Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, як і порушення суб'єктивного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (ВС КЦС, № 523/7609/17 від 11.08.2021р.

Фабула судового акту: У справі, щодо визнання недійсним договору іпотеки, ВС КЦС уточнив, що підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним - а саме - відсутність правомочностей у власника нерухомого майна на укладення договору іпотеки - мають існувати саме на момент укладення оспорюваного правочину. Адже інша сторона покладалася саме на ті обставини, що існували на той час - тому і уклала спірний договір.

Заочним рішенням суду за однією особою, було визнано право власності на нерухоме майно. В подальшому ця особа продала це приміщення іншій особі. Новий власник, в свою чергу, передала майно в іпотеку, тобто уклала договір іпотеки з банком (відповідно - в реєстр були внесені записи про обтяження такого нерухомого майна). Однак згодом - вже після укладення спірного договору іпотеки, заочне рішення (на якому, фактично, ґрунтувалося право власності продавця) було скасоване, як наслідок - договір купівлі-продажу визнано недійсним, а приміщення фактично - було витребуване попереднім власником - територіальною громадою.

Оскільки приміщення все ще було обтяжено іпотекою - Департамент комунальної власності відповідної міської ради (далі - Департамент) звернувся до суду з позовом до фінкомпанії (яка вже наразі володіла правом вимоги щодо спірного об’єкту іпотеки - далі іпотекодержатель), іпотекодавця (тобто тої особи яка придбала майно), банку - про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження.

Позовна заява мотивована тим, що іпотекодавець під час укладення іпотечного договору не мала необхідний обсяг правомочностей власника спірного майна.

Рішенням суду першої інстанції (що було залишено в силі апеляційним судом) позов про визнання договору недійсним - задоволено повністю. Мотивовано тим, що іпотекодавець під час укладення іпотечного договору не мала необхідний обсяг правомочностей власника спірного майна, тому права розпорядження вона не мала.

ВС КЦС, якому було передано розгляд справи - не погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій. ВС КЦС пояснив це наступним:

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Як наслідок - якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили».

Відповідно - і момент, на який мають звернути увагу суди, при оцінці підстав для визнання недійсним правочину - різний. Так, тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

- пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

- наявність підстав для оспорення правочину;

- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Отже у цій справі: Суди встановили, що на момент укладення договору іпотеки іпотекодавець ще була власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу про придбання нею спірного об'єкту нерухомості був правомірний, а право власності - зареєстроване в державному реєстрі речових прав.

Тому - іпотекодержатель (на той час банк) - покладався саме на відповідні обставини на момент укладення договору і, як наслідок - уклав договір іпотеки.

Лише згодом - скасоване заочне рішення і рішенням районного суду договір купівлі-продажу, укладений між першим власником та нею, визнаний недійсним, а майно витребуване.

За таких обставин та ураховуючи, що недобросовісності іпотекодержателя суди у цій справі не встановили, підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження, не має.

Аналізуйте судовий акт: Реалізація на публічних торгах частки квартири, яка є спільною частковою власністю допускається навіть і без виділення такої частки в натурі (ВС/КЦС у справі № 641/2498/17 від 10.11.2021);

При неповному розрахунку за договором купівлі-продажу належним способом захисту права є стягнення недоотриманих коштів, а не розірвання договору і повернення придбаної речі (ВС/КЦС у справі № 194/342/15-ц від 22.09.2021);

Підстави для визнання договору недійсним повинні існувати на момент укладення, а не за результатом його виконання (ВС/КГС у справі № 201/8412/18 від 10.03.2021);

Порушення нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не може бути підставою для визнання правочину недійсним (ВС КЦС справа 219/11149/18 від 20 жовтня 2021 року)

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 523/7609/17

провадження № 61-15309св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 , закрите акціонерне товариство «ОТП Банк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від

07 вересня 2018 року у складі судді Шепітка І. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів:

Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), ОСОБА_1 , закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 під час укладення іпотечного договору не мала необхідний обсяг правомочностей власника спірного майна,

а тому позивач просив: визнати недійсним договір іпотеки, укладений між

ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» 14 серпня 2007 року, яким передано в іпотеку нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки спірного нежитлового приміщення, під номером запису про іпотеку 16288663; скасувати запис про державну реєстрацію обтяження спірного нежитлового приміщення, під номером запису про обтяження 5479182; вирішити питання щодо судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» 14 серпня 2007 року, яким передано в іпотеку нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 220,9 кв.м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

Скасовано запис про державну реєстрацію іпотеки нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 220,9 кв.м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 , під номером запису про іпотеку 16288663.

Скасовано запис про державну реєстрацію обтяження нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 220,9 кв.м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 , під номером запису про обтяження5479182.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення судів мотивовано тим, що ОСОБА_1 під час укладення іпотечного договору не мала необхідний обсяг правомочностей власника спірного майна, тому права розпорядження вона не мала.ТОВ «ОТП Банк» не доведено, що позивач міг дізнатися раніше про укладення договору іпотеки щодо спірного нерухомого майна, оскільки звертаючись з цим позовом Департамент комунальної власності Одеської міської ради посилався на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 березня

2017 року, з якої Департаменту стало відомо, що вказаний об`єкт комунальної власності є предметом іпотеки відповідно до оспорюваного іпотечного договору від 14 серпня 2007 року.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скаргамотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно не з`ясовано обставини справи, оскільки договір купівлі-продажу на момент укладання іпотечного договору був чинним, право власності на спірне приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 . Крім того, судом не застосовано позовну давність за заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

У жовтні 2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржені рішення

є законними і обґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду.

Фактичні обставини

Нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 передано в оренду приватному підприємцю ОСОБА_3 за договором оренди нежитлового приміщення №12/96 від 03 березня 2006 року, укладеним з Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Представництво) та є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 вересня

2006 року по справі № 2-4902 за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності за ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлове приміщення площею 220,9 кв. м, розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

07 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею

220,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

14 серпня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Іллічовою Н. А., який забезпечений договором іпотеки від 14 серпня 2007 року. Предметом зазначеного договору є нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 220,9 кв. м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

Право вимоги щодо спірного об`єкту нерухомості передано відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2007 року заочне рішення від 19 вересня 2006 року скасовано. Ухвалою від 24 липня 2007 року провадження по справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та роз`яснено, що з зазначеним позовом слід звертатися до господарського суду.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року по справі № 2-1129/2010 рік, залишеним без змін рішенням апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2011 року, позовні вимоги Представництва задоволені, договір купівлі-продажу від

07 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнаний недійсним, майно витребуване у ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Одеської міської ради від 31 січня 2011 року № 273-VI «Про затвердження виконавчих органів, загальної чисельності апарату Одеської міської ради» було змінено найменування виконавчого органу з Представництва на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Згідно положення «Про Департамент комунальної власності Одеської міської ради», що затверджене рішенням Одеської міської ради від 28 лютого 2011 року №384-VI, Департамент комунальної власності Одеської міської ради

є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК Українизагалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК Українизакріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом

і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не

є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК Українисвідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили».

У справі, що переглядається, суди встановили, що на момент укладення договору іпотеки 14 серпня 2007 року ОСОБА_1 була власником переданого

в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу від 07 травня

2007 року про придбання нею спірного об`єкту нерухомості був правомірний,

а право власності якої зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Лише рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року по справі № 2-1129/2010 договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнаний недійсним, а майно витребуване у ОСОБА_1 . Банк покладався на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і тому уклав договір іпотеки.

За таких обставин та ураховуючи, що обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди у цій справі не встановили, підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження, не має.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення

ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Тому, судові витрати на сплату судового збору у зв`язку з розглядом справи

у суді апеляційної інстанції ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 7 200,00 грн та касаційної інстанції у розмірі 9 600,00 грн підлягають стягненню

з Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України(у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнитичастково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_1 , закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження, відмовити.

Стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»

16 800,00 грн судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов