Головна Блог ... Аналітична стаття Дайджести Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 19 лютого по 25 березня 2022 року Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублі...

Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 19 лютого по 25 березня 2022 року

Відключити рекламу
 - 6de254aadec7363157364379b12d4665.png

Поки доступ до реєстру судових рішень обмежений в огляд увійшли ті рішення, які надійшли через електронний суд та містились у реєстрі на день закриття до нього доступу з початком війни. Велика палата за цей час прийняла декілька рішень, але як суд апеляційної інстанції стосовно дисциплінарних проваджень щодо суддів, як суд касаційної інстанції за цей період повні тексти відсутні. Звичайно з нетерпінням чекаємо їх останній шедевр в інтересах, на мій погляд, російської фінансової структури.

В огляд увійшли декілька рішень щодо скасування наказів про відсторонення осіб без щеплення, які демонструють значно вищий рівень фахової підготовки та застосування норм права й практики ЄСПЛ судами першої інстанції ніж головую Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду (без України) Борисом Гулько, на мій погляд, який намагається своїм вільним викладенням власної думки без законодавчого обгрунтування, узгодження цієї думки з іншими суддями Верховного суду (без України), впливати на судові рішення і втручатись у правосуддя.

Також увійшли огляд актуальної судової практики об’єднаної палати ВС-ККС за 2021 рік, зведений огляд практики ЄСПЛ за 2021 рік, огляд правових позицій ВС-КГС щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства (жовтень – грудень 2021 року), судова практика ВС-КГС стосовно визнання недійсними правочинів боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство (станом на лютий 2022 року) та багато іншого.

Читаємо і робимо все до наближення перемоги над російсько-фашистськими загарбниками.

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Рішення КОАС про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи у Держстаті при відсутності вакцинації та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу й витрат на правову допомогу

Справа № 320/15403/21

Це наша справа. Суд дуже ретельно підійшов до обгрунтування рішення з посиланням на релевантну практику ЄСПЛ на відміну від листа Бориса Гулька з вільним викладенням власної думки без законодавчого обгрунтування.

Суд зазначив, що порядок відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків визначено статтею 72 Закону №889-VIII, згідно якої державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення (частина перша).

Під час відсторонення від виконання посадових обов`язків державний службовець зобов`язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку та сприяти здійсненню дисциплінарного провадження (частина п`ята).

Втім, суд зауважує, що статтею 72 Закону №889-VIII встановлено перелік підстав для відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків.

Водночас, конструкція наведеної вище норми статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», дає підстави для висновку, що відстороненню від виконання робіт підлягають саме працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, а не працівники, включені до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Втім, як встановлено судом, на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відстороненню від виконання робіт підлягають лише працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб. Тобто, обов`язковими умовами для здійснення відсторонення працівників від роботи на підставі вказаної норми є належність таких працівників до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

При цьому, а ні Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а ні інші закони не містять положень, згідно яких відстороненню від роботи підлягали б працівники за формальною ознакою, а саме лише за фактом включенням таких працівників до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Суд зауважує, що включення до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зокрема, працівників центральних органів виконавчої влади, не є тотожним належності працівників центральних органів виконавчої влади до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Відтак, в контексті правозастосування положень статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відмова позивача від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не могла слугувати законодавчою підставою для відсторонення позивача від роботи, з огляду на що наказ Голови Державної служби статистики України Вернера І.Є. №573-к від 08.11.2021 в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішення Ковпаківського райсуду Сум щодо скасування наказу про відсторонення при відсутності вакцинації, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Справа №592/16789/21

Це наша справа. Суд ретельно і підійшов до обгрунтування рішення з посиланням на релевантну практику ЄСПЛ на відміну від листа Бориса Гулька з вільним викладенням власної думки без законодавчого обгрунтування. Певною особливістю справи є те, що позивач працює на посаді у біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів у Державній установі «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», тобто прекрасно розуміє проведення експерименту і повну неефективність щеплення уими вакцинами.

Суд зазначив, що у пункті 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень вказано, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні.

Суд зазначає, що відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст статей 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів.

Крім того, тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.

Отже, встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише тоді, коли в Україні чи в окремих її місцевостях введено режим надзвичайного стану. На думку суду, правильність цього висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, ст. 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично запроваджені постановою КМУвід 9грудня 2020р.№ 1236 щодо запровадження карантину (суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо).

У даному випадку в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, проте Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає статтям 43 та 64 Конституції України.

Однак, захворювання COVID-19 та щеплення проти нього відсутні у будь-якому із розділів Календаря профілактичних щеплень. На думку суду, встановивши перелік певних професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, МОЗ України повинен був внести вказане захворювання, а також строки щеплення проти нього до відповідного Календаря. Без внесення відповідного захворювання та строків щеплення проти нього до Календаря, щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного згідно вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказ МОЗУкраїни від04.10.2021№ 2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як обов`язкове.

Отже, позивач не могла відмовитися чи ухилитися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки таке щеплення не набуло статусу обов`язкового профілактичного.

Оцінюючи адекватність, точність та зрозумілість формулювання законів, підзаконних актів України, які регулюють порядок відсторонення працівників в разі відсутності щеплення від певних хвороб, суд додатково зазначає, що згідно ст.7, п. «е» ч. 1 ст. 42Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекцій, за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або за поданням головних державних санітарних лікарів (їх заступників).

У даному випадку такі подання стосовно позивача були відсутні, хоча закон з достатньою чіткістю вимагає їх наявності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку визнати протиправним і скасувати наказ виконуючого обов`язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» Збаражського В.П. номер 234-ос від 09 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_2 . Цей наказ було видано без законних підстав і крім того сам зміст наказу також порушує права позивача.

При цьому суд вважає за необхідне окремо відзначити, що в умовах пандемії, викликаної в Україні захворюванням COVID-19, щеплення проти цієї хвороби є раціональним заходом стримування розповсюдження хвороби і зменшення смертності від неї. Однак, запровадження вказаного щеплення в якості обов`язкового та наступне запровадження широкого обмеження прав осіб у зв`язку із відсутністю такого щеплення має відбуватися у порядку, встановленому Конституцією та законами України. В даному випадку такий порядок дотриманий не був.

Рішення Новопсковського райсуду Луганської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення при відсутності вакцинації, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Справа №431/5935/21

Це наша справа. Суд першої інстанції в чергове продемонстрував значно краще знання законодавства та дотримання прав й свобод громадян ніж голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду (без України) пана Бориса Гулька, на мій погляд, який намагається своїм вільним викладенням власної думки без законодавчого обгрунтування впливати на судові рішення і втручатись у правосуддя.

Суд зазначив, що пунктами 1, 2, 3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що цей Календар є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Суд зазначає, що відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст статей 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів.

Крім того, тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.

Отже, встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише тоді, коли в Україні чи в окремих її місцевостях введено режим надзвичайного стану. На думку суду, правильність цього висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, ст. 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично запроваджені постановою КМУ від 9 грудня 2020 р. № 1236 щодо запровадження карантину (суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо).

В даному випадку в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, проте Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає статтям 43 та 64 Конституції України, а також статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та пункту «й» статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень також чітко визначає, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні. Вказане положення прийнято на виконання вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», де вказано, що порядок проведення профілактичних щеплень встановлює відповідний центральний орган виконавчої влади.

Однак, захворювання COVID-19 та щеплення проти нього відсутні у будь-якому із розділів Календаря профілактичних щеплень. На думку суду, встановивши перелік певних професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, МОЗ України повинен був внести вказане захворювання, а також строки щеплення проти нього до відповідного Календаря. Без внесення відповідного захворювання та строків щеплення проти нього до Календаря, щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного згідно вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як обов`язкове.

Отже, позивач не міг відмовитися чи ухилитися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки таке щеплення не набуло статусу обов`язкового профілактичного. Відмова позивача від щеплення проти COVID-19 за таких обставин не може вважатися відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення.

Оцінюючи якість законів, підзаконних актів України, які регулюють порядок відсторонення працівників в разі відсутності щеплення від певних хвороб, суд додатково зазначає, що згідно ст. 7, п. «е» ч. 1 ст. 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекцій, за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або за поданням головних державних санітарних лікарів (їх заступників).

В даному випадку таке подання стосовно позивача було відсутнє, хоча закон вимагає його наявності.

Суд звертає увагу на те, що зміст деяких положень оскаржуваного наказу про відсторонення позивача від роботи не відповідає фактичним обставинам спірних правовідносин, а також деяким нормам трудового законодавства.

Так, згідно оскаржуваного наказу позивач була відсторонена від роботи та директором закладу вирішено «відсторонити від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19». Однак, щеплення від СОVID-19 відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 для певних категорій працівників запроваджується лише на період дії відповідного карантину та в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Крім того, жоден нормативно-правовий акт не вимагає вакцинації саме двома дозами дводозної вакцини для допущення працівника до роботи. На думку суду, в разі наявності законних підстав для відсторонення позивача від роботи (яких в даному випадку не було), правильним формулюванням строку відсторонення могло б бути наступне: «після надання документів, що підтверджують щеплення проти COVID-19, або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, або після надання документів, що підтверджують існування абсолютних протипоказань до проведення відповідного щеплення - в залежності від того, яка з цих обставин настане першою».

Вищевказані недоліки у наказі про відсторонення від роботи додатково свідчать про суттєве порушення прав позивача та необхідність скасування оскаржуваного наказу.

Однак, запровадження вказаного щеплення в якості обов`язкового та наступне запровадження широкого обмеження прав осіб у зв`язку із відсутністю такого щеплення має відбуватися у порядку, встановленому Конституцією та законами України. В даному випадку такий порядок дотриманий не був.

Разом з тим, факт визнання незаконним та скасування судом наказу про відсторонення позивача від роботи сам по собі є достатньою підставою для добровільного виконання належним суб`єктом обов`язку з виплати позивачу заробітної плати з дня незаконного відсторонення від роботи до дня фактичного допущення до роботи, оскільки цей період є часом вимушеного прогулу.

Рішення Дніпровського райсуду Києва про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення у зв`язку з відсутністю щеплення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Справа № 755/20625/21

Це наша справа, яка в чергове доводить значне кращу підготовку суддів першої інстанції ніж голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду (без України) пана Бориса Гулька, на мій погляд, який намагається своїм вільним викладенням власної думки без законодавчого обгрунтування впливати на судові рішення і втручатись у правосуддя

Суд звернув увагу, що Верховний Суд в постанові у справі №761/12073/18 від 01.04.2020 року дійшов висновку, що відсторонення працівника від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

За змістом ст. 46 КЗпП допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Інших підстав відсторонення від роботи, зокрема, як відмова виконувати розпорядження керівника, нормами статті 46 КЗпП не передбачено.

Слід зазначити, що нормами статті 46 КЗпП України не передбачено і відсторонення від роботи працівника з причин відмови вакцинуватися від COVID-19.

На даний час вакцинація від COVID-19 є добровільною, про що наголошено і в Дорожній карті з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженій наказом МОЗ від 24.12.2020 р. № 3018.

Забезпечити примусову вакцинацію роботодавець не може, оскільки на це немає законодавчих підстав. Усі внутрішні документи підприємства, що зобов`язують працівників зробити щеплення від COVID-19, не є законними, оскільки порушують права працівників, та не відповідають вимогам трудового законодавства - нормам КЗпП України, яким регулюються всі трудові відносини працівника та роботодавця в Україні.

Беззаперечним є те, що Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 спрямована на запровадження заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, однак, відсторонення працівників від роботи, як з підстав не здійснення вакцинування, так і з будь-яких-інших підстав, має відбуватися у відповідності до норм трудового законодавства. Як зазначалося вище, трудовим законодавством не передбачено такої підстави для відсторонення від роботи, як відмова працівника від вакцинування. Посилання сторони відповідача на те, що в ст.46 КЗпП України окрім перелічених підстав для відсторонення працівника від роботи зазначено «в інших випадках, передбачених законодавством», і що саме в інший випадок підпадає відмова від вакцинування, на думку суду є безпідставне з підстав, зазначених вище.

Таким чином, на даний час трудове законодавство України не містить чітких норм, якими регулюються трудові відносини між працівником та роботодавцем в частині відсторонення працівника від роботи з підстав відмови працівника від вакцинування від хвороби COVID-19, що в свою чергу дає підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз'яснення:

Огляд актуальної судової практики об’єднаної палати ВС-ККС за 2021 рік

В огляді зібрано найважливіші правові позиції палат і об’єднаної палати ККС ВС за 2021 рік, які для зручності користування систематизовано за назвами розділів Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України.

Правові позиції стосувалися, зокрема, таких аспектів:

✅ призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків;

✅ встановлення матеріальної шкоди як ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України;

✅ кваліфікація розбою, вчиненого шляхом опосередкованого проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища, до якого немає вільного доступу;

✅ форма рішення про призначення прокурора (групи прокурорів) для здійснення процесуального керівництва в конкретному кримінальному провадженні;

✅ часові межі складання, затвердження, вручення та безпосереднього направлення до суду обвинувального акта;

✅ процесуальні можливості постановлення судом ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, що потребують належного реагування.

Огляд вміщує й інші, не менш важливі правові позиції, сформульовані палатами й об’єднаною палатою ККС ВС упродовж 2021 року.

Матеріал може стати у пригоді всім представникам юридичних професій.

Зведений огляд практики ЄСПЛ за 2021 рік

Для зручності в користуванні рішення, наведені у зведеному огляді, систематизовано за статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, кожне рішення містить посилання на відповідний переклад витягу в щомісячних оглядах.

Огляд правових позицій ВС-КГС щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства (жовтень – грудень 2021 року)

Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі ВС.

Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо застосування положень КУзПБ і дадуть змогу зрозуміти основні підходи до вирішення проблемних питань, що виникають стосовно:

✅ застосування положень статей 5, 7 КУзПБ;

✅ відкриття провадження у справі про банкрутство (статті 38, 39 КУзПБ); забезпечення вимог кредиторів (ст. 40 КУзПБ); визнання недійсними правочинів боржника;

✅ порядку розгляду грошових вимог кредиторів до боржника; застосування позовної давності до грошових вимог кредиторів; відчуження окремих категорій майна боржника; порядку задоволення вимог забезпечених кредиторів (ст. 41 КУзПБ); розгляду грошових вимог контролюючого органу; переходу до наступної судової процедури; процесуальних питань;

✅ порядку набуття статусу поточного кредитора; включення права суборенди до складу ліквідаційної маси; принципу безумовної повноти дій ліквідатора; затвердження звіту ліквідатора; суб’єктного складу спору про визнання недійсними результатів аукціону; правової природи грошових вимог, які виникли внаслідок визнання результатів аукціону недійсними; субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника;

✅ окремих питань, які виникають під час відновлення платоспроможності фізичної особи, тощо.

Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері регулювання відносин неспроможності (банкрутства) і хоче бути в курсі актуальної судової практики.

Судова практика ВС-КГС стосовно визнання недійсними правочинів боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство (станом на лютий 2022 року)

Довідка містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики стосовно визнання недійсними правочинів боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

У матеріалі наведено судову практику Верховного Суду із застосування інституту визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство як універсального засобу захисту прав та інтересів у відносинах неплатоспроможності.

Окрему увагу приділено правозастосовній практиці щодо ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства під час розгляду заяв про визнання недійсними правочинів, учинених боржником до введення в дію цього Кодексу, а також кваліфікації фіктивних і фраудаторних правочинів.

Аналітична довідка вміщує, зокрема, правові позиції, сформульовані Верховним Судом у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду впродовж 2021 року.

Матеріал може стати у пригоді всім, хто здійснює професійну діяльність у сфері банкрутства й хоче бути в курсі актуальної судової практики.

‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов'язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2022

  • 1685

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 1685

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Подякувати Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні аналітичні статті

    Дивитись усі статті
    Дивитись усі статті
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст