Особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають (ВС КЦС № 554/17676/14-ц від 12.05.2021 р.)

Справа стосувалася права користування приміщенням державного житлового фонду сім’єю, що доглядала за своїм дядьком - наймачем спірного приміщення. Проте, ВС КЦС не визнав за такою сім’єю право користування житловим приміщенням не дивлячись на фактичне проживання їх у ньому та ведення спільного господарства.

Фабула судового акту: Племінник наймача звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету міської ради, КП ЖЕО про визнання його членом сім`ї квартиронаймача (що був його дядьком), визнання за ним права користування житловим приміщенням з реєстрацією місця проживання. На обґрунтування позову племінник зазначав, що проживав однією сім`єю разом зі своїм рідним дядьком у цій квартирі, яка ще була житлом його діда. Згодом його дід помер, а в квартирі залишились його сини - батько позивача та дядько. Згодом, на жаль, дружина і син дядька померли і в квартирі фактично почали проживати позивач та сам дядько. Під час спільного проживання вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом купляли продукти харчування та предмети домашнього вжитку, здійснювали поточний ремонт квартири. Позивач наголошував, що доглядав за дядьком, бо той мав цукровий діабет. Проте, дядько помер, а племінник - поховавши родича, продовжив сім’єю постійно проживати в квартирі.

Незадовго до смерті, дядько звернувся до міськради із заявою про передачу квартири у приватну власність, заяву було прийнято. Були видані довідки про склад сім`ї, з яких вбачається, що дядько є квартиронаймачем та власником особового рахунку. Після смерті дядька єдиним спадкоємцем, за його словами, був позивач. Письмових згод дядька, як і членів його сім’ї у позивача, проте не було. Водночас, оскільки він постійно проживав у квартирі з 1999 року, як член сім`ї наймача, племінник вважав, що набув право користування спірною квартирою на підставі статті 64 ЖК УРСР.

Справа розглядалась неодноразово. Перша інстанція (рішення якої підтримано було апеляційним судом) позов задовольнила, виходячи з того, що племінник правомірно набув право користування на спірну квартиру, квартиронаймачем якої був померлий дядько. Водночас суд касаційної інстанції скасував рішення та у задоволенні позову відмовив та направив справу на новий розгляд. На другому колі розгляду, КП ЖЕО направив зустрічний позов до позивача і його сім’ї про виселення. Суд першої інстанції (із яким погодилась і апеляційна інстанція) у задоволенні вимог позивача відмовив, а зустрічний позов ЖЕО про виселення - задовольнив. Була подана касаційна скарга.

ВС КЦС у задовленні касаційної скарги, як і вимог племінника - також відмовив, водночас, скасувавши рішення попередніх інстанції про виселення, направив справу на новий розгляд. На обґрунтування ВС зазначив:

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодоювсіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Треба також враховувати, що за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні (постанова ВС від 14.02.2018 року в справі № 577/4979/15-ц).

Отже у цій справі: Позивач у спірній квартирі зареєстрований не був, на час смерті наймача-дядька, був зареєстрований за іншою адресою і належних доказів на отримання письмової згоди наймача на його вселення до житлового приміщення не надав. Наданих ним доказів, разом із тим, було недостатньо, щоб довести що він був членом сім`ї-дядька - постійно з ним проживав та вів спільне господарство. Отже, відсутні правові підстави для визнання за позивачем права користування спірною квартирою.

Також, позивачем не було надано доказів, що за життя наймачем квартири вчинялися дії щодо надання згоди на постійне вселення позивача у спірну квартиру, як члена сім`ї наймача. А особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.

Разом із тим, суди не взяли до уваги, що виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, є необхідним у демократичному суспільстві, та не оцінив таке виселення відповідачів на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Суди не встановили чи мають відповідачі за зустрічним позовом інше місце проживання, яке буде придатне для малолітньої дитини сім’ї племінника, не врахували чи дотримано принцип пропорційності при позбавленні відповідачів разом з малолітньою дитиною житла, яке є постійним їх місцем проживання з 2014 року, чи не покладено на родину, у якій також наявна малолітня дитина, надмірний тягар виселення їх із спірної квартири.

Оскільки суди не здійснили належну оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу, як невід`ємної складової верховенства права у питанні захисту права власності особи як власника майна та приватних осіб з точки зору розв`язання проблеми їх виселення з майна власника, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про виселення відповідачів є передчасним.

Аналізуйте судовий акт: При виселенні з іпотечного майна, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення (ВС у справі № 290/853/19 від 15.07.2021 р.);

ВС/КЦС: Систематичне домашнє насильство є підставою для примусового виселення колишнього члена сім’ї без надання іншого житла (ВС/КЦС у справі № 128/2294/17 від 27.10.2021);

Навіть якщо перереєстрація місця проживання з сином покращить житлові умови - це не виключає необхідність подання документів для перереєстрації за встановленим нормативно переліком (ВС КАС справа № 420/5505/20 від 09.09.2021 р.);

Оскільки особи вселилися в кімнату в гуртожитку на підставі спец. ордера, проявляють інтерес до жилого приміщення, зареєстровані за його адресою та не мають іншого житла - то вони не втрачають право користування таким (№ 759/14973/17 ).

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Постанова

Іменем України

12 травня 2021 року

м. Київ

справа № 554/17676/14-ц

провадження № 61-1673св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач 1 - ОСОБА_1 ,

відповідачі 1: Управління майном комунальної власності міста Полтави, Територіальна громада в особі Полтавської міської ради, Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційна організація № 2 Полтавської міської ради,

позивач 2 - Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційна організація № 2 Полтавської міської ради,

відповідачі 2: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: територіальна громада міста Полтави в особі Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності міста Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 10 вересня 2019 року в складі судді Савченка Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в складі колегії суддів: Лобова О. А., Панченка О. О., Триголова В. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління майном комунальної власності міста Полтави, Територіальної громади в особі Полтавської міської ради, Комунального підприємства Житлово-експлуатаційна організація № 2 про визнання членом сім`ї наймача та права користування житловим приміщенням та зустрічним позовом Комунального підприємства Житлово-експлуатаційна організація № 2 Полтавської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Територіальна громада міста Полтави в особі Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності міста Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про виселення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Полтавської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційна організація № 2 Полтавської міської ради (далі - КП ЖЕО № 2 ), про визнання його членом сім`ї квартиронаймача ОСОБА_6 , визнання за ним права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 (далі - квартира) з реєстрацією місця проживання.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що проживав однією сім`єю разом зі своїм рідним дядьком ОСОБА_6 у квартирі, яка належала його діду ОСОБА_7 , на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у місті Полтаві ради від 22 липня 1963 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 його дід помер, а в квартирі на той час мешкали його сини ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Його рідний дядько перебував у шлюбі з ОСОБА_9 та мали сина ОСОБА_10 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_10 і у квартирі фактично почали проживати позивач та його дядько ОСОБА_8 .

Під час спільного проживання вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом купляли продукти харчування та предмети домашнього вжитку, здійснювали поточний ремонт квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_4 дядько помер. Позивач та його сім`я провели поховання та залишилися проживати у квартирі, яка для нього є постійним місцем проживання.

Незадовго до смерті дядько звернувся до Полтавської міської ради із заявою про передачу квартири у приватну власність, заяву було прийнято, а КП ЖЕО № 2 були видані довідки про склад сім`ї, з яких вбачається, що ОСОБА_8 є квартиронаймачем та власником особового рахунку. Після смерті дядька він єдиний звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, за заявою якого було відкрито спадкову справу № 26/2014.

Вважає, що набув право користування спірною квартирою на підставі статті 64 ЖК УРСР, оскільки постійно проживав у ній з 1999 року та да сьогодні як член сім`ї наймача. Встановлення факту проживання у квартирі необхідне для встановлення права найму житлового приміщення та його приватизацію в подальшому, тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 19 грудня 2014 року замінено неналежного відповідача Виконавчий комітет Полтавської міської ради на належного Управління майном комунальної власності міста Полтави (т. 1 а. с. 59).

Ухвалою суду від 21 січня 2015 року залучено до участі у справі як співвідповідача Територіальну громаду в особі Полтавської міської ради (т. 1 а. с. 107).

У квітні 2015 року позивач подав уточнену позовну заяву до Управління майном комунальної власності міста Полтави, виконавчого комітету Полтавської міської ради, КП ЖЕО № 2 , в якій просив суд: визнати його членом сім`ї квартиронаймача ОСОБА_8 ; визнати за ним право користування житловим приміщенням - спірною квартирою АДРЕСА_1 з реєстрацією місця проживання за цією адресою (т. 1 а. с.130-135).

На обґрунтування уточнених позовних вимог вказав, що після смерті дружини та сина, його дядько ОСОБА_8 потребував постійної допомоги та догляду, часто хворів, з родини у нього залишився лише позивач. Враховуючи, що дядько проживав у просторій квартирі, а позивач не мав власного житла, позивач прийняв рішення переїхати разом із дружиною ОСОБА_2 до дядька ОСОБА_8 . З того часу вони почали проживати у квартирі втрьох. Враховуючи, що позивач проживає у квартирі з 2014 року по теперішній час як член сім`ї наймача і сплачує за користування житлом та комунальні послуги, на підставі статті 64 ЖК України набув право користування цією квартирою після смерті дядька, оскільки іншого житла не має.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі (т. 1 а. с. 214-218).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 правомірно набув право користування на спірну квартиру, квартиронаймачем якої був померлий ОСОБА_8 . Підставами набуття такого права є те, що з померлим рідним дядьком позивач проживав однією сім`єю, здійснював догляд за дядьком, вів спільне господарство разом зі своєю дружиною та померлим за адресою квартири, а також правомірно отримав згоду на вселення від квартиронаймача. Письмової згоди всіх членів сім`ї не було, оскільки інших родичів, з якими проживав квартиронаймач, також не було.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а. с.143-145).

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд виходив з того, що суди не надали оцінки характеру проживання (постійного або тимчасового) з наймачем жилого приміщення осіб, які вселилися до нього; ведення з наймачем спільного господарства або відсутності ведення такого господарства; тривалості часу їх проживання. Також суди не звернули уваги на доводи про те, що померлий ОСОБА_8 до моменту смерті працював, що спростовує твердження позивача про те, що квартиронаймач потребував сторонньої допомоги. Квитанції про оплату житлово-комунальних послуг та квитанції про витрати на поховання не свідчать про проживання позивача з ОСОБА_8 , а є розрахунковими документами. З довідок КП ЖЕО № 2 Полтавської міської ради від 24 червня 2014 року № 2605 та від 9 січня 2013 року № 01/64 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб вбачається, що до складу сім`ї входить виключно ОСОБА_8 , відомостей щодо позивача не зазначено. Суди не з`ясували чи дотримано порядок вселення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , відсутня відповідна письмова згода.

Під час нового перегляду у червні 2017 року КП ЖЕО № 2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, територіальна громада міста Полтави в особі Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності міста Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради, про виселення (т. 2 а. с. 165-168).

На обґрунтування зустрічного позову зазначено, що на балансі КП ЖЕО № 2 знаходиться будинок, що розташований у АДРЕСА_2 у цьому будинку є власністю територіальної громади міста Полтави. Наймачем вказаної квартири з 24 червня 1976 року по 22 жовтня 2014 року був ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , інших зареєстрованих осіб у квартирі не було, тому дія договору найму жилого приміщення припинилася у зв`язку зі смертю наймача. На цей час відсутні будь-які правові підстави для користування відповідачами спірною квартирою, що належить територіальній громаді міста Полтави. КП ЖЕО № 2 згідно зі Статутом забезпечує утримання та схоронність житлового фонду, може звертатися до суду з позовами про виселення із самовільно зайнятих квартир. Відповідачі займають квартиру без відповідних документів, що дають право на вселення у спірну квартиру чи право користування житловим приміщенням. Враховуючи, що відповідачі самоправно займають спірну квартиру, вони підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

Посилаючись на зазначене, позивачі за зустрічним позовом просили суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , із спірної квартири.

Ухвалою суду від 19 липня 2017 року зустрічний позов об`єднано із первісним позовом (т. 3 а. с. 224).

Ухвалою суду від 18 червня 2019 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради (т. 3 а. с. 231-232).

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 10 вересня 2019 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання членом сім`ї наймача та права користування житловим приміщенням - відмовлено.

Зустрічний позов КП ЖЕО № 2 Полтавської міської ради про виселення - задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 із жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь КП ЖЕО № 2 Полтавської міської ради судовий збір у сумі 1 600,00 грн в рівних частинах.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання членом сім`ї наймача та права користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що він був членом сім`ї ОСОБА_8 , оскільки не надав належних та допустимих доказів постійного з ним проживання та ведення спільного господарства. Також позивач не довів дотримання порядку вселення ОСОБА_1 до наймача, що є обов`язковим для набуття права користування жилим приміщенням, а також не надав жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_8 виявляв бажання на вселення його у займану квартиру та що вживав з приводу до цього передбачені законом заходи, що члени його сім`ї надавали згоду на вселення ОСОБА_1 у займану квартиру у встановленому законом порядку.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги КП ЖЕО № 2 про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі за зустрічним позовом були зареєстровані у спірній квартирі 17 лютого 2016 року та 12 травня 2016 року на підставі рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2016 року, які в подальшому були скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року, малолітній ОСОБА_3 був зареєстрований після народження разом зі своїми батьками 05 червня 2019 року . Тому відсутні правові підстави для користування відповідачами спірною квартирою, що належить територіальній громаді міста Полтави, ордер на їх вселення наймодавцем не видавався, договір найму не укладався, що свідчить про те, що відповідачі самовільно зайняли спірну квартиру, без відповідних документів, що є підставою для вселення та право користування квартирою, а тому підлягають виселенню з неї.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 10 вересня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що висновки суду першої інстанції прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, та не спростовані доводами апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів касаційної скарги

20 січня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 10 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не правильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, неповно з`ясували обставини справи.

Заявник зазначає, що суди не звернули увагу та не надали жодної оцінки довідці ГУ ДФС у Полтавській області від 18 квітня 2018 року № 8832/10/16-31-08-01-18, відповідно до якої доходів ОСОБА_8 за 1-4 квартали 2014 року немає, та довідці Другої міської клінічної лікарні міста Полтави від 05 квітня 2018 року № 01-677, відповідно до якої ОСОБА_8 хворів на цукровий діабет ІІ типу з 2009 року, був інсулінозалежний, а останній рецепт отримали родичі, що спростовують доводи відповідачів в касаційній скарзі (і на які чомусь звернув увагу суд касаційної інстанції), що померлий працював до моменту смерті, не потребував сторонньої допомоги і не хворів.

Також вказував, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що позивачем не доведено дотримання порядку вселення ОСОБА_1 до наймача, не доведено, що ОСОБА_8 виявляв бажання на вселення його у займану квартиру, та, що вживав з приводу цього передбачені законом заходи, що члени його сім`ї надавали згоду на його вселення у займану квартиру у встановленому законом порядку, є хибними висновками та прийняті з неповним дослідженням матеріалів справи.

Так, суд залишив поза увагою той факт, що дружина та син ОСОБА_8 померли, що стало наслідком загострення хвороби, і саме через це, він єдиний родич - племінник ОСОБА_1 почав постійно приходити до свого дядька, а з початку 2014 року повністю до нього переїхав. Дядько не працював, він купував йому ліки, оплачував комунальні послуги, ОСОБА_2 готувала їжу, вони з дружиною придбавали продукти вжитку, що підтверджує ведення спільного з покійним господарства.

Заявник не погоджується з оцінкою судів акта про проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі від 03 липня 2014 року, який суди оцінили критично, оскільки він складений за відсутності самого квартиронаймача його дядька ОСОБА_8 , який на той час був живий, а тому не прийняли його як належний доказ.

Суди не взяли до уваги показання всіх свідків, які є в матеріалах справи, щодо проживання позивача у спірній квартирі, а взяли лише показання одного свідка.

Задовольняючи зустрічний позов про виселення, суд першої інстанції не врахував додані до справи документи щодо реєстрації відповідачів в спірній квартирі та те що позивача визнано квартиронаймачем та укладено договорі на користування спірною квартирою, і питання про скасування яких не ставилось в зустрічному позові, навіть після скасування Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішень першої та апеляційної інстанції.

Додані позивачем рішення Шевченківської районної ради від 09 березня 2016 року № 57 та укладений Типовий договір від 18 лютого 2016 року № 013893 про надання послуг з утримання будинків і споруд прибудинкових територій спростовує самоправність зайняття спірної квартири.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу з Октябрського районного суду міста Полтави.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 10 вересня 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року задоволено.

Зупинено виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 10 вересня 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Доводи інших учасників справи

У квітня 2020 року Управління майном комунальної власності та КП ЖЕО № 2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Октябрської районної ради народних депутатів від 22 липня 1963 року міста Полтави ОСОБА_7 було надано в користування трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, на підставі якого видано ордер від 22 липня 1963 року № 557 (т. 1 а. с.17).

21 вересня 1999 року на підставі рішення Полтавської міської ради від 21 вересня 1999 року АДРЕСА_3 перейменовано на АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 20).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (т. 1 а. с. 16).

ОСОБА_7 мав двох синів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (т. 1 а. с. 21), та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1 а. с. 22).

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_8 , а отже і племінником ОСОБА_6 , що слідує із свідоцтва про народження від 25 червня 1980 року серії НОМЕР_1 , виданого Октябрським райвідділом РАЦС міста Полтави (т. 1 а. с. 23).

Згідно з довідкою від 26 листопада 2004 року, виданою КП ЖЕО № 2 ОСОБА_6 мав дружину ОСОБА_9 та сина ОСОБА_10 , з якими проживав однією сім`єю у спірній квартирі та був квартиронаймачем вказаної квартири (т. 1 а. с. 88).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 померла (т. 1 а. с. 13), а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 12).

Відповідно до довідки про склад сім`ї від 09 січня 2013 року, виданої КП ЖЕО № 2 , у спірній квартирі з 20 грудня 2012 року проживав ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 25).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер (т. 1 а. с. 14), всі особи, які були зареєстровані у квартирі, зняті з реєстрації.

Спірна квартира перебуває у державній власності та знаходиться на балансі КП ЖЕО № 2 Полтавської міської ради (т. 2 а. с. 175).

Згідно з довідкою від 23 лютого 2015 року № 619, виданою КП ЖЕО № 2 , ОСОБА_1 з 23 листопада 2001 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1 а. с. 264).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання членом сім`ї наймача та права користування житловим приміщенням

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 і підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 577/4979/15-ц (провадження № 61-746св17) зроблений висновок, що за змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у спірній квартирі зареєстрований не був, на час смерті наймача ОСОБА_8 , був зареєстрований за іншою адресою і належних доказів на отримання письмової згоди наймача на його вселення до житлового приміщення не надав.

Також позивач не довів, що він був членом сім`ї ОСОБА_8 , оскільки не надав належних та допустимих доказів постійного з ним проживання та ведення спільного господарства.

Тому суди зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права користування спірною квартирою.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули увагу та не надали жодної оцінки довідці ГУ ДФС у Полтавській області від 18 квітня 2018 року № 8832/10/16-31-08-01-18, відповідно до якої доходів ОСОБА_8 за 1-4 квартали 2014 року відсутні, та довідці Другої міської клінічної лікарні міста Полтави від 05 квітня 2018 року № 01-677, відповідно до якої ОСОБА_8 хворів на цукровий діабет ІІ типу з 2009 року, був інсулінозалежний, а останній рецепт отримали родичі, що спростовують доводи відповідачів в касаційній скарзі, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки такі довідки не свідчать про вселення та постійне проживання у спірній квартирі.

Крім того, на дані довідки не свідчать про те, що померлий ОСОБА_8 потребував сторонньої допомоги, перебував на утриманні позивача та вони вели спільне господарство.

Також позивачем не було надано доказів, що за життя наймачем квартири вчинялися дії щодо надання згоди на постійне вселення позивача у спірну квартиру, як члена сім`ї наймача. А особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі № 759/17953/15-ц (провадження № 61-18718св19).

Інші доводи касаційної скарги в частині позовних вимог ОСОБА_1 є аналогічними доводам апеляційної скарги відповідача, які обґрунтовано відхиленні апеляційним судом, при цьому зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, виходячи з того, що позивач ОСОБА_1 не довів факту набуття права на користування спірним жилим приміщенням, вселення до спільного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання як член сім`ї наймача, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання членом сім`ї наймача та права користування житловим приміщенням.

Щодо зустрічних позовних вимог КП ЖЕО № 2 Полтавської міської ради про виселення

В частині позовних вимог КП ЖЕО № 2 Полтавської міської ради про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи у зазначеній частині до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 109 Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Частиною третьою статті 116 ЖК Української РСР встановлено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, відповідно до яких виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності , натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком.

Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову та виселення відповідачів, не врахували належним чином принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивача в аспекті статті 6 Конвенції.

Суди не взяли до уваги, що виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, є необхідним у демократичному суспільстві, та не оцінив таке виселення відповідачів на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Суди не встановили чи мають відповідачі за зустрічним позовом інше місце проживання, яке буде придатне для малолітньої дитини ОСОБА_3 , не врахували чи дотримано принцип пропорційності при позбавленні відповідачів разом з малолітньою дитиною житла, яке є постійним їх місцем проживання з 2014 року, чи не покладено на родину ОСОБА_11 , у якій також наявна малолітня дитина, надмірний тягар виселення їх із спірної квартири.

Враховуючи, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не здійснив належну оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу, як невід`ємної складової верховенства права у питанні захисту права власності особи як власника майна та приватних осіб з точки зору розв`язання проблеми їх виселення з майна власника, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про виселення відповідачів є передчасним.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України.

Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду, дійшов висновку, що справа в частині зустрічних позовних вимог про виселення підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду необхідно дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін щодо правовідносин, які між ними склалися; установити дійсні правовідносини між сторонами; наявність/відсутність порушення відповідних прав власника будинку відповідачами; чи підлягає порушене право захисту; ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, та скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог про виселення та направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд, а в іншій частині постанову залишити без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки не ухвалює нове рішення.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 10 вересня 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року було зупинене ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року, то необхідно поновити їх виконання, однак лише у незміненій за результатами касаційного перегляду частині. В іншій частині з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова апеляційного суду в частині зустрічних позовних вимог втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Керуючись статтями 400 409 411 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в частині зустрічних позовних вимог Комунального підприємства Житлово-експлуатаційна організація № 2 Полтавської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про виселення, скасувати та направити справу у цій частині на новий апеляційний розгляд.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 10 вересня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук