Обмеження права власності, шляхом встановлення обмежувального припису кривднику, з метою забезпечення безпеки постраждалої особи - є легітимним заходом (ВС КЦС справа № 766/13927/20-ц від 17.02.2021 р.)

Справа цікава тим, що ВС КЦС, застосувавши принципи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, національні приписи та практику - обґрунтував правомірність обмежувального припису у вигляді тимчасової заборони кривднику перебувати, та навіть - наближуватись до квартири, співвласником якої він є, внаслідок постійного домашнього насильства проти проживаючої там матері.

Фабула судового акту: Мати кривдника подала заяву до суду про встановлення обмежувального припису для свого сина, що постійно здійснює над нею домашнє насильство. Як пояснила заявниця, кривдник активно вживає алкогольні напої та наркотичні засоби, протягом останніх років він постійно застосовує до неї словесні образи, погрози, приниження, залякування, погрожує її вбити, демонструючи при цьому силу, агресію, хапаючись за небезпечні предмети, силоміць вривається до кімнати (де вона ховається від нього), вимагає кошти та краде її речі (за що його вже було притягнуто до кримінальної відповідальності за заявою матері). Кримінальна відповідальність за крадіжку, постійні звернення матері до Наполіції, не зупиняють його і він продовжує вчиняти ті самі дії.

Заявниця вказує, що є реальні підстави вважати, що погрозу вбивства він може реалізувати.

Натомість, при прийнятті рішення, суд першої інстанції (із чим погодився суд апеляційної інстанції) частково задовольнив її заяву про встановлення обмежувального припису. Так, суд заборонив кривднику наближатися на відстань не менше 5 метрів до матері; особисто і через третіх осіб розшукувати її; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею. Але в частині заборони перебувати у місці проживання (перебування) з матір’ю (за адресою їх квартири) та заборони наближатися на відстань, ближче 100 (ста) метрів, до такої квартири - відмовив - мотивуючи це тим, що син є співвласником квартири.

У касаційній скарзі, позивач, доводячи легітимність такого заходу обмеження права власності посилається на статтю 3 Конституції України та на практику ЄСПЛ (зокрема, рішення Мудрик проти Республіки Молдова, скарга № 74839/10) - і знаходить підтримку ВС КЦС, який задовольняє скаргу.

ВС КЦС, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій та скасовуючи їх - навів наступні доводи:

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те:

1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало нормативну основу, чи є таке законодавство, доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними?

Так, у цій справі, основоположним актом є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків - зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою.

2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право?

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень постраждалої особи, виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) визначаються за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства, чи настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення.

3) чи існує розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення?

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними.

Незадоволення вимог постраждалої особи щодо видачі обмежувального припису позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Отже у цій справі, ВС КЦС зробив наступний висновок:

Тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.

При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.

Аналізуйте судовий акт: Б’є – НЕ значить кохає: у ЕСПЛ довели абсурдність російської приказки - Володіна проти Росії (Заява № 41261/17);

ВС/КЦС: Наявність спору про майно не є перепоною для видачи обмежувального припису (ВС/КЦС у справі № 522/19426/20-ц від 12.05.2021);

Видача обмежувального припису створює умови уникнення конфліктних ситуацій, втім законом не перебачено такого виду обмежувального припису, як заборону особі входити до місця реєстрації (ВС/КЦС,№ 638/17813/18,04.07.19);

До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника, що приймається на підставі оцінки ризиків для постраждалої особи (Черняхівський райсуд, справа № 293/656/19, 26.04.19).

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 766/13927/20-ц

провадження № 61-17471св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ;

заінтересована особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 вересня 2020 року у складі судді Кузьміної О. І.

та постанову Херсонського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року

у складі колегії суддів: Полікарпової О. М.,Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що її син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , активно вживає алкогольні напої та наркотичні засоби,

що стало передумовою для прояву відносно неї домашнього насильства. Протягом останніх років ОСОБА_2 , будучи у стані сп`яніння, застосовує до неї словесні образи, погрози, приниження, залякування. Він постійно погрожує її вбити, демонструючи при цьому силу, агресію, хапаючись за небезпечні предмети. У неї є реальні підстави вважати, що таку погрозу

він може реалізувати. Єдине місце, де вона може від нього сховатися,

це її власна кімната. Проте у цю кімнату ОСОБА_2 неодноразово силоміць вривався, де продовжував свої агресивні дії. Вона не може вийти на кухню, туалет чи на вулицю. ОСОБА_2 не працює, водночас постійно потребує грошових коштів для придбання алкоголю, тому він їх краде

чи вимагає у неї. З квартири ОСОБА_2 виніс чимало цінних речей.

При цьому його було притягнуто до кримінальної відповідальності

за частиною першою статті 185 КК України за крадіжку її майна. Однак це не зупинило його і він продовжує вчиняти ті самі дії.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд видати

ОСОБА_2 обмежувальний припис на строк шість місяців з покладенням на нього таких обов`язків:

- заборонити перебувати у місці проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити наближатися на відстань, ближче 100 (ста) метрів, до місця проживання (перебування) постраждалої особи;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Крім того, про видачу обмежувального припису повідомити Дніпровське відділення поліції Херсонського відділу поліції Головного управляння Національної поліції в Херсонській області для взяття ОСОБА_2

на профілактичний облік та виконавчий комітет Дніпровської районної у м. Херсоні ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , якому визначені тимчасові обмеження його прав та покладено на нього обов`язки, а саме:

- заборонено наближатися на визначену безпечну відстань не менше 5 метрів до ОСОБА_1 , до місця її знаходження;

- заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видано строком на 6 (шість) місяців. У решті вимог відмовлено.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив

із того, що існують обґрунтовані ризики вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно заявника, яка є постраждалою від домашнього насильства. Проте покладення на нього заборони перебувати у квартирі, співвласником якої він є, порушить його право на володіння та користування житлом, яке у нього є єдиним, а тому такий захід за встановлених обставин не є пропорційним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишено без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 вересня 2020 року - без змін.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд також, застосувавши положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»,вказав, що ОСОБА_2 є співвласником квартири, у якій він проживає разом з ОСОБА_1 , і ця квартира є єдиним його житлом, а тому покладення на нього заборони перебувати у цій квартирі, а також наближатися до ОСОБА_1 на відстань ближче 100 метрів фактично позбавить його права на житло, права користування та розпорядження майном, власником якого він є.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні її вимог змінити, задовольнивши її заяву у повному обсязі, а саме:

- заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 ;

- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань до 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1

ОСОБА_2 вищевказані судові рішення у частині задоволення заяви ОСОБА_1 не оскаржив, а тому судові рішення в цій частині у силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребуваної її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису призначено до судового розгляду

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі оцінено ризики щодо продовження чи повторного вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства. Відмовляючи у задоволенні частини її вимог, суди виходили з того, що ОСОБА_2 є співвласником квартири і це позбавить його права на власність, проте не звернули уваги на те, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У цьому випадку йде мова не про позбавлення права власності, а лише про тимчасові обмеження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях, зокрема Мудрик проти Республіки Молдова, скарга № 74839/10), неодноразово вказував, що домашнє насильство та певна бездіяльність держави відносно кривдника може свідчити про порушення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Крім того вважає, що заборона перебувати у місці проживання з постраждалою особою матиме позитивний вплив і на самого кривдника.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заявник - ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва від 19 грудня 2013 року, посвідченого управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, житлове приміщення АДРЕСА_2 належить праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (а. с. 17).

Згідно з відповіді головного управління Національної поліції в Херсонській області від 23 вересня 2020 року ОСОБА_1 у період з 17 травня

2018 року по 19 серпня 2020 року, тобто протягом двох років п`ять разів зверталася до органів Національної поліції України з приводу психологічного насилля відносно неї з боку її сина. За цими зверненнями складений один протокол за частиною першою статті 173-2 КУпАП. Доказів про наслідки його розгляду заявник суду не надала (а. с. 15).

Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 06 червня 2018 року у справі № 766/18475/17 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано виним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, та призначено йому покарання у вигляді громадянських робіт на строк 120 годин. Позов потерпілої, ОСОБА_1 , задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданої майнової шкоди 8 333,33 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скаргаОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником -

у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 6, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) та від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Отже, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про неможливість задоволення вимог постраждалої особи щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , а саме його прав на квартиру АДРЕСА_2 , співвласником якої він є, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбаченіЗаконом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У справі, яка переглядається, суди на підставі встановлених обставин справи та оцінки фактів небезпеки (ризиків) зробили висновок, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними.

Зазначене підтверджується фактичними обставинами справи та доказами,

у тому числі вироком суду, з яких вбачається вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо своєї матері, заявника, і відсутність зміни своєї поведінки. А тому пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву власності кривдника, поведінка якого переходить у більш жорстку форму.

За таких обставин колегія суддів, враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», вважає, що вимоги ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав щодо заборони ОСОБА_2 перебувати у місці проживання (перебування) заявниці у квартирі АДРЕСА_2 та заборони йому наближатися на відстань до 100 (сто) метрів до місця проживання (перебування) постраждалої особи, підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги.

У резолютивній частині суд першої інстанції зазначив порядок виконання рішення суду, а тому визначені Верховним Судом обмеження підлягають виконанню у тому самому порядку.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 вересня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення заяви.

Видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього на строк шість місяців такі обов`язки:

- заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 ;

- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань до 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець