Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток (ВС/КЦС у справі № 363/423/17 від 15.09.2021 р.)

Черговий висновок ВС КЦС стосовно можливості поділу майна подружжя, якщо об’єктом є незавершене будівництво, або ж навіть самочинне будівництво.

Фабула судового акту: Жінка подала позов до колишнього чоловіка в якому вимагала визнати за нею право власності на ½ земельної ділянки, придбаної в шлюбі. На земельній ділянці, зареєстрованій на чоловікові, був зведений будинок, який до сих пір не був прийнятий в експлуатацію та право на який - як наслідок не було зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно. В свою чергу, колишній чоловік подав зустрічний позов в якому вимагав поділити борги, що виникли в шлюбі. Деякі з них підтверджувались борговими розписками, деякі - договорами із банками. Він наголошував, що вказані грошові кошти отримувались ним у борг задля забезпечення інтересів сім’ї (купівлі землі, будівництва будинку, ітд).

Суд першої інстанції позов жінки задовольнив частково - земельну ділянку поділив, визнав за нею і за чоловіком по ½ такої. Решту вимог - як і вимоги щодо об’єкту незавершеного будівництва, так і зустрічний позов чоловіка щодо боргів - не задовольнив. Рішення першої інстанції підтримав і апеляційний суд - суди виходили з того, що жінкою не доведено, що спірний житловий будинок може бути об'єктом поділу спільної сумісної власності подружжя, а для поділу боргів, про які заявляв чоловік - не має підстав. Касаційні скарги подали обидві сторони.

ВС КЦС підтримав позицію жінки, що вимагала поділу незавершеного будинку, а щодо поділу боргів, заявленого чоловіком - у задоволенні касаційної скарги відмовлено. Рішення апеляційного суду в частині поділу будинку скасоване, справу в цій же частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже у цій справі: висновки ВС КЦС зводяться до наступного:

Щодо поділу боргів

Стаття 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), ЛИШЕ за наявності двох умов:

1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї;

2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї.

Отже - суди повинні досліджувати:

• чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї;
• чи підтверджено це відповідними доказами;
• чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

У цій же справі долучені до матеріалів справи боргові розписки, а також документи про наявність кредитних заборгованостей не містять даних про отримання та використання боргових коштів саме в інтересах сім'ї та за згодою дружини.

Щодо поділу об’єкту незавершеного будівництва:

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами. До складу такого, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Новостворене нерухоме майно, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва, чи сам об`єкт у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів.

Щодо них також можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

Отже - за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Аналізуйте судовий акт: Особистою приватною власністю є земельна ділянка безоплатно приватизована одним із подружжя на себе під час шлюбу із земель державної або комунальної власності, але є винятки! (ВС/КЦС у справі № 626/4/17 від 12 серпня 2020 р.);

Для укладення договору позики отримання згоди другого з подружжя не потрібне (КЦС/ВС у справі № 462/2662/20 від 30.06.2021);

Для визнання за одним із подружжя спільної сумісної власності на особисте майно іншого, вирішальне значення має правова природа збільшення вартості такого майна (ВС КЦС справа №462/1305/16-ц від 10.06.2021 р.);

Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця у спільному сумісному майні подружжя (ВС КЦС справа №570/997/19 від 16.06.2021 р.).

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 363/423/17

провадження № 61-16391св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи (за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Шаповаловим Андрієм Миколайовичем, ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 01 вересня 2010 року до 28 вересня 2015 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

За час шлюбу ними набуто у спільну сумісну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , на якій в подальшому був побудований житловий будинок, який не прийнятий в експлуатацію та відповідно державна реєстрація права власності на нього не здійснена.

Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку відмовляється поділити зазначене спільне майно, просила провести його поділ, згідно з яким визнати:

- за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- поділити між ним та ОСОБА_1 заборгованість перед ОСОБА_4 , що станом на 29 травня 2018 року становить 783 225,00 грн, по 1/2 частині за кожним;

- поділити між ним та ОСОБА_1 заборгованість перед ОСОБА_3 , що станом на 29 травня 2018 року становить 313 290,00 грн, по 1/2 частині за кожним;

- поділити між ним та ОСОБА_1 заборгованість перед ОСОБА_5 , що станом на 29 травня 2018 року становить 130 537,50 грн, по 1/2 частині за кожним;

- поділити між ним та ОСОБА_1 заборгованість перед товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг», що станом на 29 травня 2018 року становить 20 072,15 грн, по 1/2 частині за кожним;

- поділити між ним та ОСОБА_1 заборгованість перед акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», що станом на 29 травня 2018 року становить 81 750,01 грн, по 1/2 частині за кожним.

Свої вимоги мотивував тим, що грошові кошти на придбання спірної земельної ділянки він отримав у борг від своєї бабусі ОСОБА_4 у розмірі 30 000 доларів США згідно розписки від 02 жовтня 2010 року, в якій встановлено строк їх повернення до 17 березня 2017 року, проте до теперішнього часу бог не повернутий.

Окрім того, грошові кошти розмірі 12 000 доларів США на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ним було отримано в борг у ОСОБА_3 в відповідно до розписки від 15 червня 2012 року, в якій було встановлено строк повернення грошових коштів до 30 вересня 2017 року. Вказані кошти не повернуто.

З метою проведення будівельних робіт у спірному житловому будинку він згідно розписки від 01 квітня 2014 року взяв у ОСОБА_5 в борг грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, строк повернення яких встановлено до 19 січня 2019 року. Ці кошти також залишились непвернутими.

Оскільки вказані правочини були укладені з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 під час його перебування у шлюбі з ОСОБА_1 та в інтересах сім`ї, вважав, що боргові зобов`язання підлягають поділу між ними в рівних частинах.

Також вказував, що в період шлюбу 15 травня 2013 року між ним та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений кредитний договір. За рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 10 грудня 2014 року з нього на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 072,15 грн, а 11 серпня 2017 року державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження про стягнення з нього цих грошових коштів.

Крім того, 12 липня 2012 року він уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір та станом на 25 травня 2018 року має заборгованість у розмірі 81 750,01 грн.

Оскільки кредитні кошти він отримував з метою задоволення потреб сім`ї, тому вважає, що боргові зобов`язання за кредитними договорами також підлягають поділу між подружжям.

Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поділено спільне сумісне майно подружжя, а саме: земельну ділянку площею 0,0750 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3221888801:37:052:0702, та визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині вказаної земельної ділянки за кожним.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка набута сторонами за час шлюбу і презумпція спільності права власності подружжя на це майно відповідачем не спростована. Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що спірний житловий будинок може бути об`єктом поділу спільної сумісної власності подружжя.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ боргових зобов`язань, суд першої інстанції виходив із недоведеності та безпідставності цих вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду та вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

04 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про поділ житлового будинку, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц, від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 556/290/17-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

21 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судом застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційні скарги аргументовані тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності, будівництво його закінчено й він фактично використовується за своїм функціональним призначенням, проте не прийнятий до експлуатації та не оформлено право власності з вини відповідача.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що суди не звернули увагу на те, що всі грошові кошти, які взяті у борг під час шлюбу, є боргами подружжя та підлягають поділу у порядку, визначеному частиною четвертою статті 65 СК України. Суди не з`ясували і не дослідили обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення подружніх стосунків, не з`ясували джерело і час його придбання.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 через представника ОСОБА_7 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

У запереченнях на відзив ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про поділ земельної ділянки у повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 10 та 23 грудня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Вишгородського районного суду Київської області цивільну справу № 363/423/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_5 , про поділ боргових зобов`язань.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року справу № 363/423/17 призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Обставини справи

Суди встановили, що з 01 вересня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року.

За час шлюбу ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2010 року, укладеного з ОСОБА_8 та посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 2724, придбав 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, з кадастровим номером 3221888801:37:052:0265, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Іншу 1/2 частину вказаної земельної ділянки придбав ОСОБА_9 .

Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору купівлі-продажу продаж земельної ділянки вчинено за 108 200,00 грн, відповідно до пункту 3.4 - укладено за згодою дружини покупця ОСОБА_1

14 червня 2012 року ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯМ № 757038 на право власності на земельну ділянку площею 0,0750 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Після розподілу земельної ділянки з кадастровим номером 3221888801:37:052:0265 між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , 03 серпня 2015 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку площею 0,0750 га з кадастровим номером 3221888801:37:052:0702, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру.

Також установлено, що згідно боргової розписки від 02 жовтня 2010 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 грошову суму, еквівалентну 30 000 дол. США, яку зобов`язався повернути до 17 лютого 2017 року.

Відповідно до боргової розписки від 15 червня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошову суму, еквівалентну 12 000 до. США, яку зобов`язався виплатити до 30 вересня 2016 року.

Згідно боргової розписки від 01 квітня 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 грошову суму, еквівалентну 5 000 дол. США, яку зобов`язався повернути до 19 січня 2019 року.

15 травня 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 20 072, 15 грн та який був стягнути з нього заочним рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2014 року у справі № 208/6796/14-ц.

10 липня 2012 року ОСОБА_2 уклав кредитний договір з АТ «КБ «ПриватБанк» та отримав кредит у розмірі 2 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Станом на 09 жовтня 2017 року заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «КБ «ПриватБанк» склала 47 478 грн 58 коп.

Окрім того, згідно зі звітом про оцінку майна за 2017 рік, складеним приватним підприємством «СВ Девелопмент» (далі - ПП «СВ Девелопмент»), за адресою: АДРЕСА_1 розташований будинок загальною площею 200 кв. м, оздоблення непридатне, оціночна вартість 2 782 074 грн, що становить 102 887 дол. США.

Суди встановили, що будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 здійснено без відповідних документів, що є самочинним будівництвом.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 є посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц, від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 556/290/17-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження за касаційною скаргою ОСОБА_2 є посилання неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судом застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісно власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною четвертою статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах: від 28 серпня 2019 року (справа № 638/20603/16, провадження № 61-26089св18) та від 08 квітня 2020 року (справа № 361/7130/15-ц, провадження № 61-1843св20).

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що земельна ділянка площею 0,0750 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , придбана ОСОБА_2 під час шлюбу сторін за згодою ОСОБА_1 , при цьому, ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

ьним є й висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визнання за ним та ОСОБА_1 в порядку спільного сумісного майна подружжя по Ѕ частині боргових зобов`язань перед ОСОБА_4 у загальному розмірі 783 225 грн, перед ОСОБА_3 у загальному розмірі 313 290 грн, перед ОСОБА_5 у загальному розмірі 130 537,50 грн, перед ТОВ «ОТП Факторинг» у загальному розмірі 20 072,15 грн, а також перед АТ «КБ «ПриватБанк» у загальному розмірі 81 750,01 грн.

Суди під час розгляду справи встановили, що долучені до матеріалів справи боргові розписки, а також документи про наявність кредитних заборгованостей не містять даних про отримання та використання боргових коштів саме в інтересах сім`ї та за згодою дружини, як і не містять доказів того, що грошові кошти було використано на будівництво житлового будинку.

Виходячи з недоведеності ОСОБА_2 , що кредити отримувалися й позики бралися в інтересах сім`ї, їхнього цільового використання, суди правильно вважали, така заборгованість не є об`єктом спільної сумісної власності в розумінні частини четвертої статті 65 СК України, у зв`язку з чим відмовили у її поділі між колишнім подружжям.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Аргументи касаційних скарг в цих частинах зводяться до незгоди заявників з висновками судів стосовно установлення обставин справи та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Між тим, колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду, що стосується вимог ОСОБА_1 про поділ житлового будинку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині поділу житлового будинку, ОСОБА_1 зазначала, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 на спірній земельній ділянці побудовано житловий будинок, який в експлуатацію не прийнятий й державна реєстрація права власності на нього не проведена.

Пославшись на те, що будівництво житлового будинку здійснено без відповідних дозвільних документів на право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, та, виходячи з того, що вказаний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом у розумінні частини першої статті 376 ЦК України, а відтак не є об`єктом права власності та не може бути предметом поділу (виділу) відповідно до положень статей 364 367 ЦК України, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у позові в цій частині.

При цьому апеляційний суд не врахував таке.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).

Отже, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

До цього об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва, чи сам об`єкт у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60 63 69 СК України та статей 328 331 368 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України: від 20 червня 2012 року у справі № 6-56цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15 зроблено висновок, що до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Згідно зі звітом про оцінку майна за 2017 рік, складеним ПП «СВ Девелопмент», за адресою: АДРЕСА_1 , розташований будинок загальною площею 200 кв. м, стан елементу - хороший, внутрішнє оздоблення - непридатне, оціночна вартість - 2 782 074 грн, що становить 102 887 дол. США.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку житлового будинку, незавершеного будівництвом, який розташований на АДРЕСА_1 , складеного станом на 07 грудня 2017 рік, ступінь його готовності 60 %, ринкова вартість 320 000 грн.

Апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що вказаний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом, а відтак не є об`єктом права власності та не може бути предметом поділу відповідно до положень статей 364 367 ЦК України незалежно від ступеня його готовності, зазначені вище норми матеріального права не врахував, не встановив ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва на час розірвання шлюбу між сторонами, тобто його обсягу, не з`ясував, чи можливий поділ спірного незавершеного будівництвом житлового будинку в натурі, чи стягнення грошової компенсації за частку у праві власності на це майно.

Окрім того, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22 лютого 2017 року витребувано, зокрема від Бюро технічної інвентаризації Вишгородського району Київської області технічну документацію на спірний житловий будинок.

На виконання вимог зазначеної ухвали 28 березня 2017 року Комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» повідомило, що за адресою: АДРЕСА_1 , технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна у Вишгородському БТІ не виготовлявся, інвентаризаційна справа не заводилась.

У листі від 01 лютого 2017 року Хотянівська сільська рада повідомила, що житловий будинок за цією адресою не приватизувався.

Водночас, апеляційний суд, пославшись на те, що будівництво спірного житлового будинку здійснено без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, свій висновок нічим не мотивував, не з`ясував, чи видавались дозвільні документи на будівництво компетентними органами.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про поділ житлового будинку ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в цій частині скасувати з направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд. У решті рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шаповаловим Андрієм Миколайовичем, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун