Формулювання "з урахуванням індексів інфляції", зобов‘язує орендаря сплачувати плату помножену на коефіцієнт індексації (ВС КЦС справа №540/544/18 від 26.05.2021 р.)

Фабула судового акту: Разом із тим, оскільки у спірному договорі оренди землі не було чітко зазначено правил обчислення орендної плати з індексом інфляції, та не було прописано, що при обчисленні розміру орендної плати враховується сукупний індекс інфляції з першого року дії договору, то з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності і тлумачення умов договору оренди, на користь його дійсності, чинності та виконуваності, колегія суддів ВС КЦС встановила свій порядок розрахунку індексу інфляції - лише враховуючи показники інфляції за період встановлений для внесення оплати за останній рік.

Індексація орендної плати - тема, яка часто викликає суперечності між сторонами, особливо, при стягненні заборгованостей. В кожному конкретному випадку необхідно брати до уваги регулюючі норми (вид договору) та умови погоджені сторонами. У цій справі, мова піде про індексацію оренди в договорі оренди землі.

Позивач та Відповідач уклали договір оренди земельної ділянки у 2005 році, строком на 10 років. Погоджено було, що орендна плата вноситься з 01 березня до 01 грудня кожного року, а обчислення розміру орендної плати за землю “здійснюється з урахуванням індексів інфляції”(пункт 10 договору). Разом із цим, було погоджено, що розмір орендної плати переглядається раз у два роки, при цьому - уточнено в іншому пункті, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку (пункт 36 договору).

Орендар, порушуючи умови договору, припинив сплачувати орендні платежі з 2014 року. У жовтні 2015 року - строк дії договору сплив. Таким чином, орендодавець (позивач), подав до суду позов, де нарахував борг за 2014-2015 рік, пеню, інфляційні втрати та 3 відсотки річних - і просив стягнути їх з боржника.

Але, цікаво те, що керуючись пунктом про врахування при оплаті оренди індексів інфляції, позивач вирішив перерахувати орендну плату за весь строк дії договору. Таким чином, він здійснив добуток індексів інфляції з дати укладення договору (з 2005 р.) до дати його завершення (до 2015 року) та порахував основну суму боргу з орендної плати, враховуючи отриманий коефіцієнт інфляції за 2005-2015 роки. Потім - саме ця (а не фіксована в договорі) сума використовувалась ним при розрахунках санкцій за порушення грошового зобов’язання (пені, інфляційних втрат, 3 відсотків річних). Контраргументами орендаря були факти відсутності письмових домовленостей сторін про зміну орендної плати, в тому числі у зв’язку із інфляцією.

Суд першої інстанції, як і апеляційний суд - задовольнили позов частково. По-перше, було застосовано позовну давність і відмовлено в частині вимог за 2014 рік (позов подавався в 2018). По-друге, суди не погодились з урахуванням індексів інфляції на суму орендної плати із початку дії договору, погодившись із відповідачем, що письмових домовленостей про зміну ціни не було. По-третє, суди перерахували санкції відповідно до фіксованої ціни оренди за останній рік дії договору.

ВС КЦС, розглянувши касаційну скаргу орендодавця, частково прийняв наведені і ній доводи та змінив рішення судів попередніх інстанції в резолютивній та мотивувальній частинах (в тому числі, по-своєму порахувавши суму боргу).

Отже у цій справі, варті уваги наступні доводи колегії суддів ВС КЦС:

1. Аналіз частини третьої статті 762 ЦК Українидозволяє стверджувати, що договором найму або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Це правило розраховано на те щоб на майбутнє можна було змінювати або навіть забезпечити автоматичну зміну розміру плати за користування.Зокрема, сторони в договорі найму можуть встановити, що: розмір плати за користування за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць; плата за користування підлягає індексації. Індексація проводиться наймачем шляхом множення розміру орендної плати, на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується плата за користування.
2. За загальним правилом обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина третя статті 21 Закону України «Про оренду землі»). У пункті 10 договору оренди сторони домовилися про те, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.Тому з урахуванням принципу належного виконання зобов’язання орендар був зобов`язаний сплатити орендодавцеві орендну плату за 2015 рік з індексом інфляції, як про це домовилися сторони в договорі. Таке твердження також було висловлено у правовому висновку у подібному спорі відповідно до постанови Верховного Суду № 732/1799/17 від 10 квітня 2019 року.
3. Однак, аналіз умов договору оренди свідчить, що сторони не передбачили в договорі оренди правил обчислення орендної плати з індексом інфляції. Позивач наполягає на тому, що орендна плата за 2015 рік становить = фіксовану ціну помножену на сукупний індекс інфляції з жовтня 2005 року (дата реєстрації договору) по грудень 2015 року (дата виконання зобов`язання). Натомість відповідач вважає, що відповідно до умов договору орендар не був зобов'язаний самостійно змінювати розмір орендної плати, а письмових погоджень не було.
4. Оскільки сторони не передбачили в договорі оренди, що при обчисленні розміру орендної плати враховується сукупний індекс інфляції з 2005 року, то з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності і тлумачення умов договору оренди, на користь його дійсності, чинності та виконуваності, колегія суддів вважає, що коефіцієнт інфляції має обчислюватися для орендної плати за 2015 рік як добуток індексів інфляції з березня 2015 року по листопад 2015 року (тобто протягом періоду встановленого для внесення орендної плати відповідного року). У зв’язку із цим підлягають перерахуванню і санкції за невиконання грошових зобов’язань, передбачені як в договорі так і законом (стаття 625 ЦК України).

Аналізуйте судовий акт: Одночасне стягнення орендної плати за користування майном та неустойки за несвоєчасне повернення майна, після припинення договору оренди, є незаконним (ВС/КГС у справі № 910/11131/19 від 19 квітня 2021).;

Розстрочення або відстрочення виконання рішення суду не звільняє боржника від сплати інфляційних втрат та пені за прострочення виконання зобов’язання (ВС/ВП № 916/190/18 від 04.06.2019);

Фраудаторний договір, або такий, що шкодить інтересам кредитора може бути визнаний недійсним (ВС/КЦС у справі № 757/33392/16 від 24 лютого 2021).;

Одна з основних підстав розірвання договору оренди (ВС/КЦС від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18).

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 540/544/18

провадження № 61-13979св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2019 року у складі судді Косик С. М., та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Панченка О. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» (далі - ТОВ «КСП «ЛОС») про стягнення орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,58 га, яку успадкував після смерті батька ОСОБА_2 , розташованої на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області. Земельна ділянка перебувала в оренді у відповідача строком на 10 років, тобто до 20 жовтня 2015 року. У подальшому, оскільки він, позивач, відмовився продовжувати орендні правовідносини з відповідачем, останній самостійно та добровільно прийняв рішення не сплачувати орендну плату з 2014 року, яку до цього часу не виплатив. В умовах договору, які сторони добровільно погодили, остаточний розмір орендної плати має визначатися з урахуванням індексів інфляції.

ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «КСП «ЛОС»:

заборгованість по орендній платі за 2014-2015 роки в сумі 66 250,92 грн, що складається з:

основної суми боргу - 13 092,87 грн за 2014-2015 роки;

інфляційних втрат - 4 481,98 грн за період з 01 грудня 2015 року по 03 липня 2018 року;

3 % річних - 1 018,02 грн за період з 01 грудня 2015 року по 03 липня 2018 року;

пені - 47 658,05 грн за період з 03 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року;

судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «КСП «ЛОС» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати орендної плати за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції в розмірі 855,11 грн, 3 % річних в сумі 49,54 грн та пеню в сумі 4 651,48 грн, а всього 5 556,13 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 20 жовтня 2005 року зареєстрований договір оренди землі між ОСОБА_2 та ТОВ «КСП «ЛОС» (дата укладення відсутня), за умовами якого строк дії договору складає 10 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 637,19 грн в рік, яка вноситься з 01 березня до 01 грудня кожного року. Після закінчення терміну дії договору 27 жовтня 2015 року сторони склали акт, за яким орендар передав, а орендодавець прийняв земельну ділянку без взаємних претензій. За змістом статті 629 ЦК Українивизначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (стаття 632 ЦК України). Статтями 21, 23 Закону встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди та переглядаються за згодою сторін. Відповідно до підпункту 13 договору оренди земельної ділянки, розмірі орендної плати переглядається 1 раз у 2 роки, а пунктом 36 договору передбачено, що зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У період з 2006 по 2015 роки, позивач не звертався з вимогою про зміну умов договору у частині зміни розміру орендної плати чи перегляду нормативної грошової оцінки землі. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню орендна плата в розмірі 637,19 грн, як це визначено умовами договору, без урахування індексації щодо якої сторони не дійшли згоди та не внесли зміни до умов договору оренди земельної ділянки за вказаний період, але з урахуванням індексу інфляції, що визначено пунктом 10 договору.

Суд першої інстанції вказав, що оскільки орендна плата за умовами договору вноситься до 01 грудня кожного року, то розрахунок інфляційних втрат буде таким: 1) 637,19 грн х 196, 4 (індекс інфляції з грудня 2014 року по червень 2018 року (місяць, що передував зверненню позивача до суду)) = 1 251,44 грн (орендна плата за 2014 рік); 2) 637,19 грн х 134,2 (індекс інфляції з грудня 2015 року по червень 2018 року (місяць, що передував звернення позивача до суду)) = 855,11 грн (орендна плата за 2015 рік). Представником відповідача подано заяву про застосування до вимог позивача позовної давності. У даних правовідносинах позовна давність до вимог про стягнення орендної плати за 2014 рік почалася 02 грудня 2014 року, а до вимог про стягнення орендної плати за 2015 рік - 02 грудня 2015 року, тобто наступного дня після закінчення граничного строку виплати орендної плати встановленої пункту 11 договору. Оскільки до суду позивач звернувся 05 липня 2018 року, а відтак позовна давність до вимог про стягнення орендної плати за 2014 рік сплинула 02 грудня 2017 року, до вимог про стягнення пені за несплату орендної плати у 2014 році - 02 грудня 2015 року. Тому до вимог позивача в цій частині слід застосувати позовну давність і з цих підстав у задоволенні позову відмовити.

Суд першої інстанції зазначив, що позов в частині стягнення орендної плати за 2015 рік, підлягає частковому задоволенню, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути орендну плату за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції в розмірі 855,11 грн. У пункті 14 договору передбачена сплата пені в розмір 2% несплаченої суми за кожен день прострочення, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню за рік, що передує зверненню до суду за таким розрахунком: (637,19 *2/100) *365 = 4 651,48 грн. Розрахунок 3% річних такий: 637,19/100*3/365*946 = 49,54 грн, які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що предметом апеляційного розгляду є стягнення орендної плати за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені, тобто в межах заявлених вимог в цій частині та доводів апеляційної скарги. Відповідно до пункту 13 договору оренди земельної ділянки, розмірі орендної плати переглядається 1 раз у 2 роки, а пунктом 36 договору передбачено, що зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції, розмір орендної плати сторонами не переглядався, як це передбачено пунктом 13 договору, зміни умов договору сторонами у письмовій формі не здійснювалися, як це передбачено пунктом 36 договору. Пунктом 9 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 637,19 грн в рік, з яких в грошовій формі - 100 грн., в натуральній продукції - на 450,00 грн, відробіткової - 87 грн. Згідно пункту 10 договору оренди землі, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється уз урахуванням індексів інфляції.

Апеляційний суд зазначив, що виходячи з умов укладеного між сторонами договору оренди землі, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що орендна плата у 2015 році становить 637,19 грн, сукупний індекс інфляції за період з 01 грудня 2015 року по 03 липня 2018 року становить 1,342, що правильно встановлено судом першої інстанції та визнається позивачем, як це вбачається з апеляційної скарги, тому орендна плата з урахуванням індексу інфляції за 2015 року буде становити 855,11 грн. (637,11 грн. х 1,342 =855,11 грн). При обчисленні 3 % річних та пені суд першої інстанції правильно виходив із розміру орендної плати за 2015 року - 637,19 грн, а тому 3 % річних складає 49,54 грн, виходячи з розрахунку - (637,19 грн. х 0,03% річних) : 365 днів) х 946 днів прострочення), з яких кількість днів прострочення 946 визнається позивачем, як вбачається з апеляційної скарги. Розмір пені становить 4 651,48 грн, виходячи з розрахунку - (637,19 грн. х 0,02% пені) х 365 днів (1 рік позовної давності).

Апеляційний суд вказав, що представник позивача при обрахуванні орендної плати за 2015 року посилається на те, що розмір орендної плати, визначений договором як 637,19 грн. слід множити на сукупний індекс інфляції, починаючи з часу укладення договору оренди, тобто з 2005 року і по 2015 рік, що є неправильним, оскільки по 2013 рік включно позивач отримував відповідну орендну плату і претензій в цій частині не має, тобто орендна плата була нарахована та виплачена позивачу, вимоги в цій частині ним не заявлені. Представник позивача визнає той факт, що розмір орендної плати сторонами не переглядався, додаткові угоди щодо розміру орендної плати між сторонами не укладалися, розмір орендної плати є фіксованим, крім застосування до неї індексації, і умовами договору не передбачена зміна орендної плати у залежності від нормативної грошової оцінки землі, умови договору не містять про застосування коефіцієнту 1,6%, який вирахуваний шляхом ділення нормативної грошової оцінки земельної ділянки на розмір орендної плати 637,19 грн на час укладення договору оренди, цей коефіцієнт жодним пунктом договору не передбачений, тому це є припущенням представника позивача, крім цього, позивачем не заявлялися вимоги про застосування саме цього коефіцієнту при обрахунках орендної плати за 2015 рік.

При відхиленні доводів апеляційної скарги апеляційний суд зазначив, що як слідує з доводів апеляційної скарги, позивач визнає, що згідно пункту 9 договору оренди землі на момент його державної реєстрації орендна плата становила 637,19 грн, яка відповідно до вимог пункту 10 договору підлягає індексації з урахуванням індексів інфляції. При ухваленні судового рішення, суд першої інстанції застосував до вказаного розміру орендної плати сукупний індекс інфляції 1,342 за період з грудня 2015 рік по червень 2018 року, позивач також посилається в апеляційній скарзі на цей період та такий же сукупний розмір інфляції, проте, зазначає інший розмір орендної плати 2 364,83 грн, який обраховано ним безпідставно, оскільки зміни до договору оренди землі сторонами не вносилися. Також з цих же підстав не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо нарахування 3% річних та пені на розмір орендної плати - 2 364,83 грн.

Аргументи учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить

скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні орендної плати за 2015 рік;

стягнути з ТОВ «КСП «ЛОС» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 12 688,57 грн, що складається із суми заборгованості з орендної плати за 2015 рік в сумі 2 364,83 грн, 1 386,56 грн - інфляційні втрати (стаття 625 ЦК України), 329,20 грн - 3 % річних (стаття 625 ЦК України), 8 607,98 грн - пені;

перерозподілити судові витрати понесені ОСОБА_1 на сплату судового збору та витрат на правову допомогу в суді першої та другої інстанції пропорційно до задоволених вимог;

стягнути з відповідача на користь позивача витрати пов`язані з підготовкою та поданням касаційної скарги (судовий збір та витрати на правову допомогу).

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відповідно до пункту 10 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Згідно пункту 11 Договору орендна плата вноситься у такі строки з 01 березня до 01 грудня кожного року. Відповідно до пункту 13 Договору розмір орендної плати переглядається раз у 2 роки у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у томі числі внаслідок інфляції. У постанові Верховного Суду № 732/1799/17 від 10 квітня 2019 року зазначено, що «у справі, яка переглядається, у пункті 12 спірних договорів сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Однак, у порушення умов укладених між сторонами договорів, орендарем здійснювалася орендна плата без урахування індексів інфляції, які є складовою орендної плати, що свідчить про систематичну несплату у цій частині орендної плати, визначеної договором». Таким чином, Верховний Суд чітко притримується правової позиції про необхідність розраховувати орендну плату з урахуванням індексів інфляції, якщо така умова передбачена в договорі, не зважаючи на це суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях відступають від таких правових висновків, не надаючи цьому жодного обґрунтування;

орендна плата за 2015 рік - як сума основного зобов`язання повинна обраховуватися: Сукупний індекс інфляції відповідно до пункту 10 договору розраховується за формулою: І ср. = II х 12 ...х ІХ/100Лп, де II - індекс інфляції з моменту дати набрання чинності Договором; 12 - індекс інфляції за другий місяць дії Договору; IX - індекс інфляції за останній виконання зобов`язання; п - кількість дії договору оренди. Тобто сукупний індекс інфляції береться з дати набрання чинності договором до останньої дати виконання зобов`язання 01 грудня поточного року, відтак для обрахунку орендної плати за 2015 рік до 01 грудня 2015 року. Отже, орендна плата за 2015 рік = С х І ср., що становить 637,19 грн * 3.711 (сукупний індекс інфляції з 20 жовтня 2005 року (дата реєстрації договору) по 01 грудня 2015 року (дата виконання зобов`язання)) = 2 364,83 грн;

суди при стягнення орендної плати за 2015 рік з урахуванням індексів інфляції з 01 грудня 2015 року по червень 2018 року неправомірно ототожнили обрахунок орендної плати з урахуванням індексу інфляції визначеному в договорі та законі України «Про оренду землі»в період дії договору, як суму основного боргу та збільшення суми основного зобов`язання з урахуванням індексів інфляції передбаченої статтею 625 ЦК Українипісля закінчення дії договору, як компенсаційного заходу впливу на порушника зобов`язання, тим самим допустив порушення відповідних норм матеріального права. Розрахунок індексу інфляції з грудня 2015 року по червень 2018 року проводився у відповідності до статті 625 ЦК України, а не договору;

відповідач у відзиві визнавав борг з орендної плати за 2015 рік у розмірі 3 490,53 грн. Зокрема вказано, що «у 2015 році грошова оцінка землі змінилася і становила 116 351,24 грн відповідно до якої відповідач повинен був сплатити 3490,53 грн (5 абз. 2 сторінка відзиву)»;

нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати без внесення відповідних змін до договору у письмовій формі (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2013 року у справі № 3-34гс13 та від 20 серпня 2013 року у справі № 3-21гс13). Отже, відповідач зобов`язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати;

суди визнали, що орендна плата з 2005 по 2015 рік не збільшувалася та через 10 років становить 637,19 грн як і в момент укладення договору оренди землі, що є грубим порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права.

Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині позовних вимог про стягнення орендної плати за 2015 рік, інфляційних втрат, 3 % річних, пені та судових витрат. Судові рішення в іншій частині не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У вересні 2019 року ТОВ «КСП «ЛОС» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Відзив мотивований тим, що представник позивача визнає той факт, що розмір орендної плати сторонами не переглядався, додаткові угоди щодо розміру орендної плати між сторонами не укладалися, розмір орендної плати є фіксованим, крім застосування до неї індексації.

Зазначає, що умовами договору не передбачена зміна орендної плати залежно від нормативної грошової оцінки землі, умови договору не містять умов про застосування коефіцієнту 1,6 %, який розрахований шляхом ділення нормативної грошової оцінки земельної ділянки на розмір орендної плати 637,19 грн на час укладення договору оренди, цей коефіцієнт жодним пунктом договору не передбачений, тому це є припущенням представника позивача. Крім цього, позивачем не заявлялися вимоги про застосування саме цього коефіцієнту при розрахунках орендної плати за 2015 рік. відповідно до умов договору орендар не був зобов`язаний самостійно змінювати розмір орендної плати, оскільки умови договору встановлювали лише можливість переглянути розмір орендної плати.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та зазначено, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

У серпні 2019 року матеріали цивільної справи № 540/544/18 надійшли до Верховного Суду та 22 серпня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,58 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території с. Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області, яку він успадкував після померлого у 2006 році батька ОСОБА_2

20 жовтня 2005 року зареєстрований договір оренди землі між ОСОБА_2 та ТОВ «Карлівське СГП «ЛОС» (дата укладення відсутня), за умовами якого строк дії договору складає 10 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 637,19 грн в рік, яка вноситься з 01 березня до 01 грудня кожного року (пункти 8, 9, 11 договору).

У договорі оренди землі сторони передбачили, що:

нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 39 824,54 грн (пункт 5 договору);

орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 637,19 грн на рік в грошовій формі - 100 грн, в натуральній продукції - на 450,00 грн., відробіткової - 87,00 грн (пункт 9 договору);

обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10 договору);

орендна плата вноситься у такі строки: з 01.03 до 01.12 кожен рік (пункт 11 договору);

розмір орендної плати переглядається раз у два роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 договору);

у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 2 % несплаченої суми за кожен день прострочення (пункт 14 договору);

зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку (пункт 36 договору).

Суди встановили, що зміни умов договору сторонами у письмовій формі не здійснювалися. За спірний період у 2014-2015 роках ОСОБА_1 орендної плати від відповідача не отримував.

При частковому задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної суди за 2015 рік, 3 % річних, інфляційних втрат та пені суди вважали, що розмір орендної плати сторонами не переглядався, як це передбачено пунктом 13 договору, зміни умов договору сторонами у письмовій формі не здійснювалися, як це передбачено пунктом 36 договору. Тому орендна плата у 2015 році становить 637,19 грн, сукупний індекс інфляції за період з 01 грудня 2015 року по 03 липня 2018 року становить 1,342. Орендна плата з урахуванням індексу інфляції за 2015 року буде становити 855,11 грн (637,11 грн. х 1,342 =855,11 грн). При обчисленні 3% річних та пені, взявши за основу обчислення розмір орендної плати за 2015 року - 637,19 грн, обчислили 3 % річних, що складає 49,54 грн, виходячи з розрахунку - (637,19 грн. х 0,03% річних) : 365 днів) х 946 днів прострочення). Розмір пені становить 4 651,48 грн, виходячи з розрахунку - (637,19 грн. х 0,02% пені) х 365 днів (1 рік позовної давності).

Колегія частково не погоджується з такими висновками судів з таких підстав.

Щодо позовної вимоги про стягнення орендної плати за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції (пункт 10 договору)

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК Українизагалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК Українитлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК Українивизначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (частина друга статті 632 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2019 року в справі № 395/499/16-ц (провадження № 61-15404св18) вказано, що «тлумачення частини другої статті 632 ЦК Українисвідчить, що в цій нормі закріплено принцип стабільності (або відносної неможливості зміни) встановленої сторонами ціни, що є проявом обов`язковості виконання умов договору (стаття 629 ЦК України). У частині другій статті 632 ЦК Українидопускається наявність винятків, які можуть бути встановлені договором або законом. При цьому в законі або ж договорі обов`язково мають бути визначені як випадки зміни ціни, так і умови такої зміни».

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК Українисвідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном (частина третя статті 762 ЦК України)

Аналіз частини третьоїстатті 762 ЦК Українидозволяє стверджувати, що договором найму або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Це правило розраховано на те щоб на майбутнє можна було змінювати або навіть забезпечити автоматичну зміну розміру плати за користування. Зокрема, сторони в договорі найму можуть встановити, що: розмір плати за користування за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць; плата за користування підлягає індексації. Індексація проводиться наймачем шляхом множення розміру орендної плати, визначеного в пункті 3 договору, на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується плата за користування.

Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (абзац 4 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина третя статті 21 Закону України «Про оренду землі»).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 732/1799/17 (провадження № 61-44357св18) вказано, що «у пункті 12 спірних договорів сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Однак, у порушення умов укладених між сторонами договорів, орендарем здійснювалася орендна плата без урахування індексів інфляції, які є складовою орендної плати, що свідчить про систематичну несплату у цій частині орендної плати, визначеної договором. Поза увагою суду залишився той факт, що систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору. Таким чином, встановивши факт систематичної несплати АПК «Старосільський» за 2015-2016 роки визначеної договором орендної плати у частині обчислення індексу інфляції, суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для розірвання договорів оренди землі.

Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) зазначено, що «як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що орендар не сплатив орендну плату за користування земельною ділянкою за 2015 рік. Зміни в письмовій формі до договору оренди сторонами не вносилися;

тлумачення умов договору оренди свідчить, що сторони не пов`язали автоматичну зміну розміру орендної плати залежно від збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідні зміни до договору не вносилися. А тому підстави враховувати збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки для визначення боргу з орендної плати за 2015 рік відсутні;

у пункті 10 договору оренди сторони домовилися про те, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Тому з урахування принципу належного виконання зобов`язання орендар був зобов`язаний сплатити орендодавцеві орендну плату за 2015 рік з індексом інфляції, як про це домовилися сторони в договорі;

аналіз умов договору оренди свідчить, що сторони не передбачали в договорі оренди правил обчислення орендної плати з індексом інфляції. Позивач наполягає на тому, що орендна плата за 2015 рік становить 637,19 грн * 3.711 (сукупний індекс інфляції з 20 жовтня 2005 року (дата реєстрації договору) по 01 грудня 2015 року (дата виконання зобов`язання) = 2 364,83 грн. Натомість відповідач вважає, що відповідно до умов договору орендар не був зобов`язаний самостійно змінювати розмір орендної плати;

оскільки сторони не передбачили в договорі оренди, що при обчисленні розміру орендної плати враховується сукупний індекс інфляції з 2005 року, то з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності і тлумачення умов договору оренди, зокрема, пункту 10 та 11 (періоду внесення орендної плати), на користь його дійсності, чинності та виконуваності, колегія суддів вважає, що коефіцієнт інфляції має обчислюватися для орендної плати за 2015 рік як добуток індексів інфляції з березня 2015 року по листопад 2015 року та складає 1,3109. А тому розмір орендної плати за 2015 рік, який підлягає стягненню з відповідача складає 835,29 грн;

суди, натомість, не визначили розмір орендної плати з індексом інфляції, і неправильно ототожнили інфляційні втрати за період з грудня 2015 року по червень 2018 року із розміром орендної плати з індексом інфляції (пункт 10 договору). Тому судові рішення в цій частині слід змінити в мотивувальній та резолютивній частині рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що відповідач у відзиві визнавав борг з орендної плати за 2015 рік у розмірі 3 490,53 грн, з таких підстав.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина третя та четверта статті 206 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні».

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних (стаття 625 ЦК) та пені

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший статті 549 ЦК України).

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 2 % несплаченої суми за кожен день прострочення (пункт 14 договору) оренди).

Згідно статті 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

У справі, що переглядається:

при обчисленні інфляційних втрат, 3 % річних (стаття 625 ЦК) та пені суди невірно вказали, що розмір боргу з орендної плати за 2015 рік складає 637,19 грн, замість правильного 835,29 грн;

в межах заявлених вимог, з урахуванням розміру боргу з орендної плати за 2015 рік в сумі 835,29 грн, ОСОБА_1 має право на стягнення з ТОВ «КСП «ЛОС»:

інфляційних втрат в сумі 285,67 грн (за період з грудня 2015 року по липень 2018 року);

3 % річних в розмірі 64,95 грн (за період з грудня 2015 року по липень 2018 року);

пені в сумі 3040,46 грн (за період з 03 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року).

Але за змістом частини першої статті 400 ЦПК України(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Отже, враховуючи межі касаційного перегляду відсутні підстави для зменшення розміру пені, яка стягнута судами на користь позивача.

Таким чином судові рішення слід змінити в мотивувальній та резолютивній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в оскарженій частині змінити в мотивувальній та резолютивній частині; змінити розподіл судових витрат.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 704, 80 грн, поніс витрати на правову допомогу в сумі 4200 грн.

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1057,21 грн, за час розгляду справи поніс витрати на правову допомогу в сумі 4000 грн.

При подачі касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1409,60 грн.

За змістом частин 1 та 2 статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» про стягнення орендної плати за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції, стягнення інфляційних втрат, 3 % річних змінено, тобто позовні вимоги задоволені частково, з ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати по оплаті судового збору в сумі 1197,98 грн та витрати на правову допомогу в сумі 2213,17 грн.

Керуючись статтями 137, 141, 400та 410, 412 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» про стягнення орендної плати за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції, стягнення інфляційних втрат, 3 % річних змінити в мотивувальній частині, виклавши в редакції цієї постанови та резолютивну частину рішення суду першої інстанції викласти в такій редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати орендної плати за 2015 рік в розмірі 835,29 грн, інфляційні втрати в сумі 285,67 грн, 3% річних в сумі 64,95 грн та пеню в сумі 4651,48 грн, а всього 5837,39 грн.

У задоволенні інших позовних вимог про стягнення орендної плати за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції, стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі 1197,98 грн та витрати на правову допомогу в сумі 2213,17 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2019 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в зміненій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук