвищення швидкості вітру ці відходи пилять, порушуючи право кожного із членів ГО «Стоп Шлам» на безпечні та належні умови для життя та безпечне довкілля;

апеляційний суд вважав, що при компенсації для деліктних відносин є характерним застосування презумпції вини заподіювача шкоди, проте усі інші умови застосування такого виду цивільно-правової відповідальності підлягають доведенню у повному обсязі позивачем, який наполягає на наявності підстав для задоволення такого позову. Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що за умови встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

суд апеляційної інстанції встановив, що результати соціально-психологічного дослідження ГО «Асоціація психологів України» від 04 червня 2020 року № 010/0620 складені спеціалістами-психологами, які не є судовими експертами i не повідомлялися про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, і дослідження складено лише на основі документів i пояснень позивача, без аналізу всіх доказів, які містяться у матеріалах справи, що очевидно свідчить про неповноту дослідження. Саме на підставі цього дослідження був наданий висновок фахівців експертам КНДIСЕ, які на підставі цього документу, без особистого психологічного обстеження 1 279 осіб, підтвердили висновки психологів про заподіяння їм моральної шкоди та визначили розмір моральної шкоди не індивідуально щодо кожного з 1 279 осіб, а для «умовно-статистичного члена ГО «Стоп Шлам», збільшивши її розмір до 9 208 800 000 грн. В оскарженій постанові апеляційний суд оцінив висновок фахівців за результатами соціально-психологічного дослідження, складеного ГО «Асоціація психологів України» від 04 червня 2020 року № 010/0620 та висновок судово-психологічної експертизи № 19081/19082/20-61 від 15 жовтня 2020 року у сукупності із іншими доказами у справі, що відповідає положенням статті 89 ЦПК України, та зробив обґрунтований висновок про недоведеність позивачем заподіяння моральної шкоди членам ГО «Стоп Шлам». Таким чином, апеляційний суд встановив, що позивачем не доведено наявність моральної шкоди заподіяної членам ГО «Стоп Шлам;

апеляційний суд встановив, що перевірками, проведеними територіальними органами Державної екологічної інспекції та Державної служби надзвичайних ситуацій України у період 2016-2020 років, та іншими доказами спростовуються твердження позивача про порушення відповідачем вимог екологічного законодавства;

з урахуванням розподілу тягаря доказування, позивачем не доведено наявність моральної шкоди заподіяної членам ГО «Стоп Шлам, натомість відповідачем доведено відсутність протиправності в його діях. Тому апеляційний суд зробив правильний висновок про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні позову;

колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про статус та кількість членів, в інтересах яких заявлено позов. Так, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції ГО «Стоп Шлам» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства (зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18). Крім того апеляційний суд вказав, що ГО «Стоп Шлам» звернулась із позовом в інтересах 1 279 своїх асоційованих членів, проте суд першої інстанції членами ГО «Стоп Шлам», в чиїх інтересах звернулась вказана громадська організація, зазначив 1273 особи. Тобто суд апеляційної інстанції зробив взаємовиключні висновки стосовно права природоохоронної організації звертатися із позовом в інтересах своїх членів, не врахувавши, що ГО «Стоп Шлам» звернулась із позовом в інтересах 1 279 своїх асоційованих членів. Тому оскаржену постанову в цій частині належить змінити;

колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про обґрунтованість заявленого судді Бобровій І. В. відводу та необґрунтовано послався на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 25 березня 2021 року у справі № 523/7796/19. У справі, що переглядається апеляційний суд встановив, що судом першої інстанції не було порушено порядок визначення судді для розгляду справи та не було помилки при реєстрації документів. Натомість у справі № 523/7796/19 судами встановлено, що «позовна заява ОСОБА_1 зареєстрована канцелярією Суворовського районного суду м. Одеси 20 травня 2019 року, про що свідчить вхідний штамп та підпис особи, яка здійснила реєстрацію документа на цій позовній заяві (а. с. 2). Разом із цим автоматизований розподіл цієї позовної заяви конкретному судді проведено 17 травня 2019 року о 16 год. 51 хв., про що свідчить відповідний протокол за підписом керівника апарату цього суду Іщенко О. В. (а. с. 106)». За таких обставин, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість заявленого судді Бобровій І. В. та скасування рішення суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини третьої статті 376 ЦПК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову, але частково помилився щодо мотивів скасування та відмови в задоволенні позову. Тому постанову суду апеляційної інстанції необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Посилання позивача на те, що транскордонне перевезення іноземних відходів червоного шламу з боку ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» із їх захороненням в Україні призводить до порушення статті 32 Закону України «Про відходи», необґрунтоване. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ввезення відходів ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» в Україну не відбувається, відходи у вигляду червоного шламу утворюються на території України в процеси господарської діяльності та видаляються згідно з законодавством України, відповідач ввозить давальницьку сировину - боксити, що не є відходами.

Твердження у касаційній скарзі про те, що відходи червоного шламу є небезпечними відходами, оскільки у відходах червоного шламу наявні такі речовин, які наведено у додатку 1 до Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, і це підтверджено висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 14 травня 2021 року № 34883/20-48/34884/20-48 щодо хімічного складу та небезпечних властивостей червоного шламу, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначено, що:

«частиною 6 статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. Крім того, можливість складання висновку за зверненням учасника справи на момент складання вказаного висновку будівельно-технічного експертного дослідження передбачено ще не було, оскільки така можливість була передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності такими змінами до ЦПК України, в тому числі, в частині викладення статті 106 цього Кодексу у вищевказаній редакції. Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».

Апеляційним суд встановив, що в основу висновку інженерно-екологічної експертизи від 14 травня 2021 року №34883/20-48/34884/20-48 покладені дослідження зразків червоного шламу, проведені ДП «Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л. І. Медведя Міністерства охорони здоров`я України» та ДУ «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва» Національної академії медичних наук України. Тобто має місце передоручення проведення експертизи, зокрема, основного питання, яке ставилось на дослідження - вміст хімічних речовин у зразках червоного шламу, іншим особам, які не є експертами та щодо них немає відомостей про їхню обізнаність про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Таким чином висновок експерта складений з порушенням вимог статей 104, 106 ЦПК України тому він є недопустимим доказом. У судовому засіданні апеляційного суду сторонам роз`яснювалось право заявити клопотання про проведення екологічної експертизи, проте, сторони не скористались зазначеним правом.

З цих же підстав колегія суддів відхиляє й доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 14 травня 2021 року № 34883/20-48/34884/20-48, яким встановлювалась токсичність відходів червоних шламів.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутність дозволу на здійснення операцій у сфері поводження із відходами дозволяє правомірно здійснювати таку діяльність, є передчасними.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», принцип мовчазної згоди - це принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Апеляційний суд встановив, що ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» подано в установленому порядку заяву та документи для отримання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, що підтверджується листом Мiнiстерства екології та природних ресурсів України вiд 29 жовтня 2014 року № 7-3148-14, листом Миколаївської обласної державної адмiнiстрацiї вiд 10 жовтня 2014 року № 01-04/1397-05, листом Миколаївської обласної державної адмiнiстрацiї вiд 19 грудня 2014 року № 01-04/1894-05, актів нагляду (контролю) Державної екологічної iнспекцiї Миколаївської області вiд 06 грудня 2016 року, вiд 19 травня 2017 року, вiд 31 травня 2019 року № 02-03-07-08/66, вiд 22 червня 2020 року № 02-03-07-08/92/20.

Оскільки, з урахуванням розподілу тягаря доказування, відповідачем доведено відсутність протиправності в його діях, то з цих підстав колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про застосування принципу «забруднювач платить», оскільки його застосування можливе до осіб, відповідальних за забруднення.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на те, що систематичне пиління відходів червоного шламу є аварією у розумінні положень пунктів 4, 24, 25 частини першої статті 2 КЦЗ України. Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила ураження, травмування населення або створює на окремій території чи території суб`єкта господарювання загрозу життю або здоров`ю населення та призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи спричиняє наднормативні, аварійні викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив на навколишнє природне середовище (пункт 4 частини першої статті 2 КЦЗ України). Апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять доказів забруднення ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» навколишнього природного середовища, а тому господарська діяльність відповідача не може вважатись аварією.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд відхилив висновки двох судових експертиз без розгляду або вирішення питання про призначення повторних чи додаткових судових експертиз, що є порушенням вимог статей 110, 113, 263 ЦПК України.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). Згідно статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя, четверта статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

Позивач не звертався із клопотанням про призначення у справі додаткової чи повторної експертизи і підстави для збирання доказів судом у порядку частини другої статті 13 ЦПК України відсутні.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на висновок науково-правової експертизи від 23 травня 2022 року № 126/41-С з таких підстав.

Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (частина перша, друга статті 114 ЦПК України). Наданий ГО «Стоп Шлам» висновок науково-правової експертизи від 23 травня 2022 року № 126/41-С не стосується аналогії права (закону) та змісту норм іноземного права. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/9938/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 910/5617/21, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/14362/20.

Щодо оскарження ухвали апеляційного суду про відмову в закритті апеляційного провадження

Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина друга та третя статті 406 ЦПК України).

Позивач обґрунтовував клопотання про закриття апеляційного провадження тим, що апеляційну скаргу було підписано генеральним директором ТОВ «Миколаївський глиноземний завод»без належних на те повноважень, оскільки згідно підпункту 8.8.9 пункту 8.8 до виключної компетенції загальних зборів відноситься прийняття рішення про вчинення дій, спрямованих на вирішення або врегулювання судового спору або спору іншого характеру щодо майна, ринкова вартість якого перевищує 250 000 000 дол. США (або еквівалент зазначеної суми). Посилався на те, що на час пред`явлення позову гривневий еквівалент задоволеної частини позовних вимог складав 336 131 754,54 доларів США, а згоди загальних зборів на подання апеляційної скарги генеральним директором ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» матеріали справи не містять.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (абзац перший частини першої статті 80 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21) зроблено висновок, що: «дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема, свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи».

У частині третій статті 58 ЦПК України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі, зокрема, через свого керівника.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати (пункт 2 частини першої статті 362 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанціїподано відповідачем (ТОВ «Миколаївський глиноземний завод»), яка підписана його генеральним директором;

апеляційний суд вважав, що положення статуту ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» визначає компетенцію загальних зборів та генерального директора виключно стосовно судових чи будь-яких інших спорів, що виникають стосовно майна підприємства, вартість якого перевищує суму у 250 000 000 доларів США або її еквівалент. Натомість, у справі, що переглядається, позовні вимоги пред`явлені про компенсацію моральної шкоди та не стосуються належного товариству майна;

встановивши, що апеляційну скаргу підписано керівником відповідача, апеляційний суд мав вказати, що відсутні підстави для висновку про підписання апеляційної скарги особою, яка не має права її підписувати та, як наслідок для закриття апеляційного провадження. Тому ухвалу апеляційного суду слід змінити в мотивувальній частині, Втім апеляційний суд правильно відмовив в задоволенні клопотання, і ухвалу апеляційного суду в іншій частині належить залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення апеляційного суду частково ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; в іншій частині оскаржені судові рішення слід залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється і судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу громадської організації «Стоп Шлам» задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

  • 1168

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 1168

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Подякувати Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні судові рішення

    Дивитись всі судові рішення
    Дивитись всі судові рішення
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст