Чи потрібно витребувати дані про власника веб-сайту через суд? (Дніпровський райсуд м. Києва у рішенні від 12 червня 2019 р. у справі № 752/17699/18)

Фабула судового акту: Незвернення позивача до суду із клопотанням про витребування даних про власника веб-сайту поряд із запереченням сторони відповідачів належності їх як відповідачів у справі, призвело до того, що в суду були відсутні дані для здійснення достеменного висновку про те, що відповідачі є належними або неналежними у справі, а самостійно суд не збирає докази.

Так, суддя Дніпровського районного суду м. Києва у рішенні від 12 червня 2019 року по справі № 752/17699/18 стосовно посилань сторони відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» на те, що вказані особи не є належними відповідачами у справі, зазначв наступне.

Як роз`яснено у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

За змістом наявної в матеріалах справи довідки Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» №149/2018-Д-ЦК від 06.08.2018 року, ОСОБА_1 та/або ТОВ «Фейсньюз» мають відношення до створення та/або функціонування веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ та ймовірно є власником останнього. Враховуючи викладене, знеособленість даних про реєстранта доменного імені fasenews.ua в службі WHOIS, та їх нерозкриття реєстратором доменного імені у відповідь на запит Центру компетенції УЦПНА, з метою перевірки інформації щодо належності веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ ОСОБА_1 та/або ТОВ «Фейсньюз» можливо витребувати відповідно до законодавства: дані про реєстранта доменного імені fasenews.ua – у реєстратора цього доменного імені – ТОВ «Інтернет Інвест»; дані про отримувача послуг хостингу щодо розміщення програмного забезпечення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ на спеціалізованому веб-сервері та забезпечення доступу до нього з мережі Інтернет – у хостинг-провайдера цього веб-сайту – Hetzner Online GmbH; дані про володільця облікового запису, що використовується для розміщення веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_4/ у мережі Інтернет – у реєстранта доменного імені fasenews.ua та/або отримувача послуг хостингу.

В судовому засіданні представники позивача пояснювали суду, що не звертались для уточнення викладеної у довідці інформації, оскільки на відповідні адвокатські запити відповіді не надаються і при цьому сторона відповідачів вважає, що в матеріалах справи достатньо даних, які свідчать про належність відповідачів ОСОБА_1 і ТОВ «Фейсньюз».

Натомість, суд зазначає, що сторона позивача, після отримання відзивів на позовну заяву, достеменно знала про те, що сторона відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» заперечує їх належність як відповідачів у справі, а тому не була позбавлена можливості звернутись до суду із клопотання про витребування відповідних доказів для підтвердження належності зазначених відповідачів, однак таким правом не скористалась. Поряд з цим, суд у відповідності до положень ст.ст. 13, 81 ЦПК України, не збирає докази самостійно.

У даному випадку, з процесуальної точки зору, неможливо вважати реєстранта доменного імені власником веб-сайту, адже докази для належного підтвердження власника веб-сайту відсутні не у зв`язку із тим, що таких даних взагалі не існує, а у зв`язку із тим, що сторона позивача вважала недоцільним самостійне відшукування або витребування таких доказів за ухвалою суду.

За таких обставин, у суду відсутні дані для здійснення достеменного висновку про те, що відповідачі ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» є належними або неналежними відповідачами у справі. Однак враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову по суті позовних вимог, в даному випадку належність або неналежність відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» не має впливу на результат розгляду справи.

Аналізуйте судовий акт: До кого позиватись якщо власник веб-сайту (порушник) невідомий? (Приморський райсуд міста Одеси від 27 червня 2019 р. у справі № 522/10710/19)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:752/17699/18

Провадження №: 2/755/117/19

"12" червня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Міроненко С.П.,

представників позивача - Сіліної М.Д., Боримської І.О.,

представників відповідачів ТОВ «Фейсньюз», ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фейсньюз», ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди, -

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди, у якому просить суд: визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_1 року в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 саме: «Три роки кожен божий день кияни будуть платити пронирливим баригам за те, що Геніальна прокуратура за цей час так і не змогла довести очевидний факт злодійського розпилу в 2009 році ОСОБА_6 та ОСОБА_7 »; зобов`язати відповідачів спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: «Три роки кожен божий день кияни будуть платити пронирливим баригам за те, що Геніальна прокуратура за цей час так і не змогла довести очевидний факт злодійського розпилу в 2009 році ОСОБА_6 та ОСОБА_7 », яка була розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 року - у той же спосіб, в який ними було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» в мережі Інтернет протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача; стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача грошові кошти в сумі 1000000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації; покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивач дізнався з мережі Інтернет про те, що стосовно нього розповсюджено негативну, недостовірну, наклепницьку інформацію наступного змісту: «Три роки кожен божий день кияни будуть платити пронирливим баригам за те, що Геніальна прокуратура за цей час так і не змогла довести очевидний факт злодійського розпилу в 2009 році ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а спритні юристи ОСОБА_8 (там і сліди ОСОБА_10 навіть прорізалися) завирішували в українському суді часів ОСОБА_9 мільярдний «коефіцієнт коригування». Зазначена інформація розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 року інформаційним ресурсом «Фейсньюз» в Інтернет-мережі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 у тексті інформаційного повідомлення під назвою «Податок на ОСОБА_8 або Чому подорожчав проїзд в метро». Зазначена інформація досі міститься за вказаним посиланням в мережі Інтернет та надзвичайно обурює позивача, як колишнього мера столиці, заслуженого юриста, чесного, законослухняного і добросовісного бізнесмена, оскільки вона є неправдивою, не відповідає дійсності і є відвертим наклепом. Недостовірна інформація принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача як публічної, відомої людини, яка довгий час займала пост мера столиці України і була, є та залишається законослухняним громадянином із високим рівнем правосвідомості. У своїй позовній заяві позивач зазначає, що визначені ним відповідачі є належними, оскільки ОСОБА_1 і ТОВ «Фейсньюз» є власниками та реєстраторами домену ІНФОРМАЦІЯ_4, а ОСОБА_4 є автором інформаційного матеріалу. Позивач вказує, що ніколи не був причетний до будь-яких злочинних дій, зокрема і крадіжок, ніколи не притягувався до будь-яких видів юридичної відповідальності за будь-які протиправні дії, тому твердження про його причетність до будь-яких протиправних дій, є несправедливим, недоречним та надзвичайно образливим. Позивач не є засудженим та відносно нього немає обвинувального вироку, що набрав законної сили, за фактом вчинення крадіжок, і взагалі будь-яких кримінально караних дій. На думку позивача, в даному випадку має місце порушення ст. 62 Конституції Українищодо презумпції невинуватості, і Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Позивач вказує, що в даному випадку наявний склад правопорушення, що є підставою для задоволення позову, адже: відбулось поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет; ця інформація безпосередньо стосується колишнього мера Києва - позивача у справі; поширена інформація є недостовірною, оскільки позивач ніколи не вчиняв будь-яких правопорушень, відносно нього відсутні обвинувальні вироки або постанови про притягнення до адміністративної відповідальності щодо розкрадання чужого майна; наявні інші судові рішення, якими встановлено факт, що позивач не є ні крадієм, ні злодієм, ні злочинцем. У позовній заяві зазначено, що звинувачення позивача у вчиненні злочинів, не є прикрою помилкою чи неуважністю недосвідченого журналіста, а свідомою, умисною пропагандою, метою якої є завдання непоправних збитків іміджу та діловій репутації позивача. Крім того, позивач зазначає, що господарським судом було встановлено обставину того, що заборгованість виникла лише з листопада 2013 року, а до 2013 року КП «Київський метрополітен» виконував свої зобов`язання за договором лізингу належним чином. Отже, заборгованість по оплаті лізингових платежів у комунального підприємства виникла по спливу півтора року після завершення каденції позивача, як мера столиці, тобто відбулось свідоме та умисне розповсюдження дискримінаційної інформації, яка не відповідає дійсності, порушує особисті немайнові права (зокрема, право на повагу до гідності та честі) та, як наслідок, підриває ділову репутацію позивача в суспільстві та окремих громадян з позиції загальних принципів моралі. Оприлюдненням недостовірної інформації здійснено вплив на гідність позивача, оскільки особливе моральне ставлення до позивача з боку суспільства змінилось в негативний бік після такого оприлюднення, адже кожен пересічний громадянин автоматично робить висновок про те, що позивач дійсно є крадієм і злочинцем. Вказана інформація є ганебною та негідною особи позивача і соціальна оцінка позивача в очах оточуючих зазнала перегляду та перестала бути такою позитивною, як була раніше. Оприлюднення інформації призвело до того, що кожна особа, незалежно від власного бажання, буде думати, що позивач причетний до незаконних діянь, і навіть припущення негативно впливає на загальну соціальну оцінку позивача, оскільки причетність до певних протиправних дій не відповідає позитивним загальноприйнятим уявленням про добро і зло в суспільстві. Незважаючи та суттєві численні заслуги позивача, його перевірені роками ділові і професійні якості при виконанні службових та громадських обов`язків, твердження про те, що позивач є злодієм та крадієм, негативно вплинуло на ділову репутацію позивача. Недостовірна інформація дає змогу зробити висновок про те, що позивач, ймовірно, причетний до певних незаконних діянь, що накидає тінь на бездоганну репутацію позивача, і беззаперечно є порушенням права позивача на ділову репутацію. Позивач зазначає, що має право на спростування недостовірної інформації, оскільки вона за своїм змістом виходить за межі будь-якої допустимої критики, є фактичним твердженням про те, що позивач є крадієм та причетним до «злодійського розпилу», що не відповідає дійсності. Неправомірними діями відповідачі завдали позивачу величезну моральну шкоду, яка виразилась у перенесеному нервовому стресі, викликаному поширенням серед невизначеного кола осіб недостовірної та ганебної інформації. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які і досі мають місце, оскільки позивач є публічною особою, має велике коло спілкування, і поширена інформація суттєво вплинула на ставлення друзів, знайомих та партнерів до позивача, підірвала його авторитет та статус добропорядної, добросовісної, чесної, гідної людини, яка має бездоганну ділову репутацію. До поширення інформації позивач мав бездоганну репутацію та користувався великим авторитетом в українському суспільстві, вказана ж інформація обурює позивача та надзвичайно нервує, з огляду на удар по його діловій репутації. За твердженням позивача, кияни пам`ятають і згадують колишнього мера за численні добрі справи зроблені ним для столиці, він займався і продовжує займатись благодійною діяльністю, має багато нагород та подяк. Розповсюдження вказаної інформації здійснено з прямим умислом для штучного підняття резонансу та привернення уваги суспільства до матеріалу, адже в разі відсутності ім`я позивача, даний матеріал не мав би резонансу і взагалі інтересу. Сторона позивача вказує, що відверта і нахабна поведінка журналістів надзвичайно обурює та засмучує позивача, надзвичайно негативно впливає на його моральний і фізичний стан. Своїми неправомірними діями відповідачі завдали позивачу величезну моральну шкоду, яка виразилась у перенесеному нервовому стресі, викликаному поширенням серед надзвичайно великого кола осіб недостовірної негативної інформації. Завдану моральну шкоду позивач оцінює у 1000000,00 грн.

Ухвалою суду від 23.10.2018 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін для усунення виявлених недоліків форми і змісту позовної заяви.

Ухвалою суду від 06.11.2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

27.12.2018 року до суду надійшов відзив відповідача ТОВ «Фейсньюз» на позову заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що товариство не є належним відповідачем у даній справи, оскільки не є власником доменного імені fasenews.ua та веб-сайту, натомість позивачем не надано жодного доказу щодо встановлення власника доменного імені та веб-сайту fasenews.ua. Інформація наведена у довідці УЦПНА та висновки на її основі базуються на припущеннях, а не на доказах. Крім того, відповідач зазначає, що власник доменного імені не може бути належним відповідачем у такій категорії справ, оскільки власник доменного імені не має доступу до керування веб-сайтом, не може змінювати, редагувати його вміст, не має доступу до його адміністративної панелі, а тільки забезпечує його функціонування в цілому. Отже, належним відповідачем є особа, яка має доступ до редагування вмісту веб-сайту, і поскільки товариство не має відповідних можливостей, то не зможе у подальшому виконати рішення суду у разі задоволення позовних вимог. У резолютивній частині Довідці УЦПНА позивачу було рекомендовано звернутись із вищезазначеними запитами до реєстратора доменного імені та хостинг-провайдера з метою встановлення власника доменного імені та веб-сайту fasenews.ua, у зв`язку з знеособленістю даних про таких осіб. За твердженням відповідача, надана позивачем довідка не має жодної юридичної сили, а інших доказів щодо встановлення особи власника веб-сайту позивачем не надано. Позивачем не було витребувано дані про власника веб-сайта в адміністративній системі реєстрації обліку доменних назв та адреси українського сегменту мережі Інтернет, а тому позивачем не встановлено належних відповідачів у справі.

28.12.2018 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_4 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаюсь на те, що суд при вирішенні справи по суті має врахувати статус позивача, суспільну значимість поширеної в оскаржуваній статті інформації та статус відповідача. Зокрема, статус відповідача встановлено діючим законодавством України та рішеннями Європейського суду з прав людини стосовно журналістів та засобів масової інформації. При цьому, статус позивача характеризується публічністю його особи, адже він двічі обирався міським головою та відповідно займав посаду голови Київської міської державної адміністрації з 2006-го по 2012 рік. У зв`язку із цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Загалом про діяльність позивача наявна безліч публікацій у ЗМІ та мережі Інтернет, в тому числі велика кількість критичних публікацій стосовно діяльності позивача. Відповідач просить суд врахувати при розгляді справи, що висвітлена в оскаржуваних позивачем фрагментах тема є суспільно значимою та становить громадський інтерес, адже йдеться про тему загального, надзвичайного суспільного інтересу - штучне, безпідставне введення у великі боргові зобов`язання київського метрополітену. Отже, було поширено суспільно значиму інформацію, при цьому ЗМІ є вільними та незалежними під час обрання форми і змісту поширення інформації, а межі критики публічних осіб є значно ширшими ніж щодо приватних осіб. Сама стаття була спрямована не на заподіяння шкоди особистим немайновим благам або моральної шкоди, а на поширення дискусії на тему, яка становила інтерес для громадськості. Крім того, відповідач стверджує, що оскаржувана думка є класичним висловленням оціночних суджень з боку особи та не є юридичною оцінкою кваліфікації дій позивача з точки зору кримінального права, а чинне законодавство України не передбачає такої підстави для захисту особистих немайнових прав осіб, як інтерпретація поширених відомостей, висловів. Оскаржуваний вислів жодним чином не може бути витлумачений як інформація (те, що відбувалось в об`єктивному вимірі). Також відповідач вказує, що оціночні судження щодо безпідставного збільшення боргу київського метрополітену ґрунтуються на фактичній основі, зокрема, офіційному повідомленні Державної аудиторської служби України від 08.07.2009 року. Історія з придбанням вагонів для метрополітену із завищеною на 55% ціною розпочалась у 2009 році - під час каденції позивача і державні аудитори ще у 2009 році поширили на загал свою позицію, що ця оборудка є сумнівною та призводить до вимивання грошей з бюджету міста, а у 2018 році вона призвела до арешту кас метрополітену і початку блокування роботи цього надважливого для киян та гостей столиці громадського транспорту. Відповідач вважає, що в контексті наявності юридичного складу правопорушення можна побачити наявність якихось доказів лише щодо факту поширення, однак відсутні докази щодо поширення саме інформації, а не оціночного судження, відсутні докази негативних наслідків для особистих немайнових прав позивача, відсутні докази наявності моральної шкоди та її розміру. Поширення будь-якої за характером та змістом недостовірної інформації, взагалі не є порушенням презумпції невинуватості, що ж до конкретної справи, то навіть і будь-яких звинувачень відповідач на адресу позивача не висував (відсутні вислови - вкрав, злочинець і т.і.), лише поширено оцінки про публічний скандал щодо публічних осіб. На думку відповідача, не підлягають до задоволення і вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, враховуючи що вони є похідними від вимог про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, однак такі вимоги є безпідставними, оскільки поширені в оскаржуваній статті відомості є оціночними судженнями. Крім того, відповідач вказує, що позивачем не доведено жодними доказами факту заподіяння йому моральної шкоди та її розміру.

04.01.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача Голубцова К.Є. зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що особу власника веб-сайту позивачем не встановлено, а власник доменного імені не є належним відповідачем у даній цивільній справі. Належним відповідачем у такій справі має бути власник веб-сайту та автор статті, а не власник доменного імені. Позивачем не було надіслано жодних запитів до реєстратора доменного імені та/або хостинг-провайдера з метою встановлення особи споживача послуг з делегування доменного імені та хостингу. Висновки позивача про те, що відповідач є власником доменного імені та веб-сайту ґрунтуються на припущеннях. Власник доменного імені не може бути належним відповідачем у такій категорії справ, оскільки власник доменного імені не має доступу до керування веб-сайтом, не може змінювати, редагувати його вміст, не має доступу до його адміністративної панелі, а тільки забезпечує його функціонування в цілому. Доменне ім`я є нічим іншим як позначенням веб-сайту, що використовується для його ідентифікації в мережі Інтернет. Доменне ім`я відповідно до законодавчого визначення не є веб-сайтом, тобто поняття «доменного імені» та поняття «веб-сайту» мають не однакове значення, і власник доменного імені не є власником веб-сайту. Надана позивачем довідка УЦПНА не має жодної юридичної сили, а інших доказів щодо встановлення особи власника веб-сайту чи доменного імені позивачем не надано. Свідоцтво про акредитацію надане УЦПНА до Довідки не має жодної юридичної сили та не є експертним висновком, тому довідка має консультаційний (необов`язковий) характер і не може вважатись письмовим доказом у справі. На думку відповідача, поширена інформація на веб-сайті є оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Позивачем не було проведено жодних досліджень чи лінгвістичних експертиз на предмет того, чи є висловлювання використані у публікації фактичними твердженнями. Крім того, у змісті спірної частини публікації не зрозуміло про яку саме особу йде мова, не названо посаду чи ім`я фізичної особи, міститься лише прізвище, тому не зрозуміло чому позивач вважає, що публікація стосується саме його, а не будь-якої іншої особи. Також відповідач вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 1000000,00 грн., адже позивач не підтвердив жодним доказом та не довів факт реального заподіяння йому моральної шкоди, тобто відсутні підстави для виникнення обґрунтованого припущення щодо її наявності, тому визначення та присудження певного розміру грошової компенсації за завдання шкоди є порушенням вимог чинного законодавства України.

23.01.2019 року до суду надійшла відповідь представника позивача на відзиви відповідачів зі змісту якої вбачається, що позивач підтримує свої позовні вимоги в повному обсязі, просить позов задовольнити і додатково посилається на те, що у довідці з відомостями про власника веб-сайту зазначено, що ОСОБА_1 є власником знаку для товарів і послуг (торгової марки) « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». За змістом п. 3.9. Регламенту особливостей реєстрації приватних доменних імен другого рівня в домені .UA, реєстрація доменного імені .UA можлива лише виключно за наявності свідоцтва про реєстрацію знаку для товарів і послуг, отже домен fasenews.ua. також зареєстрований за ОСОБА_1 Відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів, що він як реєстрант доменного імені, не є власником веб-сайту, відповідно останній не спростував презумпцію викладену у ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права». Відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що ним передано в користування доменне ім`я, а тому він як реєстрант домену несе відповідальність за функціонування веб-сайту. Крім того, на думку сторони позивача, наявність фактів, чи причетний позивач до «злодійського розпилу», чи до інших злочинів, можна довести і перевірити, тому спростовувана інформація не є і не може бути оціночним судженням. Твердження про те, що позивач нібито причетний до «злодійського розпилу», і фактично є «крадієм» не відповідає дійсності. Фактичний характер спростовуваної інформації, і відповідно дана інформація, не є оціночними судженнями. Публічні особи також мають право на спростування недостовірної інформації, яка за своїм змістом виходить за межі будь-якої допустимої критики. В даному випадку інформація не є критикою взагалі, а відноситься до фактичних тверджень, що не відповідають дійсності. Сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Звинувачення публічної особи у вчиненні злочинів виходить за межі допустимої критики, а тому визнання недостовірною та зобов`язання спростувати інформацію, яка не відповідає дійсності, поширеної відповідачами - є необхідним у демократичному суспільстві. Стосовно стягнення завданої моральної шкоди, сторона позивача зазначає, що у своєму позові позивачем чітко визначено підстави та докази завдання моральної шкоди. Також, сторона позивача посилається на те, що під час здійснення інформативної діяльності, і, зокрема, публікуючи певний матеріал, засоби масової інформації зобов`язані діяти добросовісно та перевіряти таку інформацію на предмет достовірності і точності. Натомість відповідачами, в першу чергу ОСОБА_4 , було допущено непрофесійність, що знайшло свій прояв у оприлюдненні недостовірної інформації, що, в свою чергу, тягне за собою застосування певних обмежень свободи вираження поглядів з метою захисту честі, гідності і ділової репутації позивача. Відповідачами не було надано належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів на підтвердження того, що позивач визнаний винним у вчиненні злочинів, а також, що він дійсно причетний до «злодійського розпилу».

25.02.2019 року до суду надійшли заперечення представника відповідача ОСОБА_1 на відповідь на відзиви відповідачів на позову заяву, зі змісту яких вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову і додатково посилається на те, що Регламент особливостей реєстрації приватних доменних імен другого рівня в домені .UA не встановлює права та обов`язки, а їх встановлення здійснюється виключно на підставі договору, однак позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 договірних стосунків із реєстратором доменних імен та реєстрантом доменного імені. Позивачем не обґрунтовано нормативно, що власник свідоцтва про реєстрацію знаків для товарів і послуг вважається власником доменного імені, а твердження позивача про те, що ОСОБА_1 є власником доменного імені ґрунтуються не на нормах чинного законодавства чи висновках експертів або офіційних відомостей суб`єктів господарської діяльності, що надають відповідні послуги, а на основі консультацій спеціалістів та власних висновків. Позивачем не встановлено власника веб-сайту, а єдиним доказом щодо встановлення власника веб-сайту є консультаційна довідка, в якій зазначено інформацію тільки про власника доменного імені на підставі Регламенту, що не має юридичної сили за законодавством України. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що поширена інформація викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень, а також доказів які б могли свідчити про факт заподіяння моральної шкоди, у тому числі на заявлену суму відшкодування шкоди.

Ухвалою суду від 27.02.2019 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній та відповіді на відзиви відповідачів на позовну заяву, просили позов задовольнити і додатково пояснили суду, що відповідачі у справі є належними і на думку сторони позивача, саме відповідачі мали довести, що вони є неналежними відповідачами. Будь-яких експертиз сторона позивача не проводила, оскільки самостійно установила недостовірний характер тверджень розповсюдженої інформації. Звинувачення особи у вчиненні злочину, знаходиться за межами допустимої критики щодо публічної особи. Викладене у статті не є оціночним судженням, оскільки таку інформацію можна перевірити. Борг КП «Метрополітен» виник через 1,5 роки після закінчення каденції позивача. Моральна шкода у розмірі 1000000,00 грн. визначена у зв`язку із тим, що позивач є високошанованою людиною, двічі займав посаду мера столиці, має чимало нагород, а розповсюджена інформація підриває авторитет позивача і в Україні, і за кордоном. Розповсюджена інформація порушує принцип презумпції невинуватості, оскільки позивача звинувачено у розкраданні коштів. Також, представник позивача просила суд призначити судове засідання у відповідності до положень ст. 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати, оскільки на час закінчення судових дебатів у справі, у сторони позивача з поважних причин відсутні докази понесених судових витрат.

Представник відповідача Ніколова Ю.П. в судовому засіданні заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відповіді на відзив на позовну заяву та додатково пояснив суду, що відповідач є журналістом відповідно до норм Закону України «Про інформацію», а позивач є публічною особою та повинен терпимо ставитись до критики. Висвітлена відповідачем тема є суспільно значимою, тож це потрібно враховувати при ухваленні рішення по справі. Також представник зазначає, що позивачем здійснено переклад публікації з руської на українську мову, однак перекладений вислів має безліч синонімів в українській мові, тож є сумніви у правильності здійсненого перекладу. Побудова речень розповсюдженої публікації вказує на те, що це є оціночними судженнями, і не можливо єдиним чином здійснити їх оцінку, адже різні особи будуть по різному відноситись до цих слів. Також представник зазначає, що заявлена до стягнення моральна шкода та її розмір стороною позивача не доведені та не обґрунтовані, позов підписаний представником позивача, сам же позивач жодного разу в судове засідання не з`явився та власних пояснень, зокрема, з приводу спричиненої особисто йому моральної шкоди, не надав. Представник зазначає, що рішення інших судів не мають значення для справи, яка розглядається, оскільки стосуються інших ситуацій. Так само, на думку представника, зазначені стороною позивача рішення ЄСПЛ не відносяться до даного спору, оскільки ухвалені з інших підстав та за іншими обставинами. За твердженням представника, в даному випадку відсутній склад правопорушення, настання негативних наслідків не доведено, не доведено вимоги щодо стягнення моральної шкоди. Не коректними, на думку представника, є посилання позивача на те, що станом на час виникнення боргу комунального підприємства позивач вже не працював на посаді мера столиці, адже до виникнення боргу призвели договори укладені під час його каденції, і ще у 2009 році був висновок про те, що умови відповідних договорів призведуть до вимивання бюджетних коштів, і така ситуація дійсно відбулась у 2017 році. Наявність багатьох статей свідчить про суспільну значимість теми, а позивач є публічною особою, тож у тих умовах і була викладена фраза журналіста, яка є оціночним судженням, і стосувалась не стільки самого позивача, як взагалі процесу укладання вкрай невигідних договорів.

Представники відповідачів ТОВ «Фейсньюз» та ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечують проти заявлених позовних вимог та просять відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у їх заявах по суті справи та додатково пояснювали суду, що стороною позивача не доведено, що відповідачі у справі є належними, а довідка представлена стороною позивача видана не експертною установою, офіційні ж відомості щодо відповідачів відсутні. Представники вважають викладену у публікації фразу оціночним судженням у гіперболізованій формі, а підтвердження того, що це є фактичним твердженням відсутнє, оскільки відповідної лінгвістичної експертизи проведено не було. На думку представників, також відсутнє підтвердження завдання моральної шкоди. Всупереч своїм твердженням, що позивачу дзвонять друзі з приводу публікації, жодних свідків стороною позивача для допиту в судовому засіданні не заявлялось, а особисті дописи позивача в соціальних мережах не вказують на те, що він відчуває психологічні страждання. Також представник зазначає, що не дивлячись на твердження сторони позивача про те, що останній є чесною людиною, позивач при цьому перебуває у розшуку. Сторона відповідачів вказує, що публікація може стосуватись не саме позивача, а має більше відношення до системи, посади. Щодо завдання моральної шкоди, представники зазначають, що відсутні дані про стан здоров`я позивача до та після відповідної публікації, ступень зниження престижу та репутації не доведений, про позивача наявно багато публікацій, тож говорити про те, що саме ця публікація завдала йому моральної шкоди не можливо. ОСОБА_1 є власником торгової марки і доменного імені, але не веб-сайту і контроль за сайтом не здійснює.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 9 ЦПК України, цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

За змістом ч. 1 ст. 10 Конституції України, Державною мовою в Україні є українська мова.

Як вбачається зі змісту позовних вимог в частині, які викладені державною мовою України, позивач вважає недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію інформацію від ІНФОРМАЦІЯ_1 року, яка міститься в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3/ наступного змісту: «Три роки кожен божий день кияни будуть платити пронирливим баригам за те, що Геніальна прокуратура за цей час так і не змогла довести очевидний факт злодійського розпилу в 2009 році ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ».

Відповідно до ст.ст. 15 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 201 ЦК України).

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним (ст. 270 ЦК України).

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (ст. 275 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ст. 277 ЦК України).

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню (ст. 280 ЦК України).

За змістом ст.ст. 297 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Як зазначалося вище, відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

При цьому Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, слід визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

За приписами статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії» Європейський суд із прав людини наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь, гідність та ділову репутацію, як особистих немайнових прав.

Як встановлено судом, позивач вважає недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, інформацію, зазначену у публікації, яка розміщена в мережі Інтернет під авторством відповідача ОСОБА_4 , про те, що позивач має відношення до «злодійського розпилу в 2009 році».

Вивчивши тлумачення слів «злодійський» та «розпил» за Академічними словниками української мови суд констатує, що «розпил» є дією по значенню дієслова розпилити або розпилювати. Розпил може позначати той чи інший спосіб розпилювання (уздовж, поперек) або ж позначати місце розрізу (дерева, дошки, кістки та т.п.).

Тлумачення слова «злодійський» має широке коло варіантів від позначення неправомірності до означенная негативності дій і персонажів, наділених пороками. Загалом слово «злодійський» в більшій мірі застосовується в історичних розповідях та оповіданнях, художній літературі, сценічному амплуа, тож не можна дійти висновку, що «злодійський» є синонімом лише слів «злочинний», «крадійський».

В даному випадку, побудова речення свідчить про те, що злодійським названо розпил.

Чинним законодавством України передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень до яких, зокрема, віднесено і висловлювання у формі гіпербол, алегорій, сатири.

Так, алегорією є спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Також, алегорія це перенесення властивостей та характеристик одного предмета чи явища на інший для кращого відображення образу. Таким чином утворюється переносне значення.

Гіпербола - стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки. Гіпербола часто поєднується з іншими стилістичними прийомами, додаючи їм відповідне забарвлення: гіперболічні порівняння, метафори тощо. Характер, що зображається, або ситуація також можуть бути гіперболічними. Гіпербола властива і риторичному, ораторському стилю, як засіб патетичного підйому, так само як і романтичному стилю, де пафос стикається з іронією.

Проаналізувавши інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, суд приходить до висновку, що з урахуванням мовностилістичного аналізу зазначена у позовних вимогах інформація, яка стосується саме позивача, щодо «злодійського розпилу в 2009 році ОСОБА_6 та Юрою Єнакіївським » є оціночним судженням та не підлягає спростуванню. Спірне висловлювання не може бути визнано таким, що містить фактичне твердження про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення та спрямоване на приниження честі, гідності і ділової репутації позивача.

Вислів «злодійський розпил» не має фактичної основи, а має абстрактний, не конкретний характер. На відміну від фактів, які розуміються чітко, однозначно і не вимагають додаткових пояснень, оціночні судження допускають широке коло значень, які залежать від рівня знань та здатності особи до аналізу інформації.

Таким чином, фраза «злодійський розпил» носить оціночний характер. Очевидно, що розпил не може бути «злодійським» в прямому значенні цього слова, а відтак «злодійський розпил» не може бути фізично здійснений людиною, оскільки «злодійський розпил» не існує у світі фізичних речей. Способи використання слів в переносних значеннях безумовно не є фактом - а є оціночним судженням.

Такі висновки суду знайшли своє підтвердження і під час розгляду справи, а також вбачаються зі змісту заяв сторони позивача по суті справи, адже фактично позивач просить спростувати не стільки дані про те, що він причетний до «злодійського розпилу в 2009 році», скільки те, яке значення в це висловлювання вкладає сам позивач.

Сторона позивача неодноразово зазначала, що оспорювана інформація визначає позивача як крадія, злочинця, та такою інформацією позивача звинувачено у розкраданні коштів тощо.

Проте, речення: «Три роки кожен божий день кияни будуть платити пронирливим баригам за те, що Геніальна прокуратура за цей час так і не змогла довести очевидний факт злодійського розпилу в 2009 році ОСОБА_6 та ОСОБА_7 », не містить жодних тверджень, що позивач є злочинцем, крадієм чи здійснив розкрадання коштів. Вказане розуміння є лише довільною інтерпретацією оціночного судження, що надана самим позивачем.

Факт - це завжди подія, обставина, яка мала місце і яку можна підтвердити відповідними доказами. Позивач просить спростувати оціночне судження, довести, що він не причетний до «злодійського розпилу», що неможливо з точки зору логіки, і не підлягає спростуванню відповідно до норми закону.

Доводи сторони позивача про те, що внаслідок поширення вказаного висловлювання, відповідачами було порушено його право на презумпцію невинуватості є необґрунтованими, оскільки останнє не містить конкретних даних щодо оцінки його дій в контексті вчинення певного правопорушення або злочинних дій.

У разі, якщо позивач вважає, що оціночні судження, поширені в засобі масової інформації, принижують його гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, він вправі скористатися наданим йому частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації, з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Проте, з встановлених судом обставин справи та її матеріалів не випливає, що позивач намагався скористатись таким правом, чи що саме таке його право було порушене відповідачами.

В даному випадку суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_4 здійснив власний аналіз ситуації та висловив судження, яке є критичною оцінкою, яку не можна спростувати у судовому порядку. Висловлювання ОСОБА_4 не містять недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності, а є лише його суб`єктивними судженнями.

Розмежовуючи фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

Крім того, позивач є публічною особою, оскільки до публічних фігур відносяться особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).

Так, у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри, позицію, поведінку публічної особи.

У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

За наведених обставин суд приходить до висновку про необхідність відмови позивачу у задоволенні вимог про визнання інформації недостовірною, такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію та зобов`язання відповідачів спростувати таку інформацію.

Поскільки, з урахуванням положень ст.ст. 23 280 1167 ЦК України, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в даному випадку є похідними від вимог про визнання інформації недостовірною, такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію, наявність підстав для повного або часткового задоволення вимог про стягнення моральної шкоди залежить від результату вирішення по суті основної вимоги.

У зв`язку із тим, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення основної вимоги позивача, не підлягають до задоволення і похідні вимоги, зокрема, щодо зобов`язання спростувати інформацію та відшкодування моральної шкоди.

В даному випадку суд не здійснює аналіз розміру моральної шкоди, що заявлений до стягнення, оскільки для цього відсутні правові підстави з огляду на відмову позивачу у задоволенні основної позовної вимог про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача.

Стосовно посилань сторони відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» на те, що вказані особи не є належними відповідачами у справі, суд зазначає наступне.

Як роз`яснено у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

За змістом наявної в матеріалах справи довідки Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» №149/2018-Д- ЦК від 06.08.2018 року, ОСОБА_1 та/або ТОВ «Фейсньюз» мають відношення до створення та/або функціонування веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ та ймовірно є власником останнього. Враховуючи викладене, знеособленість даних про реєстранта доменного імені fasenews.ua в службі WHOIS, та їх нерозкриття реєстратором доменного імені у відповідь на запит Центру компетенції УЦПНА, з метою перевірки інформації щодо належності веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ ОСОБА_1 та/або ТОВ «Фейсньюз» можливо витребувати відповідно до законодавства: дані про реєстратора доменного імені fasenews.ua - у реєстратора цього доменного імені - ТОВ «Інтернет Інвест»; дані про отримувача послуг хостингу щодо розміщення програмного забезпечення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4/ на спеціалізованому веб-сервері та забезпечення доступу до нього з мережі Інтернет - у хостинг-провайдера цього веб-сайту - Hetzner Online GmbH; дані про володільця облікового запису, що використовується для розміщення веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_4/ у мережі Інтернет - у реєстранта доменного імені fasenews.ua та/або отримувача послуг хостингу.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права», власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу; веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом.

В судовому засіданні представники позивача пояснювали суду, що не звертались для уточнення викладеної у довідці інформації, оскільки на відповідні адвокатські запити відповіді не надаються і при цьому сторона відповідачів вважає, що в матеріалах справи достатньо даних, які свідчать про належність відповідачів ОСОБА_1 і ТОВ «Фейсньюз».

Натомість, суд зазначає, що сторона позивача, після отримання відзивів на позовну заяву, достеменно знала про те, що сторона відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» заперечує їх належність як відповідачів у справі, а тому не була позбавлена можливості звернутись до суду із клопотання про витребування відповідних доказів для підтвердження належності зазначених відповідачів, однак таким правом не скористалась. Поряд з цим, суд у відповідності до положень ст.ст. 13 81 ЦПК України, не збирає докази самостійно.

У даному випадку, з процесуальної точки зору, неможливо вважати реєстранта доменного імені власником веб-сайту, адже докази для належного підтвердження власника веб-сайту відсутні не у зв`язку із тим, що таких даних взагалі не існує, а у зв`язку із тим, що сторона позивача вважала недоцільним самостійне відшукування або витребування таких доказів за ухвалою суду.

За таких обставин, у суду відсутні дані для здійснення достеменного висновку про те, що відповідачі ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» є належними або неналежними відповідачами у справі. Однак враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову по суті позовних вимог, в даному випадку належність або неналежність відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» не має впливу на результат розгляду справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, що заявлені представником відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» у розмірі 21194,15 грн. стосовного кожного зі згаданих відповідачів (Т. 2, а.с. 200-208), суд приходить до висновку про відсутність належних підстав для стягнення відповідних витрат, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження про дійсну сплату відповідачами зазначеного розміру витрат на правничу допомогу. Отже, відсутнє підтвердження фактичного понесення відповідачами витрат на правову допомогу, при цьому, у відповідності до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України стороною відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «Фейсньюз» не було зроблено заяви про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Стосовно заяви представника позивача у порядку ст. 246 ЦПК України щодо призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для призначення відповідного судового засідання, адже за приписами ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати йому не відшкодовуються, тож у даному випадку не має значення які витрати поніс позивач та їх розмір, поскільки ці витрати покладаються на самого позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9 10 34 68 Конституції України, ст.ст. 9 13 76-82 89 141 246 258 259 263-265 268 352 354 355 ЦПК України, ст.ст. 15 16 23 201 270 275 277 280 297 299 1167 ЦК України, Законами України «Про інформацію», «;Про авторське право та суміжні права», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Резолюцією 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фейсньюз», ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення буде складений 20.06.2019 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фейсньюз» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, літера «Б», код ЄДРПОУ 39605562);

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );

Відповідач - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Суддя -