Невідповідність проголошеного тексту вироку і його письмового варіанту в частині обсягу досліджених судом доказів не може свідчити про незначущість такої невідповідності (ККС/ВС у справі № 660/1122/18 від 03 березня 2021 року)

20.04.2021 | Автор: Наталія C.
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Невідповідність проголошеного тексту вироку і його письмового варіанту в частині обсягу досліджених судом доказів не може свідчити про незначущість такої невідповідності (ККС/ВС у справі № 660/1122/18 від 03 березня 2021 року) - 0_82320200_1618916477_607eb47dc8ff2.jpg

Фабула судового акту: Неточності, на жаль, постійно трапляються у нашому житті. І у цій справі ВС зазначив, що ВС загалом не виключає можливості виникнення ситуації, коли текст проголошеного судом вироку може дещо не відповідати тексту вироку, наявного в матеріалах справи. Така невідповідність може стосуватися формальних речей, як то скорочень чи інформації, яка не впливає на суть рішення.

За вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду особу визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило спричинили смерть потерпілого).

Не погоджуючись з такими рішеннями судів засуджений подав касаційну скаргу.

Серед іншого, він посилався на те, що мотивувальна частина проголошеного вироку істотно відрізняється від тексту вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження, адже проголошений текст не містить повного переліку доказів, які були досліджені судом.

Відповідно до технічного запису судового засідання під час проголошення вироку головуючий, серед іншого, оголосив речові докази, які покладаються на підтвердження встановлених судом обставин винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Разом з тим із тексту наявного в матеріалах справи вироку вбачається, що обсяг цих речових доказів, викладених у вироку, є значно більшим, ніж той, який проголосив суд у судовому засіданні.

Позиція ВС: Текст вироку, проголошеного головуючим, має відповідати тексту, підписаному суддями того складу суду, який його ухвалив, та долученому до матеріалів кримінального провадження.

Проголошенням вироку після виходу з нарадчої кімнати, роз’ясненням його змісту суд реалізовує складову конституційного положення, що визначене як основна засада судочинства - гласність судового процесу.

Гласність судового розгляду є важливою умовою неупередженого, об`єктивного, повного, всебічного дослідження обставин кримінального провадження й ухвалення справедливого судового рішення та поширюється на всі етапи судового провадження, у тому числі на дослідження доказів, а також оголошення судового рішення.

Суд першої інстанції не дотримався зазначених вимог процесуального закону.

За приписами ст. 374 КПК у вироку повинні бути зазначені, зокрема, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Як зазначав ВС, невідповідність проголошеного тексту вироку і вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження, стосувалася обсягу доказів, якими суд обґрунтував винуватість засудженого, що в цьому випадку не може свідчити про незначущість такої невідповідності.

Зважаючи на викладене ВС вважав за необхідне скасувати вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Складання вироку поза межами нарадчої кімнати вже не є порушенням КПК? (ВС/ККС у справі № 711/798/18 від 11.03.2021)

Одна палата - дві думки: чи може прокурор оскаржити вирок, якщо угода про примирення не відповідає ККУ? (ОКРЕМА ДУМКА ВС/ККС по справі #395/773/18 від 19.02.2021).

Суд не може оцінювати у рішенні докази, які не досліджував безпосередньо (ВС/ККС у справі № 489/6110/17 від 03.12.2020 р.).

ВС/ККС: Забезпечення явки свідка обвинувачення в судове засідання покладено на прокурора, а не на суд (ВС/ККС у справі № 288/113/15-к від 11.08.2020)

Постанова

іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 660/1122/18

провадження № 51-5088км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Іваненка І. В.,Луганського Ю. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І. О.,

прокурора Титаренка Ю. О.,

у режимі відеоконференції:

захисника Діяментовича Д. Г.,

представника потерпілої Хазова Ю. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 , його захисників - адвокатів Томенчука Д. С., Діяментовича Д. Г. та Байдика О. А. і потерпілої ОСОБА_2 на вирок Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018230000000234, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Веселе Нікопольського району Дніпропетровської області та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 07 червня 2018 року о 20:47, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Hyundai Tucson» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись на 47 км + 500 м автодороги Т0403 Мар`янське - Берислав зі сторони смт Нововоронцовка у напрямку м. Берислава в районі с. Дудчани Нововоронцовського району Херсонської області, порушив вимоги пп. «а» п. 2.9, пп. «б» п. 2.3, п. 12.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, яка склалась, унаслідок чого здійснив з`їзд з проїзної частини з подальшим наїздом на нерухому перешкоду (дерево), що призвело до перекидання керованого ним автомобіля.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди.

Порушення водієм ОСОБА_1 вищевказаних вимог ПДР перебувають у причинному зв`язку з настанням наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_3 .

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 17 вересня 2020 року вирокмісцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 і його захисник Діяментович Д. Г., посилаючись на неповноту судового розгляду, неправильно надану оцінку доказам, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просять скасувати постановлені щодо засудженого судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суть доводів у касаційних скаргах скаржників зводиться до того, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної між ОСОБА_1 і прокурором, посилаючись на відсутність захисника, оскільки, на їх думку, суд зобов`язаний був самостійно залучити засудженому захисника. Більш того, положення ч. 7 ст. 474 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не містить такої підстави для відмови у затвердженні угоди. Також вказують на те, що мотивувальна частина проголошеного вироку істотно відрізняється від тексту вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження, адже проголошений текст не містить повного переліку доказів, які були досліджені судом. Зазначають і про недостовірність, неповноту та неналежність і недопустимість висновку експерта, оскільки експерту не ставилося питання щодо якості дорожнього покриття на ділянці дороги, де сталася ДТП. Крім того, вказують, щодо перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, яке було віднесено судом до обставини, яка обтяжує покарання останнього, є лише припущенням і в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження перебування засудженого у цьому стані. Зазначає захисник і про необґрунтоване визнання апеляційним судом безпідставними доводів сторони захисту щодо відсутності відеофіксування судових засідань від 11, 18 жовтня 2018 року та 01 березня 2019 року. Стверджують, що суд, призначаючи засудженому покарання, не в повній мірі врахував відомості, що характеризують його особу, а саме: характеристику за місцем проживання, повне визнання вини, щире каяття, відшкодування потерпілій завданої шкоди та її думку стосовно призначення ОСОБА_1 покарання, похилий вік, наявність тяжких захворювань і те, що він є єдиним годувальником сім`ї потерпілої.

Додатково ОСОБА_1 указує про порушення його права на захист, оскільки суд першої інстанції не забезпечив обов`язкової, як він вважає, участі захисника. Також стверджує про безпідставне врахування судом обставиною, що обтяжує покарання, зазначення у вироку про судимість за попереднім вироком.

Захисники Байдик О. А., Томенчук Д. С. та потерпіла ОСОБА_2 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_1 і юридичної кваліфікації його дій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просять змінити постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Як вказують у касаційних скаргах захисники та потерпіла, суди під час призначення ОСОБА_1 покарання не в повній мірі врахували такого: вчинення засудженим необережного злочину, визнання ним вини та його щирого каяття, утримання засудженим матері потерпілої ОСОБА_3 , прохання потерпілої, якій ОСОБА_1 відшкодував завдану шкоду, не позбавляти його волі. На їх думку, поза увагою судів залишилася особа ОСОБА_1 (раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, похилого віку - на момент ухвалення вироку йому виповнилося 63 роки, страждає тяжкими захворюваннями). За твердженням скаржників, засуджений розуміє наслідки вчиненого ним злочину і смерть потерпілої ОСОБА_3 - його цивільної дружини, з якою вони спільно прожили 10 років, для нього є життєвою трагедією. Зазначають, що під час судових дебатів у суді першої інстанції прокурор просив суд застосувати щодо ОСОБА_1 вимоги ст. 75 КК та звільнити його від відбування покарання з випробуванням. З огляду на це, на переконання захисників та потерпілої, наявні достатні підстави для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Діяментович Д. Г. та представник потерпілої Хазов Ю. С. підтримали подані касаційні скарги та просили задовольнити їх.

Прокурор Титаренко Ю. О., надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та потерпілої і просив залишити без зміни судові рішення, постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційних скаргах, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Діяментовича Д. Г. підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Факт керування ОСОБА_1 автомобілем марки «Hyundai Tucson» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та вчинення ним 07 червня 2018 року ДТП, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть, під час судового розгляду та у касаційних скаргах стороною захисту і потерпілою не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Доводи сторони захисту щодо невідповідності мотивувальної частини проголошеного вироку текстові вироку, наявному в матеріалах кримінального провадження, є слушними.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За частиною 2 ст. 371 КПК вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Під час ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті приймається рішення щодо обвинувачення, яке пред`явлене особі, оцінюються докази, кожен окремо та в сукупності, вирішується питання допустимості доказів під час такої оцінки тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 376 КПК судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

При цьому текст вироку, проголошеного головуючим, має відповідати тексту, підписаному суддями того складу суду, який його ухвалив, та долученому до матеріалів кримінального провадження.

Проголошенням вироку після виходу з нарадчої кімнати, роз`ясненням його змісту суд реалізовує складову конституційного положення, що визначене як основна засада судочинства - гласність судового процесу.

Гласність судового розгляду є важливою умовою неупередженого, об`єктивного, повного, всебічного дослідження обставин кримінального провадження й ухвалення справедливого судового рішення та поширюється на всі етапи судового провадження, у тому числі на дослідження доказів, а також оголошення судового рішення.

Однак суд першої інстанції не дотримався зазначених вимог процесуального закону.

За приписами ст. 374 КПК у вироку повинні бути зазначені, зокрема, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

28 лютого 2020 року суд після виходу з нарадчої кімнати проголосив вирок. Однак за результатами прослуховування аудіозапису вказаного судового засідання вбачається, що мотивувальна частина оголошеного тексту вироку не відповідає текстові вироку, долученого до матеріалів кримінального провадження.

Так, зокрема, відповідно до технічного запису судового засідання під час проголошення вироку головуючий, серед іншого, оголосив речові докази, які покладаються на підтвердження встановлених судом обставин винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Разом з тим із тексту наявного в матеріалах справи вироку вбачається, що обсяг цих речових доказів, викладених у вироку, є значно більшим, ніж той, який проголосив суд у судовому засіданні.

Згідно з ч. 7 ст. 27 КПК судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо ж судовий розгляд відбувається у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском відповідної інформації.

Під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 у відкритому судовому засіданні судом не було проголошено інформації щодо вищенаведених доказів.

Ці дії суду, а саме непроголошення місцевим судом обсягу доказів, врахованих судом, як такі, що підтверджують висунуте ОСОБА_1 обвинувачення, ставлять під сумнів законність і обґрунтованість ухваленого рішення та справедливість процесу в цілому, а тому Верховний Суд визнає допущене місцевим судом порушення істотним.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, потерпіла подала апеляційну скаргу зі змінами, в яких серед іншого, вказувала на те, що текст вироку, наявний у матеріалах кримінального провадження, істотно відрізняється від тексту вироку, оголошеного судом, просила скасувати вирок місцевого суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Відхиляючи ці доводи потерпілої, апеляційний суд послався у своєму рішенні на позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29 серпня 2018 року в справі № 663/537/17, де зазначено, що суд при здійсненні судочинства відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень. При цьому апеляційний суд вказав, що офіційним текстом є той, який було підписано суддями та внесено до Реєстру.

Однак, на думку колегії суддів, посилання апеляційного суду на вищезазначене рішення Великої Палати Верховного Суду в цьому разі є помилковим із таких підстав.

У цілому Верховний Суд не виключає можливості виникнення ситуації, коли текст проголошеного судом вироку може дещо не відповідати тексту вироку, наявного в матеріалах справи, зокрема у зв`язку зі скороченням певних найменувань чи інформації, яка не впливає на суть прийнятого рішення. Однак такі невідповідності повинні бути несуттєвими та не мають стосуватися обсягу судового рішення, яким обґрунтовуються або спростовуються певні встановлені судом факти, а також викривляти сам зміст судового рішення через зменшення чи доповнення його обсягу.

У цій справі, як зазначав Верховний Суд, невідповідність проголошеного тексту вироку і вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження, стосувалася обсягу доказів, якими суд обґрунтував винуватість ОСОБА_1 , що в цьому випадку не може свідчити про незначущість такої невідповідності, оскільки, на думку колегії суддів, така невідповідність у вироку стосується питання доведеності винуватості особи і може викликати в учасників судового провадження та у стороннього спостерігача обґрунтований сумнів щодо законності й обґрунтованості постановленого вироку, а також стосовно додержання судом імперативних вимог процесуального законодавства, якими визначається порядок постановлення і проголошення судового рішення.

Водночас, суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи засудженого щодо порушення місцевим судом його права на захист у зв`язку з незабезпеченням цим судом обов`язкової участі захисника для захисту його прав.

Статтею 59 Конституції України гарантовано кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкрито в ст. 20 КПК. Відповідно до ст. 48 цього Кодексу захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні.

З аналізу зазначених норм випливає, що особа для реалізації та захисту прав є вільною у своєму виборі щодо залучення захисника у кримінальному процесі в разі, коли участь останнього не є обов`язковою.

ОСОБА_1 інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, яке відповідно є тяжким злочином, а тому участь захисника за правилами ст. 52 КПК у цьому кримінальному провадженні не є обов`язковою.

Згідно із журналом судового засідання від 11 жовтня 2018 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, суд роз`яснив права ОСОБА_1 і останній повідомив, що вони йому зрозумілі.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 не заявляв клопотань про призначення йому захисника і самостійно здійснював свій захист у суді першої інстанції.

Таким чином, доводи засудженого про порушення місцевим судом його права на захист не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, судове провадження у якому відбулося в загальному порядку, а не за особливим порядком здійснення провадження на підставі угоди.

Отже, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування як рішення суду першої інстанції, так і рішення апеляційного суду.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає за необхідне скасувати вирок Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, провести розгляд відповідно до вимог КПК і постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Одночасно мають бути перевірені доводи, викладені стороною захисту та потерпілою, щодо недопустимості висновку експерта від 24 вересня 2018 року № 18-638, а також стосовно обтяжуючої покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, оскільки у зв`язку з наявністю істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що є підставоюдля скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень, колегія суддів відповідно до ч. 2 ст. 415 КПК не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Отже, касаційні скарги захисників Томенчука Д. С., Байдика О. А. та потерпілої ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Діяментовича Д. Г. підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисників Томенчука Д. С., Байдика О. А. і потерпілої ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Діяментовича Д. Г. задовольнити частково.

Вирок Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович І. В. Іваненко Ю. М. Луганський

1513
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

ЕСПЧ
0