Особливості поділу нерухомого майна подружжя при розлученні – на кейсах з практики

За загальним правилом, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 368 ЦК України).

Окрім цього, згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частки чоловіка та дружини у спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

Подружжя (при чому – як під час шлюбу, так і після його розірвання) може розділити своє майно двома шляхами: добровільним або ж судовим (примусовим). Під час шлюбу добровільний розподіл майна подружжя оформляється письмовим договором між ними та підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо ж добровільно домовитися не вдалося – майно подружжя може бути поділене судом. Для цього зацікавлена сторона має звернутися до суду з відповідним позовом.

На практиці часто виникають ситуації, коли нерухоме майно (а в Україні статус нерухомого майна мають: земельні ділянки, квартири, будинки, дачі, автомобілі тощо) реєструється на одного з подружжя (наприклад, квартира – на дружину, авто – на чоловіка тощо). У такому випадку, при розлученні, той з подружжя, на кого НЕ було зареєстровано право власності, отримати свою частку у майні подружжя може лише шляхом подання до суду позову про визнання права власності на частку майна у спільному майні подружжя та поділ майна подружжя. Перше, що матиме значення для суду – це придбання такого майна у період існування шлюбу (буквально – чи потрапляє дата, вказана у свідоцтві про право власності на нерухоме майно, у період існування шлюбу – після дати його реєстрації та до дати його розірвання). Теоретично, як сказано на початку даної статті, таке майно має статус спільної сумісної власності подружжя, хоча й було оформлене лише на когось одного. І якщо інша сторона (в даному випадку – відповідач) не вчинить дій на свій захист (не з’явиться до суду, не подасть письмові заперечення проти позову, не підготує відповідні докази на свою користь тощо) – швидше за все, суд присудить таке майно екс-подружжю порівну.

Читайте статтю: Поділ майна подружжя: як бути з ТОВ?

Проте, отримавши грамотну правову допомогу та зібравши достатню доказову базу, відповідач може нівелювати основну ознаку спільної сумісної власності майна – придбання його у період існування шлюбу. Простіше кажучи, навіть якщо фактично (по документам) майно було придбане у шлюбі, за певних умов можна визнати (залишити) таке майно приватною власністю одного з подружжя.

Поле для маневру дають нам дві постанови Верховного Суду України:

Перша - від 5.04.2017р. № 367/5390/14-ц наголошує:

«…належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не лише факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норму ст.60 СК застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя».

Друга - від 21.12.2007р. № 11, вказує, що «Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно з’ясовувати джерело і час його придбання».

Реальні приклади з практики:

Кейс 1. У період існування шлюбу було придбане авто, зареєстроване на чоловіка. При розлученні дружина претендувала на грошову компенсацію ½ частки даного авто. Проте, вдалося довести, що дане авто чоловік придбав хоч і у шлюбі, але за власні кошти (за певний час перед купівлею авто він отримав спадщину – будинок у селі, який у подальшому продав, та доклавши ще трохи коштів – придбав згадане авто. Як відомо, спадщина і особисті кошти є приватною власністю одного з подружжя.)

Кейс 2. У період існування шлюбу дружиною було отримане свідоцтво про право власності на квартиру. Після розірвання шлюбу чоловік подав позов про поділ майна подружжя та визнання права власності на частку майна у спільному майні подружжя, яким просив визнати за ним право власності на ½ даної квартири, як такої, що придбана у шлюбі. Проте, вдалося довести, що ще до укладення шлюбу дружиною був укладений договір купівлі-продажу майнових прав (будинок, у якому «придбавалася» дана квартира, був на етапі фундаменту і ще кілька років після цього будувався), а отримання свідоцтва про право власності на квартиру є похідним після договору купівлі-продажу майнових прав і його отримання стало можливим лише після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію, тобто фактично через 2 роки після укладення договору купівлі-продажу майнових прав.

Як висновок скажу, що кожен кейс має свої індивідуальні особливості і оцінити шанси кожної із сторін можна лише після всебічного дослідження обставин справи та наявних документів. Перефразовуючи відому фразу – самостійне вирішення справи по матеріалам з Інтернету може бути шкідливим для подальших результатів Вашої справи.

Автор статті: Савченко Олена

Читайте статтю: Фактичні шлюбні відносини: особливості спадкування та набуття права власності на майно померлого