Показання свідків, докази наявності у сторін спільного бюджету, факту здійснення спільних витрат, спільного здійснення підприємницької діяльності – достатні для підтвердження фактичних шлюбних відносин (КЦС/ВС у справі № 554/1251/20 від 22.06.2021)

Фабула судового акту: Питання встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім’єю без шлюбу завжди було актуальним, адже правило ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Якими ж доказами підтверджується цей факт? Раніше ми писали, що показання свідків не можуть бути єдиним доказом в таких категоріях справ.

Тут варто перш за все зазначити, що суди приймають практично будь-які докази спільного проживання чоловіка та жінки.

У цій справі пара ще з 1988 року проживала разом, вела спільне господарство, мала спільний бюджет тощо.

Після смерті чоловіка постало питання про прийняття спадщини.

Так от, ВС звернув увагу, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру, свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого, заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного, довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

У даній ситуації ВС зазначив, що проживання пари однією сім’єю без реєстрації шлюбу підтверджується показаннями свідків, фактом спільного здійснення підприємницької діяльності, наявності у сторін спільного бюджету та здійснення спільних витрат, а отже, за результатами розгляду справи судом визнано встановленим цей факт.

Аналізуйте судовий акт: При оспорюванні батьківства, позивач має доводити, що він не є біологічним батьком, а відповідач - що позивач знав у момент реєстрації, що він не є батьком дитини, або не міг про це не знати (ВС КЦС справа №532/1348/19 від 14.06.2021 р.).

Для визнання за одним із подружжя спільної сумісної власності на особисте майно іншого, вирішальне значення має правова природа збільшення вартості такого майна (ВС КЦС справа №462/1305/16-ц від 10.06.2021 р.)

При поділі спільного майна подружжя не є обов`язковим внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації, якщо про припинення своєї частки у спільному майні і про отримання компенсації заявляє сам позивач (ВС/КЦС справа № 760/789/19)

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання майна спільним (КЦС/ВС у справі № 161/17237/19 від 24 березня 2021 року)

Постанова

Іменем України

22 червня 2021 року

м. Київ

справа № 554/1251/20

провадження № 61-572св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Територіальна громада м. Полтави в особі Полтавської міської ради,

третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Медведєва Валентина Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 вересня 2020 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів:Кузнєцової О. Ю., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом

до Територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Медведєва В. І., про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без шлюбу.

Позовна заява обґрунтована тим, що у грудні 1988 року вона та ОСОБА_2 почали проживати у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де вона була зареєстрована зі своїми дітьми та ОСОБА_2 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет та виховували її дітей проте шлюб не зареєстрували.

У подальшому вони за спільні кошти та в інтересах сім`ї придбавали житло,

де були зареєстровані та спільно проживали однією сім`єю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, тому вона звернулась до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвої В. І. Спадкова справа зареєстрована нотаріусом 12 липня 2019 року за № 19/2019 за її заявою про прийняття спадщини за № 54. Проте, у зв`язку із відсутністю свідоцтва про реєстрацію шлюбу між нею та спадкодавцем, нотаріус винесла постанову про відмову

у вчиненні нотаріальної дії.

Просила встановити факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня 1988 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 вересня 2020 року,

з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 16 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, позов задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_2

та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що виходив з того, що матеріали справи свідчать про проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2021 року Полтавська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам,суд безпідставно врахував показання свідків та без доведення обставин ведення спільного господарства необґрунтовано дійшов висновку про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 199/5516/17, від 11 березня 2019 року

у справі № 369/4364/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 554/8792/18,

від 05 вересня 2020 року у справі № 209/1924/18, від 21 березня 2019 року

у справі № 461/4689/15-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 357/759/17,

від 10 липня 2019 року у справі № 369/5481/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 379/3191/15-ц.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзиви

на касаційну скаргу у яких просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначала, що касаційна скарга

є необґрунтованою, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на спростування висновків судів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 554/1251/20, витребувано її з Октябрського районного суду м. Полтави.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно з розпорядженням від 25 липня 1988 року № 91 ОСОБА_1 отримала квартиру за адресою АДРЕСА_1 ,

як працівниця заводу штучних алмазів та алмазного інструменту ім. 50-річчя СРСР.

Згідно довідок від 18 квітня 2005 року та від 11 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за вищевказаною адресою.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, квартира по АДРЕСА_2 і квартира по АДРЕСА_3 належать на праві власності ОСОБА_2 .

Згідно рахунків на оплату комунальних послуг в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 оплата здійснювалась ОСОБА_1 , із врахуванням 3-х мешканців та пільги ОСОБА_2 як інваліда війни.

Відповідно розрахункових книжок, ОСОБА_1 проводилася оплата

за комунальні послуги із врахуванням одного пільговика по квартирі, яким

є ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно договорів про користування торговим місцем, актів прийому-передачі торгового місця, виписок, витягів, фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_3 , займалися підприємницькою діяльністю, зокрема роздрібною торгівлею з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Полтаві ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 830 від 11 червня 2019 року.

Смерть ОСОБА_2 настала вдома за адресою: АДРЕСА_3 (лікарське свідоцтво про смерть № 765), де був зареєстрований разом з ОСОБА_1 з 03 лютого 2009 року.

Згідно відповіді Полтавської міської Спілки ветеранів в Афганістані, ОСОБА_2 був членом цієї спілки з 2000 року. ОСОБА_1 , як дружина померлого, зверталася до Спілки і отримала допомогу на поховання в розмірі 2 500,00 грн

на підставі рішення Полтавської міської ради від 21 серпня 2019 року. Саме ОСОБА_1 займалася похованням ОСОБА_2 та встановленням пам`ятника.

Постановою від 24 грудня 2019 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою В. І. відмовлено ОСОБА_1

у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що заявлені права

не відповідають вимогам встановлених законодавством. Спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заведена 12 липня 2019 року

за № 19/2019 за заявою № 54 від ОСОБА_1 про прийняття спадщини

за законом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають

у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

З наведених положень можливо встановити ознаки подружніх відносин, зокрема ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу

є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова

та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20), від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, правильно застосували наведені вище норми матеріального права, дали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність факту спільно проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу із 01 січня 2004 року підтверджується, не лише показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інших, а й фактом спільного здійснення підприємницької діяльності, наявності у сторін спільного бюджету та здійснення спільних витрат.

Тому у зв`язку з доведеністю цих позовних вимог встановлення заявленого позивачем факту, який згідно принципу незворотності дії закону у часі

та пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, підлягає

до встановлення з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_2 .

Суди попередніх інстанцій, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінили докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої

та апеляційної інстанцій.

З огляду на це, колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахував довідку ОСББ «Берівзка-143/3» від 04 червня 2019 року № 88, яка підтверджує факт спільного проживання її та ОСОБА_9 та введенням ними спільного господарства, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 вересня 2020 року

та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська