Непоправні наслідки маніпуляцій з боку матерів щодо отримання матеріальних благ в обмін на можливість батька бачитися з дітьми

«Я хочу бачити свою дитину, я її батько!», повторює схвильований чоловік, а в його очах стоять сльози.

Загальновідомо, що забороняючи малюкам бачитися з батьком, мами тим самим порушують закон.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

В статті 15 Закону «Про охорону дитинства» зазначено: «Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів».

Згідно ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися дитиною та брати участь у її вихованні.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 Сімейного кодексу України у разі ухилення від виконання рішення суду (яким визначено спосіб участі одного з батьків у вихованні дитини) особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Але на практиці законодавство не містить реального механізму примусового виконання розпорядження державної адміністрації чи рішення суду про встановлення порядку участі батька у вихованні дітей та графіку зустрічей. Крім того батьки, що розлучилися, досить рідко усвідомлюють, що погіршення поведінки чи здоров’я дитини пов’язане з їх розлученням.

Останнім часом стрімко зростає кількість запитів від чоловіків надати консультацію як можна подолати маніпуляції з боку матері дітей на отримання матеріальних благ в обмін на можливість батька бачитися з дітьми.

У зв’язку з цим, виникло бажання більш детально освітити тему можливих психічних розладів у дітей, батьки яких у випадку розлучення не здатні взяти на себе всю відповідальність за розлучення, щоб нейтралізувати в дитини почуття суму, гніву, провини й страху, а також викривлень особистості дитини.

За результатами огляду статей відомих сімейних психологів, звертаю увагу батьків, які розлучаються та мають вирішити питання місця проживання дітей та порядку участі у вихованні того з батьків, хто живе окремо, на наступні головні чинники, з якими працюють психологи при наданні психологічної допомоги.

1. Для дитини не має значення юридична сторона справи. Для дитини ситуація в сім’ї після розлучення батьків є кризовою.
2. ДІТИ ЛЮБЛЯТЬ СВОЇХ БАТЬКІВ ОДНАКОВО СИЛЬНО, В НЕЗАЛЕЖНОСТІ (!!!) ВІД ДЕМОНСТРОВАНОЇ НИМИ ПОВЕДІНКИ.
   ДИТИНА СПРИЙМАЄ МАМУ І ТАТА ЯК ОДНЕ ЦІЛЕ І ЯК НАЙВАЖЛИВІШУ ЧАСТИНУ САМОЇ СЕБЕ.
3. Дитина переживає цю ситуацію не лише як розлучення мами й тата, а насамперед як своє розлучення з батьком.
4. Гнів, лють, розпач можуть бути спрямовані на обох батьків через те, що вони свої інтереси визнали важливішими, ніж щастя і спокій дитини.
5. Однією з базових соціальних потреб дитини є потреба в безпеці. Задоволення цієї потреби передбачає стабільність, тобто сталий порядок у житті, в оточенні і насамперед у сім’ї.
6. Відсутність поведінкових порушень ще не означає, що дитина не відчуває всіх тих переживань, про які йшлося вище. На жаль, відсутність негативних проявів зумовлює уявлення дорослих про те, що розлучення зовсім не вплинуло на дитину, що син чи донька цілком спокійно або байдуже сприйняли зміну своєї життєвої ситуації. Проте насправді це є наслідком включення механізму витіснення, що надалі призведе до глибоких внутрішніх конфліктів особистості дитини та навіть до невротичних розладів чи психосоматичних захворювань.
7. Травма дитини посилюється тим, що безпорадність і труднощі, які переживає після розлучення сама мати, роблять її дратівливою, непослідовною, емоційно нестійкою і часто несправедливою до дитини. На жаль, власні проблеми матері, з-за яких вона не може поводитися з дитиною так, як раніше, призводять до того, що дитина «не впізнає» свою мати. Особливо небезпечною є ситуація, коли мати мимовільно вбачає в дитині риси колишнього чоловіка і переносить на дитину ставлення до нього; перебирає роль невинної жертви, передаючи дитині риси батька-тирана, і цим самим провокує дитину сприйняти саме цю роль.
8. Батьки бояться втратити любов дитини, особливо той з них, хто є ініціатором розлучення всупереч намірам іншого. А інший, який розлучення не хотів, намагається подати «другу половину» перед дитиною як єдиного винуватця: «ти ж знаєш, я не хочу розлучатися, це він...». Для того, щоб звільнитися від свого почуття провини, кожний з батьків намагається перекласти відповідальність на колишнього партнера. У цьому разі дитині «відкривають очі» на те, яким поганим насправді є тато:«зрадник», «нероба», «безвідповідальний» тощо. Проте, змальовуючи батька як суцільне зло, мати взвалює на дитину непосильний тягар – стерти з пам’яті образ тата, якого дитина любить, переосмислити ті стосунки, що склалися за все життя.
9. КОЛИ МАМА НЕ ЛЮБИТЬ, НЕ ДОВІРЯЄ, НЕ ПОВАЖАЄ АБО ПРОСТО ОБРАЖЕНА НА БАТЬКА ДИТИНИ, ТО ДИВЛЯЧИСЬ НА ДИТИНУ І БАЧАЧИ В НІЙ БАГАТО ПРОЯВІВ БАТЬКА, УСВІДОМЛЕНО АБО НЕУСВІДОМЛЕНО ВОНА ДАЄ ДИТИНІ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ЇЇ «ЧОЛОВІЧА ЧАСТИНА» ПОГАНА. ВОНА ЯК БИ ГОВОРИТЬ: “ЦЕ МЕНІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ. ТИ НЕ МОЯ ДИТИНА, ЯКЩО ТИ СХОЖА НА СВОГО БАТЬКА». І з любові до матері, а точніше із-за глибокого прагнення вижити в цій сімейній системі, дитина все-таки відмовляється від тата, а отже і від чоловічого в собі. За таку відмову дитина платить занадто дорогу ціну. В душі цієї зради вона собі ніколи не пробачить. І обов’язково покарає себе за це зламаною долею, поганим здоров’ям, неуспішністю в житті. Адже жити з цією провиною нестерпно, навіть якщо вона не завжди усвідомлюється. Але це ціна її виживання.
10. Найбільш небезпечним наслідком розлучення батьків є їх боротьба за дитину. Якщо мати говорить про тата із зневагою, а то й із ненавистю, виказує ревнощі, розпитуючи про його життя, дитина опиняється перед складним конфліктом прихильності. Син чи дочка відчувають, що їх радість та гарні враження від зустрічі з батьком болісно відгукнуться у душі матері. Тому вони змушені брехати, відчуваючи при цьому докори сумління. Надалі така «подвійна гра» призводить до внутрішніх конфліктів та викривлень особистості дитини.
11. СТАВЛЕННЯ ДИТИНИ ДО БАТЬКА І БАТЬКА ДО ДИТИНИ ЗАВЖДИ ФОРМУЄ МАТИ. (ЖІНКА ВИСТУПАЄ ПОСЕРЕДНИКОМ МІЖ БАТЬКОМ І ДИТИНОЮ, САМЕ ВОНА ТРАНСЛЮЄ ДИТИНІ: ХТО ЙОГО БАТЬКО, ЯКИЙ ВІН І ЯК ДО НЬОГО СЛІД СТАВИТИСЯ).
12. МАТИ МАЄ АБСОЛЮТНУ ВЛАДУ НАД ДИТИНОЮ, ВОНА РОБИТЬ З НЕЮ УСЕ, ЩО ЗАХОЧЕ, СВІДОМО ЧИ НЕСВІДОМО. Така сила дана жінці природою, без зайвих сумнівів, для того, щоб потомство змогло вижити. Спочатку сама мама є світом дитини, а пізніше вона виводить дитину в світ через саму себе. Дитина пізнає світ через маму, бачить світ її очима, акцентує увагу на те, що значимо для мами. Усвідомлено чи неусвідомлено мама активно формує сприйняття дитини. З батьком дитину теж знайомить мама, вона транслює ступінь значущості батька. Якщо мама не довіряє чоловікові, то дитина буде уникати батька.
13. ДИТИНА ЗАВЖДИ «ТРИМАЄ ПРАПОР» ЗА ВІДКИНУТОГО З БАТЬКІВ. ТОМУ ВОНА БУДЕ З’ЄДНУВАТИСЯ З НИМ У СВОЇЙ ДУШІ БУДЬ-ЯКИМИ СПОСОБАМИ. Наприклад, вона може повторювати важкі особливості долі, характеру, поведінки і т. п. Причому, чим сильніше мати не приймає ці ознаки, тим яскравіше в дитини вони проявляються. Але як тільки мама щиро дозволить дитині бути схожою на свого батька, любити його відкрито, у дитини з’явиться вибір: з’єднуватися з батьком через труднощі, проблеми або ж любити його напряму – серцем.
14. ЯКОЮ Б ЧУДОВОЮ НЕ БУЛА МАТИ, АЛЕ ТІЛЬКИ БАТЬКО МОЖЕ ІНІЦІЮВАТИ ДОРОСЛУ ЧАСТИНУ ВСЕРЕДИНІ ДИТИНИ. ТІЛЬКИ ПОРУЧ З БАТЬКОМ МАЛЕНЬКА ДИТИНА ВПЕРШЕ ПІЗНАЄ МЕЖІ. Власні межі і кордони інших людей. Межі дозволеного і не дозволеного. Свої можливості і здібності. Поруч з батьком дитина відчуває, як діє закон.
15. САМЕ В ЧОЛОВІЧОМУ ПОТОЦІ ФОРМУЮТЬСЯ ГІДНІСТЬ, ЧЕСТЬ, ВОЛЯ, ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – У ВСІ ЧАСИ ВИСОКО ЦІНОВАНІ ЛЮДСЬКІ ЯКОСТІ. ДІТИ, ЯКИХ МАМА НЕ ДОПУСТИЛА ДО БАТЬКІВСЬКОГО ПОТОКУ (СВІДОМО ЧИ НЕСВІДОМО) НЕ ЗМОЖУТЬ ЛЕГКО І ПРИРОДНО ПРОБУДИТИ В СОБІ ВРІВНОВАЖЕНУ, ДОРОСЛУ, ВІДПОВІДАЛЬНУ, ЛОГІЧНУ, ЦІЛЕСПРЯМОВАНУ ЛЮДИНУ – ТЕПЕР ДОВЕДЕТЬСЯ ДОКЛАДАТИ ВЕЛИЧЕЗНІ ЗУСИЛЛЯ. Тому що психологічно вони залишилися хлопчиками і дівчатками, так і не ставши чоловіками і жінками.
16. З МОМЕНТУ НАРОДЖЕННЯ І, ПРИБЛИЗНО, ДО ТРЬОХ РОКІВ ХЛОПЧИК ЗНАХОДИТЬСЯ У ПОЛІ ВПЛИВУ МАТЕРІ. ТОБТО ВІН НАСИЧУЄТЬСЯ ЖІНОЧИМ: ЧУТЛИВІСТЮ І НІЖНІСТЮ. ЗДАТНІСТЬ ДО БЛИЗЬКИХ, ДОВІРЧИХ І ДОВГОТРИВАЛИХ ЕМОЦІЙНИХ ВІДНОСИН. У НОРМІ, ПРИБЛИЗНО, ПІСЛЯ ТРЬОХ РОКІВ, МАМА ВІДПУСКАЄ СИНА ДО БАТЬКА. ВАЖЛИВО ПІДКРЕСЛИТИ, ЩО ВОНА ВІДПУСКАЄ ЙОГО НАЗАВЖДИ. ВІДПУСКАЄ, ЗНАЧИТЬ, ДОЗВОЛЯЄ ХЛОПЧИКОВІ НАСИЧУВАТИСЯ ЧОЛОВІЧИМ І БУТИ ЧОЛОВІКОМ. І для цього процесу не настільки важливо, живий батько чи помер, може бути, у нього інша сім’я, або він далеко, або у нього важка доля.
17. ЄДИНЕ, ЩО МАЄ ЗНАЧЕННЯ, ЦЕ: ЯКИЙ ОБРАЗ В ДУШІ У МАТЕРІ ПРО БАТЬКА ДИТИНИ. Допустити дитину до батьківського потоку мама може лише за умови, що в душі вона поважає батька дитини, або як мінімум, добре до нього ставиться. Якщо цього не відбувається, то марно говорити чоловікові: “Іди пограйся з дитиною. Сходіть разом погуляти» і т. п., батько цих слів не почує, так само, як і дитина. Вплив має тільки те, що прийнято душею. Благословляє мама батька і дитину на взаємну любов один до одного? Чи наповнюється мамине серце теплом, коли вона бачить, як дитина схожа на свого батька? Якщо батько визнаний, то тепер малюк почне активно наповняться чоловічим. Тепер розвиток піде за чоловічим типом, з усіма чоловічими особливостями, звичками, уподобаннями, і нюансами. Тобто тепер хлопчик сильно почне відрізнятися від маминого жіночого і все більше стане схожим на татове чоловіче. Так виростають чоловіки з вираженим чоловічим. З дочками цей процес трохи інакше. Дівчинка теж приблизно до трьох років перебуває з мамою, просякуючись жіночим. В районі трьох – чотирьох років вона переходить під вплив батька і знаходиться в полі його впливу приблизно до шести – семи років. У цей час активно ініціюється чоловіче: воля, цілеспрямованість, логіка, образне мислення, пам’ять, увага, працьовитість, відповідальність і т. д. А найголовніше, саме в цей період закладається розуміння того, що дівчинка відрізняється від тата по статі. Що вона схожа на маму, і скоро вона стане така ж красива жінка, як мама. Саме в цей період дочки обожнюють своїх батьків.
18. Позбавлені в дитинстві достатнього спілкування з батьком, хлопчики або засвоюють «жіночий» тип поведінки, або засвоюють спотворене уявлення про чоловічу поведінку як антагоністично протилежну жіночій і не сприймають всього того, що намагається їм прищепити мати. Виховані без батьків хлопчики виявляються менш зрілі й цілеспрямовані, не відчувають себе в достатній безпеці, менш ініціативні й урівноважені, у них важче розвивається здатність співчувати, керувати своєю поведінкою. Їм у майбутньому набагато важче виконувати свої батьківські обов’язки. Дівчатка, виховані без батьків, менш успішно формують уявлення про мужність, надалі у них менше шансів правильно розуміти своїх чоловіків і синів, виконувати роль дружини і матері. Любов батька до доньки дуже важлива для розвитку її самосвідомості, впевненості в собі, формування свого образу жіночності

«Одна моя знакомая была очень обижена на бывшего мужа из-за того, что он ушел к другой женщине. И стала настраивать маленькую дочку против отца. Оборвала все контакты с бабушкой, дедушкой, двоюродными братьями и сестрами. Конечно, бабушка и дедушка неоднократно делали попытки связаться с внучкой: звонили, просили разрешения увидеться. Но бывшая невестка под разными предлогами отклоняла их просьбы. Отец тоже старался наладить контакт с девочкой: приглашал ее в зоопарк, музей, в театр, за город отдохнуть. Результат был тем же. Правда, пару раз они все-таки встретились, но девочка уже смотрела на него настороженно и на контакт не шла. В конце концов, видя бессмысленность своих попыток, отец прекратил их… Много лет спустя этот мужчина встретил свою бывшую жену, разговорились. В порыве откровенности она сказала, что дочь сейчас упрекает ее за то, что она настраивала ее против отца: мол, из-за этого у нее теперь не складываются отношения с противоположным полом…».

Таким чином, одним з провідних завдань батьків є знайти в собі сили спокійно і зрозумілою для дитини мовою обговорити з нею причини й обставини розлучення; детально пояснити дитині те, як буде складатися її подальше життя, яким чином вона буде спілкуватися з батьком, тобто все те, що непокоїть дитину. Дорослі повинні дати змогу дитині висловити всі свої страхи і відповісти на всі її запитання. Зрозуміло, найкраще буде, якщо цю розмову з дитиною батьки проведуть разом, попередньо узгодивши між собою свої позиції. Для цього батьки мають усвідомити, що розлученням вони вже поховали свої сімейні конфлікти і тепер вони мають заново скооперуватися задля виховання дитини.

На прийомі у сімейного психолога: (хлопчик 6 років, важкий невротичний розлад)

З ким ти живеш? — З мамою.— А тато? — А ми його вигнали.— Як це?— Ми з ним розлучилися … він нас принижує… він не мужик … зіпсував нам кращі роки…

Що робити і як себе поводити батькам з дітьми у випадку розпаду сім'ї:

1. Поясніть дитині сформовану ситуацію і те, що безпосередньо її провини в цьому немає.

2. Будьте уважніші до дитини, дозвольте їй пережити цю травму - прийміть її агресію чи образу, не тікайте від них.

3. Радуйте дитину, не допустіть страху втрати другого батька.

4. Ні в якому разі не давайте додаткового навантаження, щоб відвернути увагу малюка. У нього й без того може знижуватися працездатність, а нові невдачі тільки ускладнюватимуть ситуацію. Краще займіться чимось разом: малюйте, гуляйте, читайте, сходіть в кінотеатр.

5. Не забороняйте спілкуватися з тим, хто "йде з сім'ї", тобто з тим, з ким дитина не буде жити (найчастіше це батько).

6. Ні в якому разі не проектуйте агресію на адресу чоловіка (дружини) на дитину, виключіть з лексикону фрази "Ти такий же, як твій батько", "Ти постійно робиш, як твоя мати".

7. Не критикуйте колишню дружину (чоловіка) при дитині і тим більше не змушуйте її погоджуватися зі сказаним. Для неї він такий же батько, як і ви, і любить вона його не менше.

8. Постарайтеся налагодити своє особисте щастя і повторно вийти заміж (одружуватися).

9. Не бійтеся походу до психолога. Якщо бачите, що і дитині, і вам важко це пережити самим, дозвольте налагодити все з допомогою фахівця.