Об’єкти незавершеного будівництва зведені без дозвільних документів, тобто із порушенням закону – НЕ успадковуються (ВС/КЦС у справі № 347/2273/17 від 09 червня 2020р.)

Фабула судового акту: Загальна стаття 1218 ЦК України - «склад спадщини», цікаво ілюструється у спорі про спадкування об’єктів незавершеного будівництва. Так до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. При цьому спадкування це перехід прав і обов’язків від спадкодавця до спадкоємця ( ст. 1216 ЦК України). Проте як визначити право на недобудову, а головне на підставі чого таке право виникає?

Спір у цій справі полягав у тому, що де-факто домоволодіння складалося із декількох будівель, проте не усі вони мали документи на право власності на спадкодавця, тобто деякі з них були самочинним будівництвом, і як з’ясувалося не змогли юридично бути успадкованими, оскільки нотаріус не зміг їх включити до складу спадщини.

У суді спадкоємець наполягав на тому, що домоволодіння складається із житлового будинку, погребу, навісу, господарського комплексу (стайня, літня кухня, гараж, курник, криниця), огорожі (світлий метал), земельних ділянок від площі 0,2972 га та 0,3771 га.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції не включив до складу спадщини частину будівель, зокрема стайні, літню кухню, гараж, оскільки на них не було у матеріалах справи жодних документів, окрім фототаблиць.

У засіданні досліджувалася виписка з інвентаризаційних матеріалів, відповідно до якої стайні, літня кухня, гараж були лише запроектовані, проте не мали дозвільних документів на будівництво та не були введені в експлуатацію. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Отже, за життя спадкодавця будівництво частини господарських будівель та їх експлуатація здійснювалися із порушенням закону.

ВС підкреслив, що ЛИШЕ у випадку коли будівництво об`єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, у разі смерті забудовника до завершення будівництва, його права та і обов’язки як забудовника входять до складу спадщини та успадковуються. Якщо закон був порушений і дозвільних та технічних документів на будівництво не було, то таке нерухоме майно слід вважати самочинно збудованим, а легалізувати його через правову процедуру успадкування неможливо.

Аналізуйте судовий акт: Неоформлена нерухомість все ж таки успадковується, а поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухомість, що входить до складу спадщини» є різними (ВС/КЦС у справі № 523/3522/16-ц від 14 серпня 2019 р.)

Право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками МОЖЕ успадковуватись (ВС/ВП № 368/54/17 від 20.11.2019)

У позові про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідачами слід зазначати УСІХ спадкоємців, а у випадку їх відсутності орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ВС/КЦС у справі № 352/382/18 від 30 квітня 2020р)

Надаючи додатковий строк для прийняття спадщини, суд має дослідити, чи вчиняв нотаріус дії для повідомлення про відкриття спадщини, чи викликав спадкоємця, у тому числі шляхом публічного оголошення у пресі (ВС/КЦС, № 761/42165/17-ц,28.10,19)

Спадкоємець боржника повинен повернути увесь залишок кредиту відразу, умови договору щодо сплати кредиту частинами НЕ застосовуються на підставі ст. 1282 ЦК України (ВС/КЦС у справі № 759/12484/15-ц від 11 березня 2019 р.)

Постанова

Іменем України

09 червня 2020 року

м. Київ

справа № 347/2273/17

провадження № 61-45856св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року позивач звернулася до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні спадковим майном.

У лютому 2018 року після зміни предмета позову просила визнати за нею право власності на 1/2 частину спадкового майна - будинковолодіння в с. Смодна Косівського району Івано-Франківської області, що складається з житлового будинку, господарського комплексу (стайня, літня кухня, гараж, пивниця, криниця), огорожі (світлий метал), 1/2 частину земельних ділянок від площі 0,2972 га та 0,3771 га як обов`язкову частку після смерті її дочки ОСОБА_3 .

Заявлені вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її дочка ОСОБА_3 , яка за життя все своє майно заповіла відповідачу ОСОБА_2 .

Оскільки на час смерті дочки була пенсіонером, тому має право на обов`язкову частку у спадковому майні. Окрім позивача, у померлої дочки не було інших спадкоємців першої черги. Відповідач по справі успадковує частину майна за заповітом померлої.

Протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак оформити право власності на спадкове майно не може через перешкоди відповідача. Саме у нього знаходяться оригінали документів на житловий будинок, земельну ділянку та інше майно, які він не бажає надати нотаріусу та їй для оформлення спадщини. Дублікати даних документів виготовити не може. Крім цього, відповідач не допускає її до спадкового житлового будинку.

Відповідач є її єдиним онуком, тому після смерті залишить йому успадковане майно, однак при його відповідному ставленні.

Через відсутність свідоцтва про право власності на майно за померлою дочкою не може іншим чином, ніж через суд, оформити право на спадкове майно, на яке має право за законом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2018 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спадкового майна - домоволодіння в АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку, господарського комплексу (стайня, літня кухня, гараж, пивниця, криниця), огорожі (світлий метал), 1/2 частини земельних ділянок від площі 0,2972 га та 0,3771 га як обов`язкову частку після смерті дочки ОСОБА_3 .

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач є єдиним спадкоємцем першої черги, непрацездатною матір`ю ОСОБА_3 , тому має право на спадкування обов`язкової частки в спадковому майні, яка становить 1/2 частину та в установлений строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2018 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на господарський комплекс, який складається з стайні, літньої кухні, гаража, пивниці, криниці, огорожі (світлий метал) змінено, визнано за ОСОБА_1 право власності на господарські будівлі як обов`язкову частку після смерті дочки ОСОБА_3 , що складається з погреба, літера Б, навісу, літера В, криниці під № 1, огорожі під № 2, 3, 4.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Проте наявність господарських приміщень, зокрема стайні, літньої кухні, гаража на поданих позивачем фототаблицях без належного їх технічного оформлення не може бути підставою для включення їх до складу майна спадкодавця та відповідно передаватись у спадщину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Косівського районного суду Івано-Франківської області.

28 травня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що спірні господарські будівлі були зведені на законній основі, а тому мають бути включені до складу спадкового майна.

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що дочка позивача у справі ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим виконкомом Смоднянської сільської ради Косівського районного Івано-Франківської області 11 травня 2017 року (а. с. 7).

Відповідно до довідки Смоднянської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області № 217/02.2-18 від 15 червня 2017 року ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала в АДРЕСА_1 з 1990 року по день смерті одна. Від імені померлої ОСОБА_3 23 липня 2008 року у Смоднянській сільській раді ради Косівського району Івано-Франківської області посвідчено заповіт за № 67, номер в спадковому реєстрі 46085124, на користь відповідача у даній справі ОСОБА_2 , який не змінений і не скасований (а. с. 6, 48).

Довідкою Смоднянської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області № 219 від 11 травня 2017 року підтверджено, що ОСОБА_3 до дня смерті була зареєстрована одна, користувалась земельними ділянками - 0,6743 га, в тому числі - для обслуговування житлового будинку - 0,0855 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,5888 га (а. с. 6).

Згідно державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 576319 від 06 жовтня 2009 року ОСОБА_3 відповідно до договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2009 року належить земельна ділянка площею 0,3771 га в с. Смодна, урочище «Біля Яким`юка», Косівського району Івано-Франківської області. А також за життя ОСОБА_3 належала на праві власності земельна ділянка площею 0,2972 га, призначена для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується державним актом ІІІ-ІФ №007424 від 18 лютого 2002 року (а. с. 30, 42 - 43).

Випискою з інвентаризаційних матеріалів № 59833 від 04 жовтня 2017 року підтверджено, що в АДРЕСА_1 ) згідно архівних даних на 31 грудня 2012 року за ОСОБА_3 зареєстровано на праві власності: житловий будинок, погріб, навіс, криниця, огорожа (а. с. 54).

Інших господарських будівель не зазначено. За даними інвентаризаційної справи господарський комплекс (стайню, літню кухню, гараж) тільки запроектовано, але не введено до експлуатації. У технічному паспорті до спадкового будинку зазначено з господарських будівель тільки погріб, літера Б, навіс, літера В, криниця, № 1, огорожа, № 2, 3, 4.

Постановою приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу від 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0855 га, що знаходиться в с. Смодна Косівського району Івано-Франківської області у зв`язку відсутністю документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії (а. с. 4).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, що передбачено частиною першою статті 1222 ЦК України.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов`язкову частку (частина третя статті 1241 ЦК України).

Отже, обов`язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту.

Статті 1261-1265 ЦК України визначають коло осіб, що входять до першої, другої, третьої, четвертої та п`ятої черг спадкоємців за законом.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Якщо будівництво об`єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, стосовно визнання за ОСОБА_1 права власності на господарські будівлі як обов`язкову частку в спадщині після смерті дочки ОСОБА_3 як це визначено в інвентаризаційній справі, на які у встановленому законом порядку мала право спадкодавець.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. М. Фаловська