Навіть якщо суд відмовив у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки (у зв`язку з пропуском позовної давності) - це все одно не призводить до припинення іпотеки (ВС КЦС №357/562/20від 03.02.2022 р.)

Навіть незважаючи на постановлення судами рішень, щодо визнання поруки припиненою та щодо відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності - ВС КЦС не знайшов підстав для припинення іпотеки і скасування запису про обтяження.

Фабула судового акту: Іпотекодавець звернувся до суду з позовом до кредитора (іпотекодержалеля) та просив скасувати запис про обтяження, припинити іпотеку його квартири та припинити обтяження у Державному реєстрі іпотек (архівної складової ДРРПНМ). Справа в тім, що він передав в іпотеку своє майно, забезпечуючи виконання кредитного договору третьою особою. Крім того, він виступив майновим поручителем цього боргу.

Водночас, боржник не виконувала зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість. Так, рішеннями суддів (2013 рік) було спершу стягнуто з боржниці на користь кредитора заборгованість за кредитним договором. Хоча позов про стягнення боргу у цій справі було пред'явлено і до позичальника і до поручителя, суд визнав поруку позивача припиненою за вказаними зобов'язаннями на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України та відмовив банку у задоволенні вимог про стягнення боргу з поручителя (що є позивачем у цій справі).Іншим рішенням (вже 2017 року) у задоволенні позову кредитора до іпотекодавця (наразі позивача) про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності. Обидва рішення набрали законної сили, тож позивач вважав, що іпотека має бути припиненою, а обтяження знято.

Однак з ним не погодився ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції. Перший вказав, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням. Постанова ж суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зобов'язання за кредитним договором не виконано, заборгованість не погашена, кредитний договір та договір іпотеки не визнані в судовому порядку недійсними - отже ці вищезазначені два рішення не призводить до припинення іпотеки.

ВС КЦС, теж відхиляючи доводи позивача, і відмовляючи у припиненні іпотеки та обтяження, вказав наступне:

Враховуючи, що зобов'язання за кредитним договором припинились, тому й забезпечувальні зобов'язання за відповідним договором вважаються припиненими. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу (ч.2 ст. 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ч.5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки визначені у ст. 17 Закону України «Про іпотеку»:

• припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
• набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
• визнання іпотечного договору недійсним;
• знищення (втрата) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
• з інших підстав, передбачених цим Законом.

Отже, ст. 17 Закону України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як відмова в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже у цій справі: Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст. 598, ст. 599 ЦК України), у тому числі виконанням, проведеним належним чином.

Встановивши, що кредитний та іпотечний договори є чинними та не визнані в установленому законом порядку недійсними, з урахуванням тієї обставини, що зобов`язання за кредитним договором не виконано, заборгованість не погашена, а відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» визнання поруки припиненою та відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставами для припинення іпотеки - апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову іпотекодавця.

Аналізуйте судовий акт: Суд установив презумпцію належності повідомлення іпотекодавця іпотекодержателем, після якої на предмет іпотеки може бути звернено стягнення. Неналежність повідомлення доводиться іпотекодавцем (ВС КЦС справа №756/15123/18 від 12.05.2022 р.);

Приватним виконавцем було безпідставно відмовлено стягувачу у передачі предмета іпотеки для реалізації, через протиправну реєстрацію в житлі неповнолітньої особи (КЦС ВС №756/13382/13 від 16.02.2022р.);

Позов про визнання недійсним договору іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення обтяження є негаторним, а відтак, на позовні вимоги у такій справі позовна давність не поширюється (ВС ОП КГС справа № 910/20607/17 від 06.08.2021 р.);

Кредит та іпотека: переривання строку перебігу позовної давності за основним зобов’язанням не впливає на перебіг строку за іншими обов’язками (ВП/КЦС у справі №201/15310/16 від 18.08.2021).

Постанова

Іменем України

03 лютого 2022 року

справа № 357/562/20

провадження № 61-19196св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

треті особи: Друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») та просив скасувати запис про обтяження і припинити іпотеку квартири АДРЕСА_1 та припинити обтяження у Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позову зазначав, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . 26 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого згідно умов договору купівлі - продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-011/023/2007, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 1 200 000 грн на споживчі цілі строком до 20 листопада 2022 року, а позичальник зобов`язався погашати кредит та сплачувати відсотки за користування ним.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором 26 листопада 2007 року він уклав з банком договір поруки № SR- 011/023/2007 та договір іпотеки № РМL-011/023/2007, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 з грудня 2009 року належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість.

На сьогодні рішеннями судів встановлено, що іпотекодержатель позбавлений права звернути стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності, тому строк дії іпотечного договору закінчився, а усі свої претензії кредитор (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») може пред`явити лише до боржника ( ОСОБА_2 ).

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зобов'язання за кредитним договором від 26 листопада 2007 року не виконано, заборгованість не погашена, кредитний договір та договір іпотеки не визнані в судовому порядку недійсними. Визнання рішенням суду договору поруки припиненим та відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до припинення іпотеки, тому у задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (провадження № 6- 1707цс15), від 02 листопада 2019 року (провадження № 6-1174цс16), від 16 листопада 2016 року (провадження № 6-900цс16), від 07 грудня 2016 року (провадження №6-719цс16), від 14 червня 2017 року (провадження № 6-1009цс17), від 05 липня 2017 року (провадження № 6-509цс17), постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 752/11447/16-ц, від 25 жовтня 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 661/1505/19.

Вказував, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2013 року в справі № 1003/13540/12 було встановлено, що банк 08 лютого 2010 року направив боржнику і поручителю досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором, чим змінив строк виконання основного зобов'язання.

Враховуючи, що зобов'язання за кредитним договором припинились, тому й забезпечувальні зобов'язання за відповідним договором вважаються припиненими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

11 червня 2021 року справа № 357/562/20 надійшла до Верховного Суду.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № ML-011/023/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 1 200 000 грн зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 1,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 365 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) та кінцевим терміном повернення до 22 листопада 2022 року.

26 листопада 2007 року банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки (майнової поруки) № РML-011/023/2007, за умовами якого для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов`язань, іпотекодавець надав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-011/023/2007 від 26 листопада 2007 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , та договором поруки № РML-011/023/2007 від 26 листопада 2007 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2013 року в справі №1003/13540/12, яке змінено рішенням Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML- 011/023/2007 від 26 листопада 2007 року в розмірі 7 368 189,77 грн. Позов про стягнення боргу у справі №1003/13540/12 було пред`явлено до позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 , суд визнав поруку ОСОБА_1 припиненою за вказаними зобов`язаннями на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України та відмовив банку у задоволенні вимог про стягнення боргу з ОСОБА_1 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2017 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки визначені у статті 17 Закону України «Про іпотеку»: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Отже, статтею 17 Закону України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як відмова в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598, стаття 599 ЦК України), у тому числі виконанням, проведеним належним чином.

Встановивши, що кредитний та іпотечний договори є чинними та не визнані в установленому законом порядку недійсними, з урахуванням тієї обставини, що зобов`язання за кредитним договором № ML-011/023/2007 не виконано, заборгованість не погашена, а відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» визнання поруки припиненою та відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставами для припинення іпотеки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (провадження № 6- 1707цс15), від 02 листопада 2019 року (провадження № 6-1174цс16), від 16 листопада 2016 року (провадження № 6- 900цс16), від 07 грудня 2016 року (провадження №6-719цс16), від 14 червня 2017 року (провадження № 6-1009цс17), від 05 липня 2017 року (провадження № 6-509цс17), постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 752/11447/16-ц, від 25 жовтня 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 661/1505/19, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко