Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди завданої громадянинові судом при винесенні незаконного рішення може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-3139цс16: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Червоноградського міського суду Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді Червоноградського міського суду Львівської області у зв’язку з постановленням незаконної ухвали від 16 квітня 2015 року, що спричинило приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в зазначеній вище редакції судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Аналізуйте судовий акт: 250 000,00 грн: Безпідставне перебування особи під слідством є підставою для стягнення моральної шкоди, при цьому відповідачем слід визначати Держказначейство України (Апеляційний суд Дніпропетровської області у справі № 191/1929/16-ц)

50 тис. моральної шкоди за тривале безпідставне звинувачення згідно ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють …» (Апеляційний суд Івано-Франківської області у справі 346/4623/15-ц)

Протиправна бездіяльність слідчого, яка до того ж і встановлена актом суду, не є підставою для відшкодування особі шкоди, яка завдана органом ОРД, розслідування, прокуратури або судом в порядку ч. 1, ст.1176 ЦК України (ВСУ у справі №6-440цс16)

Компенсація за невиконання державою рішення суду протягом трьох місяців негайно стягується судом з Держказначейства України (Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у справі № 804/11/15)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 березня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Червоноградського міського суду Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Червоноградського міського суду Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 17 лютого 2016 року відкрито провадження у справі в частині позовних вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

Іншою ухвалою Сокальського районного суду від 17 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 квітня 2016 року, відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до Червоноградського міського суду Львівської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали касаційного суду ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, а саме статей 15, 16 ЦК України, статті 108, частини четвертої статті 110, статті 122 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення і передає справу на новий розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ якщо установить, що воно є незаконним.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до Червоноградського міського суду суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України така позовна заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвали судів попередніх інстанцій та направляючи справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, виходив із того, що суди, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, не врахували тих обставин, що позивач рішення суду чи дії судді не оскаржує, а вважає, що такими діями йому завдана моральна шкода і принижена честь, гідність та ділова репутація, тому звернувся до суду з позовом до Червоноградського міського суду Львівської області та держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на норми цивільного права, що має бути перевірено і оцінено судом. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суди не дотрималися вимог процесуального права та постановили помилкові ухвали, які підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми процесуального права, а саме пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Червоноградського міського суду Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді Червоноградського міського суду Львівської області у зв’язку з постановленням незаконної ухвали від 16 квітня 2015 року, що спричинило приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в зазначеній вище редакції судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Ураховуючи наведене, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до Червоноградського міського суду Львівської області дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, у справі, яка переглядається, положення пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України судом застосовано правильно і рішення суду касаційної інстанції у ній є законним, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись пунктами 1, 2 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.