Погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність (ВС/КЦС від 11 липня 2018р. у справі № 263/11779/16-ц)

Фабула судового акту: Що робити громадянину, якщо при оформленні прав на земельну ділянку, сусід не підписує такий документ проекту землеустрою як АКТ погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами?

На практиці поширена ситуація. При цьому сусід може не підписувати акт погодження меж, як внаслідок неприязних стосунків, побутової помсти чи вимагання певної вигоди для себе, так і у зв’язку з реальним спором щодо встановлення межі або накладанням частини однієї земельної ділянку на іншу. Сусід може не підписувати акт погодження меж також тому, що перебуває далеко або взагалі невідомо де і розшукати його надзвичайно важко.

Законодавство начебто передбачає, що складання та підписання акту погодження меж є обов’язковим при виготовленні проекту землеустрою. Насамперед, це стаття 198 ЗК України - «кадастрові зйомки», ст. 50 ЗУ «Про землеустрій» та Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010р. № 376 - пункт 3.12, тощо.

Однак остання судова практика деяких колегій ВС сформулювала висновок про те що непідписання сусідом акту погодження меж не перешкоджає органу місцевого самоврядування затвердити проект землеустрою. Зокрема, це Постанова ВС (Друга судова палата КЦС) від 28 березня 2018р. у справі № 681/1039/15-ц .Так у цій постанові підкреслюється, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Така позиція стала дуже до вподоби органам місцевого самоврядування і вони вже перестали особливо звертати увагу на зміст акту погодження меж при затвердженні проекту землеустрою.

Водночас у цій постанові ВС (Перша судова палата КЦС) все було по іншому, і непідписаний позивачем акт погодження меж став важливим для суду документом.

Так, на підставі рішення органу місцевого самоврядування був затверджений проект землеустрою та приватизована земельна ділянка, яка до речі ще до приватизації вже була обгороджена парканом. Позивач вважав, що внаслідок непогодження меж земельних ділянок відповідач самовільно зайняв частину його з/д площею 200 кв. м. і отримав на цю площу незаконні правовстановлюючи документи. Тому позивач звернувся до суду із позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу відповідачу у власність з/д та про визнання недійним акту на право приватної власності на з/д.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні такого позову. Зокрема суди фактично встановивши порушення прав позивача - сусіда відмовляли у задоволенні позову з підстави неправильного обрання позивачем способу захисту права та посилалися на позицію сформульовану ВС у справі у справі № 681/1039/15-ц. Проте, суд касаційної інстанції скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій у справі та направив справу на новий розгляд.

ВС підкреслив, що позивач не підписав акт погодження меж саме тому, що між ним та відповідачем існував спір про право на певну частину земельної ділянки. Наявність такого спору підтверджувалася наданими у справу позивачем документами, які були не враховані нижчими судами.

Аналізуйте судовий акт: Відсутність одного чи декількох погоджень проекту землеустрою НЕ є підставою для скасування судом рішення про передачу з/д в оренду ( ВАСУ від 17 червня 2015р. у справі № К/800/68549/14)

При встановленні порядку користування з/д, яка перебуває у спільній частковій власності, суд на підставі будівельно-технічної експертизи забезпечує кожному із співвласників вільне користування належним йому майном (ВСУ, № 6-841цс16, 15.05.2017)

Згідно принципу цілісності земельної ділянки із будівлею, яка на ній розташована, право особи на користування з/д НЕЗАЛЕЖНО від її розмірів припиняється із припиненням права власності цієї особи на будівлю (ВСУ у справі №6-2225цс16)

У нового власника при переході права власності на будівлю завжди виникають права на земельну ділянку, на якій розташована ця будівля і на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування цієї будівлі (ВСУ у справі № 6-253цс16 від 13 квітня 2016р)

Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 263/11779/16-ц

провадження № 61-25486св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

відповідачі: ОСОБА_4, Маріупольська міська рада Донецької області, управління Держгеокадастру у м. Маріуполі Донецької області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 липня 2017 рокуу складі судді Ковтуненка В. О. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Гаврилової Г. Л., Попової С. А.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Маріупольської міської ради Донецької області, управління Держгеокадастру у м. Маріуполі Донецької області про скасування рішення міської ради, визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 12/25 частки житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 25 грудня 2008 року. Земельна ділянка, яка знаходиться у її користуванні, межує із земельною ділянкою по АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_4

Зазначала, що рішенням Маріупольської міської ради Донецької області від 19 жовтня 2010 року № 5/46-7073 ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,0585 га по АДРЕСА_1.

Вважала, що ОСОБА_4 самовільно, без її згоди, зайняла частину земельної ділянки площею 200 кв. м, яка знаходилася у її користуванні, та встановила огорожу, унаслідок чого під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 отримала у власність земельну ділянку більшої площі, ніж та, що перебувала у її користуванні.

Посилалася на те, що зазначене рішення міської ради є незаконним, оскільки у порушення земельного законодавства в акті встановлення та погодження меж земельної ділянки від 30 серпня 2010 року по АДРЕСА_1, яка належить відповідачу, серед списку суміжних користувачів її прізвища не вказано, згода нею не надавалась, чим порушено порядок надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки Вважала, що оскаржувані нею рішення міської ради та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку перешкоджають їй отримати у власність земельну ділянку площею 730,85 кв. м, яка знаходилась у її користуванні і яка самовільно захоплена відповідачем.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_3 просила суд скасувати рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 19 жовтня 2010 року №5/46-7073 в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 25 листопада 2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_4

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10 липня 2017 рокуу задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушень земельного законодавства при виділенні земельної ділянки ОСОБА_4 не допущено, а у силу статті 198 ЗК України погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Відтак, незважаючи на те, що ОСОБА_3 не підписувала погоджувальний акт, спір про право у випадку не підписання акта погодження меж відсутній і це не перешкоджає позивачці завершити процес приватизації власної земельної ділянки.

Ухвалою апеляційного суду Донецькоїобластівід 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачкою не доведено порушення ОСОБА_4 її прав при оформленні державного акта про право власності на земельну ділянку; доказів того, що мало місце накладання земельної ділянки ОСОБА_4 на земельну ділянку, що перейшла у користування ОСОБА_3, суду не надано. Також судом зазначено, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, що щоб уникнути необов'язкових технічних помилок, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності.

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що в акті встановлення та погодження меж земельної ділянки від 30 серпня 2010 року по АДРЕСА_1, що проектувався для відводу ОСОБА_4, серед суміжних землекористувачів її ім'я не зазначено, тому її згода на розмежування земельних ділянок відсутня, що суперечить вимогам статті 198 ЗК України, статті 50 Закону України «Про землевпорядкування», Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376. Зазначене порушення призвело до того, що при приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 відбулося накладання меж земельної ділянки відповідача на земельну ділянку площею 730,85 кв. м, яка знаходилась у її користуванні, унаслідок чого вона позбавлена можливості приватизувати земельну ділянку, якою користувалася, що документально доведено.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником 12/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який знаходиться на земельний ділянці Маріупольської міської ради Донецької області, належних їй на підставі договору дарування частини житлового будинку від 25 грудня 2008 року, укладеного з ОСОБА_5

Власником інших 13/25 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2007 року.

ОСОБА_4 є власником житлового будинку № АДРЕСА_1 підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 січня 2002 року, який вона успадкувала після смерті ОСОБА_7

Згідно з рішенням Маріупольської міської ради Донецької області від 19 жовтня 2010 року №5/46-7073 «Про передачу громадянам України у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, які перебувають у їх власності у Жовтневому, Іллічівському, Приморському, Орджонікідзевському районах міста» передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,0585 га по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення міської ради 25 листопада 2010 року ОСОБА_4 отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0585 га, по АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалась на те, що, попередній власник будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_7 самовільно зайняв частину земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка виділялась у користування ОСОБА_5, збудував на ній житловий будинок, а відповідач незаконно приватизувала самовільно зайняту земельну ділянку, не погодивши з нею межі земельної ділянки. Унаслідок цих порушень відбулося накладання меж земельних ділянок.

Вирішуючи спір, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено накладання меж земельної ділянки ОСОБА_4 на земельну ділянку, що перейшла у користування ОСОБА_3 При цьому зазначили, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, що щоб уникнути необов'язкових технічних помилок, а ОСОБА_3 пред'явила вимоги про скасування рішення міської ради та визнання свідоцтва на право власності земельної ділянки недійсним, у зв'язку з чим дійшли суперечливого висновку про те, що у разі користування відповідачем земельною ділянкою більшого розміру, ніж їй передано у власність, позивачці слід обрати інший спосіб захисту її порушених прав.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки суди встановили, що право позивачки порушено, але разом з тим зазначили, що пред'явлений позов не поновить її прав.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною десятою статті 123 ЗК України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

За змістом пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відповідно до частин першої, другої статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України(частина друга статті 50 Закону України «Про землеустрій»).

Згідно з пунктом 2.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43, роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності: підготовчі роботи; встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; складання кадастрового плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта.

Тобто, погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У порушення статей 212-214 315 ЦПК України 2004 року та зазначених вимог закону, встановивши, що при виділенні земельної ділянки у власність ОСОБА_4 із позивачкою не було погоджено межі земельної ділянки, суди відмовили у позові, не вказавши відповідних правових підстав, помилково зазначивши, що позивачем обрано невірний спосіб судового захисту.

При цьому суди не перевірили доводів позивачки про те, що згідно з викопіюванням з Генерального плану м. Маріуполя Донецької області, в її користуванні знаходиться земельна ділянка площею 730,85 кв. м, а унаслідок приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки відбулося накладання меж земельної ділянки, яка знаходиться у її користуванні, та земельної ділянки ОСОБА_4 (а.с. 13 т. 1).

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Маріупольської міської ради Донецької області від 24 травня 2017 року № 23.3-11269-23.5.1 за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства по АДРЕСА_1, проведеної 3 серпня 2010 року, було встановлено, що ОСОБА_4 самовільно зайнята та використовується земельна ділянка із земель житлової та громадської забудови, що відноситься до домоволодіння № АДРЕСА_1 під встановлення огорожі, загальною площею 0,053 га, що є порушенням статей 125 126 ЗК України. ОСОБА_4 було направлено припис від 3 серпня 2010 року № 99/2010 з вимогою усунути виявлені порушення земельного законодавства, який нею виконано не було (а.с. 74 т. 1).

Тобто, на час отримання ОСОБА_4 державного акту на право приватної власності на земельну ділянку було встановлено факт самовільного захоплення суміжної земельної ділянки, а погодження меж земельної ділянки, виділеної ОСОБА_4 у власність, з усіма суміжними власниками та землекористувачами, зокрема ОСОБА_3, не було проведено (а.с. 100 т. 1).

Посилання судів на те, що позивач не позбавлена можливості завершити процес приватизації земельної ділянки і без відновлення її порушеного права є незаконним, перешкоджає реалізації права на судовий захист порушеного права і примушує до дій, які особа не зобов'язана вчиняти.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 липня 2017 рокута ухвалу апеляційного суду Донецькоїобласті від 18 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк